Угода про Північноамериканську зону вільної торгівлі (НАФТА).

Цей економічний пакт передбачає вільну торгівлю між США, Канадою та Мексикою. Його попередником була двостороння угода, укладена в 1988 р. між США та Канадою. Тристороння угода була укладена в 1992 р., ратифікована у 1993 р. і набрала чинності 1 січня 1994 р.Виконавчими органами цього економічного угруповання є комісії з торгівлі, праці та екологічного співробітництва.

Багатосторонні угоди з торгівлі товарами

Назва угоди	Основний зміст
Генеральна угода з тарифів і торгівлі 1994 року	Визначає основи режиму торгівлі товарами, права та обов’язки членів СОТ в цій сфері
Угода про сільське господарство	Визначає особливості регулювання торгівлі сільськогосподарськими товарами і механізми застосування заходів державної підтримки сільськогосподарського виробництва і субсидування експорту
Угода про заснування санітарних та фітосанітарних заходів	Визначає умови застосування заходів санітарного та фітосанітарного контролю
Угода про текстиль та одяг	Визначає особливості регулювання торгівлі текстилем та одягом
Угода про технічні бар’єри у торгівлі	Визначає умови застосування стандартів, технічних регламентів, процедур сертифікації
Угода про пов’язані з торгівлею інвестиційні заходи	Містить положення, спрямовані на ліквідацію і недопущення наслідків інвестиційних заходів, що можуть спричинити обмеження або порушення торгівлі
Угода про застосування Статті VI Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року	Визначає правила порушення і проведення антидемпінгових процедур
Угода про застосування Статті VIІ Генеральної угоди та тарифів і торгівлі 1994 року	Визначає правила оцінки митної вартості товарів
Угода про перевідвантажувальну інспекцію	Визначає умови проведення перевідвантажувальних інспекцій
Угода про правила визначення походження	Визначає принципи і порядок визначення походження товарів
Угода про процедури ліцензування імпорту	Встановлює процедури і форми ліцензування імпорту
Угода про субсидії і компенсаційні заходи	Визначає умови і процедури застосування субсидій і заходів, спрямованих на боротьбу із субсидіюванням
Угода про захисні заходи	Визначає умови і процедури застосування заходів щодо протидії зростаючому імпорту (у разі загрози шкоди вітчизняному виробнику)

78. Міжнародні товарні організації: поняття, види, особливості діяльності.

З метою раціонального забезпечення світових потреб на окремі види товарів, а також попередження або пом’якшення різних коливань цін були створені так звані міжнародні товарні організації.Так, у 1933 р. заснована міжнародна організація з торгівлі пшеницею (зерном), у 1940 р. — бавовною, у 1962 р. — кавою,
у 1977 р. — цукром, у 1979 р. — з торгівлі каучуком та маслиновою олією та ін. Міжнародним товарним угодам властива багатосторонність. У них беруть участь як країни-експортери, так і країни-імпор­тери, на які покладені певні обов’язки. Так, для кожної країни-експортера визначається повна квота вивезення відповідних товарів, і вона зобов’язана її дотримуватися. Що стосується, наприклад, країни-імпортера пшениці, то вона, відповідно до укладеної міжнародної товарної угоди, зобов’язана купити у країни-екс­портера певну кількість пшениці у кожному сільськогосподарському році. В угодах визначається максимальний і мінімальний рівень цін.У межах угод регулюється питання про міжнародну систему запасів відповідного товару, яка передбачає їх поділ на національні, квазіміжнародні і міжнародні (буферні). Національні запаси — це запаси товару, які зберігаються і контролюються країнами-експортерами; квазіміжнародні запаси зберігаються і конт­ролюються теж країнами-експортерами, але їх розподіл здійснюється відповідно до міжнародних норм; щодо міжнародних запасів, то вони зберігаються на складах міжнародних організацій, створених на основі відповідних товарних угод.Основними постійно діючими органами міжнародних товарних угод є Міжнародна рада, Виконавчий комітет, виконавчий директор.

Міжнародно-правова уніфікація діяльності комерційного арбітражу.

У міру поширення міжнародного комерційного арбітражу зростала необхідність його правової регламентації. Насамперед це знайшло своє відображення в укладенні двосторонніх договорів і угод, що містять положення про арбітраж. Особливо слід відзначити колективні зусилля держав у плані міжнародно_договірної уніфікації питань арбітражу в багатосторонніх угодах на регіональному або універсальному рівнях.Двосторонні договори та угоди давали змогу здолати відмінності у практиці виконання рішень іноземного арбітражу в різних державах, враховуючи те, що внутрішнє законодавство по_різному визначало умови визнання і примусового виконання його рішень. У міжнародно_правовій практиці вперше норми про визнання та приведення до виконання арбітражних рішень були включені до Конвенції про компетентність судів і про приведення до виконання рішень з цивільних справ, укладену між Францією і Швейцарією 15 червня 1869 р. Норми про визнання і виконання іноземних арбітражних рішень були передбачені у Договорі про міжнародне процесуальне право 1889 р.,та ын. Найбільш масштабною спробою міжнародно_договірної уніфікації питань арбітражу стали Женевські угоди(Протокол про арбітражні застереження 24 вересня 1923 р. і Конвенція про визнання приведення до виконання іноземних арбітражних рішень 26 вересня 1927 р.). Наступна уніфікація правового регулювання питань арбітражу відбулась у Нью_Йоркській Конвенції про визнання і приведення до виконання іноземних арбітражних рішень 1958 р. Конвенція 1958 р. містить норми про визнання арбітражної угоди і про виконання іноземних арбітражних рішень. Сфера її поширення закріплена у ст. 1, в якій передбачено що Конвенція застосовується щодо визнання і приведення до виконання арбітражних рішень, винесених на території держави іншої ніж та держава, де одержується визнання і приведення до виконання таких рішень, по спорах, сторонами в яких можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Вона застосовується також до арбітражних рішень, які не вважаються внутрішніми рішеннями в тій державі, де одержується їх визнання й приведення до виконання. Підвищенню ефективності правової регламентації функціонування арбітражу сприяла та сприяє Європейська конвенція про зовнішньоторговельний арбітраж 1961 р., яка є прикладом регіональної уніфікації інститутів арбітражного провадження. У преамбулі Конвенції наголошено, що вона покликана сприяти розвитку європейської торгівлі шляхом усунення, по мірі можливості, деяких ускладнень у функціонуванні зовнішньоторговельного арбітражу при розгляді спорів у відносинах між фізичними та юридичними особами різних європейських країн. Згідно зі ст. 1 Конвенція застосовується: а) до арбітражних угод як фізичних, так і юридичних осіб, які на момент укладення такої угоди мають постійне місце проживання або відповідно своє місце проживання в різних державах, що домовляються, про вирішення в порядку арбітражу спорів, що виникають пр здійсненні операцій із зовнішньої торгівлі; б) до арбітражних процесів і рішень, що ґрунтуються на даних угодах.

