Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АрхитектураБиологияГеографияДругоеИностранные языки
ИнформатикаИсторияКультураЛитератураМатематика
МедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогика
ПолитикаПравоПрограммированиеПсихологияРелигия
СоциологияСпортСтроительствоФизикаФилософия
ФинансыХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника

Чому УНР не могла не програти?

Здобутки Директорії в царині зовнішньої політики | Марення українських націоналістів проти реалій геополітики | Хто такий Гелфорд Маккiндер? | Франція | Велика Британія | Доктрина Вільсона: ставки зроблено | Ілюзії УНР | Уряд Чехівського. Внутрішня політика | Зовнішня політика | Аграрний закон 8 січня. Вихід за межі цивілізації |


Читайте также:
  1. А есть что-нибудь еще, что я могла бы делать в такой корпорации, как ваша, и что оплачивалось бы так же хорошо? — спросила Лорен.
  2. Есть ли что-то, что ты знаешь теперь и что ты могла бы сказать себе пятнадцатилетней?
  3. Звукоизоляция могла бы т акое с тремление уменьшить. Этот ряд м ожно
  4. Лорен на секунду остановилась около кабинета Джима. А знает ли он, что «Синко» нанимает шпионов? Она не могла поверить, что он одобрил бы такое.
  5. Могла ли Россия выиграть Русско-японскую войну? Окончание войны и мирные переговоры
  6. Она смогла доказать ему, что ее вклад в отношения не менее ценен, чем его старания на работе.
  7. Разве ж были селения, жители которох уверовали и помогла им вера, кроме народа Йунуса? Когда они уверовали, Мы удалили от них наказание позора в ближней жизни

 

Усі урядові «рішення» та жадання жодних позитивних полі- тичних наслідків для української сторони не мали і мати не мог- ли. Причин було принаймні чотири.

Перша. Населення підросійської України ніколи режим УНР як такий не підтримувало. Позиція міського населення, всіх так званих «національних меншин» та заможної частини на- ціонального «українського» села самозрозуміла. Вони не могли підтримати режим націонал-соціалістичних експериментаторів тому, що були приречені ним або на знищення, або щонай- менше на суттєве обмеження своїх соціальних, економічних та політичних прав, компенсувати яке тисячними накладами

«Кобзаря» та співами «Ще не вмерла Україна» було неможли- во. Що стосується села, насамперед «українського», то позиція його була і залишалася однозначною: «чорний переділ». Піс- ля того як Чехівський із Шаповалом оприлюднили написаний ними «закон», незаможне село втратило до них цікавість — зе- мельку треба було будь-що поділити, а її колишніх власників позбутися будь-яким способом до початку весняних польових робіт. Селяни кинулися дорізати колишніх власників та до- грабовувати їхнє майно. Над країною запалав пекельний во- гонь — порівняти його можна хіба зі звірствами Хмельниччи- ни, Коліївщини й т. п. героїчних «досягнень», яких так багато в нашій історії. Загасити цей вогонь змогла тільки більшовицька диктатура.

Друга причина — тяжкі поразки Дієвої армії.

 

 

1 Директорія... — Т. І. — С. 222—223, 225, 228, 243, 259; Т. ІІ. — С. 468—469.


Причина третя — Париж принципово підтримував російські

«білі» сили1.

Четверта — сегрегаційний, націонал-соціалістичний ха- рактер нового режиму УНР. Усі чотири обставини, а також їхні практичні наслідки, наприклад евакуація проводу УНР із Києва, бойові дії отамана Григор’єва проти французького екс- педиційного корпусу тощо, виробили у французького керів- ництва і передовсім у Клемансо, який щойно пережив замах на своє життя, стійку алергію на словосполучення «соціалістична Україна».

