Зброя як козацький символ

Запорожці відносили шабля до справжньої, "чесної", благородної зброї. Навіть поява вогнепальної зброї, не похитнула ідеологічного значення меча. Навпаки, він під­носився вище рушниці чи пістолета, оголошених, як напише Аріосто, "машинами проклятими й підлими". Не вважалися запорожською збро­єю й дешеві, а через це доступні нижчим станам списи, ножі, келепи й сокири (хоч останні були страшною зброєю, нерідко набагато ефек­тивнішою за меч). Як відомо, козацтво сповна віддало шану мечеві, чи точніше його аналогу - шаблі. З-поміж інших видів холодної зброї виняток практичні козаки зробили лише для келепа та булави: булава стала відзнакою влади, замінивши скипетр або жезл, а келеп належав до улюблених об'єктів козацької симпатії: говорили, що він лише "торкає" ребра ворога.

Лук є важливим елементом на порт­ретах козацької старшини, наприклад - на відомому портреті Байди Вишневецького. Лівою рукою Байда тримає шаблю, якої майже не видно, а правою - лук з поставленою на тятиву стрілою. Про невипадковість зображення легендарного Байди з луком свідчить широко знана дума, в якій оповідається, як козацький герой розправився зі своїми катами за допомогою лука та стріл. Присутній лук і на портретах інших лицарів: Петра Сагайдачного (гравюра при вірші Саковича на погреб гетьмана), житомирського старости Семена Дениска, козака на заставках карт України Гійома де Боплана тощо. Чи не найпопулярнішими фігурами української геральдики теж є зображення лука й стріл. (15) Схоже, якби остання розвивалася самостійно, то ці фігури по­сіли б у ній місце таких почесних геральдичних знаків, як меч та шаб­ля.

Почесне місце у козацькій символіці належить також рушниці. Досить

нагадати, що озброєна рушницею постать козака стала офіцій­ним гербом

Війська Запорозького. Таке саме зображення є на корогвах сотень, на печатках і портретах. Але найбільш яскраво символічне зна­чення рушниці як лицарської, навіть богатирської зброї проступає в козацьких думах. З класичної думи про козака Голоту, записаної на­прикінці XVII ст., видно, що невід'ємною ознакою козацького лицаря, окрім доброго коня та пишних шат, є його ясна зброя. Таким чином, рушниця міцно пов’язана з обра­зом козака - як символічним, так і реальним.

Проте серед геральдичних знаків рушниця, на відміну від гармат та гарматних ядер, не зустрічається: загальноприйнята геральдика її не визнавала. Це, очевидно, відповідало сприйняттю вогнепальної зброї як "нечесної", "підлої", хоч і дорогої, що було притаманне багатьом народам світу. Численні докази цього можна привести і на українсько­му матеріалі. Так, окрім відомого вислову з порівнянням холодної та вогнепальної зброї ("куля - дура, штик - молодець"), є низка фразео­логізмів, які відносять два згадані типи зброї до різних оціночних площин: з кулею пов'язані негативні коннотації ("дістати кулю в лоб"), а з штиком - позитивні ("здоровий, як штик).

Козаки називали рушниці яничарками.

3. Козацькі прапори та герби:

Козаки мали власні прапори, які урочисто піднімали під час морських та сухопутних походів

Козацький прапор 1762 рік

До того ж гетьмани мали свої власні герби, емблеми:

Герб Гетьмана Павла

Скоропадського - 1918 рік

Герб Війська Запорізького – в ширшому трактуванні символ Великої України взагалі (без Києва). Символізує героїчну добу історії нашої нації, козацьку спадкоємність Українців, нашу завзятість, впертість і відчайдушність в обороні Рідного Краю.

Прапор Війська Запорізького – стяг малинового кольору, традиційно вважається Козацьким Прапором. Малиновий колір є в геральдиці кольором шляхетності й рицарства, перемоги та відваги.

Дні козацької слави 2010

На початку серпня 1990 року спочатку у Січеславі (Дніпропетровську), а потім біля могили легендарного кошового отамана Івана Сірка на народному віче під час святкування 500-річчя запорозького козацтва було прийняте рішення щороку проводити Дні козацької слави біля села Капулівка Нікопольського району Дніпропетровської області. Ця традиція продовжується ось уже два десятиліття і, надіємось, ніколи не зникне.

