Загострення усього комплексу соціальних проблем

Однією з найгостріших та найболючіших соціальних проблем є безробіття, яке охопило всі верстви суспільства і набуває масового характеру.

Запровадження ринкових відносин, перебудова структури виробництва, скорочення науково-дослідних установ та інші причини привели до того, що тисячі працездатного населення залишилися без роботи.

Вже на початку грудня 1993 р. службою зайнятості країни було зареєстровано 127,4 тис. громадян, які бажали влаштуватись на роботу. З них 80,5 тис. мали статус безробітних.

У 1995 р. ця ж служба зареєструвала 526,9 тис. громадян, не зайнятих трудовою діяльністю, з яких вже 175,5 тис. отримали статус безробітних.

Серед безробітних переважають працівники науково-дослідних і проектних інститутів, робітники та інженерно-технічні працівники, що раніше працювали переважно в оборонній промисловості. За даними Світового банку 34,5% від загальної кількості безробітних України складають особи, що мають вищу освіту, а в таких індустріальних областях, як Дніпропетровська, Донецька, Харківська – 43-44%, в Києві – 58%.

Протягом 1996 р. ситуація із зайнятістю населення ще більше загострилася, в країні вже налічувалося близько 400 тис. безробітних. Міністр праці України заявив: «Ми знаходимося на порозі масових увільнень».

Широкого розмаху набуло приховане безробіття. Через простої виробництва адміністрація вимушена відправляти робітників і службовців у довготривалі відпустки. У 1996 р. близько 4 млн. працездатних України стали фактично безробітними у такий спосіб.

На початку 2000 р. безробіття вразило 4% працездатного населення України.

В Україні зросла кількість нещасних випадків невиробничого характеру.

За період 1991-1998 рр. в країні від нещасних випадків невиробничого характеру загинуло 567,5 тис. чоловік, що в 38 разів перевищує кількість загиблих на виробництві, тисячі людей стали інвалідами.

На транспорті смертельно травмовано близько 76 тис. чоловік, майже 82 тис. загинуло від отруєнь, 108 тис. чоловік покінчили життя самогубством, від насильницьких дій постраждали 50,8 тис. чоловік, 37,3 тис. утопилося, 12,7 тис. загинули при пожежах.

Економічний і соціальний хаос призвів до зростання рівня злочинності. За 1994 р. було зареєстровано 572 тис. злочинів. Кожний шостий злочин здійснювався неповнолітніми. Це в 2-3 рази більше, ніж у 70-80-і роки. Значно зросла економічна злочинність. Спостерігається загальне падіння моралі в суспільстві. Такі властивості людини, як чесність, працьовитість, доброзичливість стали відходити на задній план. Більшу цінність набуває уміння заробляти гроші будь-яким шляхом, в тому числі спекуляцією, обманом, крадіжкою, вимаганням тощо. Так сталося ще й тому, що чесна праця не забезпечує заробітку для нормального життя.

Складною для України лишається і житлова проблема. Досить сказати, що 13% жителів республіки проживають у гуртожитках, майже 3 млн. сімей потребують поліпшення житлових умов. Тим часом за обсягами житлового будівництва Україна в 1994 р. була на рівні 50-х років.

Великим тягарем на житловий сектор економіки України лягла Чорнобильська аварія: за останні дев'ять років із зони безумовного (обов'язкового) відселення в спеціально побудовані житлові будинки переселено 14 228 сімей і надано житло 12 828 сім'ям, які самостійно переселяються, поліпшено житлові умови 4 786 сім'ям інвалідів.

Щоб хоч трохи вирішити житлову проблему, в Україні з 1998 р. розпочалася реалізація програми довгострокового фінансування будівництва житла для молодих громадян. Населенню почали надаватися кредити на будівництво житла.

Негативно впливає на рівень життя населення України гостра екологічна криза, що вразила більшу частину території республіки.

В атмосферу викидаються тонни шкідливих речовин. У багатьох містах забрудненість повітря в 15 разів перевищує гранично допустимі норми. Такий стан екології погіршує здоров'я жителів України: багато дітей народжується нездоровими, посилюється захворюваність людей.

Все вищезазначене вкрай загострює питання про соціальний захист народу України.

На початку 90-х років держава збільшила кошти на пенсії, субсидії та соціальні послуги. Запроваджувалися програми грошової допомоги і компенсацій. Цим держава намагалася бодай частково пом'якшити удар, нанесений народу лібералізацією цін. У 1992 р. загальні кошти, що виділялися на соціальний захист, склали понад 40% бюджету.

Зменшення надходжень до бюджету надто ускладнює фінансування заходів соціального захисту населення. Фінансові труднощі змусили уряд уже на початку 1993 р. відмовитися від широкомасштабного і всеохоплюючого соціального захисту і переорієнтуватись на цільову адресну допомогу найменш захищенимверствамнаселення.

На практиці ж це означало, що коло тих, хто одержував державну допомогу, дедалі звужувалося, незважаючи на те, що погребу в ній мало значно більше людей.

Дата добавления: 2015-08-20