Безпосереднім наслідком безпринципної політики стало по- силення розколу в українських політичних колах. Найголовні- шу властивість їхніх зовнішньополітичних теорій та практики сьогодні назвали би «багатовекторністю». Частина політиканів

«стала шукати співіснування з совєтсько­московською інвазією в Україні» 2, частина і далі більше дивилася в бік Антанти. І не просто дивилася, а вдавалася до цілком конкретних кроків, вступивши у переговори з країнами Антанти. Цікаво, що ці гру- пи сепарувалися за територіальною, а не політичною ознакою:

«кияни» виступали за союз із більшовиками проти Антанти,

«катеринославці» — з Антантою проти більшовиків. Останні- ми, за ініціативою лідера УХДП Шемета та заступника міністра закордонних справ УНР Марголіна, «було встановлено зв’язки з одеськими представниками урядів, які утворилися на тери­ торії колишньої Російської імперії — Кубанської Республіки, Все­ великого Війська Донського й Білоруської Народної Республіки». 5 лютого вони подали спільну декларацію командуванню війська Антанти в Одесі з проханням про надання допомоги «в ліквідації унітарної російської монархії й урятуванні Росії від більшовиць­ кої катастрофи» 3. Очевидно, ніякої відповіді на це звернення не отримали, та й отримати не могли — союзники трактували як єдиного правонаступника Російської держави Денікіна і прин- ципово виступали за відновлення державної єдності Росії.

Натомість отримали вимогу, озвучену начальником штабу експедиційного корпусу союзників полковником Анрі Фрайден- бергом. Він зажадав негайної демісії Винниченка та Чехівсько-

1 Докл. див.: Ллойд Джордж Д. Правда о мирных договорах. — Т. I. — С. 274— 330; Удовиченко О. І. Україна у війні за державність. — С. 57—61.

2 Стахів М. Україна в добі Директорії УНР. — Т. 3. — С. 188, 189.

3 Шамраєва В. М. Вказ. праця. — С. 8, 10.


го і тимчасової відставки Петлюри. Україна мала взяти на себе зобов’язання створити протягом 3-х місяців і виставити під ко- мандування Франції 300-тисячну армію для антибільшовицької боротьби, припинити війну проти Польщі, спрямувати офіцій- не прохання до паризького уряду про прийняття УНР під про- текторат Франції, погодитися на вирішення долі України та За- карпаття Мировою конференцією, відмовитися від проведення будь-яких соціальних реформ під час війни з більшовиками, під- твердити підтримку принципу приватної власності, винагороди- ти первинних власників землі при проведенні аграрної рефор- ми. Зі свого боку, Франція повинна була визнати Директорію як уряд України de facto аж до вирішення Мировою конференцією питання про суверенітет України, надати українським респуб- ліканським військам матеріальну та технічну допомогу, а також надіслати військових інструкторів. Відповідь треба було надати впродовж 24 годин1.

Ультиматум офіційно обговорювався на так званій Держав- ній нараді у Вінниці 7—8 лютого2. Дискусія відбувалася на тлі безперервних військових поразок на більшовицькому фронті. Глибину прірви, в яку загнали самі себе націонал-соціалісти, а за- разом країну та її народ, оцінив тогочасний Голова Директорії:

«7.02. Одною з перших вимог, вимогою ультимативною, є мій вихід з уряду. Мало того: мене і Чехівського треба вигнати “як со­ бак” <...> 10.02. Ця формула не задовольнила наші партійні поля. Вони гадають, що це є нахабство і образа нашої суверенности... Отже, становище таке, — підсумовував Винниченко, — підемо з Антантою — загинемо через реакцію, що прийде з Антантою, через недовір’я народу, і попадемо в обійми єдиної­неделимої, яка вже соромливо стоїть за спиною <...> союзників і жде слушного часу. Підемо з большевиками — загинемо через анархію, а потім через ту саму реакцію, за спиною якої стоїть все та сама єди­ на­неделима. Підемо самі — ні з большевиками, ні з Антан­ тою — загинемо через своє безсилля, втому, брак засобів, зброї, одежі» 3.

