Що таке сила характеру? Це – культ успіху

Це – культ успіху. “Великі папи, – каже Шпенглер, – керівники англійських партій, доки керували справами, давали себе вести тим самим засадам, що й завойовники й бунтівники всіх часів... Катехизм успіху! Без нього не було б ні церков, ні англійських колоній, ні великих американських маєтків, ні звитяжних потрясінь... ні щасливих народів”.

Культ успіху – це не вірити в різні Хо, це не нарікати: “Ах, як же ж можна без природних кордонів, без “союзу”! Ах, чи не завернути ще перед стартом, бо така далека мета, а бігти так важко”. Але впевнена у своїй вищості й посланництві цивілізувати кольорові народи, запанувала англійська нація в далекій Африці, в Індії, в Єгипті. Хоч була це дуже далека мета, хоч “факти” географічні до того її зовсім не узаконювали, хоч імовірніше було б, коли б над тими землями лопотіла не хоругва Альбіону, віддаленого від них на десятки тисяч миль, а, наприклад, Туреччини, чи Росії, що майже були сусідами з тими країнами чудес, лише, що не мали того твердого характеру, не сповідували того “катехизму успіху”, не мали “впевненості в собі” британської раси.

“Моє переможе!” – ось засада великих характерів, коли за нею криється не дрібна амбіційка, а велика амбіція, не похопливість, істерія й розчарування, а вперта праця... Чи знаєте Ви, наприклад, що над своїми діалогами працював Платон вісімнадцять років? Коперник над своїм “Революціонес” – тридцять шість? Лютер – над коментарем “Генезісу” – десять? Що, аби лише переписати твори Гете, потрібно шістдесят років праці одного писаря? Що геніальність Наполеона базувалась на вмінні спати п’ять годин на добу, на вивченні до дрібниць багаточисельних щоденних рапортів, на вмінні виконати працю останнього вояка, на пам’яті, яка не забувала про останню дурну гармату в віддаленому гарнізоні, якої могло не бути в рапорті, але яка завше була в його голові?

Культ успіху – це культ великої амбіції і великої праці, не дрібних амбіційок, не дбання про Schein (здаватися), замість про Sein (бути), не культ фасаду, не журба, замість внутрішньої культури, про наліплену ззовні офіційну відзнаку, (“редактор”, “товариство людей з вищою освітою”, “член-академік”, “посол” тощо). Культ успіху – це не хвилинне захоплення з переходом до миттєвої зневіри людей, які хотіли б за рік вивчитися на Шекспіра, а за два – збудувати “власну хату”. Культ успіху – це бажання після кожної поразки зриватися на ноги, і пробувати знов, бо хто боїться невдач і розчарувань, той відразу програв свою життєву ставку, будь це одиниця, чи народ.

Дата добавления: 2015-08-20