Загальна характеристика Кримінального кодексу України

Кримінальний кодекс України - це систематизований законодавчий акт, прийнятий Верховною Радою України, який визначає, які суспільно небезпечні діяння є злочинами та встановлює конкретні міри покарання за їх вчинення. З першого вересня 2001 р. набрав чинності прийнятий 5 квітня 2001 р. Верховною Радою України новий Кримінальний кодекс України, який розроблявся фахівцями – юристами, відомими вченими протягом майже вось­ми років. Діючий до цього Кримінальний кодекс України, прийнятий у 1960 р., мав чимало прогалин і не відповідав значною мірою реаліям сьогодення. Кримінальний кодекс України покликаний сприяти роз­витку України як суверенної, незалежної, демократичної, со­ціальної, правової держави. Його головною функцією, головним суспільним призначенням є функція захисту найбільш важливих суспільних відносин.

Чинний Кодекс складається з двох частин — Загальної і Особливої, а також прикінцевих та перехідних положень — і містить 447 статей (Загальна частина — 108, Особлива — 339), Загальна й Особлива частини КК України поділяються на розділи, а останні, у свою чергу, — на окремі статті.

Загальна частина чинного КК України передбачає норми уза­гальненого характеру, в яких відображаються завдання КК України, підстави кримінальної відповідальності, чинність за­кону в часі й просторі; поняття злочину та його види; співучасть у злочині, повторність і рецидив злочинів тощо і складається з 15 розділів: “Загальні положення”, “Закон про кримінальну від­повідальність”, “Злочини, його види та стадії”, “Особа, яка підлягає кримінальній відповідальності (суб'єкт злочину)”, “Вина та її форми”, “Співучасть у злочині”, “Повторність; сукупність і рецидив злочинів”, “Обставини, що виключають злочинність діяння”, “Звільнення від кримінальної відпові­дальності”, “Покарання та його види”, “Призначення пока­рання”, “Звільнення від покарання та його відбування”, “Су­димість”, “Примусові заходи медичного характеру та приму­сове лікування”, “Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх”.

У новому кодексі розкрито поняття повторності та сукупності злочинів (ст.32,33). Зазначається, що повторність виключається, якщо за раніше вчинений злочин особа була звільнена від кримінальної відповідальності або судимість за цей злочин було знято або погашено. У Кодексі 1960 р. не давалось поняття сукупності злочинів, а визначалось лише правило призначення покарань за вчинення кількох злочинів (ст. 42). Сукупністю злочинів визнається вчинення особою двох або більше злочинів, передбачених різними статтями або різними статтями, або різними частинами однієї статті Особливої частини, за жоден з яких її не було засуджено. При цьому не враховуються злочини, за які особу звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом.

Встановлено поняття рецидиву злочину, яким визнається вчинення нового умисного злочину особою, яка має судимість за умисний злочин (ст.34). Виключено положення про визнання особи особливо небезпечним рецидивом та пов’язані з цим наслідки.

Особлива частина Кодексускладається з 20 розділів, систематизова­них за групами подібних суспільних відносин (у Кодексі 1960р.-11 глав) і передбачає конкретні норми щодо відпові­дальності за окремі злочини і зазначені покарання щодо осіб, які їх вчинили. Ці норми передбачають, зокрема, відпові­дальність за злочини проти особи, її конституційних прав і свобод; власності; за злочини у сфері господарської діяльнос­ті; у сфері охорони довкілля; проти громадської безпеки, без­пеки виробництва та транспорту; проти здоров'я населення, громадського порядку й моральності; авторитету органів дер­жавної влади та органів місцевого самоврядування; у сфері службової діяльності; проти правосуддя, порядку несення військової служби, проти миру та міжнародного правопоряд­ку тощо.

Поділ Особливої частини КК України на роз­діли робить його зручним для користування.

Статті чинного КК України, норми яких охороняють основні права і свободи людини, об'єднані в розділі V “Злочини проти ви­борчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина”. В окремий розділ виділені “Злочини проти довкілля”; “Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку”; “Злочини проти безпеки ви­робництва”; “Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту”; “Злочи­ни у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, прекурсорів та інші злочини проти здоров'я населення” та ін. Велика глава Кодексу “Злочини проти життя, здоров'я, волі і гідності особи” поділена на три самостійні розділи: “Злочини проти життя і здоров'я особи”, “Злочини проти волі, честі та гідності особи” і “Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканності особи”.