79. Міжнародно-правова уніфікація діяльності комерційного арбітражу.

МКА – це недерж.мех-зм розв’язання спорів між суб’єктами господарюванняз різних держав. Слухання д-в відб.на основі арбітражн.угоди, укладеної між 2 або більше сьоронами згідно з якою вони погодились, що рішення винесене арбітрами відпов.до обраного матер-го права є обов’язковим і остаточним.

У порівнянні з держ.судами міжнародні комерц.арбітраж має такі ознаки:

- МКА не є держ.судами (органами) – третейське судочинство

-МКА прцюють на основі закону держав, яке обирають самі сторони, підписуючи контракт;

- МКА мають договірну природу;

-В МКА судді або арбітри виконують свої функції як некомерційні особи. Є перелік арбітрів, а сторони обирають когось в списку;

- рішення є остаточними і перегляду не підлягають;

- процедура укладання прописується в регламенті комерц.арбітражу; у держ.судах прописується.

- кількість арбітрів сторони обирають самі. Зазвичай кількість арбітрів непарна.

- сторони самі обирають мову розгляду.

- Сторони самі обирають місце розгляду

- принцип конфіденційності – ніхто інший без згоди сторін не може бути присутнім на засіданні.

- порядок покриття витрат - невикористані кошти повертаються, оплата процедури + гонорари арбітрів

- сторони можуть обрати процедуру розгляду – письм.чи усно

Види МКА:

-постійно діючі комерц.арбітражі – ств.при торгово-промислових палатах

Вони поділ.на а)загальної юрисдикції та б)спеціальної юрисдикції

- тимчасові ADHOC арбітражі – ств.тільки для розв’язання спору.

- адміністративні арбітражі

Основні центри МКА:

- Арбітр.Суд Міжн.Торгової Палати; - Лондонськ.міжн.Третейський Суд 1892р.; - Арбітражн.Інститут Стокгольмської Палати; - Америк.Арбітражна Асоціація з 1925р.; - Європ.Арбітраж (Женева); - Німецький інститут Арбітражу

Арбітражна угода – це домовленість між суб’єктами господарювання з різних д-в про те, що спори, які вже виникли або можуть виникнути між ними, будуть в переліку на розгляд в Третейському Суді.

Види арб.угод:

- арб.договір – це самост.угода між сторонами про арб-не розглядання спорів, які можуть виникнути в майб.або у зв’язку з будь-яким зовн.екон.контрактом

- арб.застереження-угода між сторонами щодо спорів, які можуть виникнути між ними в майб.вкл.в Зовн.Торгов.контракт

- третейський запис – окремий вид контракту, домовленість між сторонами про арб-ний розгляд спорів, які вже виникли і порядок розв-ня який не був визначений.

80. Міжнародно-правове забезпечення створення та діяльності Міжнародного центра з урегулювання інвестиційних суперечок (МЦУІС/ICSID).

МЦУИС' (англ. ICSID - International Centre for Settlement of Investment Disputes) - одне з автономних міжнародних інституцій, яка, поряд з Міжнародною фінансовою корпорацією (МФК) і Багатостороннім агентством з інвестиційним гарантіями (МАГИ) і самим Світовим банком входить до Групи організацій Світового банку, що є спеціалізованою установою Організації Об'єднаних Націй. Метою МЦУИС є забезпечення правових можливостей для примирення сторін і арбітражних процедур у міжнародних інвестиційних спорах. Центр прагне усунути позаекономічні перешкоди на шляху приватних інвестицій і розглядається як авторитетне міжнародне арбітражне установа при врегулюванні спорів між державами та приватними інвесторами. Центр очолюють обираються Голова і Генеральний секретар.
МЦУИС заснований відповідно до Конвенції по врегулюванню інвестиційних спорів між державами та громадянами інших держав (т.з. Вашингтонської конвенції). Конвенція встановила статус МЦУИС його організаційну структуру і основні функції. Конвенція відкрита для підписання 18 березня 1965 року і набула чинності 14 жовтня 1966 рокуПринцип роботи організації.МЦУИС працює, керуючись Конвенцією по врегулюванню інвестиційних спорів. Конвенція розглядає два основних шляхи вирішення спорів: примирення сторін та арбітражне виробництво. Відповідно з цим, конвенція містить процедурні правила для порушення справ, для слухань з питання примирення сторін і для проведення арбітражу. Обслуговування сторін у Центрі є добровільним і платним. Розмір плати затверджується Генеральним секретарем. В даний час в багатьох договорах, що укладаються в області транскордонних інвестицій, наводиться посилання на МЦУИС як на арбітра у разі виникнення інвестиційних суперечокЧленствоЧлени МЦУИС є 147 держав-членів ООН і Косово (станом на серпень 2012 року).
Підписали, але ще не ратифікували угоди про вступ: Беліз, Канада, Домініканська Республіка, Ефіопія, Гвінея-Бісау, Киргизстан, Росія, Сан-Томе і Принсіпі, Таїланд.
Колишні члени: Болівія, Еквадор.

