Хронічна хвороба нирок: хронічний пієлонефрит, хронічний гломерулонефрит

Хронічна хвороба нирок (ХХН). З огляду на те, що з розвитком хронічної ниркової недостатності причина, яка обумовила незворотну втрату функції нирок вже не має суттєвого значення, поняття нозологічної форми змінюють діагнозом “хронічної хвороби нирок”, який є інтегральним.

ХХН – це захворювання, яке характеризується тривалими (не менше 3 місяців), структурними та/або функціональними нирковими змінами за даними клінічних, лабораторних, інструментальних, морфологічних досліджень, які водночас дають підставу для виключення гострого характеру патологічного процесу в нирках (Внутрішні хвороби: Т. 1 / За ред. проф. Глушка Л. В. – ІФДМА, 2004. – с. 316).

Отже, критеріями визначення ХХН є дані про ураження нирок тривалістю понад 3 місяці, які проявляються структурними чи функціональними порушеннями органу з наявністю/відсутністю зменшення швидкості клубочкової фільтрації (ШКФ). Ураження маніфестує патоморфологічними змінами ниркової тканини або змінами в крові чи сечі. ШКФ < 60мл/хв/1,73м² тривалістю 3 місяці і більше за відсутності інших ознак ураження нирок є ознакою ХХН.

ТАБЛИЦЯ 33

Залежно від ШКФ виділяють 5 стадій ХХН (UKF, USA):

Стадія	Характеристика	ШКФ (мл/хв/1,73м^2)	Рекомендації
І	Наявність факторів ризику Ураження нирок з нормальною або зниженою ШКФ	> 90   > 90	Спостереження, зниження впливу факторів ризику Діагностика та лікування основного захворювання і зниження ризику розвитку серцево-судинних ускладнень
ІІ	Ураження нирок з помірним зменшенням ШКФ	60 – 89	Оцінка швидкості прогресування ХНН, діагностика і лікування основного захворювання з урахуванням факторів ренопротекції
ІІІ	Середній ступінь зниження ШКФ	30 - 59	Діагностика і лікування основного захворювання, ускладнень
ІV	Значний ступінь зниження ШКФ	15 - 29	Підготовка до ниркової замісної терапії
V	Ниркова недостатність	< 15 (початок діалізу)	Ниркова замісна терапія

Швидкість клубочкової фільтрації (кліренс) – основний показник для означення функції нирок. Кліренс будь-якої речовини (Cl) є мірою об’єму плазми, з якої ця речовина повністю виводиться за одиницю часу. Тобто Cl = UV/P, де U – концентрація речовини в сечі, V – об’єм сечі за одиницю часу, P – концентрація речовини в плазмі. У клініці ШКФ адекватно оцінюють за кліренсом ендогенного креатиніну. Проведення розрахунків проводять за формулою:

Для жінок розраховані значення множать на 0,85.

Нормою для чоловіків вважають значення, яке становить 97 – 137 мл/хв на 1,73м², а для жінок – 88 – 128 мл/хв на 1,73м². Після 45 – 50 річного віку ШКФ поступово знижується на 6,5мл/хв за 10 років.

За стадіями хронічної хвороби нирок визначають необхідність проведення органопротекції або замісної терапії, яку рекомендують починати за рівня ШКФ нижче 60мл/хв. Ренопротекція передбачає проведення заходів супутньої терапії, яка сприяє збереженню залишкової функції нирок (інгібіторів АПФ і антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ). При встановленні терміну початку діалізу виходять з того факту, що у випадку його раннього проведення (при ШКФ 12 – 15мл/хв) якість життя хворих вища, ніж у тих, яким він початий пізніше (при ШКФ < 7,5мл/хв).

Адекватне лікування хворих на хронічну хворобу нирок дає змогу майже вдвічі продовжити додіалізний період.

Хронічний пієлонефрит (ХПН) – це хронічний неспецифічний інфекційно-запальний процес з переважним і першочерговим ураженням інтерстиціальної тканини, чашечко-лоханкової системи і канальців нирок з наступним включенням клубочків і судин нирок.

Діагностичні критерії:

1. Фаза активного запалення: клінічна картина, дані лабораторних та інструментальних методів дослідження, аналогічні змінам при гострому пієлонефриті.

2. Фаза латентного запалення:

а) Загальноклінічні симптоми: характерні пітливість, субфебрилітет, «безпричинне» позноблювання, особливо у нічний час, нудота, надмірна втомлюваність, головний біль, сухість шкіри, артеріальна гіпертензія.

б) Місцеві симптоми: на біль у попереку скаржиться більшість хворих. Двобічні, ниючі, без іррадіації больові відчуття притаманні для первинного хронічного пієлонефриту. У разі вторинного процесу характерні асиметрія болю, його висока інтенсивність.

Спостерігається дизурія, ніктурія, полакіурія.

в) Загальний аналіз крові: лейкоцитоз, можливе зміщення лейкоцитарної формули вліво; прискорення ШОЕ, але не більше 12мм/год.

г) Лабораторне дослідження сечі: помірна лейкоцитурія – до 2500 лейкоцитів в 1мл сечі; протеїнурія зазвичай не перевищує 1г/л, величина її корелює з тяжкістю перебігу хронічної ниркової недостатності і артеріальної гіпертензії; зрідка циліндрурія, наявність якої підтверджує ниркове походження протеїнурії; можлива еритроцитурія; лужна реакція сечі, яка є ознакою її застою, інфікування або порушення кислотовидільної функції нирок; велика кількість епітеліальних клітин в осаді сечі.

Приховані лейкоцитурію, еритроцитурію та циліндрурію виявляють за допомогою кількісних проб (Нечипоренка, Амбурже, Аддіса-Каковського).

д) Бактеріологічне дослідження сечі: бактеріурія відсутня або ж становить > 10² – 10⁷ КУО/мл.

е) Біохімічний аналіз крові: часто змін не виявляють, можливий підвищений рівень креатиніну та сечовини.

є) Ультразвукове дослідження нирок: асиметрія розмірів нирок, розширення і деформація чашково-мискової системи, зменшення нирки (нирок) у розмірі, дифузна акустична неоднорідність ниркової паренхіми, відсутнє чітке диференціювання синуса від паренхіми, ущільнення сосочків нирок, тіні в мисках (пісок, дрібні камені, склероз сосочків), нерівність контурів нирок, іноді зменшення товщини паренхіми.

ж) Екскреторна урографія: розширення та деформація чашечок, мисок та сечоводів; асиметрія розмірів нирок; зміни показників рено-кортикального індексу.

3.Фаза ремісії: наступає після загострення хронічного пієлонефриту, де клініко-лабораторні показники затихають.

Хронічний гломерулонефрит (ХГН)– гетерогенне за походженням та патоморфологією захворювання, що характеризується імунно-запальним ураженням клубочків, канальців та інтерстицію обох нирок і прогресуючим перебігом, в результаті чого розвиваються нефросклероз і ХНН.

Етіологія. Найбільш частою причиною розвитку ХГН є перенесений гострий. Проте, може і не спостерігатися причинно-наслідкового зв’язку між гострим і хронічним перебігом захворювання.

Інфекції сечовивідних шляхів: гострий цистит, хронічний цистит,

Дата добавления: 2015-10-24