Замість двох глав — “Злочини проти державної і колективної власності” та “Злочини проти індивідуальної власності громадян” - передбачено один розділ “Злочини проти власності”. Закріплена Конституцією України (ст.13,41) рівність форм власності виключає потребу диференціації кримінальної відповідальності залежно від належності майна тому чи іншому власнику. У зв'язку з цим Кодекс не містить конкретизації форм власності (державної, ко­лективної, індивідуальної), а застосовує єдине поняття — “чуже майно”. Замінено термін “посадова особа” на “службова особа” і дано його визначен­ня. Службовими особами є особи, які постійно чи тимчасово здійснюють функції представника влади, а також обіймають постійно чи тимчасово на підприємствах чи в організаціях незалежно від форм власності посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків або виконують такі обов'язки за спеціальним повноваженням.Службовими особами також визнаються іноземці або особи без громадян­ства, які виконують зазначені обов'язки. Із Кодексу виключено низку статей, які були в Кодексі 1960 р. Передбачені деякими з них злочини декриміналізовано (образа, наклеп, примушування жінки до вчинення аборту, спекуляція, порушення правил торгівлі та ін.), в ок­ремі статті внесено суттєві зміни, і вони увійшли до Кодексу в новій редакції або внесене до інших статей. Збережено норми, які витримали випробування часу. Майже повністю збережені та увійшли до Кодексу норми, якими був до­повнений Кодекс за останні роки.

У Кодексі відсутня адміністративна преюдиція як умова кримінальної відповідальності за злочини невеликої тяжкості. За такої умови адміністративні правопорушення при повторному їх вчиненні визнавалися злочином, що озна­чало криміналізацію діянь, які не досягли ступеня суспільної небезпечності, притаманного злочинові. Із цих підстав виключено або змінено редакцію понад 10 норм у тому числі, незаконне полювання, порушення законодавства про об'єднання грома­дян; порушення порядку організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій; жорстоке поводження з тваринами; посів або вирощу­вання снотворного маку чи конопель та ін. Водночас до Кодексу увійшло багато нових статей. Встановлена відповідальність за катування (ст.127); незаконне проведення дослідів над людиною (ст.142); порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканини людини (ст.143); насильницьке донорство (ст.144); незаконне поміщення в психіатричний заклад завідомо психічно здо­рової особи (ст.151); перешкоджання законній професійній діяльності жур­налістів (ст.171); легалізацію (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом (ст.209); створення злочинної організації (ст.255); сприяння учасникам злочинних організацій та укриття їх злочинної діяльності (ст. 256); терористичний акт (ст.258); завідомо неправдиве повідомлення про загрозу безпеці громадян, знищення чи пошкодження об'єктів власності (ст..259); напад на об'єкти, на яких є предмети, що становлять підвищену не­безпеку для оточення (ст.261); проституцію або примушування чи втягнення до зайняття проституцією (ст.303); незаконне перешкоджання організації або про­веденню зборів, мітингів, походів і демонстрацій (ст.340) та ін. Змінено загальновизнане у кримінальному законодавстві України розуміння зґвалтування як вчинення статевого акту чоловіка з жінкою природним спосо­бом із застосуванням фізичного насильства, погрози або з використанням без­порадного стану потерпілої (ст.117 КК). Стаття 152 передбачає зґвалтування також особи чоловічої статі, а стаття 154 — примушування до вступу в статевий зв'язок як жінки, так і чоловіка. Це саме стосується і проституції (ст. 303). По­терпілою від насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом може бути особа як жіночої, так і чоловічої статі.

В абсолютній більшості норм Особливої частини встанов­лена кримінальна відповідальність за окремі види злочинів. Тому їхня структура однорідна і складається, як правило, із двох елементів — диспозиції і санкції. Санкції статей Кодексу в основному побудовано таким чином, щоб стиму­лювати суд передусім до застосування покарань, не пов'язаних з позбавлен­ням волі. Позбавлення волі передбачається, як правило, лише у випадках за­вдання злочинами тяжкої шкоди.

Дата добавления: 2015-10-02