81. Міжнародно-правове забезпечення тарифного регулювання міжнародної торгівельної діяльності.

Тарифне регулювання в різних державах має багато спільного, базуючись на єдиних принципах і нормах, що значно полегшує процес міжнародної торгівлі. Це стало результатом діяльності міжнародних організацій - Всесвітньої Митної Організації, Європейської Економічної Комісії ООН,СОТ, Конференції ООН з торгівлі та розвитку, а також ряду багатосторонніх угод.
В якості законодавчої бази тарифного регулювання у більшості країн існують закони про митний тариф і митні кодекси. Митний кодекс, як правило, є стабільним внутрішньодержавним правовим документом, дія якого не пов'язано з предметом міжнародних переговорів. Митні тарифи узгоджуються з міжнародними правилами і періодично обговорюються на міжнародних переговорах. Предметом таких переговорів є перелік товарів, до яких застосовуються тарифи, структура, рівень і розмір експортних/імпортних мит, порядок їх застосування.
Митний тариф - це інструмент торгової політики та державного регулювання внутрішнього ринку товарів, при його взаємодії зі світовим ринком. При цьому, крім функцій регулювання зовнішньоторговельного обороту (раціоналізація товарної структури, підтримання оптимального співвідношення валютних доходів і витрат держави і захист внутрішньої економіки), митного тарифу властива тісний взаємозв'язок з податковою системою, як інструментом формування доходів держави, - фіскальна функція. Митний тариф являє собою систематизований перелік ставок митних зборів, що застосовуються до товарів, що переміщуються через митний кордон держави. Під митним кордоном розуміється кордон митної території, тобто територія, на якій держава має виняткову юрисдикцію щодо митного справи.Митний тариф, з практичної точки зору, має важливу особливість. Існує певна закономірність між рівнем економічного розвитку країни і ставок імпортних мит в тарифі. Зазвичай, чим вище цей рівень, тим нижче ставки мит, оскільки країні, що має досить конкурентоспроможну промисловість, не потрібно, за рідкісним винятком, додаткової значною її захисту за допомогою мит. Наприклад, в сусідніх європейських країнах - Угорщини, Австрії і Швейцарії - середній рівень мит становить відповідно приблизно 16, 8 і 3%. Ставки мита на деякі товари не першої необхідності можуть бути значно вище середніх, що ніяк не пов'язано з рівнем економічного розвитку, а визначається фіскальним інтересом держави. Так, наприклад, імпортні мита на горілку в країнах ЄС перевищують 20%, а на ікру - 30%, у той час як середньозважений тариф в ЄС в даний час складає менше 4%.У сучасному тарифне регулювання відбувається поступове скорочення митного оподаткування імпорту. В даний час середній рівень мит на продукцію обробній промисловості становить трохи менше 5%. Зниження тарифів очевидно буде відбуватися і в майбутньому.Існують дві класифікації митних тарифів, що диференціюються виходячи з критеріїв, покладених в їх основі. Виділяють експортний і імпортний тарифи, в залежності від того, що він регулює - вивезення або ввезення товару, а також простий і складний, залежно від способу розвитку тарифу.

82. Міжнародно-правове регулювання автомобільних перевезень.

Основний міжнародно-правовий акт, що регулює міжнародні автомобільні перевезення вантажів,- Конвенція про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів 1956 р. Вона розроблена під егідою і в рамках Комітету з внутрішнього транспорту Європейської економічної комісії ООН (КВТ ЄБК ООН). її дійсний текст опублікований ООН французькою і англійською мовами окремим виданням. Юристи-транспортники Конвенцію знають більше під абревіатурою CMR (Convention relative au contrat de transport international de marchandises par roure). Тому найчастіше цей міжнародний договір називають CMR Конвенцією. CMR Конвенція є основоположною нормою, що регламентує загальноприйняті, такі, котрі склалися головно в європейській практиці, правила та звичаї стосовно договору перевезення. Вона встановлює процедури, які використовують сторони договору міжнародного дорожнього перевезення вантажів у частині його укладання, виконання, розірвання, а також визначає відповідальність перевізника за невиконання або неналежне виконання ним умов договору. Мета Конвенції міститься в Преамбулі. Йдеться про те, що Конвенція розроблена для уніфікації умов, котрі регулюють договір міжнародного дорожнього (автомобільного) перевезення вантажу, зокрема, стосовно документів і відповідальності перевізника. CMR Конвенція підписана в Женеві (Швейцарія) 19 травня 1956 р. в одному примірнику англійською та французькою мовами, причому кожен текст є автентичним (стаття 51). Вона набула чинності 2 липня 1961 р. Конвенція підлягає ратифікації зацікавленими для приєднання до неї державами (стаття 42). СРСР приєднався до неї 1 серпня 1983 р. згідно з Указом Президії Верховної Ради Союзу PCP. Для СРСР Конвенція набула чинності 1 грудня 1983 р. в CMR Конвенції беруть участь практично всі країни Європи, а також країни Азії та Північної Африки. Конвенція має так званий відкритий характер. Для застосування її положень достатньо, щоби одне з двох місць - призначення вантажу до перевезення або призначення для його здачі - розташовувались у двох різних країнах, з котрих хоча б одна була учасницею Конвенції. Відкритий характер Конвенції має значення в двох аспектах. По-перше, це забезпечує судовий правовий захист суб'єктам договірних відносин з країн, які не беруть участі в угоді, по-друге, сприяє розширенню сфери застосування Конвенції. З країнами - учасницями Конвенції суб'єкти договорів перевезення з країн, що не беруть участь в угоді, працюють за правилами Конвенції. Це примушує їх приєднуватися до Конвенції з метою працювати з іншими країнами-сусідами та регіонами за сталими уніфікованими правилами і процедурами. Незважаючи на те, що формально СМЯ Конвенція - регіональний (європейський) міжнародний договір, він поширився далеко за межі континенту і фактично перейшов на Євразію. Це особливо помітно в країнах - учасницях Конвенції - середньоазійських республіках колишнього СРСР. Згідно з нормами та правилами Конвенції регулюються всі міжнародні автомобільні перевезення вантажів на пострадянському просторі.Конвенція не робить відмінностей між комерційними і державними або урядовими перевізниками. І на тих, і на інших поширюється юрисдикція Конвенції.

