Функції дентину: трофічна, сенсорна, захисна.

Між високомінералізованим дозрілим дентином і дис­тальною поверхнею одонтобластів розміщується шар менш мінералізованого дентинного матриксу, який називається предентином. Таким чином, тканинні компоненти дентину складаються з дентинних трубочок з відростками одонто­бластів, кальцифікованого матриксу (власне основна речо­вина дентину) і маломінералізованого або немінералізова-ного предентину.

Своєрідність тканини дентину полягає в тому, що його основна речовина пронизана дуже великою кількістю тон­ких дентинних трубочок (канальців). Вони відходять від порожнини зуба (пульпарної) і, радіально розходячись, ідуть до емалево-дентинного з'єднання. Канальці мають ви­гляд трубочок різного діаметра — від 1 до 3-4 мкм, причо­му від трубочок більшого діаметра можуть відходити менші відгалуження — каналікули. Вони ширші у внутрішніх шарах дентину і поступово звужуються у зовнішньому на­прямку. На поздовжніх зрізах (шліфах) зубів можна спосте­рігати, що шлях трубочок не прямий, а має сигмоїдальну (S-подібну) вигнутість. Вигнутий шлях трубочок вираженіший у коронковій і пришийковій ділянках зуба. У кореневому дентині ці вигини значно менші або навіть від­сутні. У разі значного збільшення виявляється, що трубочки мають невелику хвилястість, яка відома під назвою "вто­ринні вигини". Вони спостерігаються по всій довжині тру­бочки і, як вважають, репрезентують спіральний шлях, який проходять відростки одонтобластів.

Від більших за розмірами дентинних трубочок (каналь-ців) відходять їх відгалуження меншого діаметра (менше ніж 1 мкм). їх інколи називають каналікулюмами. Незважаючи на значну кількість відгалужень за ходом тру­бочки від пульпи до емалі, у зовнішньому шарі дентину вони виявляються в меншій кількості, ніж у глибших його шарах. Кількість трубочок поблизу емалево-дентинного з'єднання дорівнює приблизно 1500 на 1 мм2, ближче до пульпи їх кількість збільшується, коливаючись від ЗО 000 до 75 000 на 1 мм2. У коронці зуба їх, як правило, більше, ніж у ко­реневому дентині, і в різцях більше, ніж у молярах.

Подібне розподілення трубочок пояснюється такими чин­никами:

1) різним їх діаметром біля пульпи і поблизу ема­лево-дентинного з'єднання;

2) збільшенням кількості тру­бочок унаслідок утворення відгалужень від них;

3) різною площею поверхні, на якій розміщені трубочки: унаслідок радіального напрямку трубочок їх менше на одиницю по­верхні біля емалі, ніж поблизу пульпи. Ці чинники призво­дять до тенденції збільшення кількості трубочок і, відпо­відно, зменшення кількості основної речовини (матриксу) дентину в напрямку від емалево-дентинного з'єднання до пульпи. Іншим чинником, який також впливає на цю тенден­цію, є збільшення кількості анастомозів між відростками одонтобластів і власне трубочками у навколопульпарному дентині.

У дентинних трубочках розміщуються відростки одонто­бластів (дентинобластів), так звані волокна Томса. Кожний одонтобласт, який розміщений у поверхневому шарі пуль­пи, звичайно утворює один великий відросток. Від нього може відходити різна кількість менших або філаментозних відростків. Донедавна вважа­лося, що відростки одонтобластів простягаються від тіла клітини через всю товщину дентину до емалево-дентинного з'єднання. Недавні дослідження свідчать, що відростки одон-тобластів обмежуються третиною або половиною дентинних трубочок, які прилягають до пульпи. Дистальні дві третини або навіть половина канальців зайняті органічною речови­ною або тканинною рідиною.

Деякі відростки одонтобластів (волокна Томса) дохо­дять до емалево-дентинного з'єднання і навіть проникають в емаль, закінчуючись між емалевими призмами. Там їх закінчення утворюють колбоподібні стовщення і поступово замуровуються в емалі. Такі утворення отримали назву ема­левих веретен. Вважають, що закінчення відростків одон­тобластів вростають у шар енамелобластів ще до початку утворення і мінералізації емалі. Найбільша кількість емале­вих веретен найчастіше спостерігається у ділянках жуваль­них горбків премолярів і молярів.

Відгалуження відростків одонтобластів, або філоподії, най-численніші в кореневому дентині, у коронковому їх менше. На відміну від основного відростка одонтобласта (волокна Томса) філоподії не містять клітинних органел. Необхідно відзначити, що і самі ці відростки містять невелику кіль­кість органел. В основному це невеликі пухирці, вакуолі, мітохондрії. У великих відростках одонтобластів кількість органел збільшується, і вони стають різноманітнішими у разі наближення до тіла клітини (до власне пульпи). Вва­жають, що мітохондрії відростків відповідають їх місцевим метаболічним потребам, у той час як мікроканальці і мікро-філаменти, можливо, відповідають за обмежені зміни в діа­метрі і довжині відростків.

