Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АрхитектураБиологияГеографияДругоеИностранные языки
ИнформатикаИсторияКультураЛитератураМатематика
МедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогика
ПолитикаПравоПрограммированиеПсихологияРелигия
СоциологияСпортСтроительствоФизикаФилософия
ФинансыХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника

Походження і сутність політики

Політичні ідеї Фоми Аквінського | Політичний процес | Політична участь: форми, типи, суб’єкти. | Республіканська форма правління | Поняття еліти. Теорії еліт | Сучасні теорії еліт | Авторитарний режим | Етапи політичної соціалізації | Політична соціалізація, її суть та основні теоретичні концепції | Історична генеза політичних ідей з прадавніх часів до ХІХ століття. |


Читайте также:
  1. А.1 Правопис слів іншомовного походження
  2. Визначте сутність та основні положення кредитно-модульної системи організації навчального процесу (КМСОНП) у вищих навчальних закладах України 3-4 рівнів акредитації
  3. Визначте сутність, характерні особливості європейської кредитно-трансфертної та накопичувальної системи
  4. Вопрос 2. Закони навчання, їх сутність
  5. Дурна чванливість з приводу походження, вченості тощо.
  6. Економічна сутність фінансової санації та необхідність її проведення
  7. Європейська кредитно-трансферна система (ECTS - ЄКТС): сутність, функції, шляхи запровадження у ВНЗ України.


Через невизначеність поняття "політики" розкриття його змісту доцільно розпочати з етимології цього слова, тобто із пояснення його походження та спорідненості з іншими словами.

Слово «політика» як науковий термін відоме завдяки праці давньогрецького філософа Арістотеля «Політика» («Та politika»), що буквально означає «те, що стосується держави». Воно є похідним від іншого давньогрецького слова — «polis», що означає «місто-держава». Стародавня Греція складалася із багатьох міст, які разом із прилеглою до них сільською місцевістю були окремими державами — мали чітко визначену територію, населення, органи управління, законодавство тощо. Політикою тоді називалося все, що мало стосунок до такого міста-держави: державні й суспільні справи, мистецтво управління суспільством і державою тощо.

Сама ж політика як певний вид людської діяльності з'явилася значно раніше. Існує декілька парадигм — логічних моделей постановки і вирішення пізнавальної проблеми — її походження та сутності. Відповідно до однієї з них, на ранніх ступенях розвитку суспільство не знало ніякої соціальної диференціації, окрім статево-вікової та сімейно-родинної. Відсутнім було і протиставлення соціальних інтересів, оскільки переважав загальний інтерес, який полягав у тому, шоб вижити в боротьбі за існування зі стихійними силами природи. За цих умов у суспільстві, а точніше, у людській спільноті, яка ще не набула характерних для суспільства ознак цивілізованості, в процесі виробництва й розподілу продуктів, організації спільного життя діяли механізми саморегуляції у вигляді звичаїв, релігійних догматів, міфологічних уявлень тошо. Вони природним шляхом регулювали процес задоволення потреб і підтримували цілісність наявної спільноти.

З часом поступове ускладнення матеріального виробництва, наростання соціальної мобільності, культурний прогрес та інші чинники сприяли посиленню класової, етнічної, виробничо-професійної, територіальної, релігійної диференціації суспільства. В результаті цих об'єктивних процесів сформувалися специфічні інтереси різноманітних соціальних спільностей, між якими стали виникати конфлікти. За цих умов механізми обміну й розподілу продуктів виробництва, якими були звичаї і традиції, догмати релігійної віри та інші регулятори людських відносин, виявилися нездатними ефективно регулювати наявні суперечності, погоджувати інтереси, субординувати їх певним чином і знаходити спільний інтерес. У суспільстві виникла потреба в утворенні соціальної сили, здатної реалізувати багатоманітні соціальні інтереси й забезпечити цілісність самого суспільства. Така потреба була реалізована у процесі становлення специфічних суспільних інститутів, які завдяки використанню засобів владного примусу забезпечували необхідні загальнообов'язкові форми поведінки в суспільстві та його цілісність. Головним таким інститутом стала держава — офіційний носій публічної влади, який узгоджує соціальні інтереси й за допомогою засобів примусу регулює суспільні відносини.

