Способи та методи регулювання політич­них конфліктів

Принципова установка на те, що політичні конфлікти здатні виконувати позитивні функції, дає можливість дійти висновку, що корисним для державної влади найчастіше може бути не придушення конфліктів, які формуються, а їх контроль і регулювання.

Стратегія управління конфліктами припускає ви­рішення таких завдань:

• перешкодити виникненню конфлікту чи його зростанню та перейти в таку стадію, котра дає значні руйнівні наслідки і збільшує соціальну ціну його врегулювання;

• виявити всі тіньові, латентні форми прояву конфлікту та перекласти конфліктну взаємодію в публічно відкриту форму, щоби зменшити неконтрольовані процеси, уникнути раптових обвальних потрясінь, на які було б неможливо правильно й оперативно зреагувати;

• мінімізувати ступінь соціального збудження, спричине­ного перебігом політичного конфлікту в суміжних сферах су­спільного життя з тим, щоб не спровокувати ширші, додаткові потрясіння, на врегулювання яких необхідно витратити додат­кові ресурси й енергію.

Наприклад, Рольф Дарендорф виділяє три форми управ­ління конфліктами.

1. Придушення конфлікту. Цей спосіб рідко рекомендується як доречний, але його часто застосовували. Придушення є неефективним способом поведінки з конфліктами тому, що зростає потенційна злоякісність конфлікту, котра ш г більш пригнічує доти, доки жодна сила у світі не буде в змозі подавити енергію конфлікту. Методу придушення соціальних конфліктів не може віддаватися перевага протягом тривалого терміну, тобто періоду, що перевищує декілька років.

2. Відміна конфлікту. Під цим розуміють будь-яку спробу в початковій стадії ліквідувати суперечності. Ця спроба завжди хибна. Оскільки таке регулювання не ліквідовує власне конфлікт, який криється за ним. Політичні конфлікти, тобто ті, що систематично виникають із політичної структури суспіль­ства, принципово не можна "розв'язати" узначенні остаточного усунення.

3. Регулювання конфлікту. Воно є вирішальним засобом зменшення насильства майже всіх видів конфліктів. Під регулю­ванням конфлікту розуміють розробку та застосування системи заходів, спрямованих на обмеження інтенсивності й масштабу конфлікту, його ескалації.

Основними формами регулювання конфлікту є пере­говори, посередництво, арбітраж.

Переговори припускають створення такого органу, в якому сторони конфлікту регулярно зустрічатимуться з метою ведення переговорів щодо всіх гострих тем, пов'язаних із конфліктом, і ухвалюватимуть рішення встановленим способом (більшістю, кваліфікованою більшістю, більшістю з правом вето, одно­голосно). Політичною практикою та теорією вироблено деякі за­гальні способи запобігання, регулювання й розв'язання політич­них конфлікті в. Це, зокрема, компроміс і консенсус.

Компроміс визначається як угода на основі взаємних по­ступок. Розрізняють вимушені та добровільні компроміси. Вимушені компроміси нав'язуються обставинами, що склалися. Добровільні компроміси ухладають на основі згоди з певних питань, вони відповідають якійсь частиш політичних інтересів всіх сил, які взаємодіють. На основі таких компромісів створю­ються багатоманітні партійні блоки та політичні коаліції.

Консенсус — це згода значної більшості людей будь-якого співтовариства щодо найважливіших аспектів його соціального порядку, відображена в діях. Проте переговори можуть за­лишитися безрезультатними. У такій ситуації рекомендується залучення "третьої сторони", тобто осіб, які не беруть участі в конфлікті, або певних інстанцій.

Найм'якшою формою участі третьої сторони є посередництво, тобто за згодою сторін час від часу вислуховувати посередника та розглядати його пропозиції. Посередництво часто виявляється вельми ефективним інструментом регулювання.

Проте часто необхідно зробити наступний крок - звернення до третьої сторони (медіатора). Якщо для учасників обов'яз­кове як звернення до третьої сторони, так і ухвалення її рішення, тоді рішення медіатора переходить від регулювання конфлікту до його придушення. Цей метод може іноді бути необхідним, але його постійне застосування — вельми сумнівне. Пригнічений конфлікт — це конфлікт,, який залишається, але він набув при­хованої, а отже, й небезпечнішої форми.

Варто підкреслити, що конфлікти не зникають через їх регулю­вання. Там, де існує суспільство, існують також і конфлікти. Регульований конфлікт є до певної міри пом'якшеним, він про­тікає у формах, сумісних із соціальною структурою, що постійно змінюється, але не є громадянською війною чи революцією.

Раціональне приборкання політичних і соціальних конфліктів є одним з основних завдань політики.

Дата добавления: 2015-10-02