Методичні рекомендації. для організації самостійної роботи студентів

для організації самостійної роботи студентів

з теми:

«Культурно-просвітницька діяльність української еміграції в 20-30-х роках ХХ ст.»

Навчальна дисципліна «Культурологія»

Спеціальність 5. 120 101 06 «Стоматологія ортопедична»

Курс ІІ (другий)

Кількість навчальних годин 2 години

Обговорено і затверджено на засіданні циклової комісії соціально-економічних та гуманітарних дисциплін Протокол № ___________ від “ ____ ” ______ 2013 р. Голова комісії: _____ Л.С.Рубан

Харків – 2013 р.

Автор:

Руда О.В. – викладач вищої категорії

Рецензент:

Редько О.Я – методист КЗОЗ ХМК № 2, викладач вищої категорії

Рубан Л.С.– голова ЦК соціально-економічних

та гуманітарних дисциплін, викладач вищої категорії, викладач - методист

І. Актуальність теми:

Процес політичної та інтелектуальної еміграції з України почався відразу після подій 1917 — 1918 рр. Емігранти осідали у Відні, Парижі, Берліні, Белграді, Софії та інших європейських центрах. Однак найсприятливіші умови для них були створені у Чехо-Словаччині. З ініціативи президента республіки, відомого вченого професора Т. Масарика у 1921 р. на урядовому рівні був розроблений цілий план розбудови еміграції з колишньої Російської імперії, що отримав назву «російської допоміжної акції». Він був розрахований на демократичні течії всередині еміграції, вирізнявся аполітичністю та першочерговою увагою до наукових, культурницьких кіл і шкільництва.

На відміну від урядів інших держав, які практикували або репатріацію, або денаціоналізацію емігрантів, уряд Чехо-Словаччини зайняв принципово іншу позицію. Президент Масарик вважав основним завданням «російської акції» зосередити наукові, культурні кола та молоді сили шкільництва і студентства емігрантів, забезпечити їх розвиток у національних рамках, неперервність культурної та освітньої традиції. Це передбачало створення суто українських або російських чи білоруських наукових, культурницьких, навчальних установ, закладів і товариств. Усі верстви еміграції концентрувалися в компактні зони проживання та діяльності на терені науки, культури, шкільництва.

Центрами української еміграції стали Прага та курортне містечко Подєбради. Сільськогосподарські працівники були розсіяні по всій республіці, а лікарі, юристи, інженери та вчителі отримали змогу працювати на Підкарпатській Русі (тепер Закарпатська область України).

Прага і Подєбради перетворилися на єдиний у світі великий осередок освіти для українців на еміграції. Лише Чехо-Словаччина визнавала право абітурієнтів російських та українських гімназій на продовження навчання у вузах і забезпечувала їх державне утримання. У 1921 р. був створений урядовий Комітет для забезпечення освіти українських студентів.

Прага стала не лише науковим та освітнім центром української еміграції, але й культурно-мистецьким. Тут жили й творили письменник і поет Олександр Олесь, співак Дмитро Левитський, митці С. Мако, І. Кулець, І. Мозалевський, К. Стаховський, С. Тимошенко, В. Січинський та ін.

Еміграція з Російської імперії у Чехо-Словаччину була досить значною. Піковий період припав на 1922 — 1923 рр., коли було зафіксовано 25 тис. емігрантів. Згодом, із початком 30-х років у часи економічної кризи число емігрантів упало до 8 тис. Мало хто з них зміг повернутися на батьківщину. Пізніше, у 1945 р., частина емігрантів потрапила у радянські в’язниці та концентраційні табори. Інші змушені були шукати притулку в різних країнах Європи, Азії, Америки та в Австралії. Єдиний значний центр української еміграції припинив своє існування.

У Чехо-Словаччині ще довго пам’ятали про «російську акцію». Тут осіли родини деяких емігрантів, які зробили значний внесок у розвиток чеської науки, культури, мистецтва. Українська Академія мистецтв у Празі виховала багато чеських художників, скульпторів, архітекторів. Українці викладали у чеських вузах, професорами Карлового університету в Празі були, наприклад, Д. Дорошенко, О. Колесса. Членами Слов’янського інституту в Празі були О. Колесса, С. Смаль-Стоцький, Л. Білецький, О. Мицюк, В. Тимошенко. Українські вчені обиралися до різних чехо-словацьких наукових товариств та інституцій і залишили чимало цінних праць на терені богемістики. У свою чергу вони пропагували у Чехо-Словаччині україніку.