Згідно з останніми даними досліджень поперечних зрізів дентинних трубочок, відростки одонтобластів займають не весь просвіт трубочки. Між оболонкою відростків і мінералізованою стінкою трубочок розміщується немінералізова-ний матрикс дентину. Він чимось нагадує предентин і може залишатися немінералізованим протягом усього життя від­ростка.

Основна речовина дентину, що власне його й утворює і в якій проходять дентинні трубочки, має фібрилярну структуру і складається з колагенових волокон та мінеральних речовин. Залежно від напрямку волокон основної речовини в дентині виділяють два шари: зовнішній, або плащовий дентин, і внут­рішній, або навколопульпарний (припульпарний) дентин. Зовнішній шар дентину прилягає до емалі, навколопульпар­ний — до пульпи. У зовнішньому шарі волокна основної речовини дентину мають переважно радіальний напрямок (волокна Корфа), у навколопульпарному — тангенціаль­ний (волокна Ебнера). Радіальний напрямок волокон біль­ше виражений у коронці зуба, а на бокових її поверхнях і в ділянці кореня вони набувають більш косого напрямку.

У процесі розвитку зуба дентиногенез відбувається по­ступово — спочатку на ріжучих краях і горбках, а потім прогресує по схилах коронки і вздовж кореня. Смуги мат-риксу дентину, що утворюються за декілька днів у дентині, мають ширину приблизно 15-16 мкм. Вони можуть відріз­нятися одна від одної ступенем своєї мінералізації, тому їх добре видно у світловому мікроскопі. Ці смуги відомі під назвою смуг, або контурних ліній, Оуена. Деякі дослідни­ки вважають, що вони є відображенням порушень процесів мінералізації (особливо кальцифікації) у дентині. Подібно до неонатальної лінії в емалі, в дентині тимчасових зубів також спостерігається виражена контурна лінія Оуена, яка відокремлює пренатальний і постнатальний дентин. Вона, як правило, більш виражена і широка. У разі значного її збільшення у дентині можна виявити і щоденні лінії приро­сту, які мають назву ліній приросту Ебнера. Вони прохо­дять перпендикулярно до напрямку дентинних трубочок і мають товщину приблизно 4-8 мкм.

Плащовий дентин прилягає до емалі і створює для неї своєрідну амортизаційну підкладку. Він менш мінералізова­ний, ніж інші шари дентину. Волокнисті компоненти основ­ної речовини плащового дентину мають у своєму склаі:

1) організовані в радіальному напрямку волокна Корфа;

2) аперіодичні волокна (філаменти);

3) тонкі малі колаге­нові (бета) волокна. Основними сформованими волокнис­тими компонентами плащового дентину є волокна Корфа. Вони досить великі (діаметром від 0,1 до 0,2 мкм), мають періодичність у 64 нм і зв'язані у пучки. Як уже зазначалося, ці волокна орієнтовані дещо перпендикулярно до емалево-дентинної лінії. Аперіодичні волокна названі так тому, що вони не мають вираженої періодичності, ширина їх становить близько 15 нм, довжина — до 650 нм. Вони можуть розміщуватися досить безладно і збиратися в окремі пучки. Третій тип волокон — це тонкі колагенові волокна, які корот­ші і тонші, ніж волокна Корфа, і з меншою періодичністю. Вони мають тенденцію розміщуватися паралельно до емале­во-дентинного з'єднання, утворюючи ніжну мережу навколо перитубулярного матриксу дентину. Відкладання неорганіч­них компонентів (апатитів) відбувається як на волокнистих компонентах, так і між ними.

Навколопульпарний (припульпарний) дентин розміщу­ється між плащовим дентином і предентином. Волокнистий компонент основної речовини складається майже винятко­во з менших волокон (бета-фібрили). Колагенові волокна (Ебнера), які подібні до волокон Корфа плащового денти­ну, тут розміщуються паралельно до стінок дентинних тру­бочок, тобто тангенціально, і зустрічаються досить рідко. Інші волокна не виявляють певної орієнтації, і всі вони ра­зом утворюють щільну міжтканинну масу, орієнтовану де­що перпендикулярно, а більше у косому напрямку, до ден­тинних трубочок.

Міжтубулярний дентин являє собою найбільшу частину дентину і складає приблизно половину його обсягу. Мат-рикс його основної речовини складається здебільшого з тонких (бета) колагенових волокон завтовшки від 0,05 до 0,2 мкм. Більші волокна можуть мати періодичність, хара­ктерну для колагенових волокон, — 64 нм, але тонші вияв­ляють меншу періодичність. Кристали апатитів цього виду дентину менші, ніж в емалі, і мають довжину близько 40 нм. Ці голкоподібної форми кристали розміщуються таким чи­ном, що їх довга вісь орієнтована паралельно до осі волокон. Можливе також і безладне атипове розміщення кристалів, наприклад радіальне.

Перитубулярний дентин найбільш мінералізований, з не­значною кількістю органічних речовин і в разі виготовлення декальцинових препаратів (зрізів) він майже повністю роз­чиняється в кислотах. Тонка мережа органічного матеріалу при цьому зморщується, і тому дентинні трубочки на таких препаратах мають більший діаметр, ніж він є насправді.