З появою суспільних інститутів як носіїв публічної влади, держави виникла й політика як відповідна владна діяльність людей і таких інститутів. Соціальне призначення політики, отже, полягає в узгодженні багатоманітних інтересів і потреб людей, їх різноманітних спільностей і забезпеченні таким чином цілісності суспільства. Виконує це соціальне призначення політики держава як офіційний носій публічної влади. Саме так розуміли політику античні філософи. Скажімо, Платон визначав її як «мистецтво жити разом». Арістотель виходив з того, що людина за своєю природою є політичною істотою, і завершення цієї її природи знаходить свій вияв саме в політичному спілкуванні, тобто в державі.

Зазначене розуміння політики можна назвати консенсусним, оскільки воно грунтується на тому, що політика є засобом узгодження соціальних інтересів. Однак міркування Платона та Арістотеля, як й інших античних філософів, шодо політики і держави торкалися лише частини суспільства. Річ у тому, шо поліс складали тільки повноправні громадяни, кожен з яких мав право на земельну шіасність і політичні права.

Значна частина населення міста в поліс не входила і не мала прав громадян. Це були, зокрема, вільновідпущеники та позбавлені будь-яких прав раби. Антична держава за своєю класовою природою була рабовласницькою і використовувалась для пригнічення та експлуатації рабів. Наочним підтвердженням цього є численні повстання рабів, якими наповнена вся історія стародавнього світу.

Згідно з іншою — марксистською — парадигмою політика і держава виникли як знаряддя не узгодження соціальних інтересів, а класового панування. «Держава, — наголошував В. І. Ленін, — є продукт і прояв непримиримості класових суперечностей»1. Таке розуміння сутності політики можна назвати конфліктологічним. Воно розкриває класовий аспект політики і має таке ж право на існування, як і консенсусне.

Відповідно до започаткованої ще в античності традиції під політикою тривалий час розуміли діяльність держави. В англосаксонській і французькій політологічній літературі термін «політика» до цього часу однозначно пов'язується з діяльністю держави, особливо з її урядовими органами та особами, що здійснюють політичні функції. Тут «політична наука» — це наука про характер і функції держави, а також її уряду як органу, через який держава реалізує свою владу.

Таке розуміння політики є виправданим з огляду на те, що держава виступає головним суб'єктом політики і тривалий час залишалася, по суті, єдиним власне політичним інститутом і носієм публічної влади. Однак ситуація істотно змінилася з появою у другій половині XIX ст. масових політичних партій і рухів, які почали справляти все відчутніший вплив на політику, здійснення державної влади. З урахуванням розширення кола політичних інститутів, процесу формування політичної системи суспільства політика стала трактуватись як функціонування політичної системи. За визначенням російського дослід- -ника Г. В. Полуніної, «політика є функція політичної системи, а також засіб і механізм її функціонування»2. З формального боку визначення політики через політичну систему є тавтологічними, оскільки визначають політику через саму ж політику, але як систему.

Інший підхід до визначення політики грунтується на її органічному зв'язку з владою, на що вказував іще М. Вебер: «...„Політика", судячи з усього, означає прагнення до участі у владі або до здійснення впливу на розподіл влади чи то між державами, чи то всередині держави між групами людей, які вона в собі обіймає»3.

Визначення політики через владу найбільш поширені в політологічній літературі. Типовим, наприклад, є твердження, шо політика — це «діяльність осіб, мікро- і макрогруп, шо спрямована на встановлення й утримування політичної влади»4. Іноді в подібних визначеннях політики наголошується на державній владі як найголовнішій формі публічної влади: «Політика — це особливий вид людської діяльності, пов'язаний з одержанням і здійсненням влади, насамперед державної»*.

Проте такі визначення не відображають сутності й соціального призначення політики. Влада, через яку визначається політика, є не метою, а лише засобом політики, за допомогою якого досягаються певні суспільні цілі. Найбільш загальною із таких цілей є задоволення інтересів і потреб індивідів та соціальних спільностей. Тому точнішими є ті визначення політики, в яких указується на використання влади з метою задоволення інтересів і потреб. Так, в українському політологічному енциклопедичному словнику політика визначається як «організаційна, регулятивна і контрольна сфера суспільства, в межах якої здійснюється соціальна діяльність, спрямована головним чином на досягнення, утримання й реалізацію влади індивідами й соціальними групами задля здійснення власних запитів і потреб»6.