На нинішнє свято прибули представники понад 40 козацьких організацій з різних регіонів України, а також багато колективів художньої самодіяльності та окремих артистів. Найчисленнішими були Інгульська паланка (Кривий Ріг, отаман Валерій Боцманенко), Кодацька паланка Війська Запорозького Низового (Дніпропетровськ, наказний отаман Владислав Ладигін), Затопська Січ (Нікополь, отаман Віталій Мандик), Нікопольська Січ (Нікополь, отаман Олександр Шевченко). Ці та ряд інших козацьких організацій чотири дні проживали в таборі біля могили Івана Сірка, проводили кола, вишколи, у тому числі кінні, змагання, ігри, вікторини тощо. Кожна організація подбала про триразове гаряче харчування. Територія табору була вільна від алкоголю та куріння. Надійну цілодобову охорону в таборі здійснювали самі козаки. Значну допомогу, зокрема, у забезпеченні питною водою, козакам надав Нікопольський районний підрозділ МНС.

До святкування днів Козацької Слави та 330-ї річниці смерті Івана Сірка козаки готувались заздалегідь. Писарські та обозні служби працювали як кулемети, що в тій пісні співається, "лента за лентою, набой подавай..." А передові загони козацьких паланок вже перешвартували козацьку чайку "Спас" та почали її підготовку до заходів. Наказним отаманом чайки вибрали козака Тирсу, на богатирські плечі якого лягла велика відповідальність та важка робота щодо приведення до ладу великого козацького судна. Ох, це навіть не бегемота з болота тягнути...

Саме ж таборування почалося в середу 28 серпня 2010 року, коли до співочого поля підтягнулися передові загони козаків Кодацької паланки. В цей час також вже на повну йшла підготовка до свят зі сторони представників обласної та місцевої влади. Вони навіть були трохи здивовані, коли приїхавши на співоче поле, побачили там козаків, які вже займались приготуванням місця для табору. "А шо це ви тут робите?" - запитав один із чиновників, - "Шо-шо, Вас контролюємо!" - відповів козак Лоза, посміхаючись. "Бачили, скільки ми вже зробили? І дорогу підрівняли, і причалик новенький зробили, і піску завезли, і..." - випалював здивований чиновник, - "Бачили-бачили. Та ми теж сюди не гульбанити приїхали. Роботи всім вистачить. Не тільки для себе робимо. Наш Батько цього заслуговує!" - відрізав козачина. Поулибалися один одному та й розійшлися народ та "слуги" його. Ближче під вечір почали підтягуватися до табору передові загони інших козацьких паланок. Робота кипіла до самісінької ночі. Поморилися козаки, посідали біля вогнищ та й заспівали пісень. Так гарно було, як колись у Великому Лузі наші предки козаки-запорожці теж співали... "Ой у Лузі червона калина!..." - підспівував вітер.

У четвер робота в таборі закипіла як у тому бджолиному вулику! Приїжджали нові козацькі загони, гості, місцеві зіваки. Всім хотілося побачити все і зразу. Особливо в таку спеку, яка стояла в ті дні, користувався попитом невеликий пляж біля причалу.

Але козакам не до купанки було. Розгортання табору, наметів, прибирання території, розгортання обозної служби, підготовка місця для похідної кухні, розподілення обов'язків служб табору, забезпечення охорони та підтримання порядку в таборі і біля нього - ось частина того, шо треба було дуже швидко і точно виконувати всім козакам. А крім того, ще й чайку теж треба було допомогти підготувати. Тому на колі вирішили відряджати по три загони (по п'ять чоловік) козаків на день для допомоги по підготовці чайки. Шо це таке - підготовка чайки - ви запитаєте? А ось шо це: всі бронзові деталі, в тому числі 6 гармат відчистити, все дерево зачистити, підготувати під фарбування, покрити морілкою, лаком, десь фарбою, зламані дерев'яні деталі полагодити, теж підготувати та полакувати, полагодити 10 весел, зачистити, підготувати під фарбування, покрити морілкою, лаком... І козаки тут попрацювали на славу - отаман не захотів навіть міняти їх зміну, а залишив на увесь день (і це була честь - далі зрозумієте чому). Перелік можна продовжувати, бо всіх дрібниць, яких сотні, навіть важко перелічити. І саме головне та важливе - двигун! Так справжнісінький двигун на чайці. Без нього, нажаль, в море не вийдеш, по шлюзах не пройдеш. Така жорстока правда сучасності - козацька чайка з двигуном. І його довелося теж лагодити. Нащастя козаки вмілі в багатьох справах: і є у нас і механіки, і мотористи, і дизельники. Велика дяка козакам Затопської Січі за допомогу у лагодженні двигуна, та й не тільки!

У справжніх нащадків козаків - велике майбутнє. Тож юнакам і підліткам є до кого йти, щоб продовжити утвердження незалежності України і розбудові її за козацькими звичаями. І чим нас буде більше, тим швидше ми зможемо мати державу, про яку мріяли мільйони українців, які загинули у боротьбі за неї. Основними козацькими атрибутами є: рідна мова, віра, воля.

Дата добавления: 2015-08-26