На шліфах перитубулярний дентин під час оптичної мікро­скопії має вигляд прозорої тонкої смужки навколо дентин-них трубочок. Мікрорентгенографія цих ділянок свідчить, що перитубулярний дентин менш рентгенопроникний, ніж інтертубулярний, внаслідок вищої його мінералізації. Орга­нічний матрикс перитубулярного дентину дуже незначний, у ньому фактично відсутні колагенові компоненти (колагено­ві волокна). Коли ж вони виявляються, то це є, як правило, закінчення колагенових волокон міжтубулярного дентину. Серед неорганічних компонентів перитубулярного дентину переважають мінерали аморфного кальцію фосфату, а не гідроксоапатиту. Ці мінерали мають вигляд аморфних крап­линок розмірами від 25 до ЗО нм.

Предентин. Між одонтобластами пульпи і мінерлізова­ним дентином розміщується тонкий шар сформованого орга­нічного матриксу дентину. Через нього проходять дентинні трубочки і волокна Томса перед входженням у мінералізо­ваний дентин. Цей шар являє собою власне дентин, але він майже повністю позбавлений мінеральних компонентів і то­му називається предентином. На забарвлених препаратах нормальних сформованих зубів він має вигляд рожевої вузь­кої смужки. З віком або у разі яких-небудь ушкоджень твер­дих тканин зубів у предентині осідають мінеральні солі і він перетворюється на мінералізований дентин. Шар власне предентину є найбільш мобільною зоною, за рахунок якої відбувається постійне збільшення дентину протягом життя людини і у відповідь на різні травмівні подразники.

За нормальних фізіологічних умов мінералізація так зва­ного первинного дентину (вважають, що це дентин, який утворюється до прорізування зуба) і предентину відбуваєть­ся певним чином. Звичайно мінеральні солі відкладаються в аморфній речовині матриксу дентину поміж колагенови­ми волокнами. Субмікроскопічні кристали трикальційфос­фату або гідроксоапатиту орієнтовані вздовж колагенових волокон, вони мовби нанизані на волокно, як зерна на стеб­лину в колосках. Мінералізації власне колагенових волокон у нормі не відбувається. Водночас з таким орієнтованим роз­міщенням кристалів мінеральних речовин у дентині зустрі­чаються й інші варіанти його мінералізації. Спостерігається форма відкладання кристалів мінеральних речовин у ви­гляді кульок або калькосферитів. Вони являють собою ком­плекс кристалів, довгі осі яких розміщені радіально щодо центру калькосфериту. Така форма мінералізації є досить характерною для дентину.

Інтерглобулярний дентин. Електронно-мікроскопічні до­слідження виявили, що мінералізація дентину відбувається як ультрамікроскопічне нагромадження кристалів мінера­лів на волокнах та інших органічних компонентах матриксу дентину. Ці ініціальні місця, або ядра мінералізації, збіль­шуються за рахунок периферійного приєднання нових кри­сталів, набуваючи характерної кулястої форми. Такі групи кристалів приєднуються до інших збільшених кристалічних тілець, утворюючи значніші мінеральні накопичення на во­локнах і між ними. Цей прогресивний ріст ультрамікроско­пічних відкладень продовжується з приєднанням інших кристалів до значніших (видимих у світловому мікроскопі) утворень, які називаються калькосферитами. У подальшому вони утворюють смужки, які поступово гомогенізуються, і ці ділянки втрачають смугастий вигляд. Інколи, однак, ви­никають вади в мінералізації, що затримують відкладання і взаємопроникнення калькосферитів. У результаті в дентині утворюються ділянки мало або майже зовсім не кальцинова­ної (немінералізованої) основної речовини дентину, обмежені характерними кулястими поверхнями. Ці ділянки отримали назву інтерглобулярного дентину (мал. 33). Через них про­ходять дентинні трубочки, у цих ділянках добре виражений органічний матрикс, і, таким чином, вони відрізняються від звичайного дентину лише меншим ступенем мінералізації.

Зернистий шар кореневого дентину (гранулярний шар Томса). Зони, подібні до інтерглобулярного дентину, утво­рюються і в кореневому дентині. Наприклад, під час фор­мування дентину кореня перший сформований радикуляр-ний дентин пришийкової ділянки містить грубу гранулярну тканину.

Волокна основної речовини в цій ділянці є особли­во грубими і погано кальцифікованими. Внаслідок меншої мінералізації цей шар на шліфах зубів нагадує інтерглобу­лярний дентин і називається зернистим шаром кореневого дентину, або гранулярним шаром Томса. Він є до­сить постійним проявом кореневого дентину, особливо за умови недостатньої мінералізації. Утворення гранулярного шару Томса, як інколи вважають, є подібним до утворення інтерглобулярного дентину. Але, як було сказано вище, він має дещо інше походження. Також припускають, що цей шар може бути утворений внаслідок різних місцевих пору­шень і зменшення мінералізації матриксу, утворення петель закінчень відростків одонтобластів. В останньому випадку за рахунок утворення петель значно збільшуються дентин-ні трубочки, що робить матрикс дентину в цих ділянках по розним. На шліфах зернистий шар кореневого дентину має вигляд тісно розміщених одне біля одного зерен чорного кольору. Вони широкою смугою тягнуться вздовж дентинно-цементного з'єднання.

