Внутрішня будова

Головним органом системи кровообігу є серце. Це м’язовий орган, розташований всередині грудної клітини, за серединною грудною кіскою. Його маса пропорційна загальній масі тіла і складає приблизно 0,6% від ваги конкретної тварини. У кішок два кола кровообігу, аналогічно до інших ссавців.

Органи системи дихання кішки можуть чудово функціонувати у ріних умовах навколишнього середовища. Їхня задача – забезпечення газообміну та доставки кисню в тканини організму. Крім того, вони в певній мірі є органами виділення, приймають участь у теплообміні, видаляючи з тканин зайве тепло.

Дихальну систему складають: ніс, носоглотка, гортань, трахея, бронхи та легені. Легені є основним дихальним органом. Цей орган парний, складається з двох доль, що займають більшу частину грудної клітини.

Легені складаються з альвеол, легеневих пухирців, міцно обплетених капілярною сіткою, яка є провідником при газообміні. Функцію захисту органів дихання виконує слизоваоболонка, що їх покриває.

Травна система включає в себе ротову порожнину, глотку, стравохід, шлунок, тонкий та товстий кишечники. Крім цього, важливі функції в процесі переробки їжі виконують підшлункова залоза, дванадцятипала кишка та жовчний міхур.

Стравохід - перепончато-мускульна трубка, здатна збільшуватись у діаметрі, коли виникає потреба проштовхнути їжу у шлунок. З внутрішнього боку стравохід вистилає слизова оболонка. Їжа починає розщеплятись та частково перетравлюватись вже у ротовій порожнині під дією слини, продовжується цей процес у шлунку, розташованому в передній частині черева.

Шлунок кішки однокамерний, висланий слизовою оболонкою. З порожнини шлунка відкриваються два отвори, які своєю формою нагадують конуси. Один з них з’єднує шлунок з прямою кишкою, інший – зі стравоходом.

Тонкий кишечник являє закручену в декілька петель довгу тонку трубку, дожвина якої часто перевищує довжину тіла кішки в 4 рази.

Товста кишка є продовженням тонкої, у нї потрапляють неперетравлені тверді залишки їжі, де вони обволікаються слизом, що виділяється стінками товстого кишечника. Товста кишка складається зі сліпої (апендикса), ободової та прямої кишок. Остання слугує для виведення з організму уже сформованих відходів (фекалій). З боків анального отвору у котів розташовані анальні залози, що виділяють різкий пахучий секрет. Крім функції виділення, пряма кишка виконує також функцію підтримки бактеріальної рівноваги в організмі, так як її внутрішнє середовище забезпечує необхідні умови для розмноження корисних, для нормального функціонування організму кішки, бактерій.

За виділення з організму кішки надлишку рідини відповідають органи сечовидільної системи: сечовий міхур, нирки та сечовивідні шляхи – сечоводи.

Фізіологічною особливістю сечового каналу кота є особливі звуження, що називаються стенозами. Вони слугують для швидшого проходження осаду, який присутній у сечі. Сечовидільна система забезпечує підтримку солевого то водного балансу в організмі кішки. Особливо різкий запах сеча котів має в період розмноження. Цей запах дуже стійкий, завдяки цьому коти помічають свою територію.

Статева система котів представлена сіменниками, або яєчками та сім’явивідними протоками; кішок – яєчниками, маточними трубами та маткою.

За почуття рівноваги котів відповідає добре розвинений вестибулярний апарат, розташований у внутрішньому вусі. Коти можуть безстрашно пересуватись кришами, заборами та гілками дерев. При падіння вони можуть рефлекторно прийняти у повітрі положення, потрібне для приземлення на лапи. Роль стабілізатора при цьому виконує свісь (у безхвостих кішок стабілізатором виступає все тіло). Додатковим попереджувальним засобом слугує рефлекторне розставлення лап у боки, в результаті чого поверхня тіла кішки збільшується й спрацьовує «ефект парашута».

Око кішки покрите обболонкою з трьох основним шарів: зовнішнього фіброзного, середньої судинної оболонки та внутрішньої, багатої на нарвові клітини, сітчатої оболонки (сітчатки).

Фіброзна оболонка ока кішки утворює зовнішній шар, багатий на волокна. У цьому шарі розташовуються роговиця та склера.

Судинна оболонка утворює мережу кровоносних судин, що забезпечують доставку поживних речовин до тканин ока. Судинна оболонка розташована між сітчаткою та склерою.

У котів у судинній оболонці присутній шар відбивання, «Tapetum Lucidium». Саме завдяки цьому природному дзеркалу, очі кішки світяться у темряві, відбиваючи світло що потрапило у них.

Сітчаста оболонка ока кішки – шар, що скалдається з чутливих клітин (фоторецепторів). Його також назтвають сітківкою. У цьому шарі знаходиться майже круглий отвір – місце виходу зорового нерва та кровоносних судін із сітківки, так званий оптичний диск.

Існує два типа фоторецепторів, які різняться за функціями. Називаються вони відповідно до форми клітин, зя яких складені – палички та колби. У кішки переважають палички, вони добре орієнтуються у темряві, але можуть і розрізняти деякі кольори.

Найбілше значення для забезпечення чіткості зображення має кришталик. Хоч він і не входить до складу жодної з оболонок ока, він тісно пов’язаний з судинною оболонкою.

Зір кішки бінокулярний. Це означає, що вона бачить двома очима, а мозок збирає сигнали з обох очей у єдине зображення. Бінокулярний зір допомагає заповнити «сліпу пляму» оптичного диска, так як зображення з одного ока заповнює пропущену ділянку, яка потрапила у сліпу пляму іншого. Ще одна перевага бінокулярного зору – об’ємність зображення. З одним оком важко оцінити відстань до об’єкту, що дуже ускладнило б полювання за рухомою здобиччю, розрахунок стрибка та безліч інших дій, для кота.

Око кішки – це не лише очне яблуко. До органів захисту та очистки очей відносяться повіки, вії та «моральна мембрана». У кішки три повіки – верхняня, нижня та третя (мигальна мембрана)

Дата добавления: 2015-10-24