Розвиток мовлення

Розвиток мовлення в добукварний період передбачає вдосконалення звуко-

вимови, збагачення, уточнення й активізацію словникового запасу дітей, удосконалення граматичної будови усного мовлення, роботу над культурою мовлення і спілкування.

У цей період учитель ознайомлюється з індивідуальними особливостями

мовлення дітей, від розвитку якого будуть значною мірою залежати їхні успіхи в навчанні з усіх інших предметів.

Формування в учнів фонетичного слуху

Важливим завданням підготовчого періоду є вироблення в учнів фонетичного слуху, удосконалення їхньої звуковимови. Відомо, що слова сприймаються дошкільниками як єдиний неподільний звуковий комплекс, без усвідомлення складових частин — звуків. Водночас уже в переддошкільному віці в дітей виявляється посилений інтерес до звукової сторони мовлення. Вони починають помічати однакові звуки і склади в словах, чути, яким звуком починається або закінчується слово, який звук найчастіше вимовляється в певній фразі, наприклад у скоромовці.

Завдання вчителя — підтримати й цілеспрямовано розвивати цю природну зацікавленість дітей мовою взагалі та її звуковою стороною зокрема.

Розвиток умінь здійснювати мовний аналіз

У підготовчий період в учнів формуються початкові вміння здійснювати

різні види мовного аналізу: виділяти речення з мовного потоку, аналізувати їх за кількістю слів і будувати графічні моделі речень, виділяти з речень окремі слова, ділити їх на склади, визначати наголошений склад, встановлювати послідовність усіх звуків у слові і на цій основі будувати звуко-складові графічні моделі слів.

Діти мають навчитися аналізувати речення, які складаються з одного, двох,

трьох і чотирьох слів. Графічні моделі речень, сприйнятих на слух або побудованих учнями самостійно за малюнками, мовленнєвою ситуацією, у відповідь назапитання вчителя тощо

Підготовка руки дитини до письма

Особливим завданням добукварного періоду навчання грамоти, на яке від-

водяться спеціальні уроки, є підготовка руки дитини до письма.

Значну увагу в цей період учитель має приділити вихованню звички правильно сидіти під час письма, умінню знаходити на парті положення для рук,розташовувати зошит, тримати ручку чи олівець.

Слід переконувати учнів у тому, що від правильної постави під час письма

буде залежати не тільки його якість, але й їхнє здоров’я та фізичний стан.

Завершуючи добукварний період навчання грамоти, учні набувають таких

знань і вмінь:

● правильно вимовляти всі звуки сучасної української літературної мови;

● розрізнювати на слух і за способом артикулювання голосні і приголосні звуки; знати, що в українській мові є 6 голосних звуків, і вміти називати їх;

● розрізнювати на слух і за артикуляцією тверді і м’які приголосні; правильно їх вимовляти — коротко, без призвуків голосних;

● утворювати злиття будь-якого твердого чи м’якого приголосного з голосними звуками (та, то, ту, ти, те; т'а, т' у, т' і, т' о, т' е);

● ділити слова на склади й у дво- й трискладових визначати наголошений

склад;

● називати послідовно звуки в слові (слова з 2, 3, 4 і 5 звуків) та, користуючись умовними позначеннями (фішками), будувати звуко-складові схеми таких слів.

Букварний період

Традиційно букварний період навчання грамоти ділився на три етапи. Кожен

із них визначався певними особливостями опрацювання звуків і букв рідної мови.

Зокрема, на першому етапі учням пропонувалося читати слова з буквами м, с, ш,н, р, л, що позначали тільки тверді приголосні перед буквами а, о, у. На другомуетапі вивчалася буква і, що вимагало читання складів і слів паралельно з твердимиі м’якими приголосними. Завершувався другий етап ознайомленням з буквою ь (знаком м’якшення). Учням, таким чином, розкривався ще один спосіб позначенням’якості приголосних звуків на письмі. На третьому етапі вводилися букви я, ю,є, якими в українському письмі також позначається м’якість приголосних звуків,опрацьовувалися звуки (африкати) [дж], [дз], [дз ' ] та апостроф.

 Недоліком запровадження цих етапів було те, що на початку формування

вмінь читати прямий склад (злиття приголосного з голосним) учні мали справу тільки з твердими приголосними.

У сучасній методиці навчання грамоти відбулося скорочення одного етапу

букварного періоду. Наразі він ділиться не на три, а на два етапи.

Особливості першого етапу

На першому етапі букварного періоду учні спочатку вивчають ряд букв, які

позначають голосні звуки: а, о, у, и, і, е. Читання їх не становить для дітей певних труднощів, оскільки полягає в умінні впізнати і правильно назвати (прочитати) ту чи іншу букву. Тому найголовніше завдання цього етапу — сформувати в першокласників уміння читати прямі склади — злиття «пг», «п´г». Від нього буде залежати успішність просування дітей в оволодінні навичкою читання

Прямий склад, злиття приголосного з голосним школярі із самого початку

читають у двох варіантах — «пг», «п´г». Досягається це тим, що на першому етапі букварного періоду, крім букв а, о, у, и, вводиться буква і. Це дає можливість опрацьовувати наступні букви, які позначають приголосні звуки, в їх подвійній ролі водночас — як знаки парних твердого і м’якого звуків.