Вторинний дентин. Протягом існування зубних тканин дентиногенез у зубі продовжується, звичайно з різною швид­кістю відповідно до дії функціональних або патологічних подразників. Унаслідок цього у дентині і в пульпі утворю­ються різні види дентину, що є реакцією на ті чи інші по­дразники. Дентин, який продукується під час дентиногене-зу до прорізування зубів, відомий як дентин розвитку, або первинний дентин.

Після прорізування зубів у порожнині зуба з боку пульпи починає відкладатися дентин з дещо відмінною будовою, ним дентином. Він відрізняється повільнішими темпами утворення і не такою правильною структурою.

Після прорізування зуба на ньо­го починає діяти низка нових подразників, що спричинює зміни в одонтобластах і відхилення у їх діяльності. Це відо­бражено певною відмінністю утворення вторинного дентину і його з'єднання з первинним, що на шліфах виявляється у вигляді демаркаційної лінії. Новоутворений вторинний ден­тин має досить строкату структуру: поряд з ділянками, що містять дентинні трубочки, в ньому виявляють ділянки, повністю позбавлені трубочок і побудовані лише з основ­ної речовини дентину. Внаслідок цих відмінностей виділя­ють два види вторинного дентину: регулярний та іррегуляр­ний.

Регулярний вторинний дентин має майже правильну струк­туру нормального дентину, відрізняючись лише напрямком дентинних трубочок, колагенових волокон основної речо­вини і ступенем мінералізації. Його інколи визначають як функціональний, або фізіологічний, дентин, оскільки він продукується у відповідь на функціональні стимули, що ді­ють на нормальний інтактний зуб. Вважається, що значні сили стирання, невеликі каріозні порожнини можуть також стимулювати утворення регулярного вторинного дентину. Як правило, він більш-менш рівномірно відкладається по коронковій поверхні порожнини зуба, поступово зменшуючи її обсяг (мал. 36).

Іррегулярний вторинний дентин утворюється під впливом таких активних стимулів, як хронічний перебіг карієсу, пре­парування каріозної порожнини тощо. В іррегулярному вторинному дентині менше денинних трубочок, їх шлях більш звивистий, інколи він майже повністю складається з основної речовини дентину. Особливо це спостерігається в тих випадках, коли внаслідок дуже сильних стимулів одонтобласти руйнуються (гинуть), а їх функ­цію беруть на себе суміжні клітини пульпи — фібробласти, перицити. Вони не встигають диференціюватися в повно­цінні одонтобласти, не утворюють відростків і, відповідно, дентинних трубочок. Іррегулярний вторинний дентин часто недостатньо мінералізований, на декальцинованих зрізах зу­бів виявляється гіперхроматична лінія, яка відокремлює регулярний дентин від іррегулярного. Цей вид вторинного дентину утворюється пульпою безпосередньо в місцях по­дразнення, наприклад, у проекції каріозної порожнини або місця препарування зубів.

Дентикли. У деяких випадках дентиноутворення відбу­вається не шаром одонтобластів на стінках порожнини зуба (пульпарної), а безпосередньо в товщі пульпи. У такому разі у пульпі виникають різних форми (круглі, неправиль­ної форми) і розміру своєрідні щільні, компактні утворен­ня — дентикли пульпи (мал. 37). Залежно від виду і сили подразника клітин, які продукують дентикли, вони можуть бути утвореними з високоорганізованого дентину з дентин-ними трубочками або низькоорганізованого іррегулярно­го дентину без трубочок. Вважається, що перший їх вид утворюють одонтобласти, які виникли і диференціювалися з малодиференційованих клітин пульпи. Низькоорганізо-вані дентикли виникають унаслідок діяльності преодонтобластів, які дифференціювалися з малодиференційованих клітин пульпи.

Дентикли можуть розміщуватися безпосередньо у пульпі (вільнорозміщені), поблизу стінок порожнини зуба, збері­гаючи з нею зв'язок (пристінкові дентикли); є також інтер-стиціальні дентикли. Останні, утворившись як пристінкові, поступово замуровуються вторинним дентином у його товщі. Найчастіше дентикли спостерігаються в коронковій частині пульпи, інтерстиціальні — в кореневій її частині. Інколи вони можуть займати майже всю порожнину зуба (пульпарну), здавлювати нервові закінчення пульпи. У такому разі можуть виникати досить сильні напади болю — так званий хронічний конкрементозний пульпіт. Інколи у пуль­пі виявляються утворення, що нагадують дентикли, але на­справді вони є скупченням кристалів різних мінеральних солей кальцію. їх називають хибними дентиклами (псевдо-дентикли).

Зовнішні подразники і старіння організму призводять до різних змін структури і товщини дентину. Ці зміни можуть торкатися утворення вторинного дентину, а також спричи­нювати закриття дентинних трубочок, виникнення "мерт­вих" шляхів і склеротичного (прозорого) дентину.

