Рамки кваліфікацій

Інструментом забезпечення порівнянності та прозорості освітніх систем європейських країн вважаються національні рамки кваліфікацій (National Framework for Qualifacation), сформульовані у термінах результатів навчання. Впровадження «рамок кваліфікацій» пов’язано з так званим «компетентнісним підходом», або оцінюванням кваліфікацій за результатами навчання (в основі цього підходу – американська філософія прагматизму, зокрема, філософія освіти, що розроблялась філософом-прагматистом Дж. Дьюї). Перші кроки у цьому напрямку були зроблені в США в 60-х роках минулого століття. В Європі перша національна рамка кваліфікацій була створена в Шотландії в 1983 р.

Питання про створення зведених кваліфікаційних рамок Європейського простору вищої освіти було поставлене на Берлінській конференції 2003 року. Була створена робоча група, яка підготовила розлогий документ Кваліфікаційні рамки Європейського простору вищої освіти, що був затверджений на Бергенській конференції 2005 року (скорочено називається «Болонська рамка кваліфікацій»). Там же було прийнято зобов’язання про розробку національних рамок кваліфікацій до 2010 року.

Основою «болонського» еталону була дублінська модель універсальних описів результатів навчання ‑ Dublin Descriptor, розроблені протягом 2002–2004 років. Дублінські дескриптори описують сутність і природу кваліфікацій у цілому за такими критеріями: знання та розуміння; застосування знань та розумінь; формулювання суджень; комунікативні навички; здатність до самостійного навчання.

Болонська рамка визначає три цикли кваліфікацій: перший – бакалавр (180–240 кредитів) (також виокремлюється короткий цикл в межах або пов’язаний з першим циклом – до 120 кредитів); другий – магістр (90–120, не менше 60 кредитів); третій – доктор філософії (кредити не визначені). Зокрема, передбачаються наступні результати навчання за другим циклом – магістр:

– продемонстрували знання і розуміння, які ґрунтуються на розширеному та/або збільшеному обсязі, пов’язані з першим циклом, і які забезпечують можливість новацій у розвитку та/або застосуванні ідей, зокрема у формі досліджень;

– можуть застосувати свої знання і розуміння, розв’язуючи проблему в новому або незнайомому оточуючому середовищі в межах більш широкого (або мультидисциплінарного) контексту, пов’язаного з цариною їх дослідження;

– здатні поєднувати знання і складну практику, і формулювати судження, виходячи з неповної або обмеженої інформації, в яких також відображаються соціальні і етичні зобов’язання, пов’язані з їх знаннями і судженнями;

– можуть донести свої висновки, знання та пояснення учням, фахівцям і нефахівцям ясно і однозначно;

– мають навички навчання самоспрямованого або автономного.

У квітні 2008 р. Європейський парламент і Рада Європейського Союзу ухвалили рекомендації «Про встановлення Європейської кваліфікаційної структури для можливості отримати освіту протягом усього життя» («European Qualifications Framework for Lifelong Learning» – скорочено називається «Європейська рамка кваліфікацій»). Розробники EQF-LLL наголошують, що галузеві рамки, засновані на цьому еталоні, можуть використовуватися як в освітньому секторі, так і в секторах індустрії, тобто EQF-LLL придатна для класифікації і академічних, і професійних кваліфікацій. Перелічені критерії уточнюються таким чином: знання – теоретичні і/або фактичні; уміння – когнітивні і практичні, компетентність – відповідальність та автономія. Передбачено, що з 2012 р. всі сертифікати і дипломи випускників будь-яких освітніх закладів країн ЕС повинні містити інформацію про відповідність певному рівню цієї метарамки.

Звернемо увагу на декілька визначень, які містяться в цьому документі:

«результати навчання» – це підтвердження знань студента і того, що він розуміє і вміє робити по завершенню навчального процесу, що визначається по рівню знань, навичок і компетентності;

«знання» – це результат засвоєння інформації в процесі навчання. Знання складається з фактів, принципів, теорій і практики і пов’язане з професійною або навчальною сферою. У контексті Європейської рамки кваліфікацій знання характеризуються як теоретичне та/або фактичне;

«навички» – це здатність застосовувати знання і використовувати нові ідеї для завершення завдань та вирішення проблем. У контексті Європейських кваліфікаційних норм навички характеризуються як когнітивні (використання логічного, інтуїтивного і творчого мислення) чи практичні (спритність рук і застосування методів, матеріалів, інструментів і приладів);

«компетентність» – це беззаперечна здатність використовувати знання, навички та індивідуальні, соціальні і/або методологічні вміння в роботі або навчанні, а також у професійному та особистісному розвитку. У контексті Європейських кваліфікаційних норм вміння характеризуються такими якостями як відповідальність та самостійність.

