Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АрхитектураБиологияГеографияДругоеИностранные языки
ИнформатикаИсторияКультураЛитератураМатематика
МедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогика
ПолитикаПравоПрограммированиеПсихологияРелигия
СоциологияСпортСтроительствоФизикаФилософия
ФинансыХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника

Механізм функціонування ринку праці. Безробіття як відхилення від рівноваги

Сутність, інструменти і види монетарної політики та роль центрального банку в її проведенні | Наслідки монетарної політики | Економічні цикли та їхній вплив на макроекономічний розвиток | Депресія Час, t | Теорії циклічних коливань та антициклічна політика держави | Сутність, типи, джерела і види економічного зростання | Моделі економічного зростання | Поняття та види інфляції | Теоретичні підходи до пояснення причин інфляції | Соціально-економічні наслідки інфляції. Інфляційний податок |


Читайте также:
  1. Аналіз ринку
  2. Валютно-фінансовий механізм зовнішньоекономічної діяльності
  3. Взаємозв'язок інфляції та безробіття. Крива Філіпса
  4. Вибір виконавчих механізмів
  5. Види безробіття. Поняття природного безробіття
  6. Геометрична умова рівноваги плоскої системи збіжних сил
  7. Громадський контроль за дотриманням законодавства про охорону праці.

Основним компонентом національної економіки та найважливішим об’єктом макроекономічного аналізу є ринок праці. Ринок праці можна розглядати в двох аспектах: як економічну категорію та як економічне явище.

Ринок праці як економічна категорія являє систему соціально-економічних відносин між найманими працівниками та роботодавцями з приводу купівлі-продажу робочої сили.

Ринок праці як економічне явище являє собою систему економічних механізмів та суспільних інститутів, які здійснюють регулювання відповідних соціально-економічних відносин між продавцями та покупцями на ринку праці.

Виходячи з цих визначень, можна зробити висновок, що об’єктом купівлі-продажу на ринку праці є робоча сила (або трудові послуги чи безпосередньо праця).

Суб’єктами ринку праці є продавці робочої сили – наймані робітники – та її покупці – роботодавці. Важливу роль на ринку праці відіграють також профспілки, союзи підприємців та держава.

Ринок праці виконує наступні функції:

- розподільчу – розподіл працівників за професіями, кваліфікацією, галузями та регіонами;

- інформаційну – надання суб’єктам ринку інформації щодо пропозиції робочих місць, якості та наявності вільної робочої сили, рівня заробітної плати, умов найму тощо;

- врівноважуючу – встановлення рівноваги між попитом та пропозицією праці в межах країни в цілому, або в межах окремих галузей, регіонів, спеціальностей тощо;

- стимулюючу – конкуренція на ринку праці сприяє підвищенню якості та ефективному використанню робочої сили;

- соціальну – сучасний ринок праці передбачає наявність механізмів підвищення рівня зайнятості та захисту безробітних.

Ринок праці формують пропозиція та попит на робочу силу. Основним чинником, що визначає попит та пропозицію на ринку праці є заробітна плата, яка виступає ціною робочої сили, тобто є ціновим чинником попиту і пропозиції робочої сили. Окрім рівня заробітної плати попит ринку праці визначається наступними чинниками:

· динамікою попиту на товари і послуги та обсягів національного виробництва;

· технологіями виробництва

· продуктивністю праці;

· можливістю взаємозаміни факторів виробництва.

Пропозиція робочої сили, окрім рівня заробітної плати визначається такими чинниками, як:

· чисельність населення, його статево-вікова структура та територіальний розподіл;

· кваліфікаційний рівень та рівень освіченості населення;

· рівень добробуту в суспільстві;

· ступінь та інструменти державного регулювання ринку праці;

· впливовість профспілок;

· традиції, культура, звички, релігія, основні мотиви до праці в суспільстві тощо.

Отже, одним із головних чинників пропозиції на ринку праці є чисельність населення. Все населення країни можна поділити на дві групи: інституціональне та неінституціональне населення (рис 10.1).

 

Рис. 10.1 – Класифікація населення за рівнем економічної активності

 

Інституціональне населення об’єднує осіб, що не досягли працездатного віку (в Україні – 16 років), та тих, що вийшли на пенсію за віком (жінки у віці років і старші, чоловіки – 60 років і старші) або на пільгових умовах, знаходяться в тривалій ізоляції, інваліди І та ІІ груп та інші групи населення, що різних причин не можуть працювати. Слід зазначити, що до інституціонального населення не відносяться ті особи, що могли б не працювати з зазначених вище причин, але мають роботу, що приносить їм доход, тобто відносяться до категорії зайнятих.