Процес утворення дентину, що постійно відбувається про­тягом усього життя зуба, проходить не тільки на зовнішній поверхні пульпи, а і в дентинних трубочках по всій їх дов­жині. Немінералізований матрикс (навколовідростковий ден­тин), що оточує відростки одонтобластів і відокремлює їх від перитубулярного дентину, є ділянкою, яка внаслідок мінералізації перетворюється на дентин. За нормальних умов кальцифікація цього виду предентину відбувається дуже по­вільно і може розцінюватися як звичайний процес старін­ня дентину. За такої умови діаметр дентинних трубочок по­ступово зменшується, аж поки вони не закриються зовсім. З віком процес закриття трубочок прогресує у напрямку до пульпи і може уражати трубочки і найбільшого діаметра поблизу тіл одонтобластів.

Склеротичний, або прозорий, дентин. Надмірне збіль­шення сили подразника призводить не тільки до закриття дентинних трубочок, але й до мінералізації відростків одонтобластів. Гинучі або мертві відростки одонтобластів сти­мулюють мінералізацію і навіть гіпермінералізацію, що при­зводить до вирівнювання ступеня мінералізації основної речовини дентину і відростків. Кальцифікація проміжків трубочок зумовлює зміни їх індексу заломлення світла і його зрівняння з індексом основної речовини. Як наслідок ця ділянка дентину стає прозорою на шліфах зубів, звідки і його назва — прозорий, або склеротичний, дентин (мал. 38). Дослідження, проведені за допомогою різних барвників і мічених атомів, показали, що зі збільшенням його мінера­лізації збільшується прозорість цих ділянок. Визначення твердості і дослідження в рентгенівському промінні свід­чать, що ділянки прозорого дентину високомінералізовані-ші, ніж інші ділянки дентину. Таким чином, склеротичний дентин характеризується збільшенням прозорості в прохід­ному світлі, твердості, щільності і зменшенням проникності. На шліфах склеротичний дентин здається прозорим і світ­лим у прохідному світлі, а у відбитому — темним.

Склеротичний дентин часто виявляється в корені і ділян­ках, де зменшується товщина емалі, особливо під фісурами і ямками. Додатково він виявляється під каріозними порож­нинами, у місцях патологічного стирання твердих тканин зубів. Таким чином, утворення склеротичного дентину є спробою організму (захисною реакцією) зупинити подаль­ше прогресування каріозного ураження, а також реакцією зуба на дію різних несприятливих агентів.

ЦЕМЕНТ

Цемент — Зовнішня поверхня кореня зуба, починаючи від шийки і до вершини кореня, вкрита кальцифікованою, подібною до кістки тканиною, яка називається цементом (cementum, substantia ossea).. Покриває корені і шийку зуба. Найбільша його товщина в апикальній ділянці. Містить 50—60 % неорганічних речовин (гідроксиапатит), 30—40 % — органічних (колаген). За своєю органічною волокнистою осно­вою, основною речовиною, типом кристалів, внутрішніми клітинами, проростами і хімічним складом вона нагадує кі­стку. Однак на відміну від кістки цемент не містить гавер-сових каналів і кровоносних судин. На основі відсутності або наявності клітин у кальцифікованому матриксі розріз­няють два типи цементу: безклітинний і клітинний (мал. 40). З усіх твердих тканин зуба цемент є найменш мінералізова­ною тканиною. Безклітин­ний цемент містить менше органічних речовин, і оскільки саме він відкладається протягом усього життя зуба, це і є основною причиною того, що з віком мінералізація цементу збільшується. Основним неорганічним компонентом цементу є апатити (зокрема, гідроксоапатит), а також кальцій і фосфор. Крім того, містяться слідові кількості міді, фтору, заліза, свинцю тощо. Кола­ген є принциповим органічним компонентом матриксу, його волокна фіксовані в аморфній цементуючій субстанції і глікозаміногліканах, як і в кістці.

Поділяється на:

1. Безклітинний (первинний) цемент — покриває середню третину кореня і шийку. Не містить клітин, складається зі звапненої міжклітинної речовини, що включає щільно розташовані колагенові волокна і основну речовину. Частина волокон розташовується подовжньо, паралельно поверхні цементу. Інша частина більш тонких волокон (шарпієвих) проходить радіально. Вони направляються в пучки колагенових волокон періодонту. З іншого боку шарпієві волокна спаяні з радіальними волокнами дентину.

2. Клітинний (вторинний) цемент — покриває апікальну третину коренів і ділянці біфуркації коренів багатокореневих зубів. Складається з клітин і міжклітинної речовини. Міжклітинна речовина включає волокна і основну речовину. Відбувається постійне, але циклічне відкладення цементу.

Гіперцементоз — надмірне відкладення цементу.

Функції цементу: захисна, утримуюча, репаративна, пасивне прорізування.

Цемент повністю вкриває корінь від емалі до верхівки. Проникаючи через апікальний отвір у канал кореня, його внутрішня поверхня прилягає до дентину і з'єднується з ним дентинно-цементним з'єднанням, а зовнішня — до періодонта. Цемент, який під час розвитку кореня зуба утво­рюється першим і вкриває пришийкову третину або по­ловину кореня, не містить клітин у своєму матриксі, тому його називають безклітинним. Цемент, розміщений біля верхівки кореня, а в багатокореневих зубах — і в ділян­ці біфуркації, містить велику кількість відросткових клі­тин — цементоцитів; це так званий клітинний цемент. Це­мент, що безпосередньо прилягає до періодонта, менш мінералізований і відомий під назвою цементоїду, або пре-цементу.