На відміну від попередніх це визначення політики вказує на її певну соціальну спрямованість — вона є соціальною діяльністю «задля здійснення власних запитів і потреб». Проте таке визначення соціального призначення політики надто абстрактне, адже будь-яка людська діяльність спрямована на задоволення певних інтересів, запитів і потреб. Головна ж особливість політики у цьому відношенні полягає в тому, що вона заторкує задоволення інтересів і потреб передусім стосовно керівництва та управління суспільством, забезпечення його існування як цілісності на основі узгодження тією чи іншою мірою — на засадах консенсусу чи панування — соціальних інтересів.


М. Вебер писав, що поняття політики «має надзвичайно широкий сенс і охоплює всі види діяльності щодо самостійного керівництва. Говорять про валютну політику банків, про дисконтну політику Імперського банку, про політику профспілки під час страйку; можна говорити про шкільну політику міської або сільської громади, про політику правління, яке керує корпорацією, нарешті, навіть про політику розумної дружини, яка прагне управляти своїм чоловіком»7.

3 урахуванням соціального призначення політики вона може бути визначена як діяльність з керівництва та управління суспільством на основі публічної влади.


Сутністю політики є не влада, а управління. Саме політика визначає стратегічні цілі й завдання розвитку суспільства в межах кожної окремої країни, людської спільноти в цілому. Вона є діяльністю з керівництва та управління як суспільством у цілому, так і його окремими ланками.

Свої особливості має марксистське розуміння політики. Такими особливостями є, зокрема, наголошення на класовому характері політики й на державній владі як головному інструменті її здійснення. В. І. Ленін зазначав, що політика — це «галузь відносин усіх класів і верств до держави і уряду, галузь взаємовідносин між усіма класами»8, що «у політиці... найістотніше: устрій державної влади»9, «політика є участь у справах держави, напрям держави, визначення форм, завдань, змісту діяльності держави»10. Слідом за В. І. Леніним сучасний російський марксист С. С. Андреев визначає політику як «спосіб взаємовідносин класів через державну владу»".

Класовий аспект політики, безперечно, є одним із визначальних. Вся людська історія наповнена класовою боротьбою як політичними зіткненнями великих груп


людей, котрі по-різному ставляться до власності на засоби виробництва.

Проте класовий чинник у політиці не є єдино визначальним. Не менш важливу роль може відігравати, наприклад, етнічний чинник. Марксистський підхід зберігає свою цінність щодо дослідження походження й сутності політики в контексті історичних міжформаційних процесів, а також у ситуаціях соціальних зіткнень, коли політична боротьба має тенденцію до загострення, політичні позиції індивідів і соціальних спільностей діаметрально протиставляються в результаті різного усвідомлення класової приналежності та класового інтересу. В сучасному суспільстві в політиці все більше проявляється спільний інтерес, домінування загальнолюдських інтересів над класовими, а сама політика внаслідок реального співвідношення класових сил виступає засобом досягнення балансу соціальних інтересів, а не класового панування. Не можна заперечувати класову природу політики, однак не можна і зводити її зміст до відображення тільки класових інтересів і тим самим спрощувати розуміння сутності державної політики.

Отже, політика є багатоманітним суспільним явищем: однією зі сфер суспільного життя; особливим видом суспільних відносин, передусім великих соціальних груп, пов'язаних із реалізацією влади в суспільстві; засобом узгодження соціальних інтересів; боротьбою за оволодіння державною владою та участю у її здійсненні; організацією та функціонуванням держави й політичної системи в цілому тощо. У найзагальнішому вигляді політика є діяльністю з керівництва та управління суспільством на основі публічної влади.


Дата добавления: 2015-10-24; просмотров: 91 | Нарушение авторских прав


<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Учение Марсилия Падуанского о государстве и праве| Функції політики та її види. Структура політики

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.007 сек.)