Читайте также:
|
Актуальність даного спецкурсу зумовлюється впливом 2-х наступних факторів.
1. По сьогоднішній день переважна більшість населення України продовжує залишатися у полоні стереотипів сформованих радянською історіографією 50-80-х рр.. ХХ ст.. дана концепція ґрунтується на таких основних положеннях:
А) рушійною силою визвольної війни проголошується селянство.
Б) мета боротьби українців полягала не у виборені нзалежності, а у досягненні возєднання України з Росією. Виходить так, що всі народи в світі які були поневоленні боролися за незалежність за винятком українців.
В)дана концепція утверджують як бездержавності українського народу.
4. Б.Хмельницький зображувався не творцем української держави, не державним діячем, який вів боротьбу за незалежність України а палким поборником ідеї воз’єднання України з Росією.
5. дана концепція не дозволяла об’єктивно висвітлювати зовнішньо-політичну діяльність українського уряду, оскільки акцент робився лише на відносинах з Росією у фальшованій формі.
6. дана концепція визначила (1648-1654) – хронологічні межі боротьби українців і завершення «перемогою».
В 90-х роках ХХ ст. в українській історіографії почали поширюватись постмодернікі філософські ідеї:
1) Неможливість підтримання історичної правди.
2) Заперечення історії як науки.
3) Зрівняння історії з художньою літературою.
4) Ігнорування національно-визвольних рухів.
5) Зосередження уваги не на вивчені джерел, а на роботі над текстом.
Постмодерністи (Яковеко) в Укр. У своїх працях на початок ХХІ ст.. висловлювали постійні теоретичні положення.
1) З курсів історії України вилучати терміни, які стосуються висвітлення проблем державотворення, не використовувати терміни «Україна», «український».
2) Стосовно території України і населення в періоди Середнього і Раннього Нового часу (до кінця XVIII ст.)
3) З підручників видалили матеріал, якій стосувався політики поневоленого в Україні і боротьбі українців.
4) З історії України вилучено останій матеріал, який стосується історії козацтва.
5) Заперечення факту існування української держави XVII-XVIII ст.)
6) Розвиток різниць у трактуванні понять «герої» і «зрадники».
Вони пояснювали тим, що Україна мала увійти до складу європейських народів а тому нема необхідності акцентувати увагу на політичних, національних аспектах. Предметом є вивчення розбудови Української держави в умовах розгортання Української революції, функціонування її органів влади, різноманітних форм боротьби за незалежність, і впливу на неї міжнародної обстановки.
Завдання:
1. З’ясувати причини національної революції
2. Вияснити процес розбудови державних інституцій у 1648-1657рр.
3. Проаналізувати внутрішню політику українського уряду у 1648-1657 рр.
4. Охарактеризувати форми соціальної боротьби козацтва і поспільства.
5. Вияснити хід головних воєнних кампаній української армії в цей час.
6. Показати складність геополітичного становища української держави і дії дипломатії у пошуку виходу з неї. Висвітлити роль Б.Хмельницького в розбудові держави і формуванню державної ідеї
2. Історики народницького напрямку про визвольну боротьбу українського народу в середині 17 ст. Максимович розкрив вирішальний вплив козацьких звичаїв і традицій на становлення особистості Хмельницького, спростував думку, ніби він став на боротьбу через особисті кривди. Зміст війни вбачав у звільненні від Польщі і в приєднанні до Росії. Висунув ідею про воз’єднання. Межі – 1648 – 1654.
Костомаров в монографії «Богдан Хмельницький» зобразив гетьмана політичною постаттю, полководцем, дипломатом. Наголошував на особистих причинах гетьмана початок війни. Автор побачив в українців прагнення до політичної самостійності. Доводив зв'язок держави Хмельницького з давньоруською державою. Вказував, що політика Росії після 1654 р. носила інкорпораційний характер. Вказував, що якби гетьман не помер, то досить швидко рушив би війною на Московію. Вагомий внесок у дослідження революційної доби зробив М. Костомаров. Увівши до наукового обігу величезний джерельний матеріал, він присвятив подіям кінця 40-х — першої половини 70-х рр. XVII ст. кілька своїх фундаментальних монографій («Богдан Хмельницький», «Гетьманство Виговського», «Гетьманство Юрія Хмельницького», «Руїна»), в яких, акцентуючись переважно на політичних аспектах, обґрунтував масовий характер боротьби й провідну роль у ній козацтва, а також показав визначну роль Б. Хмельницького як політика й дипломата. Водночас він започаткував вивчення соціально-економічної політики гетьманського уряду, впливу геополітичного фактора на хід боротьби, зумів побачити у визвольних змаганнях народу прагнення до «політичної самостійності України», звернув увагу па появу ідеалу «самобутнього незалежного існування».
Антонович спростував думку про випадковість початку війни. Першим порівняв події 1648-1657 з Англійською і Неаполітанською революціями. Вбачав у гетьману талановитого полководця, але безпорадного політика, закидав йому захист лише вузько станових інтересів козацтва та ігнорування потреб селян. В «Храктеристиці діяльності Хмельницького» вже визнавав його як визначну особистість.
Куліш негативно оцінював. Вважав, що українці неспроможні до створення власної держави. Хм-го вважав розбійником і зрадником. Позитивно оцінювали Лазаревський, Левицький, Стороженко, Драгоманов.
Дата добавления: 2015-10-24; просмотров: 101 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
| Группы аспирантов 1-го курс по ИНО | | | Російська і польська історіографія другої половин ХІХ перших десятиліть ХХ ст.. по визвольну боротьбу українського народу |