Особи, які були реабілітовані, визнаються такими, що не мають су­димості.

1. Судимість є правовим наслідком засудження особи, винної у вчиненні злочину, вироком суду до кримінального покарання. За своїм змістом вона є негативним правовим статусом особи, який пов'язаний з певними цивільно-правовими і кримінально-правовими обмеженнями.

Так, цивільно-правове обмеження, встановлене у ч. З ст. 76 Конституції України, передбачає, що не може бути обраним до Верховної Ради України громадянин, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця су­димість не погашена або не знята у встановленому законом порядку.

Стаття 9 Закону України «Про громадянство в Україні» від 18 січня 2001 р. (ВВР. — 2001. — № 13. — Ст. 65) забороняє надання статусу грома­дянина України особі, яка засуджена в Україні до позбавлення волі за вчи­нення тяжкого злочину.

Не підлягають призову на військову службу у мирний час громадяни, які були засуджені до позбавлення волі відповідно до Закону України «Про за­гальний військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 р. у редакції від 18 червня 1999 р. (ВВР. - 1999. - № 33. - Ст. 270).

В окремих законах міститься заборона щодо обіймання посади прокуро­ра, судді, виконання функцій адвоката, державного службовця, особами, що мають судимість (наприклад, Закони України «Про прокуратуру» від 5 ли­стопада 1991 р. (ЗУ. - Т. 2. - К., 1996. - С. 303); «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 р. (ЗУ. - Т. 4. - К., 1996. - С. 13-14); «Про державну служ­бу» від 16 грудня 1993 р. (ЗУ. - Т. 6. ~ К., 1996. - С. 235); «Про громадян­ство України» від 18 січня 2001 р. (ВВР. - 2001. - № 13. - Ст. 65); «Про вибори народних депутатів України» від 18 жовтня 2001 р. (ВВР. — 2001. — № 51-52. - Ст. 265) та ін.).

2. Підставою судимості є наявність обвинувального вироку суду, який набрав законної сили, і яким особа засуджується до певного покарання. То­му такими, що не мають судимості, визнаються відповідно до ч. З ст. 88:

а) особи, засуджені вироком суду без призначення покарання; б) особи звільнені від покарання; в) особи, що відбули покарання за діяння, зло­чинність і караність яких виключена законом (див. коментар до ст. 74 КК).

Частина 4 ст. 88 КК визнає такими, що не мають судимості, також осіб, які були реабілітовані. Реабілітація означає визнання особи незаконно, не­справедливо засудженою, скасування всіх позбавлень, обмежень і поновлен­ня особи у всіх її громадянських правах та свободах (наприклад, Закон України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» (ВВР. — 1991. - № 22. - Ст. 262).

3. Щодо кримінально-правових наслідків, то відповідно до ч. 2 ст. 88 КК судимість має правове значення у випадку вчинення нового злочину, а та­кож в інших випадках, передбачених законом України. Кримінальний закон визначає судимість як обставину, з якою пов'язуються найбільш суворі кримінально-правові наслідки для особи, яка, маючи судимість, знову вчи­нює злочин. Так, а) рецидивом злочинів, як найбільш небезпечним видом множинності, визнається вчинення нового умисного злочину особою, що має судимість за умисний злочин (ст. 34 КК); б) злочин може бути визна­но повторним, якщо судимість за перший злочин не була погашена або зня­та (ч. 4 ст. 32 КК); в) повторність злочину і рецидив є обставинами, що об­тяжують покарання (п. 1 ч. 1 ст. 67 КК); г) судимість, як правило, виклю­чає застосування до особи, що вчинила новий злочин, пільгових інститутів кримінального права, наприклад, звільнення від кримінальної відповідаль­ності (статті 45, 46, 47 КК); д) у багатьох статтях Особливої частини КК су­димість передбачається як кваліфікуюча або особливо кваліфікуюча ознака. Наприклад, хуліганство буде особливо кваліфікованим, якщо воно було вчи­нене особою, яка має судимість за хуліганство (ч. З ст. 296 КК).

4. Відповідно до ч. 1 ст. 88 КК особа визнається такою, що має судимість, з дня набрання законної сили обвинувальним вироком (частини 1, 2, З ст. 401 КПК) і до погашення або зняття судимості.

Отже, судимість поширюється на: 1) строк відбування покарання; і, крім того, 2) у випадках, передбачених законом, на певний строк після відбуття покарання. На підставі того, що протягом цього часу особа, яка має су­димість, може виправитися, можуть істотно змінитися життєві умови, по­ведінка особи, законодавець передбачає можливість припинення судимості і тим самим припинення пов'язаних з нею обмежень. Частина 1 ст. 88 нази­ває два види припинення судимості: її погашення та зняття.

5. Погашення судимості — це автоматичне її припинення, закінчення пев­них строків, за умови невчинення особою протягом строку судимості ново­го злочину.

Зняття судимості є припинення її постановою суду.

Погашення та зняття судимості є остаточними: судимість не може бути поновлена, незалежно від подальшої поведінки особи і навіть вчинення нею нового злочину.

Дата добавления: 2015-10-02