Українські громадські організації та політичні партії

Після повалення самодержавства палітра політичних партій в Україні істотно збагатилася. На початку квітня 1917 р. Товариство українських поступовців провело з’їзд, головою якого переобрали М. Грушевського. Делегати заявили про підтримку Тимчасового уряду і зобов’язалися «всіма силами творити автономію України». З’їзд закликав сприяти підготовці Українського національного конгресу, який мав стати виразником волі усього українського народу. Було вирішено змінити назву ТУП на Союз українських автономістів-федералістів. До його керівництва обрали Д. Дорошенка, С. Єфремова, А. Ніковського. Незабаром новоутворений Союз було реорганізовано в Партію соціалістів-федералістів (есефів). За по-

літичною та ідейною спрямованістю есефи наближалися до всеросійської партії кадетів.

У середині квітня 1917 р. провела свою конференцію Українська соціал-демократична робітнича партія (УСДРП). За про-

грамою вона була близька до всеросійської партії соціалдемократів-меншовиків. Основною причиною їхніх розходжень стало невизнання меншовиками принципу автономії України.

РСДРП(м) недовірливо ставилася до намагань Центральної Ради перетворитися на орган державної влади. Партія українських соціал-демократів була нечисленною (близько 5 тис.) і мала вплив переважно в містах Правобережжя.

Визначними діячами соціал-демократичного національно-визвольного руху були В. Винниченко і С. Петлюра.

Винниченко Володимир (1880–1951). Політичний і громадський діяч, письменник. Народився у Єлісаветграді (тепер – Кіровоград).

Навчався на юридичному факультеті Київського університету. За соціал-демократичну пропаганду був заарештований і виключений з університету. З 1903 р. – на професійній революційній роботі. Один з лідерів української революції, перший голова Генерального секретаріату, у 1918–1919 рр. – голова Директорії УНР.

У квітні 1917 р. відбувся установчий з’їзд Української партії соціалістів-революціонерів (УПСР). Вона прагнула здійснити аграрну реформу в інтересах українського селянства. Українські есери вимагали національно-територіальної автономії, що стало причиною їхнього принципового розходження із всеросійською партією есерів. Серед організаторів УПСР були М. Ковалевський, П. Христюк та ін. Партія українських есерів користувалася підтримкою на селі. З її діяльністю був тісно пов’язаний М. Грушевський.

За вплив на село в Україні боролися три політичні сили – більшовики, російські та українські есери.

Більшовики активно реалізовували привабливі гасла свого лідера.

Ленін вимагав «негайно влаштовувати по всій Росії ради селянських і батрацьких депутатів».

Найбільш успішно більшовики проводили таку роботу на Харківщині. Російські есери досягли певних успіхів на Катеринославщині й Херсонщині, де відновлювали діяльність селянських союзів.

Але врешті-решт більшість на селі отримали українські есери в співдружності з кооператорами. Під їхнім впливом було організовано з’їзд так званих діячів українського села. Його делегати підтримали гасло національно-територіальної автономії України і прийняли рішення про скликання Всеукраїнського селянського з’їзду.

Під контролем УПСР діяла й Українська селянська спілка. Завдяки їй партія українських есерів набула значної популярності на селі.

Існували й регіональні партії, наприклад, Українська демократично-хліборобська партія. Вона діяла на Полтавщині і відстоювала право приватної власності на землю.

Дата добавления: 2015-10-24