Італія – батьківщина ВІДРОДЖЕННЯ.

Флоренція – центр Відродження

Італійська література

Першими представниками доби Відродження були Данте Аліг'єрі (1265-1321), Франческо Петрарка (1304—1374), Джованні Боккаччо (1313—1375), які одними з перших захопилися античним світом, і саме їх зусиллями гуманізм стає "модним" рухом. Вони стали творцями італійської літературної мови.

Данте Аліг'єрі (1265-1321) - http://uk.wikipedia.org/wiki/Данте_Аліґ'єрі

- великий італійський письменник, «останній поет Середньовіччя» і перший поет нової епохи », родом з Флоренції став першим провісником нового інтелектуального руху. Данте був і політичним діячем, прихильником демократичних сил. Коли його партія зазнала поразки, він став вигнанцем до кінця життя. Тоді він і пише свою “Комедію”, яку пізніше Бокаччо назвав “Божественною комедією”, ця назва й увійшла в історію літератури.

Німецький письменник ХХ ст. Стефан Цвейг дав їй таку оцінку: “Подібно крутому вододілу вона раз і назавжди розмежувала два великих потоки - середні віки і Новий час, але, як всяка гірська вершина, вона одночасно зв'язує дві культури, які на перший погляд розмежовує”. Книга написана народним тосканським наріччям (Тоскана - область Італії, столиця якої - Флоренція), яке і легло в основу італійської літературної мови, піднявши її до мови художньої творчості і відмовившись від латини. “Божественна комедія” багато в чому ще пов'язана з світоглядом католицизму, відображає середньовічну картину світу (сюжет складає фантастична подорож автора в пекло, чистилище і рай). В поемі широко використана характерна для середніх віків символіка чисел: вона складається з 100 пісень, перша з яких - вступна, а інші розділені по 33 пісні на 3 частини - “Пекло”, “Чистилище” і “Рай”. Проте поводирі Данте вже зовсім з іншого образного ряду. У пекло і чистилище його супроводжував Вергілій - римський поет і мислитель, який оспівує легендарне походження римського народу, а в рай супроводжувала - Беатріче, - прекрасна кохана Данте, яка дуже рано померла. Ще раніше він вже оспівав своє почуття до Беатріче в книзі “Нове життя”.

Бажання поета заслужити славу в нащадків не узгоджується з ідеалом середньовічного аскета, а відправлення пап у пекло і негативна оцінка папської політики свідчать про сміливість і самостійність його думки.

Франческо Петрарка (1304-1374) -http://uk.wikipedia.org/wiki/Франческо_Петрарка

- був класичним гуманістом, його називають «батьком гуманізму»; добре знав творчість Вергілія (найвидатніший поет стародавнього Риму, та Цицерона (стародавный римський політик і філософ, блисковичний оратор), мав уявлення про вчення Платона і схилявся перед античним світом. Був блискучим знавцем мов, заснував науку, яка отримала пізніше назву класичної філології. Все життя займався пошуком і вивченням стародавных рукописів.

Однак славу у віках йому принесла лірична поезія, яку сам він всерйоз не сприймав.

За власними словами поета, у Великодну п'ятницю у церкві Св. Клари він вперше зустрічає жінку на ім'я Лаура (померла від чуми у 1348 році), нерозділене кохання до якої він оспівував протягом сорока років (в т.ч. десять років після її смерті), хоч навіть не був близько з нею знайомий.. Існує думка, що це кохання було вигадано поетом як джерело натхнення своїх віршів.

Його “Книга пісень” (Канцоньєре) відкрила нові шляхи європейської ліричної поезії. Його сонети сеньйорі Лаурі свідчать про його глибокий інтерес до власної душі та почуттів.

Петрарка, раніше ніж інші, зробив першу спробу звільнити європейську думку від богословської опіки, з небувалою на той час хоробрістю відстоював думку про можливість примирення давньоязичницької філософії з християнським вченням.

Франческо Петрарка відверто прагнув визнання сучасниками і одержав його: Петрарку назвали найвидатнішим поетом, а римський сенат вінчав його на Капітолії лавровим вінком.

Молодий сучасник Петрарки Джованні Боккаччо (1313- 1375, Флоренція) ще ретельніше вивчав класичну давнину (він був першим, хто для цього вивчив грецьку мову), написав кілька досліджень. Однак мав обдаровання зовсім іншого плану. Завдяки йому одним з провідних жанрів ренесансної літератури стає авантюрна новела. Властива йому свобода думки найповніше виразилась у "Декамероні" (грец. «десятидення») — зібранні невеликих оповідань зі ста новел, якими тішать товариство сім флорентійських панн і троє кавалерів, котрих епідемія чуми відірвала від життя міста. У "Декамероні" в захоплюючій, дотепній формі розгортається картина побуту і традицій італійського суспільства, осміюються всі вади і недоліки тогочасного суспільства, особливо католицького духовенства та пожадливість ченців. Дж. Боккаччо висміює лицемірство, обстоює права людини на земні радощі і навіть виправдовує певною мірою дошкульні вади людської природи.