Працездатні та дієздатні особи, тобто ті, що не увійшли до складу інституціонального населення, формують неінституціональне населення, яке, в свою чергу, також можна розбити на дві групи: економічно активне та економічно неактивне. Економічно неактивне населення об’єднує осіб, які не відносяться до групи інституціонального та не працюють, не шукають роботу, не готові до неї приступити. Економічно активне населення включає осіб, що бажають працювати, як тих, хто має роботу (зайнятих), так і тих, що зараз роботи не мають, але шукають її та готові до неї приступити (безробітних).

Для розрахунку рівня економічної активності () використовують формулу:

, (10.1)

де – чисельність економічно активного населення (робочої сили);

– загальна чисельність населення.

Відповідно до методології Міжнародної організації праці (МОП), групу економічно активного населення складають особи обох статей віком 15 – 70 років, які протягом певного періоду забезпечують пропозицію робочої сили для виробництва товарів та послуг, тобто зайняті економічною діяльністю, яка приносить доход (зайняті), та безробітні. А рівень економічної активності визначається як відсоткове відношення кількості економічно активного населення до всього населення у віці 15 – 70 років.

Чисельність економічно активного населення відповідає чисельності робочої сили.

До зайнятих відносяться особи, що працюють повний або неповний робочий день чи тиждень, а також самозайнятих (підприємців, людей вільних професій та членів виробничих кооперативів).

За методологією МОП, зайнятими є особи у віці 15-70 років, які:

· працювали впродовж обстежуваного тижня хоча б одну годину за наймом за винагороду в грошовому чи натуральному вигляді, індивідуально (самостійно), в окремих громадян або на власному (сімейному) підприємстві;

· працювали безкоштовно на підприємстві, у бізнесі, що належить будь-кому з членів домогосподарства, або в особистому селянському господарстві з метою реалізації продукції, виробленої внаслідок цієї діяльності;

· особи, які були тимчасово відсутні на роботі, тобто формально мали робоче місце, власне підприємство (бізнес), але не працювали впродовж певного періоду з обставин, які від них особисто не залежать.

Щодо визначення статусу безробітного, то слід зазначити, що з цього питання в Україні вирізняють два підходи. Так, за визначенням МОП, безробітною є особа у віці 15-70 років, яка:

– не працює за грошову винагороду;

– докладає активних зусиль задля пошуку роботи: шукає роботу за наймом або докладає зусиль до організації власної справи;

– впродовж найближчих двох тижнів були готові приступити до роботи, тобто почати працювати за наймом або на власному підприємстві з метою отримання оплати або доходу.

До категорії безробітних за методологією МОТ також відносять осіб, які мають приступити до роботи протягом найближчих двох тижнів; знайшли роботу, чекають відповіді; зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу; навчаються за направленням служби зайнятості.

Відповідно до Закону України «Про зайнятість» безробітними вважаються особи, що відповідають усім наступним характеристиками:

· знаходяться у працездатному віці (жінки у віці 16 – 60 років, чоловіки – 16 – 60 років);

· з причин, які від них не залежать, не мають заробітку (трудового доходу) через відсутність підходящої роботи;

· дійсно шукають роботу та готові до неї приступити;

· зареєстровані у державній службі зайнятості.

Починаючи з 2006 р., безробітними згідно з чинним законодавством визнаються також інваліди, які не досягли пенсійного віку, не працюють та зареєстровані як такі, що шукають роботу.

Сьогодні органи державної статистики, оцінюючи рівень безробіття в країні, застосовують обидва підходи і надають статистичну інформацію відповідно до кожного з них.

В умовах ринкової економіки циклічність розвитку позначається і на сфері зайнятості. Проявом економічної нестабільності при цьому стає зростання безробіття.

Безробіття як економічне явище виникає внаслідок саморегулювання ринкової економіки, охоплює певну частину працездатного населення, яке тимчасово не має можливості працювати.

Безробітні це непрацюючі особи, що входять до складу робочої сили, які активно шукають роботу за наймом (зареєстровані на ринку праці) і готові почати працювати в будь-який момент.

Безробіття – це хвороба ринку праці, наслідок спаду виробництва, показник нерівноваги між попитом і пропозицією на ринку праці; прояв зниження ділової активності працездатного (активного) населення; причина і фактор зниження життєвого рівня, загострення соціальних суперечностей (конфліктів).


Дата добавления: 2015-09-02; просмотров: 126 | Нарушение авторских прав


<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Антиінфляційна політика: форми та методи| Види безробіття. Поняття природного безробіття

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.008 сек.)