Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АрхитектураБиологияГеографияДругоеИностранные языки
ИнформатикаИсторияКультураЛитератураМатематика
МедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогика
ПолитикаПравоПрограммированиеПсихологияРелигия
СоциологияСпортСтроительствоФизикаФилософия
ФинансыХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника

Філософія Стародавнього Риму. Особливості та основні ідеї.

Філософія, її походження та предмет. | Історичні типи світогляду: міфологічний, релігійний, філософський | Філософія Стародавнього Сходу: світоустрій та людина. | Антична філософія. Основні проблеми та характерні риси. | Особливості філософії патристики. | Арабська філософія VII – XII ст. Основні ідеї. | Схоластика. Реалізм і номіналізм. | Номіналісти і реалісти | Гуманістичний антропологізм філософії Відродження. пантеїзм. Ідеї громадянського суспільства. | Методологічні пошуки Ф.Бекона та Р.Декарта та Т. Гоббса. |


Читайте также:
  1. II. Основні напрями реалізації Програми
  2. III. Основні заходи із забезпечення виконання Програми
  3. IV. Основні вимоги до написання, оформлення і представлення учнівських науково-дослідницьких робіт
  4. V. Особливості провадження діяльності аптечних кіосків
  5. XVIII. Особливості прийому на навчання іноземців та осіб без громадянства у Національному університеті фізичного виховання і спорту України
  6. Автобіографія, резюме: основні вимоги до структури тексту цих документів
  7. Анатомо-фізіологічні особливості організму людини різних вікових періодів, які впливають на фармакокінетику й фармакодинаміку ЛП.

Епікурейство заснувавЕпікур (342—271 рр. до н.е.) і продовжив римлянинТит Лукрецій Кар (95—55 рр. до н.е.). Епікур ставив собі завдання захистити людину від можливих страхів життя, для чого доводив невмирущість матерії, а, значить, і певне безсмертя людини (посилаючись на атомізм), відсутність фатуму та необхідності в космосі (припускаючи, що атом володіє здатністю довільно відхилятись від траєкторії свого польоту), можливість різних пояснень тих самих явищ через відсутність тісного зв'язку думки з фактами та відчуттям. Найбільше, чого може досягти людина в житті, — це звільнити себе від страхів та неприємних відчуттів, отриму­вати від життя насолоди, серед яких найбільша — уміння запобігати стражданням та зберігати душевну рівновагу, незворушність і, безпристрасність (давньогрецькою мовою — досягнення стану “атараксії”).

Скептицизм (від давньогрецького "сумнів"), що його заснував Піррон (360—270 рр. до н.е.), звертав увагу на те, що всі філософи запевняли в істинності своїх теорій, але висували різні ідеї; звідси випливав висновок про неможливість створення істинної філософії. В основі всіх суджень скептицизму лежали три знамениті запитання з трьома відповідями: 1. Якими є усі речі? — Не більше такими, ніж будь-якими іншими. 2. Що можна сказати про такі речі? — Краще не казати нічого, утримуючись від суджень. З. Що робити людині, яка перебуває у стосунках з такими речами? — Зберігати самовладання (автаркію). Скептики всебічно обґрунтовували свою позицію сумніву в можливостях пізнання, але врешті-решт, за Геґелем, своєю вимогою у всьому сумніватися сприяли розвиткові наукового критичного мислення.

Більше поширеним у цю епоху був стоїцизм, що його заснував Зенон-стоїк (340—265 рр. до н.е.). У Римі його послідовниками були Луцій Аней Сенека (4 р. до н.е.—65 р.), Епіктет (5—138) та Марк Аврелій Антонін (121 — 180). Стоїцизм також закликав людину до життєвої мудрості та самовладання, але з позиції зовсім іншого розуміння і буття, і людини. Скептики вважали, що весь світ пронизаний єдиним потоком вогняної пневми (дихання), що несе всьому закон і долю. Дія долі неминуча й невблаганна. Тому людині не варто впадати у відчай, адже змінити долю неможливо. (“Того, хто бажає, доля приваблює, того, хто не бажає, штовхає”). Стоїки пояснювали свою думку притчею про карету та собаку: собака прив'язаний до карети, що їде; як би не смикався пес, рух визначає карета, тому втрачають сенс смикання, опір руху, відчайдушні крики. Через це і людині у її відношенні до долі лишається одне: визначити внутрішнє ставлення до того, чого змінити не можна. Гідне для людини ставлення до будь-чого — спокій, незворушність, зберігання внутрішньої автономії. Стоїки сприяли систематизації філософського знання; вони поділили філософію на фізику, логіку та етику, залучивши до логіки і розуміння пізнання.

Неоплатонізм довів до ретельних деталізацій і логічної стрункості провідні думки Платона. Усе сутнє являє собою результат виливання (еманації) Єдиного, яке тотожне благу, не знає ніякого ушкодження та змін. Першим продуктом Єдиного постає світовий Розум, у деяких тлумаченнях — Дух, а він еманує у світову Душу. Душа оживляє все сутнє, роблячи світ внутрішньо пов'язаним. Через душу все, що існує прагне повернутися до вищого — до Єдиного, бо там його вихідна батьківщина, його корені. Людина ж являє собою уособлення світобудови, бо до її єства входять тіло, душа та розум; останній і дає людині спрямування — прагнути до єдиного, до блага. Основні творці неоплатонізму —Плотін (205—270) таПрокл (412—485).


 


Дата добавления: 2015-10-24; просмотров: 499 | Нарушение авторских прав


<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Філософія класичної Греції| Етапи розвитку та загальні особливості філософії Середньовіччя. Особливості патристики.

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.006 сек.)