83. Міжнародно-правове регулювання валютно-фінансових і кредитних відносин.

Міжнародно-правове регулювання валютно-фінансовим відносин у частині, пов'язаної в основному із забезпеченням міжнародних торговельних угод, включає:
- регулювання міжнародного звернення (обміну) національних валют (міжнародне валютне право);
- регулювання міжнародних кредитних відносин, включаючи проблеми погашення державних боргів (по суті - "міжнародне кредитне право");
- регулювання взаємних міжнародних розрахунків і платежів (по суті - "міжнародна платіжна право").
Регулювання наведених вище міжнародних валютно-кредитно-платіжних взаємин держав розглядається в цьому курсі у складі міжнародного торговельного права. У ГАТП фінансові послуги (кредитні, депозитні, розрахункові, страхові і т.д.) прямо трактуються в якості послуг, і лише особлива специфіка торгівлі фінансовими послугами виправдовує розгляд їх під особливою рубрикою. Зокрема, що стосується сучасної валютної системи в рамках Міжнародного валютного фонду (МВФ), основна цільова орієнтація цієї системи полягає в валютно-обмінному і стабілізаційному забезпеченні міжнародної торгівлі, що наочно виражено в Статуті Фонду, згідно з яким він повинен "заохочувати гармонійний розвиток і зростання міжнародної торгівлі" (ст. I.ii) і "сприяти установі багатосторонньої системи впорядкування поточних операцій між державами-членами і сприяти усуненню обмежень обміну валют, які гальмують розвиток міжнародної торгівлі". Ця домінантна цільова настанова переконливо підтверджує обґрунтованість розгляду міжнародного валютного права, зокрема, в його спочатку "Бреттон-Вудском" вираженні, - саме в рамках сучасного міжнародного торгового права, в його магістральному розвитку по лекалах ГАТТ/СОТ/МВФ.
Міжнародні та регіональні валютно-фінансові організації створюються на базі багатосторонніх угод між державами. Їхні завдання — сприяти розвитку міжнародного валютно-фінансового співробітництва, підтримувати рівновагу платіжних балансів країн, що входять до них, регулювати курси їхніх валют, надавати кредити та гарантії.

Один з найвдаліших експериментів сфери міжнародного співробітництва та координації політики — Банк міжнародних розрахунків (БМР). Його основне призначення — виконання функції розрахункової палати для центральних банків усього світу. Він є центром міжнародного співробітництва в банківській та валютній сферах. БМР організовує періодичні зустрічі експертів і конференції персоналу центральних банків та регулюючих органів країн-учасниць, надає інформацію про фінансові та валютні ринки, володіє базою статистичних даних щодо міжнародних банківських проблем.

В останні роки в Європі зросли масштаби фінансової інтеграції та координації валютно-фінансової політики в межах ЄС.

84. Міжнародно-правове регулювання діяльності транснаціональних компаній (ТНК).

Міжнародно-правове регулювання діяльності ТНК як на регіональному, так і на універсальному рівні сьогодні ще далеке від бажаного, хоча вже є міжнародно-правові документи, які використовуються для регулювання їхньої діяльності:1.кодекс іноземних інвестицій, прийнятий 1970 р. латиноамериканськими державами, – країнами – учасниками Андського пакту: Болівією, Колумбією, Перу, Чилі (до 1976) і Еквадором;2.Хартія економічних прав та обов’язків держав, затверджена резолюцією Генеральної Асамблеї ООН у 1974 р., норми якої спрямовані на захист економічних прав країн, що розвиваються (були створені міжурядові комісії ООН з транснаціональних корпорацій і центрів з ТНК);3.регіональна декларація про міжнародні інвестиції та багатонаціональні підприємства від 21 червня 1976 p.; і як додаток – керівні принципи для багатонаціональних підприємств (норми цього документа не мають імперативного характеру, їх виконання є добровільною справою);4.«Принципи щодо контролю за обмеженням ділової практики монополій і корпорацій» (схвалені у 1980 р. Генеральною Асамблеєю ООН).До вказаних вище конвенцій, що регулюють діяльність ТНК, варто додати і Конвенцію про транснаціональні корпорації, підписану Україною 6 березня 1998 р. у Москві та ратифіковану 13 липня 1999 р. (із застереженнями). Сторони Конвенції визнають під терміном «транснаціональна корпорація» юридичну особу (сукупність юридичних осіб), яка:1)має у власності, господарському віданні або оперативному управлінні відокремлене майно на території двох та більше сторін;2)утворена юридичними особами двох та більше сторін;3)зареєстрована як корпорація згідно з цією Конвенцією.

85. Міжнародно-правове регулювання залізничних перевезень.