1 Докл. див.: Стахів М. Україна в добі Директорії УНР. — Т. 3. — С. 188—199; Там само. — Т. 5. — С. 82—83, 120—121 та ін. Див. також: Копиленко О., Ко­ пиленко М. Держава i право України. — С. 129.

2 Див.: Стахів М. Україна в добі Директорії УНР. — Т. 6. — С. 107—113, 141— 146.

3 Винниченко В. Щоденник. — Т. 1. — С. 322.


Практичний результат державницьких міркувань був таким: Директорія офіційно повідомила французьку сторону про згоду з вимогами союзників «в принципі». Крім того, ЦК УСДРП та ЦК УПСР ухвалили відкликати своїх представників як зі складу Директорії, так і зі складу Ради Народних Міністрів. 11 лютого подав у відставку Винниченко. Щоправда, згодом цей пройдисвіт стверджував, що ніколи не зрікався членства в Директорії1. Того самого дня, 11 лютого, Петлюра надіслав попередньо узгодже- ний із членами партійного керівництва лист до ЦК УСДРП про

«тимчасовий вихід із складу членів Української Соціал­Демокра­ тичної партії» 2. За деякими даними, союзники запропонували Петлюрі просто «зникнути», бо він, мовляв, «не виправдав свого антантофільства і не виконав обіцянки й наказу свого шефа ма­ сонської ложи Моркотуна не брати участі у повстанні проти Гетьмана» 3. Лави соціал-демократичної партії залишив і член Директорії Швець4.

14 лютого Директорія і Рада Народних Міністрів отримали від французів документ, який мали підписати й оприлюднити від власного імені. У ньому містилися визнання Директорією своїх помилок, прохання у держав Антанти «протекції» для України, передача французькому військовому командуванню права при- значати членів Директорії, а також керівництва економічними, політичними, військовими, фінансовими, адміністративними, юридичними та зовнішньополітичними справами УНР «до кінця боротьби з большевизмом». Директорія мала погодити- ся з тим, що країни Згоди «при закінченні боротьби з больше­ визмом поможуть урегулювати питання національні і справу границь» УНР. Для остаточного погодження умов капітуляції до Одеси відрядили міністра закордонних справ Мацієвича. Під час переговорів представники французького командуван- ня відмовилися визнавати державний суверенітет УНР, а та-

1 Це твердження, так само як і дивні обставини першої еміграції В. Винни- ченка проаналізував М. Стахів. Див.: Стахів М. Україна в добі Директорії УНР. — Т. 6. — С. 116—119, 185—193.

2 Петлюра С. Статті, листи, документи. В 2-х т. — Нью-Йорк, 1956. — Т. 1. — С. 228.

3 Солуха П. Договiр з Москвою проти Гетьмана Павла Скоропадського. — С. 175. Текст листа Моркотуна до Петлюри див.: Там само. С. 304—306. Докл. див.: Стахів М. Україна в добі Директорії УНР. — Т. 5. — С. 138—144.

4 Стахів М. Україна в добі Директорії УНР. — Т. 5. — С. 144.


кож висунули низку додаткових вимог. Головними з них були: усунення зі складу Директорії Петлюри та Андрієвського, призначення нових її членів тільки за згодою французького військового проводу, а також передача всіх українських військ під командування експедиційного корпусу. Командування військ Антанти брало на себе зобов’язання докласти зусиль,

«щоб припинити стан війни між Польщею і військами Дирек­ торії», встановити «умови перемир’я», вирішити «питання про Львів», подбати про встановлення «добросусідських взаємин з Румунією» 1.

Всі ці та інші головоломні проблеми мав би розв’язувати на- ступний, другий за порядком уряд УНР.

 

 

1 Стахів М. Україна в добі Директорії УНР. — Т. 5. — С. 145—148, 155, 156—

158, 172.


 

XI


Дата добавления: 2015-08-17; просмотров: 89 | Нарушение авторских прав


<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Розвиток національної культури| Рада Народних Міністрів. Уряд Остапенка

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.008 сек.)