Супутник Сатурна

Це дозволило зробити важливий крок у дослідженні природи супутників. Знаючи діаметр супутника, легко обчислити його об'єм. Розділивши масу супутника на обсяг, отримаємо середню щільність - характеристику, що допомагає встановити, з яких речовин складається дане небесне тіло. З'ясувалося, що щільності внутрішніх супутників Сатурна - від Мімаса до Реї, а також Япета - близькі до щільності води: від 1,0 до 1,4 г / см, Є підстави вважати, що ці супутники головним чином, і складаються з води (звичайно, не рідкою, так як їх температура близько -180 С). Тефія, щільність якої 1 г / см, особливо схожа на шматок чистого льоду. В інших супутниках також повинна матися більша або менша домішка кам'янистих речовин. "Вояджери" підходили до Сатурна так близько, що вдалося не тільки визначити діаметри супутників, але і передати на Землю зображення їх поверхні. Вже складені перші карти супутників. Найбільш поширені утворення на їх поверхні - кільцеві кратери, подібні місячним. Походження кратерів ударне: летюче в міжпланетному просторі метеорні тіло стикається із супутником, його космічна швидкість майже миттєво падає до нуля, кінетична енергія переходить в тепло. Відбувається вибух з утворенням кільцевого кратера. Деякі кратери потрібно згадати особливо. Наприклад, великий кратер на маленькому Мімасі. Діаметр кратера близько 130 км., Або третину діаметра супутника. Ймовірно, ударного кратера більшого розміру на Мімасі бути не може. При декілька більшої кінетичної енергії космічного тіла, завдав удару, Мімас розлетівся б на шматки. Безліч кратерів, які ми зараз бачимо на знімках супутників Сатурна, - це літопис їх історії, що йде вглиб часів щонайменше на сотні мільйонів років. Мітки, вироблені небесними камінням, свідчать, що у віддалену епоху формування планетної системи околосолнечное простір (по Принаймні до орбіти Сатурна) було насичене безліччю окремих твердих тіл, з яких поступово склалися планети і супутники. І навіть після того, як формування планет і супутників в основному завершилося, залишок цих твердих тіл довгий час продовжував рухатися в просторі. Такі, в основному, наші сьогоднішні відомості про Сатурні. Необхідно тільки обмовитися, що в першу чергу мова йшла про безпосередніх фактичних даних. Більш глибокі висновки, які можуть бути з них зроблені і, ймовірно, будуть зроблені, зажадають тривалої роботи вчених. Вона ще попереду.

ВИСНОВОК

У своїй роботі я спробувала узагальнити результати, отримані "Піонером" і "Вояджером", про Сатурні і його супутниках. За цими даними була побудована планетоцентріческая система координат і уточнена теорія кілець Сатурна. В зв'язку з цим з'явилися нові перспективи розвитку космічної геодезії. До 1995 намічений запуск американського проекту "Кассіні", який перевірить гіпотези про походження і еволюцію системи Сатурна, зокрема Титану. "Кассіні" уточнить дані, отримані попередніми місіями, а також досліджує малі крижані супутники Сатурна.

ЛІТЕРАТУРА

1. "Система Сатурна", М., Мир, 1990р.

2.Ф.Я. Цикл "Сім'я Сонця: планети і супутники Сонячної

системи ", М., Мир, 1984р.

3. "Земля і Всесвіт" N4, 1982р.

4. "Довідник любителя і астронома", Е.П.Куліковскій,

М., Наука, 1977р.

5. "Планети відкриті заново", С.Н.Коновалов,

М., Наука, 1981р.

Дата добавления: 2015-10-24