На першому етапі букварного періоду учні поступово переходять від чи-

тання слів по складах до повторного прочитування вже знайомих слів із наголосом, тобто з подовженим і дещо підсиленим вимовлянням наголошеного звука в слові.

Опрацювання звуків і букв на другому етапі букварного періоду

На другому етапі букварного періоду учні ознайомлюються з іншими спосо-

бами позначення на письмі м’яких приголосних буквами ь, я, ю, є; дізнаються про те, що буквою Г г позначається на письмі звук [г], а буквою Ґ ґ — звук [ґ], що буква «йот» («ій») позначає на письмі м’який приголосний звук [й], який не має парного твердого; засвоюють звукове значення букви «ща» [шч]; відпрацьовують літературну вимову і вміння позначати на письмі звуки (африкати) — [дж], [дз],[дз ' ], ознайомлюються з роллю апострофа в українській графіці.

Отже, на другому етапі букварного періоду значно ускладнюються завдання,

пов’язані з формуванням у першокласників початкових відомостей про фонетичну і графічну системи рідної мови в їх взаємозв’язку. Водночас з’являються додаткові можливості навчати дітей розрізнювати звуки і букви, усвідомлювати спільне і відмінне в них.

Післябукварний період

Основне завдання післябукварного періоду — систематизувати знання, уміння й навички з читання і письма, здобуті першокласниками в добукварний і букварний періоди, забезпечити плавний перехід до навчання рідної мови в 2 класі за підручниками «Читанка» та «Українська мова».

На цьому етапі навчання структура уроку з читання наближається до уроку

за «Читанкою». Матеріалом для читання є зв’язні прозові і віршові тексти, на

основі яких учитель формує вміння опрацьовувати їх: ділити на логічно завершені частини, читати й переказувати частинами, вибірково, в особах тощо. Значна увага приділяється виразності читання тексту. З цією метою учні виконують спеціальні вправи, в основі яких лежить не тільки наслідування зразка, а й смисловий та інтонаційний аналіз окремих речень.

Тексти букваря післябукварного періоду створюють основу для розвитку

мовлення школярів. За ними проводять вступні і підсумкові бесіди, переказування, стисле і близьке до тексту, продовження тексту за уявою або за інформацією, одержаною на дану тему з дитячих книжок, радіо- і телепередач, кінофільмів тощо.

Післябукварний період використовується також для формування в учнів са-

мостійності і читацької активності. У цей період учні ознайомлюються з творами найвидатніших українських і російських письменників, тому на уроці можуть звучати тексти не тільки з букваря, а й з окремо виданих художніх книжок цих авторів.

12. Розвиток мовлення молодших школярів на основі тексту.

У процесі практичних спостережень та аналізу текстів в учнів поступово

мають сформуватися такі уявлення: текст — це зв’язне висловлювання; текст має певну будову, тобто складається із зачину, головної частини і кінцівки;

у тексті виражається певний зміст, що є його темою; текст можна назвати (дати йому заголовок); зв’язне висловлювання створюється з певною метою (тобто має комунікативне призначення): повідомити, розповісти про щось, заперечити або ствердити, описати предмет, подію чи явище, дати пораду чи визначити порядок дій, висловити міркування тощо; текст може складатися з одного або кількох абзаців, пов’язаних між собою за змістом; у тексті є важливі для вираження основної думки слова, визначення яких полегшує розуміння висловленого, і їх слід вимовляти з більшою силою голосу (тобто виділяти логічним наголосом).

Виконуючи різноманітні усні та письмові вправи, учні набувають практичних умінь і навичок: вони вчаться відрізняти текст від групи речень, не пов’язаних між собою за змістом; встановлювати логічний зв’язок між частинами висловлювання; визначати тему тексту і добирати до нього заголовок; ділити текст на логічно завершені частини — абзаци; складати план тексту і відтворювати текст за планом; знаходити в тексті його композиційні елементи — зачин, основну частину, кінцівку; визначати (по можливості) логічно наголошувані слова; відрізняти

за стилістичними особливостями художній текст від ділового й розмовного

(без уживання термінів); оформляти деякі зразки текстів ділового мовлення: лист, запрошення, оголошення, привітання, інструкцію (до гри, нескладного трудового процесу); самостійно (усно і письмово) складати тексти відповідно

до ситуації спілкування.

Усі ці знання, уміння і навички формуються протягом чотирьох років навчання як на спеціально відведених уроках опрацювання теми «Текст» і уроках розвитку зв’язного мовлення, так і в процесі роботи зі зв’язним висловлюванням під час опрацювання інших тем програми на уроках мови і читання. Тобто, на основі тексту учитель разом з дітьми не лише аналізує мовні явища, а ще й розвиває мовлення молодших школярів.

Дата добавления: 2015-08-27