До основних міжнародних правових актів, що регулюють перевезення вантажів у прямому залізничному вантажному сполученні, належить Угода про міжнародне залізничне вантажне сполучення (УМВС) 1951р. Отже, Угода про міжнародне залізничне вантажне сполучення (УМВС) - міжвідомчий міжнародний нормативний акт, укладений у цілях організації перевезень вантажів у прямому міжнародному залізничному сполученні. УМВС у межах діяльності й під егідою Організації співробітництва залізниць (ОСЗ) набула чинності з 1 листопада 1951 р. Багатостороння угода була спочатку укладена між національними залізницями соціалістичних країн Європи й Азії. До цього прямі міжнародні вантажні перевезення між СРСР та іншими країнами реалізовувалися в межах двосторонніх домовленостей. Тепер діє редакція УМВС зі змінами і доповненнями. Угода має преамбулу, вісім розділів, які налічують 41 статтю та додатки. Угода складена китайською та російською мовами й укладена на невизначений термін. У випадку різного тлумачення текстів уточнення дають російською мовою. Незважаючи на те що преамбула визначає цілі Угоди (це організація перевезень вантажів у прямому міжнародному сполученні), УМВС є нормативним актом міжнародного залізничного права, який регламентує і регулює основні умови договорів перевезення вантажів. Угода встановлює пряме міжнародне залізничне сполучення для перевезення вантажів між залізницями країн-учасниць. УМВС має обов'язкову чинність для залізниць, відправників і одержувачів незалежно від національної (державної) приналежності сторін договору перевезення вантажу.Угода не містить термінології та понятійного апарату стосовно категорій, застосовуваних у документі. Основоположний термін "пряме міжнародне залізничне сполучення" в контексті УМВС означає: перевезення вантажів здійснюють залізниці країн - учасниць Угоди за одним договором перевезення в міжнародному сполученні з оформленням одного (єдиного) транспортного документа (накладної) та за єдиною ціною (залізничним тарифом), встановленим за весь шлях перевезення.Окрім самої Угоди, країни-учасниці прийняли як документ УМВС Службову інструкцію до Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення (СІ УМВС). Вона належить тільки до залізниць і не регулює відносин за договором перевезення, тобто відносин між залізницями, відправниками й одержувачами). Службова інструкція регулює лише відносини між залізницями країн - учасниць УМВС. За змістом СІ УМВС є внутрішнім коментарем щодо застосування Угоди - для адміністрацій і працівників залізниць.

86. Міжнародно-правове регулювання інвестиційної діяльності.

Поки що відсутня конвенція універсального характеру про порядок здійснення іноземних інвестицій. Однак вже є міжнародно-правові акти, що регулюють порядок захисту таких інвестицій.

У Вашингтоні 18 березня 1965 р. 46 держав—членів МБРР уклали Конвенцію "Про порядок розв'язання інвестиційних спорів між державами та іноземними особами". Нині учасниками Вашингтонської Конвенції є понад 160 держав. Конвенція набрала чинності 14 жовтня 1966 р.

Конвенція передбачає розв'язання спорів Міжнародним центром з урегулювання інвестиційних спорів. Проте для передання спору на розгляд Центру необхідна письмова згода учасників спору. Держави-учасниці не мають права використовувати засоби дипломатичного захисту чи звертатися з позовами міжнародно-правового характеру.

У 1985 р. було прийнято Сеульську конвенцію про заснування Багатостороннього агентства з гарантії інвестицій.

У межах СНД вже укладено близько 10 міжнародних договорів з питань власності та інвестицій держав-учасниць СНД та їх суб'єктів на території одна одної.

Зокрема Конвенція про захист прав інвестора, яку було укладено в Москві 28 березня 1997 р., передбачає, що умови здійснення інвестицій, а також правовий режим діяльності інвесторів у зв'язку із здійсненими інвестиціями не можуть бути менш сприятливими, ніж умови здійснення інвестицій і пов'язаний з ними режим діяльності для юридичних і фізичних осіб країни-реципієнта, за винятком вилучень, встановлених законодавством країни-реципієнта. Конвенція визначає правові гарантії захисту прав інвестора.

Римський договір 1957 р. передбачив вільний рух капіталу в межах Європейського Співробітництва.

Велике значення для міжнародно-правового регулювання інвестицій має Договір Європейської енергетичної хартії. Оскільки одержання енергії неможливе без інвестицій, то Договір Європейської енергетичної хартії (підписаний у Лісабоні у грудні 1994 р.) можна вважати ще міжнародним багатостороннім договором про захист інвестицій.

Країни Заходу, вкладаючи гроші в енергетику Сходу, не хочуть, щоб вони виявилися викинутими на вітер.

Важливим джерелом міжнародного інвестиційного законодавства є двосторонні договори про сприяння здійсненню та захисту інвестицій або ж відповідні розділи міжнародних торговельних договорів.

87. Міжнародно-правове регулювання кредитних відносин.

Економічний розвиток багатьох країн нерідко гальмується через відсутність коштів. У такому разі виникає потреба у кредитах, які можуть надаватись іншими країнами в межах економічного співробітництва. Правовою основою відносин, що виникають при цьому, є міжнародні кредитні угоди, під якими слід розуміти угоди між державою-кредитором і держ.-боржником, на підставі яких д-ва-кредитор надає держ-боржнику певну суму грошей або поставляє їй товари,а д-ва-боржник повинна в певний строк погасити суму боргу на передбачених договором умовах і виплатити певну суму в межах процентної ставки за користування кредитом.

Практика міжнародного економічного співробітництва виробила ряд видів організації валютно-кредитних відносин. Найбільш типовими на сьогодні є чотири:

1) за торговельними і платіжними угодами, які передбачають здійснення кредитних операцій на основі двостороннього клірингу;

2) за угодами про економічне і промислово-технічне співробіт­ництво;

3) за міждержавними угодами про поставки товарів на компенсаційних засадах;

4) за спеціальними кредитними угодами.

Особливості двостороннього клірингу під час регулювання кредитних відносин за торговельними і платіжними угодами полягають насамперед у тому, що ця форма валютно-кредитних зв’язків базується на відповідних умовах міждержавних угод. Відповідно до цих угод банки, які уповноважені державами здійснювати клірингові розрахунки, зобов’язані у разі відсутності у держав коштів на клірингових рахунках здійснювати платежі в кредит. Перехід більшості західних країн на міжнародні розрахун­ки вільно конвертованою валютою звужує необхідність клірингових розрахунків.