Європейська рамка визначає 8 рівнів кваліфікацій. Зокрема, 7-й рівень відповідає другому рівню Болонської рамки, тобто кваліфікації «магістр». В Європейській рамці передбачені наступні результати навчання, що відповідають 7-му рівню (магістр):

	Знання	Навички	Вміння
Рівень 7(***) Результати навчання, що відповідають рівню 7	вузькоспеціалізовані знання, деякі з яких є основними для необхідної сфери діяльності в роботі або навчанні, і які лежать в основі оригінального мислення і/або наукового дослідження здатність до аналізу знань у відповідній сфері і на стику різних областей	спеціалізовані навички, необхідні для вирішення проблем під час наукового дослідження і/або інноваційні ідеї для накопичення нових знань і методів та для об’єднання знань з різних сфер	управління і зміна на краще складних, не передбачуваних принципів роботи або навчання, які вимагають нових стратегічних підходів відповідальність за розширення професійних знань і методів і/або за оцінювання роботи команд

Нарешті, виконуючи свої зобов’язання з певним відставанням, Україна також зробила цей крок. 23 листопада 2011 р. прийнята Постанова Кабінету Міністрів №1341 «Про затвердження Національної рамки кваліфікацій». 20 квітня 2012 р. спільним наказом МОНМС та Міністерства соціальної політики №488/225 був затверджений план заходів щодо впровадження Національної рамки кваліфікацій.

У документі, зокрема, визначаються наступні поняття.

Рамка кваліфікацій – це інструмент класифікації та визначення кваліфікацій, поданих у вигляді переліків дескрипторів – узагальнених описів результатів навчання, що містять чітко сформульовані критерії («точки відліку») приналежності до кваліфікацій.

Національна рамка кваліфікацій – системний і структурований за компетентностями опис кваліфікаційних рівнів.

Кваліфікація – офіційний результат оцінювання і визнання, який отримано, коли уповноважений компетентний орган встановив, що особа досягла компетентностей (результатів навчання) за заданими стандартами.

Кваліфікаційний рівень – структурна одиниця Національної рамки кваліфікацій, що визначається певною сукупністю компетентностей, які є типовими для кваліфікацій даного рівня.

Компетентність/компетентності – здатність особи до виконання певного виду діяльності, що виражається через знання, розуміння, уміння, цінності, інші особисті якості.

Результати навчання – компетентності (знання, розуміння, уміння, цінності, інші особисті якості), які набуває та/або здатна продемонструвати особа після завершення навчання;

Уміння – здатність застосовувати знання для виконання завдань та розв’язання задач і проблем. Уміння поділяються на когнітивні (інтелектуально-творчі) та практичні (на основі майстерності з використанням методів, матеріалів, інструкцій та інструментів).

Національна рамка кваліфікацій України передбачає 10 кваліфікаційних рівнів – від 0 до 9, при цьому рівні з 1 по 8 відповідають рівням Європейської рамки; нульовий рівень передбачений для дошкільної освіти, рівень 9 – це рівень доктора наук (такий самий 9-тий рівень передбачений російською Національною рамкою кваліфікацій).

7-й рівень Національної рамки кваліфікацій України, що відповідає 7-му рівню Європейської рамки і 2-му рівню Болонської рамки (магістр) передбачає наступні критерії:

Рівень	Знання	Уміння	Комунікація	Автономність і відповідальність
	Здатність розв’язувати складні задачі і проблеми у певній галузі професійної діяльності або у процесі навчання, що передбачає проведення досліджень та/або здійснення інновацій та характеризується невизначеністю умов і вимог
	Спеціалізовані концептуальні знання, набуті у процесі навчання та/або професійної діяльності на рівні новітніх досягнень, які є основою для оригінального мислення та інноваційної діяльності, зокрема в контексті дослідницької роботи	розв’язання складних задач і проблем, що потребує оновлення та інтеграції знань, часто в умовах неповної/недостатньої інформації та суперечливих вимог	зрозуміле і недвозначне донесення власних висновків, а також знань та пояснень, що їх обґрунтовують, до фахівців і нефахівців, зокрема до осіб, які навчаються	прийняття рішень у складних і непередбачуваних умовах, що потребує застосування нових підходів та прогнозування
	Критичне осмислення проблем у навчанні та/або професійній діяльності та на межі предметних галузей	провадження дослідницької та/або інноваційної діяльності	використання іноземних мов у професійній діяльності	відповідальність за розвиток професійного знання і практик, оцінку стратегічного розвитку команди здатність до подальшого навчання, яке значною мірою є автономним та самостійним