Дентинно-цементне з'єднання має вигляд відносно рів­ної лінії, на якій відбувається переміщування мінеральних і органічних компонентів матриксу двох тканин. Мікроскопічне дослідження показує, що на цій межі дентин виглядає менш забарвленим, а під час електронної мікро­скопії ці відмінності виявлені ще менше. У ділянці цього з'єднання волокнистий компонент матриксу цементу не має характерної періодонтичності колагену, тому називається афібрилярним цементом.

Товщина клітинного цементу дещо більша, ніж безклі-тинного, і клітини — цементобласти — розміщені в ньому досить нерівномірно. На деяких ділянках вони є у великій кількості, досить тісно скупчені, на інших їх набагато менше. Відкладання цементу відбувається шарами, ширина яких досить різна. Вони відділені один від одного лініями, які називаються ламелами. У клітинному цементі ламели шир­ші; їх ширина і кількість цементоцитів у них залежать від сили і тривалості подразника, у відповідь на який вони утворилися. У лакунах цього виду цементу розміщуються цементоцити — в основному круглі клітини з численними відростками (мал. 42). Вони розміщені в прилеглих до ла­куни канальцях, що часто з'єднані з канальцями сусідніх клітин. Відростки ж цих клітин у з'єднаних канальцях зали­шаються відокремленими один від одного. Здебільшого від ростки орієнтовані у напрямку джерел живлення, яке від­бувається шляхом дифузії, оскільки цемент не містить гаверсових каналів та кровоносних судин.

Основна речовина цементу пронизана колагеновими во­локнами, які йдуть у різних напрямках. Вони зібрані у товщі і впорядкованіші пучки, ніж у дентині. Одні із цих пучків розташовані паралельно поверхні цементу, інші, товщі, пере­тинають товщу цементу в радіальному напрямку. Вони про­довжуються в пучки колагенових волокон періодонта і далі — у шарпеєвські волокна альвеолярної кістки. З іншого боку колагенові волокна, не перериваючись, переходять у волок­на основної речовини дентину. На волокнах і між ними від­кладаються кристали апатитів, їх осі орієнтовані паралельно до довжини волокон. Зустрічаються голкоподібні і плитко-подібні кристали, вони менші, ніж кристали емалі, і більш подібні до таких кристалів кістки та дентину. Безклітинний цемент подібний до клітинного, але відрізняється від нього відсутністю клітин, канальців і більшою мінералізацією.

Між кальцифікованим матриксом цементу і шаром це-ментобластів розміщується маломінералізований матрикс це­менту, який називається прецементом. Ширина цього шару коливається від 3 до 5 мкм, він вкриває клітинний і безклі-тинний цемент. Вважають, що він забезпечує оточення для цементобластів і виконує запобіжну функцію, протидіючи резорбції цементу. У кістці зміни напруження стимулюють зміни її резорбції та апозиції, аналогічні зміни спостерігають­ся і в цементі. В основному цемент відповідає на адаптаційні зміни апозицією, рідше — резорбцією. Постійне зростання кількості цементу протягом життя стимулюється жуваль­ною і психологічною активністю. Внаслідок зміни функції зубів, хронічних запальних процесів інтенсивність утворен­ня цементу збільшується, що може призвести до гіперцемен-тозу і навіть зрощення цементу з кісткою альвеоли. Інколи у періодонті можуть утворюватися кальцифіковані тіла, які мають будову цементу, — цементикли.

Принциповою функцією цементу є співучасть у закріп­ленні зубів в альвеолі групами колагенових волокон, які проходять від цементу до зубної поверхні альвеолярної плас­тинки. Іншою його функцією є апікальний цементогенез для підтримання оклюзійних функціональних взаємовідношень зубів, що є намаганням компенсувати їх стирання тощо. Це-ментогенна активність забезпечує перекріплення і перемі­щення волокон внаслідок мезіального зміщення зубів, а та­кож допомагає у підтриманні ширини періодонта.

ПУЛЬПА

Пульпа — рихла волоконна сполучна тканина, що заповнює порожнину зуба. Складається з клітин і міжклітинної речовин. Клітини - одонтобласти, фібробласти, в меншій кількості — макрофаги, дендритні клітини, лімфоцити, плазматичні і тучні клітини, еозинофільні гранулоцити. Одонтобласти — клітини грушовидної форми в коронковій пульпі, кубічні — в кореневій. Вони продукують дентин. Відростки — волокна Томса — прямують в дентин. Фібробласти — найбільш численні клітини. Міжклітинна речовина — власне колагенові і ретикулярні волокна, занурені в основну речовину. В тимчасових зубах пульпа має приблизно однакову гістологічну будову на всьому протязі, тоді як у постійних вона поділяється на коронкову та кореневу. Загальні обриси пульпи певною мірою повторюють форму і зовнішній рельєф зуба. Пульпа, що міститься у порожнині коронки зуба, обмеженій дентином і емаллю, називається коронковою, пульпа кореневих кана­лів — кореневою.

Коронкова й коренева пульпа має певні відмінності залежно від розміщення, форми, структури та функції.

1. Коронкова пульпа — рихла, багато васкуляризована і інервована сполучна тканина, з великою кількістю клітин. Одонтобласти розташовуються в декілька рядів.

