Життєвий і творчій шлях Моріса Бежара

Французький хореограф, видатний майстер балету Моріс Бежар (Bеjart, Maurice) народився 1 січня 1927 року в Марселі в родині відомого французького філософа Гастона Берже (Бежар - сценічний псевдонім Моріса). Батько був родом з турецького Курдистану, мати - каталанка; серед його далеких предків були вихідці з Сенегалу. За визнанням самого Бежара, це з'єднання національних коренів наклало відбиток на всю його творчість.

В дитинстві Моріс був хворобливим, слабким дитиною і лікар порадив йому заняття спортом, але, почувши від батьків про пристрасному захопленні хлопчика театром, рекомендував класичний танець. У 1941 році Бежар почав навчатися хореографії, а в 1944 році вже дебютував в балетній трупі марсельської Опери. Проте в класичному балеті Бежар не прижився і в 1945 році він переїжджає в Париж, де протягом кількох років бере уроки у знаменитих викладачів: Лео Статс, Любові Єгорової, мадам Руза і у пані Волкової в Лондоні, в результаті чого освоїв безліч різних хореографічних шкіл [9, с. 82].

На початку своєї кар'єри Бежар змінив безліч труп: він працював у Ролана Петі і Жанін Шарру в 1948 році, виступав в "Інглсбі інтернешнл балі" в Лондоні в 1949 році і в Королівському шведському балеті в 1950-1952 роках.

Приватні уроки дозволили Моріс Бежару вивчити безліч несхожих хореографічних шкіл. Перші роки роботи на сцені він вважав за краще не зв'язувати себе контрактами, що дозволило йому виступати в різних трупах. У 1948 році він танцював у трупі Роллана Петі, в 49 в лондонському International Ballet, а з 1950 по 1952-й рік в шведському королівському - Ballet Cullberg. Робота в різних трупах і школах дозволила йому пізніше, вже у своїй власній, створити в самому позитивному сенсі - насичену еклектичність, синтез напрямів і прийомів різних хореографічних систем. У Швеції ж Бежар вперше спробував свої сили і як хореограф, поставивши фрагменти балету «Жар-Птиця» Ігоря Стравінського.У 1953 році Бежар спільно з Ж. Лораном заснував у Парижі трупу "Балі де Л'Етуаль", яка проіснувала до 1957 року. У 1957 році він створив трупу "Балі-театр де Парі". В той час Бежар ставив балети і одночасно виступав в них у головних ролях. Трупа Бежара поставила такі балети, як "Сон в літню ніч" на музику Ф. Шопена, "Приборкання норовливої" на музику Д. Скарлатті, "Красуня в боа" на музику Д. Россіні, "Подорож до серця дитини" і "Таїнство" Анрі, "Таніт, або сутінки богів", "Прометей" ована.

У 1959 році Бежар ставить на сцені брюссельського театру Монерей балет "Весна священна" (музика І. Стравінського) для Королівського балету Бельгії, яка потрясла не тільки любителів класичного танцю, але і весь світ.

У 1960 році Бежар засновує трупу "Балет ХХ століття", з якої стає всесвітньо відомим хореографом, визнаним метром сучасного танцю. Трупа базується у швейцарській Лозанні і в 1987 році перейменовується в "Лозаннський балет Бежара".

Виступав в новій для себе якості художника-постановника, Бежар зробив експеримент по створенню синтетичних спектаклів, де танець, пантоміма, спів (або слово) займають рівне місце. В такому стилі він поставив в 1961 році балети "Гала" на музику Скарлатті, який йшов в театрі "Венеція", синтетичний спектакль "Четверо синів Еймон" на музику композиторів XV-XVI століть, який він поставив у Брюсселі спільно з Е. Клоссоном і Ж. Шара, а також "Муки Святого Себастьяна", поставлений в 1988 році за участю сценічного оркестру, хору, вокальних соло й танцю у виконанні артистів балету. Ці експерименти були оцінені критикою і фахівцями дуже високо і в 1960 і в 1962 роках Моріс Бежар був нагороджений премією Театру Націй, а в 1965 році став лауреатом Фестивалю танцю в Парижі.

