Зовнішньоторговельна політика як чинник стратегії соціально-економічного розвитку.

Стимулювання соціально-економічного розвитку в країні може здійс­нюватися за допомогою зовнішньоекономічної політики, зокрема її важливою складової – зовнішньоторговельної політики.

Зовнішньоторговельна політика –– сукупність методів, прийомів та механізмів регулювання обсягів та спрямованості експорту та імпорту, які застосовує держава з метою реалізації зовнішньоекономічної політики в цілому. Історично відомі два основні напрями у формулюванні зовнішньоторговельної політики: протекціонізм та лібералізація, які визначають основні стратегічні пріорітети держави та визначають її поведінку на міжнародній арені.

Лібералізація — розширення свободи економічних дій, скорочення кількості та зниження рівня обмежень у торгівлі з іншими країнами.

Протекціонізм (від лат. proctio – прикриття) –– державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції.

Від того, який напрям зовнішньоторговельної політики обирає держава у своїй міжнародній діяльності, залежить її стратегія соціально-економічного розвитку. Так, лібералізація зовнішньої торгівлі свідчить про використання країною стратегії відкритості, а протекціонізму – закритих стратегій. Крайнім проявом таких стратегій,я к ми знаємо, є стратегія автаркії. Автаркія –– політика економічного відокремлення країни, спрямована на створення замкнутої, незалежної економіки, здатної забезпечити себе усім необхідним самостійно.

Так, для захисту національної промисловості від іноземної конку­ренції уряд запроваджує протекціоністські тарифи і обмежуваль­ні квоти на імпорт. Водночас приймаються заходи щодо стиму­лювання експорту продукції промисловості: встановлюються субсидії, податкові пільги, а іноді використовується й демпінг. Проте здійснення протекціоністської політики з метою захисту національного виробництва в сучасних умовах наштовхується на опір з боку світового співтовариства й особливо Світової організація торгівлі (СОТ).

Тенденцією з другої половини XX ст. є лібералізація світової торгівлі. Це призвело до суттєвого зниження тарифних ставок і скорочення нетарифних обмежень. Якщо наприкінці 40-х р середні тарифні ставки становили 40%, то зараз— пересічно З %. Значну роль у цьому процесі відіграє ГАТТ/СОТ, яка встановлює досить жорсткі «правила гри» в міжнародній торгів Головною метою СОТ є лібералізація міжнародної торгівлі, зменшення дискримінаційних перешкод на шляху товарів та послуг вільний доступ до національних ринків і джерел сировини. Сер принципів СОТ, що впливають на розробку національної зовнішньоторговельної політики, є: принцип найбільшого сприяння (країна мусить надати своєму партнерові по СОТ такі ж самі привілеї, які вона надає будь-якій іншій країні); принцип національного режиму (іноземні торговельні партнери повинні мати на ринку країни такі ж самі умови, як і національні продавці); принцип сприяння справедливій конкуренції та деякі інші.

Все ж таки повного відкриття національних ринків для іноземних товарів та послуг нині не відбувається навіть у високо розвинутих країнах. Тільки 20 % товарів на міжнародних ринках повністю звільнено від імпортних обмежень. До того ж, регіональні економічні об'єднання (наприклад ЄС) відгороджені мита бар'єрами від третіх країн, і це дозволяється з боку СОТ. У той же час є деякі принципові установки, якими уряди країн повинні керуватися. Так, якщо країна все ж таки мусить увести імпортні тарифи для захисту своєї промисловості, то це мак бути саме митні тарифи, а не торговельно-політичні заходи (квоти, дискримінаційні стандарти тощо). Експортні субсидії й демпінг засуджуються.

Країни з перехідною економікою та країни, що розвиваються, стоять перед непрос­тою проблемою узгодження відкритості національних ринків та захисту економіки від іноземної конкуренції. Це одна з найтяж­чих проблем у розробці національних економічних стратегій.

Дата добавления: 2015-08-17