2. Коренева — містить більше волокон, більш щільна, слабше васкуляризована і інервована, її клітинний склад менш різноманітний.

В пульпі розрізняють 3 клітинних шари:

1) периферичний — компактний шар одонтобластів в 1— 8 рядів;

2) проміжний (субодонтобластичний) має 2 зони:

- зовнішню (зона Вейля) — бесклітинний шар, бідний клітинами. Містить відростки клітин внутрішньої зони, нервове сплетення Рашкова, кровоносні капіляри;

- внутрішня (клітинна, багата клітинами), містить фібробласти, малодиференційовані клітиники, преодонтобласти, капіляри, мієлінові і безмієлінові волокна;

3) центральний шар утворений рихлою волокнистою тканиною, що містить фібробласти, макрофаги, більш крупні судини, пучки нервових волокон.

Кровоносні судини і нерви входять в пульпу через апікальний отвір. Артеріоли в каналі віддають бічні розгалуження до шару одонтобластів, калібр їх зменшується. В коронці артеріоли утворюють аркади, з яких беруть початок більш дрібні судини. В коронковій пульпі виявлені всі елементи мікроциркуляторного русла та анастомози.

В пульпі містяться є лімфатичні судини (відтік лімфи на верхній щелепі через нижньощелепний отвір до підщелепних вузлів, на нижній щелепі — в глибокі лімфатичні вузли внутрішньої яремної вени).

Пучки нервових волокон входять в судинно-нервовий пучок. Субодонтобластичнє нервове сплетення (Рашкова) розташовується досередини від шару одонтобластів. Волокна пульпи міелинові і безмієлінові.

В пульпі можуть формуватись дентиклі і петрифікати. Петрифікати — дифузні ділянки звапнення. Дентиклі — локальне звапнення, утворення круглої або неправильної форми, що складаються з дентину (високоорганізовані) або дентиноподібної тканини (низькоорганізовані). Перші утворюються одонтобластами, другі — малодиференційованими клітинами. Бувають вільні (з усіх боків оточені пульпою), пристінкові (стикаються із стіною), інтерстиціальні (замуровані в дентині).

Функції пульпи: пластична, трофічна, сенсорна, захисна і репаративна.

Не дивлячись на те, що розвиток тимчасових і постійних зубів перебігає однотипно, вони мають ряд особливостей, як на окремих етапах їх розвитку, так і по завершенні останніх. Відмінності між повністю сформованим тимчасовими і постійними зубами стосуються, як

За своєю морфологічною будовою пульпа складається з пухкої сполучної тканини, яка містить багато клітин, міжклітинної речовини, кровоносних судин і нервових волокон. її своєрідність полягає в тому, що поряд з клітинними елементами вона містить велику кіль­кість драглистої міжклітинної речовини. Волокна представ­лені колагеновими і ретикулярними (аргірофільними), елас­тичні волокна в пульпі не виявлені. Основними клітинами пульпи є одонтобласти (дентинобласти), фібробласти, ма-лодиференційовані клітини, макрофаги тощо. Ці клітини розміщуються у пульпі нерівномірно, що дозволяє виділи­ти в ній три шари:

1) шар одонтобластів, або периферійний;

2)субодонтобластний (або камбіальний) шар;

3)централь­ний шар

У периферійному відділі пульпи, який безпосередньо при­лягає до дентину, в один або кілька рядів розміщуються ви­тягнуті клітини з темною, базофільною протоплазмою — одонтобласти (дентинобласти). Кожна з цих клітин має ден-тинний відросток (волокно Томса), який проникає у ден-тинну трубочку (дентинний каналець) і пронизує всю тов­щу дентину. На внутрішніх полюсах більшість одонтоблас­тів з'єднуються між собою та іншими клітинами пульпи за допомогою коротких відростків. Величина і кількість одон­тобластів у периферійному шарі кореневої пульпи зменшу­ється. Тіло клітин багате на клітинні органели: добре розви­нутий апарат Гольджі, численні мітохондрії, ядро містить багато хроматину і декілька ядерець. У міру віддалення від тіла клітини кількість органел у дентинних відростках (во­локна Томса) зменшується. Основною функцією одонтоб-ластів є утворення дентину і живлення твердих тканин зуба.

Під шаром одонтобластів розміщується відносно вільна від клітин зона завтовшки близько 40 мкм, яку називають зоною Вейля. Вона спостерігається не у всіх зубах, може бути відсутньою у деяких ділянках коронкової пульпи од­ного і того самого зуба і мати різну товщину. Це пов'язано зі ступенем активності одонтобластів, наприклад, у тих ді­лянках, де вони активно продукують дентин, зона Вейля практично відсутня. Зона складається переважно з міжклі­тинної речовини, у якій розміщені ретикулярні (аргірофіль-ні) волокна і поодинокі фібробласти, макрофаги. У цьому самому шарі міститься нервове субодонтобластичне спле­тення, яке складається з безм'якушевих нервових волокон.

Субодонтобластний шар містить дрібні малодиференці-йовані зірчасті клітини, від тіла яких відходять численні відростки, що тісно переплітаються між собою. Клітини розміщені безпосередньо біля одонтобластів, з'єднуються своїм подовженим тілом і відростками з одонтобластами та проникають у проміжки між ними. Клітини цього шару ма­ють здатність у разі необхідності трансформуватися в одон-тобласти.