Угоди про економічне і промислово-технічне співробітництво використовуються у разі поставок устаткування, машин і технології для спорудження великих об’єктів. Для таких угод характер­ним є те, що в них беруть участь не лише держави-учасниці, а й банки або інші партнери. У зв’язку з цим підписують два види міжнародних угод. Одна з них — це угода або програма співробіт­ництва, в якій обумовлюються питання кредитування (загальна сума кредиту, його призначення, процентна ставка тощо).

На основі цих угод уповноважені країнами банки підписують між собою відповідні кредитні угоди.

Угоди про поставки товарів на компенсаційних засадах (компенсаційно-кредитні угоди) укладаються на великомасштабні, міжгалузеві роботи й послуги. Саме на таких угодах здійснювалося, наприклад, будівництво Усть-Ілимського целюлозно-папе­рового комбінату. Характерною особливістю цих угод є те, що за отримані в кредит устаткування, машини, технічні послуги тощо кредиторам поставляється на відповідну суму продукція, яка виготовляється підприємством — об’єктом кредитування.

Спеціальні міждержавні кредитні угоди (позика в іноземній валюті) передбачають надання країною-кредитором (позикодавцем) країні-позичальникові певної грошової суми в кредит. У цих угодах визначається сума позики, відсоткова ставка, строк повер­нення позики та інші умови.

У ряді випадків країни-кредитори вимагають визначити гаран­та щодо іноземних кредитів. Такі, наприклад, побажання були висловлені і щодо кредитів, які надавались у 1992 р. суб’єктам зов­нішньоекономічної діяльності України. Ураховуючи це, 15 липня 1992 р. Верховна Рада України прийняла спеціальну постанову «Про надання Кабінету Міністрів України права у 1992 р. виступати гарантом щодо кредитів іноземних банків, фінансових та інших міжнародних організацій та про порядок застави під гарантії іноземним кредиторам». У постанові, зокрема, зазначено, що гарантії Іноземним кредиторам надаються Кабінетом Міністрів України разом з Національним банком України лише за кредитами, що надаються суб’єктам зовнішньоекономічної діяльності згідно з укладеними міждержавними і міжурядовими угодами.

Платежі за гарантією забезпечуються коштами Державного валютного фонду та іншого державного майна.

88. Міжнародно-правове регулювання міжнародних морських перевезень

Важливе значення для регулювання морських перевезень має міжнародне морське право як система правових норм і принципів, що регулюють відносини, які виникають у процесі використання Світового океану для торговельного і військового мореплавства, риболовецького і морського промислу, добування біологічних і мінеральних ресурсів, проведення наукових досліджень тощо. В основі таких відносин лежить принцип свободи відкритого моря, відповідно до якого всі держави і народи мають рівні права на користування Світовим океаном.Джерелами міжнародного морського права є Статут ООН, Женевські конвенції 1958 р. (Про територіальне море і зону, яка прилягає до нього; Про відкрите море; Про континентальний шельф; Про рибальство і охорону живих ресурсів). Брюссельська конвенція 1910 р., Лондонська конвенція 1954 р. (з поправками 1962, 1969, 1972, 1973 рр.), Конвенція охорони людського життя на морі 1960 р. Особливе значення має Конвенція ООН з морсь­кого права 1982 р., яка була підписана 159 державами. Вона охо­плює питання, пов’язані з мореплавством і перельотами, розвід­кою і розробленням ресурсів, рибальством і судноплавством та ін. Конвенція визнане морські зони, правила проведення морсь­ких кордонів, права, обов’язки та відповідальність держав, меха­нізм урегулювання спорів тощо.Правове регулювання міжнародних морських перевезень пе­редбачає також з’ясування питань, пов’язаних із визначенням, по-перше, режиму торговельних суден у відкритому морі та в територіальних водах і, по-друге, режиму торговельних суден у міжнародних протоках і каналах, а також у портах.Велике значення мають питання, пов’язані з користуванням протоками (Гібралтарською, Чорноморською — Босфор і Дарданелли, Балтійською — Великий і Малий Бельт та Зунд, Магеллановою і Лаперуза). Вони мають різний міжнародно-правовий режим. Так, користування протоками Гібралтарською, Балтійською, Магеллановою і Лаперуза є вільним і безмитним. Щодо режиму Чорноморських проток, то він визначений спеціальною Конвенцією 1936 р., підписаною у Монтре. Відповідно до неї прохід через ці протоки у мирний час для всіх торговельних суден вільний, але потребує дотримання певних санітарних норм. Судна підлягають санітарному огляду з боку представників влади Туреччини. Якщо стан судна відповідає санітарним нормам, що засвідчено відповідними документами, то воно може не зупинятись у протоках і йти своїм курсом. Якщо ж ні, то має зробити зупинку для ретельного санітарного огляду, а також сплатити вартість наданих послуг.Відповідний міжнародно-правовий режим мають канали: Суець­кий, Панамський, Кільський.Конкретним міжнародно-правовим режимом наділені і порти. Згідно з положеннями Барселонської конференції (1921 р.) флоти всіх країн вільно користуються будь-яким відкритим портом. Крім того, всі збори в портах мають здійснюватися на умовах рів­ності і в розумних межах.На конференції Комітету комунікацій і транзиту Ліги Націй були підписані Конвенція і Статут про міжнародний режим морських портів, відкритих для заходу торговельних (вантажних, пасажирських) суден у комерційних цілях. Країни-учасниці відповід­но до цих документів взяли на себе зобов’язання надати вільний доступ до відкритих портів своїх та іноземних суден, а також рівні умови для їх завантаження і розвантаження, стягнення мита тощо.

89. Міжнародно-правове регулювання науково-технічного співробітництва держав.