EHEA та ERA

Останні роки Європейську Комісію хвилювало тривожне відставання ЄС від конкурентів, передусім від США та Японії, за темпами проведення наукових досліджень та реалізації їх результатів у промисловості. У березні 2000 р. у Лісабоні (Португалія) Рада Європи на своєму засіданні оголосила стратегічну мету на найближче десятиліття — зробити економіку Євросоюзу найбільш динамічною, конкурентоспроможною та наукоємною у світі, здатною забезпечувати стійке зростання, дедалі більшу зайнятість населення та соціальну єдність суспільства.

Аналіз світового досвіду показує, що цієї мети можна досягти шляхом широкого запровадження політики сприяння інноваційному розвитку, оскільки лише на основі інновацій можуть успішно розвиватися промисловість і бізнес. Самі ж інновації, як відомо, є продуктом науково-технологічних та інших досліджень. Отже, можна сказати, що визначальним для розвитку економіки і суспільства в цілому є стан наукових досліджень. На цьому ґрунтується науково-технологічна політика Євросоюзу. Для вирішення поставленого завдання європейський комісар з питань науки Філіпп Бускен у 1999 р. запропонував створити єдиний європейський дослідницький простір (European Research Area – ERA), який сприятиме об’єднанню дослідницьких зусиль усіх європейців

Головна мета ERA – створення можливостей для ефективнішого використання засобів і ресурсів шляхом об’єднання і кращої координації національних та європейських дослідницьких програм, тіснішого наукового і технологічного співробітництва між європейськими організаціями.

Необхідність створення ERA зумовлена тим, що слід подолати значні розбіжності між загальноєвропейськими міжнародними науково-дослідницькими і національними програмами. Це дасть можливість лише за рахунок організаційних заходів досягти значних успіхів.

Основні цілі ERA Європейська Комісія визначила, сформулювавши свої пріоритети в науково-технологічному напрямі. Ось вони:

– оптимізувати на європейському рівні використання матеріальних і кадрових ресурсів і наукового устаткування шляхом обліку та забезпечення їх ефективного використання для досягнення наукової переваги Європи;

– зробити приватне інвестування динамічнішим за рахунок спільного використання інструментів непрямої підтримки досліджень, застосовуючи надійний захист інтелектуальної власності, зокрема через патенти Європейського Союзу, і відшукуючи нові шляхи інвестування дослідницьких проектів;

– створити загальну довідкову науково-технічну систему, яка б забезпечувала управлінські структури інформацією (враховуючи потреби населення), необхідною для прийняття адекватних рішень;

– надати більшого різноманіття і більшої мобільності людським ресурсам: сприяти залученню кадрів з однієї країни до іншої та дослідницьких кіл до індустрії за допомогою європейських дослідницьких грантів, створювати більше робочих місць для жінок та підвищувати їхню роль у дослідженнях, виховувати у молоді потяг до наукової кар’єри;

– зробити європейський континент динамічнішим, відкритішим і привабливішим для дослідників та інвесторів через підвищення ролі різних регіонів Європи, інтеграцію наукових спільнот Західної та Східної Європи, формування на континенті клімату, сприятливого для дослідників з решти регіонів світу;

– створити умови для пайової участі вчених різних країн у програмах та проектах шляхом пошуку загальних або близьких інтересів науки і суспільства, які сьогодні часто замикаються лише на Європі, та сприяти кращій координації національних засобів і методів встановлення таких зв'язків між зацікавленими сторонами.

Докторська освіта і навчання залишаються ключовим зв’язком між EHEA та ERA. Європейська асоціація університетів (European University Association, EUA) виокремлює одним із напрямків вдосконалення ЄПВО (EHEA) після 2010 року – зміцнення зв’язків між вищою освітою та дослідницькою роботою. Цей процес, зокрема, передбачає подальше зближення між собою ЄПВО та ЄДП (ERA). Тут важливими є реформи в галузі докторської освіти, мобільність магістрантів і докторантів, подальші кар’єрні перспективи молодих дослідників.