У Карловому університеті в 1926 р. почали діяти кафедри українознавства. 16 грудня 1926 p. першу лекцію тут прочитав ректор УВУ О. Колесса, який зайняв кафедру історії української мови й літератури як професор філософського факультету. 5 березня 1928 р. тут почав виклади з історії України професор Д. Дорошенко. Українську мову викладали М. Любинецький та І. Панькевич.

У 1924 р. в Празі була заснована Слов’янська бібліотека з фондом у 200 000 томів. У ній відразу ж утворився український відділ (14 000 томів). Адміністрація бібліотеки складалася в основному з українців: В. Тукалевський (директор), М. Михальчук (заступник директора), О. Гайманівський (завідуючий українським відділом).

Українська еміграція демонструвала свої здобутки також на численних виставках: господарській виставці у Празі 1921 р., виставці інвалідів у Генті 1923 р., виставці 1931 р. в Женеві, виставках слов’янських ілюстрованих часописів у Празі та Берні, славістичній виставці 1933 р. у Млада-Болеславі, виставці слов’янських екслібрисів у Празі 1932 р., виставці Міжнародного з’їзду бібліотекарів та приятелів книги у Празі 1926 р. (тут український відділ демонстрував 2000 книг та колекцію періодики, екслібрисів і видавничих знаків, яку підготував В. Січинський; у загальному каталозі виставки була вміщена стаття О. Лотоцького про українську книжку), світовій виставці преси в Кельні 1928 р., світовій виставці в Чікаго 1933 р. тощо.

Було влаштовано також кілька спеціально українських виставок: виставка експонатів Музею визвольної боротьби України у Празі 1935 р., виставка українських мап в Інституті Східної Європи у Римі 1938 р., каталог якої зі статтею В. Січинського був опублікований. Студія пластичних мистецтв у Празі організовувала щорічні виставки новітнього українського мистецтва,.

ІІ. Навчальна мета самостійної роботи:

Формування системи знань про культурологію та закономірності культурного процесу; про культуру як специфічний та унікальний феномен людства, її роль у формуванні особистості й розвитку суспільства; засвоєння навичок аналізу явищ культури, вміння орієнтуватися в основних проблемах культурології, розуміння культурної зумовленості економіки і здатність ураховувати культурну специфіку при вирішенні соціально-економічних проблем.

Знати: - загальні проблеми культурології та її місце в розвитку успільства; - типи і форми культур, основні культурно-історичні центри і регіони, закономірності їх еволюції та функціонування; -особливості розвитку культури України в контексті світової (зокре- ма, європейської) культури; - роль культури і науки в розвитку цивілізації, їх співвідношення і пов’язані з ними сучасні соціальні, економічні та етичні проблеми; - структуру розвитку культури людства, основні культурно-історичні епохи, їх здобутки у матеріальній та духовній сферах, у різних галузях науки та видах мистецтва; - різні картини (моделі) світу та місце людини в ньому; - норми, які регулюють взаємовідносини людей і ставлення людини до навколишнього середовища; - сутність суперечностей, що існують на сучасному етапі науково-технічного розвитку, і кризи існування людини у природі внаслідок порушення рівноваги в ній; - важливість вирішення сучасних глобальних проблем; - культурні процеси і явища, сучасні наукові методи їх дослідження на рівні, необхідному для розв’язання практичних завдань у майбутній професійній діяльності.   Уміти: - визначати засоби формування культурної особистості, її відповідальності за збереження культурних надбань; -пояснити феномен культури, її роль у людському житті; способи набуття, збереження і передавання соціального досвіду, базисних культурних цінностей; -оцінювати досягнення культури на основі знання історичного контексту їх створення; - вести діалог як спосіб виявлення свого розуміння культурних здобутків різних регіонів, народів і націй та визначити лінію власної поведінки в умовах розмаїття культур; -володіти розвиненою культурою мислення, вміти чітко і логічно висловлювати власні думки в усній і письмовій формах; -бути здатним самостійно опановувати нові знання,критично осмислювати набутий досвід з позицій останніх досягнень у галузі гуманітарних наук, економіки та соціальної практики.

IІІ. Матеріали самостійної роботи.

ІІІ.1. Заповнити таблицю:

Дата добавления: 2015-10-02