Важливу роль у розвитку міжнародного науково-технічного співробітництва відіграла резолюція Генеральної Асамблеї ООН (1996 р.) «Досягнення науки і техніки та їх вплив на міжнародну безпеку». У ній рекомендується державам — членам ООН вивчити шляхи вдосконалення міжнародних правових норм, що стосуються передання високих технологій і мають військове застосування.Міжнародне співробітництво у галузі науки і техніки потребує відповідної організаційної роботи. Саме виходячи з цього, у Женеві в 1963 р. була проведена Конференція ООН з питань застосування досягнень науки і техніки в інтересах менш розвинутих країн. Проведення Конференції стало важливим заходом, спрямованим не лише на використання досягнень науково-технічного прогресу для задоволення потреб країн, що розвиваються, а й пов’язаних з інтеграцією зусиль учених світу в інтересах загального прогресу. Це підтвердила й Друга конференція ООН з питань науки і техніки з метою розвитку (Відень, 1979 р.). Вона прийняла Програму дій щодо використання досягнень науки і техніки для економічного розвитку всіх країн, особливо для тих, які розвиваються. Програма передбачала не лише зміцнення існуючих міжнародних відносин у галузі науки і техніки, а й перегляд їх структури, підвищення ролі ООН у цьому важливому напрямі міжнародного співробітництва.Конференція також заснувала в рамках Секретаріату ООН центр з науки та техніки. В 1981 р. у рамках ООН були вжиті заходи щодо створення Системи фінансування науки і техніки з метою розвитку, а в 1984 р. була створена Система оповіщення про нові технологічні досягнення.У 1992 р. відповідно до рекомендацій Генеральної Асамблеї ООН була створена функціональна комісія з науки і техніки з метою розвитку.Відповідно до рекомендацій Конференції Генеральна Асамблея на своїй 34-й сесії (грудень 1979 р.) заснувала для всіх держав відкритий Міжурядовий комітет з науки і техніки з метою розвитку. До його функцій входить: надання допомоги Генеральній Асамблеї в розробленні директивних принципів для погодження політики органів, організацій і підрозділів ООН щодо науково-технічної діяльності, виявлення першочергових завдань з оперативного планування розвитку науки і техніки на національному, субрегіональному, регіональному, міжрегіональному і між­народному рівнях і підготовки оперативного плану здійснення Віденської Програми; вжиття заходів щодо виявлення й оцінки нових науково-технічних досягнень, які можуть у той чи інший спосіб вплинути на науково-технічний потенціал країн, що розвиваються; сприяння оптимальній мобілізації ресурсів і здійснення керівництва системою фінансування науки і техніки ООН.Допоміжним органом Міжурядового комітету з науки й техніки з метою розвитку став Консультативний комітет з науки і техніки з метою розвитку, заснований Економічною і соціальною радою ООН (ЕКОСОР) у липні 1980 р. Головним завданням цього комітету є надання Міжурядовому комітету консультативних послуг у галузі науки й техніки. Крім того, його послугами користуються Генеральна Асамблея, ЕКОСОР й інші міжурядові організації.Генеральною Асамблеєю у межах Секретаріату ООН був створений Центр з питань науки і техніки з метою розвитку. На нього покладено вивчення питань, пов’язаних з досягненнями науки і техніки і вибором альтернативних шляхів розвитку країн; наданням їм допомоги у використанні можливостей, що виникають у зв’язку з новими напрямами науки та техніки; зі створенням внутрішнього науково-технічного потенціалу країн, які розвиваються, та ін.Значну роботу щодо вивчення проблем науково-технічного прогресу проводять регіональні міжнародні економічні організації, міжнародні організації системи ООН (Конференція ООН з торгівлі і розвитку, Організація ООН з питань освіти, науки і культури, Організація ООН з промислового розвитку, Всесвітня організація з питань захисту інтелектуальної власності та ін.). Важливу роль відіграє Програма розвитку ООН (ПРООН). Особливого значення ця програма надає питанням науково-тех­нічної допомоги країнам, що розвиваються. В її рамках здійснюється сприяння у переданні технологій для державного і приватного секторів, направлення до цих країн експертів, консультантів, сприяння підготовці науково-технічних кадрів тощо.На сесіях Генеральної Асамблеї ООН дедалі більше приймається багатосторонніх договорів універсального значення.Прикладом таких договорів може бути Договір про принципи діяльності держав щодо дослідження і використання космічного простору, у тому числі Місяця та інших небесних тіл (1966 р.). Цей Договір, зокрема, передбачає свободу наукових досліджень і використання космічного простору, протизаконність присвоєння державами самого космосу і не забороняє присвоювати його ресурси. Крім того, відповідно до цього договору державам-учас­ницям забороняється виводити на орбіту навколо землі ядерну зброю та інші види озброєння масового знищення, встановлювати на планетах або розміщувати їх у космічному просторі.

90. Міжнародно-правове регулювання промислового міжнародного співробітництва.

Одним із важливих міжнародно-правових актів, що регулює відносини у цій галузі, є Заключний акт Наради з безпеки і співробітництва у Європі, який, як уже зазначалося, був прийнятий 1 серпня 1975 р. (Гельсінкі). У ньому, зокрема, відзначалося, що промислове співробітництво, яке ґрунтується на економічних інтересах, може створити стійкі зв’язки, зміцнюючи тим самим довгострокове економічне співробітництво в цілому, прискорюючи економічний розвиток усіх, хто бере участь у такому співробітництві.

У Заключному акті наголошувалося, що держави-учасниці, визнаючи необхідність розвитку торгівлі і сприяння поширенню нових форм промислового співробітництва, будуть відносно доброзичливі до укладення у відповідних випадках спеціальних двосторонніх угод з різних питань, які становлять взаємний інтерес як у галузі торгівлі, так і промислового співробітництва.

Значну роль у розвитку міжнародних економічних відносин відіграє Організація ООН з промислового розвитку (ЮНІДО) — міжнародна, спеціалізована міжурядова організація. Вона створена відповідно до резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 20 грудня 1965 р. для сприяння прискоренню індустріалізації країн, що визволилися від колоніалізму і стали на шлях самостійного розвитку. До складу ЮНІДО входять країни — члени ООН (біля 170 держав), її спеціалізовані установи.