Лісабонська стратегія передбачає створення на європейському континенті динамічної і конкурентноздатної економіки, побудованої на знаннях. Важливим чинником тут виступають дослідження, а європейський дослідницький простір – інструментом досягнення поставленої мети. Одним із завдань є підготовка 700 тис. дослідників, створення їм найкращих умов для самореалізації, підтримка мобільності в ученому світі та інших секторах ринку праці. Це актуалізує роль вищої школи, відповідальної за кадрове забезпечення дослідно-інноваційної діяльності. У зв’язку з цим особливого значення набуває докторський – VI (найвищий) освітній рівень за Міжнародною стандартною класифікацією освіти, або ІІІ (завершальний) цикл вищої освіти за визначенням Болонського процесу, визнання відповідних ступенів, кваліфікацій.

Отже, внесок вищої школи в реалізацію Лісабонської стратегії троякий. По-перше, вищі навчальні заклади здійснюють дослідження і розробки. У розвинених країнах з цією метою витрачається 25–30 % від загального обсягу асигнувань на вищу освіту. По-друге, вища школа є основним постачальником висококваліфікованих дослідників. Наприклад, в українських вищих навчальних закладах готується понад 80 % аспірантів і докторантів країни. По-третє, економіка знань вимагає від працівників передусім теоретично базової фахової освіти. Щодо вітчизняної вищої школи, то критичною проблемою для неї є відрив підготовки персоналу найвищої кваліфікації від фінансування наукової і науково-технічної діяльності – останніми роками в обсязі трохи більше 3 % від загальних витрат на вищу освіту замість законодавчо визначених не менше 10 %.

Понад 50 мільярдів євро — такий загальний бюджет сьомої Рамкової програми фінансування досліджень, технологічного розвитку та демонстраційних заходів, що виділений ЄС на 2007–2013 роки для малих і середніх підприємств та науково-дослідних центрів і вищих навчальних закладів Європи. Вже рік, як астрономічні для вітчизняного малого і середнього бізнесу фінансові ресурси стали доступними й українським підприємствам, науково-дослідницьким центрам і навіть індивідуальним дослідникам – у Києві запрацював проект ЄС «Офіс спільної підтримки інтеграції України до європейського дослідницького простору» (JSO-ERA).

Незважаючи на те, що 2014 рік є роком створення ERA, сьогодні є багато перешкод, що стоять на шляху досягнення цієї мети. Європейською Комісією було опубліковано п'ять планів дій, які демонструють проблеми з якими стикаються європейські дослідження.

Плани дій, спрямовані на:
(1) Підвищення ефективності національних систем наукових досліджень. ЄК вважає, що механізми формування національних державних бюджетів на дослідження не є достатньо прозорими, оскільки тільки 40% цих коштів розподіляється прозоро, тобто на конкурсній основі, у відповідності до рівня досліджень.
(2) Поліпшення транскордонного співробітництва і конкуренції. Хоча міжнародні проекти в рамках ЄС вже існують, вони залишаються винятком, лише 1% від загального фінансування, що виділяється на розвиток міжнародного наукового співробітництва.
(3) Більш відкритого ринку праці для дослідників. Європейський ринок, до сих пір не існує. Вісімдесят відсотків дослідники бачать в цьому гальмо розвитку їх професійної кар’єри та наукової мобільність.
(4) Гендерна рівність. 40 % дослідників – жінки, але тільки 15% досягають відповідних постів.
(5) Максимально сприятливий обіг та передача наукової інформації.

Після презентації, Комісія підписала чотири меморандуму про взаєморозуміння з головними асоціаціями та науково-дослідними центрами ЄС (EUA, EARTO, Leur, NordForsk і SE), а також спільну заяву з першими чотирма.

З початку наступної рамкової програми фінансування наукових досліджень та інновацій (Горизонт 2020), всі наукові результати, субсидованих проектів повинні бути доступні для всіх, через Інтернет-видання (витрати покриваються ЄК) або безпосередньо дослідником через вільний доступ до архівів. Комісар Нелі Крус вважає: «Платники податків не повинні платити двічі за наукові дослідження, вони повинні мати безперешкодний доступ до "необроблених" даних. Ми хочемо винести поширення та використання результатів наукових досліджень на новий рівень».

Дата добавления: 2015-10-24