Досягнувши всесвітньої слави, він залишається дуже простим, доступним у спілкуванні. Вона його ніби не стосується, як і не цікавить матеріальне благополуччя. «Публіка... Я не шукаю у неї успіху», - зауважує Бежар і зізнається, що, по суті, його головне і єдине вимога - світлий і просторий репетиційний зал. Постановник, що виховав багатьох найяскравіших «зірок» балету, він стверджує: «Я лише маріонетка в руках моїх танцівників. У той час як я вважаю, що керую ними, це вони маніпулюють мною» [12,с.4].

У 1970 році Бежар заснував в Брюсселі спеціальну школу-студію "Мудра".

У 60-річному віці Бежар вирішує круто змінити протягом свого життя. Він залишає знамениту бельгійську трупу «Балет XX століття», що проіснувала 27 років. Сталося це невдовзі після тріумфальних гастролей в Ленінграді і Вільнюсі. Влітку 1987 року Бежар залишає Брюссель і переїжджає до Швейцарії, де створює новий колектив - «Балет Бежара - Лозанна». Слово «новий», втім, не зовсім точно: слідом за майстром відправилися майже всі артисти колишньої трупи, незважаючи на очевидні складнощі зміни обстановки. Перший же сезон швейцарської трупи Бежара підтвердив невичерпність творчої фантазії хореографа. Балетами «Спогади про Ленінград» і «Дібук» Бежар, за оцінкою французького критика Ж.П.Пасторі, впевнено взяв новий старт.

У листі-повчанні «До молодого танцівнику» - своєрідному творчому маніфесті художника - Бежар так позначив головний елемент, без якого неможливий успіх: «Працюй! Хтось (а багато хто міг би повторити це) сказав: геній - це 10 відсотків натхнення і 90 відсотків поту. Так-так, ти знаєш, що це прописна істина, але немає нічого кращого, ніж повторювати щоранку натщесерце ряд прописних істин». [16, с. 71] Він створив і поставив більше ста балетів, написав п'ять книг. У числі найбільш відомих його робіт: «Бахт» (на індійську музику), «Жар-птиця» (на музику сюїти з однойменного балету Стравінського), «Ніжинський, клоун Божий» (на музику П'єра Анрі і Чайковського), «Наш Фауст» (на музику І.С.Баха і аргентинських танго), «Брель і Барбара», присвячений двом великим французьким шансоньє.

15 липня 2007 в міланському театрі "Ла Скала" пройшла прем'єра балету "Спасибі, Джанні, з любов'ю" ("Grazie Gianni con amore"), приуроченого до десятиріччя з дня вбивства італійського модельєра Джані Версаче, з яким Бежара пов'язувало 15 років дружби. Після трагічної смерті Версаче з'явилася програма "Болеро для Джанні".

Бежара часто запрошували в різні театри для постановки окремих вистав. Довгі роки співпраці пов'язували його з великої російської балериною Майєю Плісецької. Він поставив для неї балет "Айседора", а також кілька сольних концертних номерів для її виступів. Найбільш відомі серед них "Бачення троянди" і "Аве, Майя". Протягом багатьох років Бежар працював і з В. Васильєвим, який вперше виконав поставлену Бежаром версію балету І. Стравінського "Петрушка", а разом з Є. Максимової він виконував головні партії в балеті С. Прокоф'єва "Ромео і Джульєтта".

Моріс Бежар помер 22 листопада 2007 року в одній з лікарень в Швейцарії, куди він був доставлено 16 листопада; йому належало пройти курс лікування через проблеми з серцем та нирками. Це була друга госпіталізація за останній місяць.

Дата добавления: 2015-08-20