Центральний шар пульпи також містить клітини зі знач­ною кількістю відростків типу фібробластів. Вони розміще­ні не так щільно, як у проміжному шарі. Крім фібробластів у цьому шарі є велика кількість осілих макрофагоцитів (гіс-тіоцитів). Наявність цих ретикулоендотеліальних клітин у пульпі свідчить про те, що вона виконує важливу захисну, або бар'єрну, роль. До малодиференційованих елементів пух­кої сполучної тканини пульпи відносять періцити — кліти­ни, які здатні трансформуватися у макрофагоцити і фібро­бласти. Крім клітинних елементів у цьому шарі є тонкі ретикулярні (аргірофільні) та колагенові волокна, які роз­міщуються без певної орієнтації.

Пульпа має добре розвинуту систему кровопостачання. Основна артеріальна судина у супроводі 1-2 вен і декількох нервових стовбурців проникає у пульпу через апікальний отвір і, доходячи до коронкової пульпи, розга­лужується на артеріоли та утворює густу мережу капілярів.

Особливо густе сплетення дрібних кровоносних судин і ка­пілярів утворюється в субодонтобластному шарі, звідки ка­піляри проникають до одонтобластів, обплітаючи їх тіла. Вени проходять по основному ходу артерій і виходять через верхівковий отвір кореня. Між артеріальними судинами як кореневої, так і коронкової пульпи є численні анастомози, а в ділянці верхівки — дельтоподібні розгалуження. Власне й діаметр верхівкового отвору також більший, ніж діаметр кровоносних судин, тому за наявності набряку пульпи здав­лений судин на верхівці зуба не відбувається, як гадали ра­ніше. Лімфатичні судини пульпи за ходом і положенням цілком відповідають кровоносним судинам, вони також утво­рюють сплетення навколо них як у поверхневих, так і в глибоких шарах пульпи. Лімфатичні судини пульпи вихо­дять через верхівковий отвір, впадають у більші лімфатичні судини і далі у глибокі лімфатичні вузли.

Пульпа зуба багато іннервована і являє собою високочут­ливу тканину. Пучки м'якушевих нервових волокон входять через апікальний отвір кореня, утворюючи разом з кровоносними судинами судинно-нервовий пучок. Воно має велику кількість нервових волокон і найбільш виражене у ділянці рогів коронкової пульпи. Значна частина нерво­вих волокон з центрального шару пульпи спрямовується через шар одонтобластів до предентину і дентину. Над ша­ром одонтобластів, на межі пульпи і дентину, частина нер­вових волокон утворює надодонтобластне нервове сплетення, волокна якого розміщуються в різних напрямках в основ­ній речовині предентину. По дентинних відростках одонто­бластів нервові волокна можуть, але дуже рідко, проникати приблизно на третину товщини дентину. У пульпі містяться різні рецептори: у вигляді розгалужених кущиків, китичок, ґудзиків тощо. Таким чином, пульпа має виражену чутливу іннервацію, яка сприймає відчуття не тільки з пульпи, але й з твердих тканин зуба.

Пульпа є важливим органом зуба, який виконує ряд функцій, найважливішою серед яких є утворення дентину. Цю функцію забезпечують високодиференційовані клітини пульпи — одонтобласти (дентинобласти), які постійно по­повнюються за рахунок малодиференційованих клітин про­міжного і центрального шарів. Пластична функція пульпи особливо проявляється під час формування зуба і не при­пиняється після,його прорізування. У разі виникнення па­тологічних змін твердих тканин зубів, наприклад карієсу, пульпа відповідає на них утворенням вторинного дентину.

Іншою важливою функією пульпи є трофічна, тобто живлення дентину та емалі зубів. Ці тверді тканини зуба отримують поживні речовини з транссудатом із ка пілярів.

Клітини пульпи, особливо одонтобласти, регулюють ба­р'єрні функції і регенераторну здатність дентину. Наяв­ність у пульпі елементів ретикулоендотеліальної ткани­ни (осілих макрофагоцитів) підвищує її захисну бар'єрну функцію. Встановлено, що клітини пульпи мають високу фагоцитарну здатність, що перешкоджає проникненню мі­кробів у періапікальні тканини, інактивуючи їх. Бар'єр­на функція пульпи посилюється наявністю в ній гіалуронової кислоти та багатої капілярної мережі кровоносних і лімфатичних судин, які створюють умови для відтоку ексудату. Важливе значення має також і багата іннервація пульпи.

Пульпа зуба має значний потенціал до регенерації як тканина судинно-сполучнотканинного типу. Вона забез­печується значною кількістю малодиференційованих клі­тин, здатних швидко трансформуватися в одонтобласти. Не менш важливу роль у цьому процесі відіграють багате кровопостачання та іннервація пульпи, висока активність обмінних процесів у пульпі. Це призводить до того, що навіть за наявності значних травм пульпа здатна залишатися життєздатною та утворювати рубець на місці травми. Ця здатність пульпи є основою деяких методів лікування її за­палення.

Дата добавления: 2015-08-18