Коли католицька церква ввела в практику Індекси заборонених книг, “Декамерон” відразу туди потрапив. Перу Бокаччо належить перший в європейській літературі психологічний роман “Фьяметта”.http://uk.wikipedia.org/wiki/Джованні_Бокаччо

Інші гуманісти із захопленням здійснювали пошуки античних творів: збирали старі рукописи, викопували з-під землі статуї, старовинні медалі і монети, влаштовували музеї, читали публічні лекції, організовували людей для вивчення стародавніх мов. Саме їх зусиллями Флоренція зобов'язана багатим зібранням античних рукописів, передруком античних авторів, заснуванням кафедр стародавніх мов при університетах, створенням експериментальних коледжів і шкіл, які і започатковували модель гуманістичного виховання, вільного від утилітарних знань, — "розвивальної" освіти, яка. тільки згодом дає щедрі плоди. Вони писали трактати, в яких людину називали земним Богом. Так уславляли людину Дж. Піко делла Мірандола, Л.Б. Альберті, Т. Мор, Т. Кампапелла, Ф. Бекон та ін. Із середовища вчених гуманістів відомими були письменник - філософ Л. Валла, глибокий знавець Платона М. Фічино, політичний мислитель та письменник Н. Макіавеллі, найвідомішим твором якого став політичний трактат під назвою "Государ". Стурбований становищем Італії, роздробленої на багато володінь, Макіавеллі пропонує наміченому ним об'єднувачу — герцогу Урбінському — програму дій: зокрема, вважаючи справу надзвичайно важливою, він радить йому вдаватися до всіх можливих засобів, адже "мета виправдовує засоби". Численні переклади творів Платона і неоплатоніків зумовили значне поширення неоплатонізму і зробило його хоча й не єдиною, але потужною ідейною течією XV—XVI ст. Саме звідси у гуманістів культ розуму і знань, героїзація особистості, недогматичний підхід ренесансних титанів — Мікеланджело Буонаротті, наприклад, до тлумачення окремих епізодів Біблії.

Література Німеччини, Франції, Іспанії

Німеччина - батьківщина Реформації, і німецькі письменники були тісно пов'язані з ідеями і настроями своєї країни. Головну увагу вони приділяли релігійно-філософським, морально-етичним проблемам. Причому в їх творах поєднувалися різка критика порядків, які існували, і боязнь активності народних мас. Багато про що говорять вже назви книг: “Корабель дурнів” Себастьяна Бранта, “Похвала дурості” Еразма Роттердамського, “Листи темних людей” Ульріха фон Гуттена.

Франсуа Рабле (1494-1553) - найвидатніший представник французького гуманізму. Народився він в сім'ї адвоката, в юності поступив у монастир, потім покинув його, вивчав медицину і природничі науки, був лікарем, вів філологічні дослідження. У циклі сатиричних романів “Гаргантюа і Пантагрюель” він ввів у літературу образи, прийоми народної сміхової культури.

Мішель де Монтень (1533-1592) залишив унікальний твір. Біля двадцяти років він записував свої спостереження, міркування, думки. Ці записи склали три томи афоризмів “Досліди”. Вони увібрали і дух своєї епохи, і думки “на всі часи”:

• Тільки дурні можуть бути непохитними в своїй впевненості

• Якщо я брешу, я ображаю себе більшою мірою, ніж того, про кого збрехав

• Шум зброї заглушує голос законів

Мігель Сервантес (1547-1616) - засновник нової іспанської літератури, з його творчістю пов'язане завершення перетворення кастільського діалекту на літературну іспанську мову. “Дон Кіхот”, недостатньо оцінений сучасниками, в XIX-XX ст. був оголошений одним з найбільших творінь людської думки. Задуманий як пародія на лицарські романи, “Дон Кіхот” насправді виявився глибоким, багатоплановим твором. Ідеали і цілі Дон Кіхота високі, він висловлює гуманістичні ідеї, але виглядає безглуздо, зазнає поразок, його мало хто розуміє. Прекрасні ідеї несумісні зі світом матеріальних інтересів. Роман відобразив кризу ренесансного гуманізму, ввів у мистецтво тему “донкіхотства” - вірності своїм поглядам і боротьби за них всупереч усьому.

