Знання, навички і вміння як основа для розвитку здібностей

Проблема дослідження здібностей має довгу передісто­рію і порівняно коротку історію. Про здібності вели мову ще давньогрецькі мислителі Арістотель, Піфагор. Поча­ток їх інтенсивного дослідження датується другою поло­виною XIX ст., коли англійський психолог і антрополог Френсіс Гальтон (1822—1911) розпочав експериментальні та статистичні дослідження людських відмінностей. Тоді

бурхливий розвиток капіталістичного виробництва вже показав, що не кожен індивід може успішно оволодіти будь-якою професією, а тому постало питання про відбір людей за їх здібностями. Проблема здібностей і понині є однією з найважливіших (і недостатньо розроблених) як у теоретичному, так і в практичному аспектах.

Здібності — індивідуально-психологічні особливості, що виявля­ються в діяльності, є умовами її успішного виконання і спричиняють відмінності в динаміці оволодіння необхідними для людини знання­ми, навичками і вміннями.

Здібності належать до найсуттєвіших рис людини. Ними є стійкі особливості чи властивості, що визначають більшу успішність діяльності однієї людини порівняно з іншою. Вони виявляються в різних видах діяльності і сприяють її успішному виконанню. Здібною до певної ді­яльності вважають ту людину, яка швидше і легше освоює її, ніж інші, успішно справляється з її вимогами, виявляє в ній ініціативу і творчий підхід.

Здібний той, хто не просто виконує певні завдання, а й володіє засобами, необхідними для цього, технікою роботи в певній галузі. Тому не можна розглядати здібності лю­дини незалежно від її знань, навичок і вмінь. Вони спира­ються на наявні знання, навички та вміння і розвивають­ся разом із їх набуванням. Проте це не означає, що здібності можна зводити до знань, навичок і вмінь. Врахо­вуючи це, А. Петровський вважає, що здібності — це такі психічні особливості людини, від яких залежить успіш­ність здобування знань, навичок і вмінь, але які самі до наявності цих знань, навичок і вмінь не зводяться.

Ось чому не можна остаточно судити про здібності, на­приклад, студента за результатами виконаної роботи, за відповіддю на екзамені, бо тоді більші здібності довелося б визнати у того, хто за менших затрат часу та інших умов краще засвоїв матеріал. На жаль, такі помилки трапляють­ся часто. Бездарними вважали в школі німецького матема­тика Фрідріха Гаусса (1777—1855), англійського письмен­ника Джонатана Свіфта (1667—1745), шведського природо­дослідника Карла Ліннея (1707—1778), а Г. Гельмгольца мали за розумове відсталого, говорили про слабкі здібності англійського фізика і механіка Ісаака Ньютона (1643—1727), російського художника Василя Сурикова (1846—1916), укра­їнського письменника Миколи Гоголя (1809—1852), англій­ського письменника Вальтера Скотта (1771 —1832), німець­ко-американського фізика Альберта Ейнштейна (1879—

1955) та багатьох інших. Однак відсутність знань і вмінь можна пояснити лише прорахунками дорослих у керуванні розвитком дитини. Пізніше, за сприятливих умов здібності можуть отримати належний, а іноді й дуже високий розви­ток. Отже, щодо навичок і вмінь здібність людини є можли­вістю, що може реалізуватися за певних умов.

Заперечуючи тотожність здібностей і знань, навичок та вмінь, психологи разом із тим вказують на їх тісну єдність. Здібності виявляються не в знаннях, навичках і вміннях, а в динаміці їх здобування, тобто у швидкості, легкості й міцності оволодіння ними.

Дата добавления: 2015-10-28