Основними напрямами діяльності ЮНІДО є: участь в індустріалізації країн, що розвиваються, насамперед в індустріалізації країн Африки; сприяння впровадженню у країнах, що розви-
ваються, сучасних методів виробництва, програмування й управління, а також поширення технічної інформації, раціональне використання природних ресурсів, підготовка національних кадрів, залучення фінансових коштів для конкретних промислових проектів; здійснення багатосторонньої технічної допомоги країнам, що розвиваються, через надання матеріальних і фінансових ресурсів у вигляді промислового устаткування, інженерно-консуль­таційних послуг та технологій, а також організації міжнародних торгів на розташування замовлень у цих країнах; сприяння розвитку міжнародного промислового співробітництва через передання інформації про технології, виконання цілеспрямованих оперативних досліджень та довгострокових науково-дослідних програм із різних аспектів індустріалізації; надання технічної допомоги в будівництві промислових об’єктів шляхом використання експертів, консультантів; надання консультативної допомоги через проведення конференцій, нарад і зустрічей представників промисловості, профспілок, споживачів.

У рамках цієї Міжнародної організації реалізуються досить важливі програми. До них слід віднести такі: «Десятиріччя промислового розвитку Африки 1993—2002 рр.», Регіональна програма співробітництва з метою промислового розвитку країн Латинської Америки і Карибського басейну, Програма індустріалі­зації 47 найменш розвинутих країн та ін.

Одним із інструментів регулювання міжнародних відносин у галузі промислового співробітництва є двосторонні договори та угоди.

91. Міжнародно-правове рулювання торгівлі результатами інтелектуальної діяльності.

Принципово регулювання прав інтелектуальної власності — суверенна державна прерогатива, і повсюдно діє принцип територіальної захисту інтелектуальних прав, тобто. захист дається лише біля тієї держави, де такий захистиспрашивается чи надається за закону цієї держави. Літературний твір чи винахід, охоронюване згідно із законом однієї держави, не підпадає у принципі автоматично під захист у інших країнах. Щоб самому отримати такий захист, потрібні або надання відповідної захисту за закону іншої іноземної держави, або узгодження охорони відповідно до міжнародним угодою.Дотримуючись потребам розширюваного міжнародного інтелектуального, культурного й торговельного співробітництва, вже у 80-ті рр.XIXв. Укладено були багатосторонні Паризька конвенція1883г. з охорони промислової власності і Бернська конвенція1886г. про охорону літературних та мистецьких творів. А згодом і багатьох інших універсальні, регіональні і двосторонні міжнародні угоди у цій галузі.Важливим етапом був висновок Стокгольмської конвенції 1967 р., що мало наслідком установа Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ), під егідою якої зосереджена міжнародна діяльність із співробітництва у сфері всієї сукупності прав інтелектуальної власності. Всесвітня організація інтелектуальної власності або ВОІВ — є одним зі спеціалізованих агентств ООН, що було створена у 1967 році з метою заохотити творчу діяльність та забезпечити захист інтелектуальної власності в усьому світі.Станом на 1 січня 2012 року ВОІВ нараховує 184 чле та адмініструє 23 міжнародні угоди [2]Штаб-квартира цієї організації знаходиться у місті Женева, Швейцарія. Попередником ВОІВ було БІПРІ Цю організацію було створено 1893 року для адміністрування Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів, а також Паризької конвенції про охорону промислової власності. ВОІВ було створено на заміну БІПРІ після прийняття Стокгольмської Конвенції про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності (підписано 14 липня 1967, змінено 28 вересня 1979). 1974 ВОІВ стала спеціалізованим агентством ООН.

Іншою важливою подією стало укладання рамкахМарракешского пакета Уругвайського раунду 1994 р. угоди про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (ТРІПС), у широкій ступеня куди входять різноманітні об'єкти інтелектуальної власності.Сукупність відповідних угод цій сфері утворює міжнародно-правової порядок регулювання прав інтелектуальної власності, інакше — міжнародне право інтелектуальної власності.

92. Міжнародно-правове та національне закріплення порядку укладання договорів міжнародної купівлі-продажу товарів.

Значну роль у розвитку МТ відносин мають положення К-ї 00Н про договори міжнар купівлі-продажу1980 р. Це- один із найзначніших уніфікованих міжнар-правових актів, в якому втілені останні досягнення наукових досліджень і практики в цій галузі.

К-я складається з 101 статті та 4 частин (сфера застосування та заг положення; укладання договору; купівля-продаж товарів; заключні положення). К-я застосовується до договорів купівлі-прод товарів між сторонами, комерц п-ва яких знаходяться в різних країнах. К-я не застосовується при продажу: а) товарів, які купуються для особистого, сімейного, домашн використання; б) з аукціона; в) фондових паперів, акцій, забезпечувальних паперів, оборотних документів та грошей; г) суден водного і повітряного транспорту; електроенергії. К-я регулює виключно укладання договора куп-прод і ти права і обов’язки продавця і покупця, що виникають з такого договора. Конвенція не застосовується по відношенню до відповідальності продавця за нанесені товаром пошкодження чи смерть б-якої особи. Згідно до к-ції договір куп-пр доказується б-якими засобами, включаючи докази свідків і не потребує обов’язкового укладання у письмовій формі. К-я урегульовує питання правового захисту інтересів сторін і містить норми, в яких закріплені засоби правового захисту у разі порушень договору продавцем і покупцем. Напр, відповідно до ст. 45 цієї К-ї, якщо пр-ць не виконає яких-небудь своїх зобов'язань щодо договору або вказаної К-ї, пок-ць може здійснити ряд прав, передбачених нею (замінити товар, заявити про розторгнення договору, відмовитися від приймання товару). Відповідні засоби захисту передбачені К-єю і у разі порушення договору з боку пок-ця.

Дата добавления: 2015-09-02