Театр

Ренесансний театр почав свій шлях значно пізніше, ніж література й образотворче мистецтво. Середньовічні театральні жанри - містерії і фарси, залишалися основними до самого кінця XVст. Лише в середині XVI ст. в Італії виникає перший професіональний європейський театр епохи Відродження - комедія “дель арте”, комедія масок. Спектаклі цього театру представляли акторські імпровізації на основі дуже короткого, схематичного сценарію, з вставними музичними і танцювальними номерами. Із спектакля у спектакль переходили маски -типи: слуги - Брігелла, Арлекін, Коломбіна, безглуздий і жадібний купець Панталоне, фанфарон і боягуз Капітан, говорун і тупиця Лікар. Постановки нового театру, які розгорталися на дерев'яних сценах, на площах міст, остаточно витіснили релігійні містерії.

Однак глибоко зрозуміти свою епоху, виразити її ідеали комедії масок було не під силу. Сучасний по суті театр зміг з'явитися, коли, крім нових письменників, з'явилися і нові глядачі. Новий світогляд повинен був проникнути в широкі кола народу, бо за своєю природою театр - мистецтво масове і демократичне. Це потребувало значного часу, і тільки в кінці XVI – на початку XVII ст. настає розквіт театрального мистецтва, але вже не в Італії, а в Іспанії і Англії. Так, в Англії Відродження практично не торкнулося архітектури, образотворчого мистецтва, а проявилося в літературі і театрі. Вистави користувалися бурхливим масовим успіхом. З'являються постійні театри, типу “Глобуса” в Лондоні, приватні антрепризи. Провідними театральними жанрами були драма і трагедія, які відповідали масштабу епохи.

Якщо біля джерел культури Відродження стоїть могутня фігура геніального Данте, то завершує епоху не менш велична фігура геніального В. Шекспіра (1564-1616), в 2014 році 450 років з дня народження. Оновлення театру було підготовлене багатьма джерелами: старовинні майданні видовища, народний епос, середньовічні легенди й історичні хроніки, античні драми і міфи, ренесансна література. Саме творчість Шекспіра, зібравши все воєдино, надала драматургії принципово іншого звучання. Якщо в античних драмах події обов'язково відбувалися в одному місці протягом короткого проміжку часу, то у Шекспіра події часом охоплюють все життя героя, ми спостерігаємо складний розвиток сюжету за різних обставин. У подіях беруть активну участь і другорядні герої. Абсолютно новий художній принцип покладено в основу трактування характеру головного героя. Він перестає бути втіленням якоїсь однієї риси, Шекспір малює складні, повні протиріч характери в розвитку. Шекспір відкинув жорсткий розподіл на жанри, він сміливо з'єднує в своїх п'єсах і серйозне, і смішне. Бідність декорацій сучасного йому театру він заповнив багатством, образністю мови, діалогів.

Творчість Шекспіра почалася створенням серії історичних драм (“Річард II”, “Генріх IV”, “Король Джон”, інш.), в яких він відмовляється від парадності, схематизму в трактуванні історії, потім були написані його комедії - “Багато шуму з нічого”, “Дванадцята ніч”, характерна особливість яких - доброта, людяність, повна відсутність сатири. Шекспір створює знамениті трагедії: “Гамлет”, “Ромео і Джульєтта”, “Отелло”, “Макбет”, “Король Лір”, “Антоній і Клеопатра”. У кожній з них життя головних героїв обривається, однак головна драма - не в фізичній смерті. Шекспір розмірковує про те, що приводить до такого фіналу: крах життєвих ідеалів, зіткнення з жорстокістю світу, зрада власним принципам чи помилковість цих принципів. При тому, що його п'єси створювалися для конкретної трупи театру “Глобус”, коли враховувалися навіть особистісні риси акторів, їх кількість, Шекспір піднявся до загальнолюдських узагальнень, охопив безліч життєвих психологічних колізій. Часова дистанція тільки збільшує популярність драматургії Шекспіра.

1519 – 1522 – Фернандо Магелан здійснив першу кругосвітню подорож

12 жовтня 1492відкриття Америки Христофором Колумбом

5. Наукові відкриття епохи Відродження

4. Великі географічні відкриття та їх значення

1497 - 1498 Васко да Гама – відкрив морський шлях до Індії

Вчення Миколи Коперника (1473-1543) про геліоцентризм. Жертвою переслідування став італійський філософ Джордано Бруно (1548-1600). Був відданий суду інквізиції Галілео Гілілей (1564-1642)

Йоган Гутенберг (1400-1468) http://uk.wikipedia.org/wiki/%C9%EE%E3%E0%ED%ED_%C3%F3%F2%E5%ED%E1%E5%F0%E3

Йоган Кеплер (1571-1630) http://uk.wikipedia.org/wiki/Йоганн_Кеплер

6. Мистецтво доби Відродження

Дата добавления: 2015-10-28