Березовський Максим

Максим Созонтович Березовський, майбутній композитор, народився 16 жовтня (за старим стилем) 1745 р. у Глухові.

За розміром і кількістю жителів, за культурним і політичним життям м. Глухів у той час було помітним серед інших міст України. Згадане вперше в історичних пам'ятках у XII ст., це місто у XIII і XIV ст. було центром окремого князівства. Завдячуючи своєму положенню — воно стояло на великому торговельному шляху — місто було важливим економічним осередком. З 1708 р. Глухів був резиденцією гетьманів Лівобережної України. У 1750 p., коли Максимові Березовському було п'ять років, у Глухові відбулося проголошення Кирила Розумовського гетьманом України.

Невдовзі після прибуття в Київ Максим Березовський став членом хору Академії. Крім інших предметів він вивчав музично-теоретичні дисципліни.

6. Дмитро Степанович Бортнянський народився у Глухові, де в місцевій співацькій школі здобув початкову музичну освіту. Мав сильний голос, обдаровану музикальність, за що і був відібраний до Петербурга у Придворну хорову капелу, навчання в якій проводив відомий італійський композитор, аранжувальник Бальдассаре Галуппі. Саме Б. Галуппі за вказівкою цариці Єлізавети Петрівни відвозить Д. Бортнянського на навчання до Італії. Тут і було поставлено перші опери Дмитра Бортнянського, написані на італійські лібретто "Креонот", "Алкід", "Квінт Фабій".

У Петербурзі Д. Бортнянський пише такі відомі опери та інструментальні твори, як "Сокіл" (1786), "Син суперник, або Сучасна Стратоніка" (1787), пасторальну комедію "Свято сеньйора" (1786), багато романсів, інших музичних творів.

Д. Бортнянський багато концертує, його твори виконує відоме Петербурзьке філармонічне товариство, він працює головним цензором видань усіх музичних духовних творів.

Життя і творчість Дмитра Степановича Бортнянського тісно пов'язані з Глуховською співацькою школою, яка дала світові також таких велетів духовної, музичної культури, як М. Березовський, А. Ведель. Існує припущення, що в цій школі навчався Григорій Сковорода.

7.Пантелеймон Куліш (псевдоніми — Панько Казюка, Павло Ратай, Хуторянин та ін.) устиг проявити себе мало не в усіх сферах письменницької та гуманітарно-наукової діяльності. І Іро нього можна говорити як про поета і прозаїка, історика й етнографа, перекладача й мовознавця, публіциста й культурно-освітнього діяча. Творчу роботу Куліш поєднував із державною службою та громадською діяльністю. До того ж саме він розробив упроваджену н наступний період в Україні систему сучасного алфавіту і правопису, так звану кулішівку (на західних землях трансформовану в желехівку).
Куліш постійно перебував у емоційно напруженому стані духовного пошуку, переживав жагучі захоплення й сильні розчарування. Відкидав ілюзії молодості, піддавав їх нещадній критиці. Тому не дивно, що в шістдесят-сімдесят років він не визнавав надій та ідеалів, близьких йому у двадцяти-тридцятирічному віці. Багато хто бачив у цьому мало не зраду українських національних інтересів, утім, зробити Кулішеві закид стосовно особистої вигоди внаслідок зміни поглядів не міг ніхто. Багато поколінь українських патріотів поділяли ті романтичні захоплення, яких не уникнув і він, але протягом життя він їх цілком переборов.

8. Шевченко Тарас

Тарас Шевченко народився у 1814 році в селі Моринці Черкаської області, в сім’ї кріпосного селянина Григорія Івановича Шевченка. У Тараса було 2 брати і 4 сестри. Юний талант рано став сиротою — мати померла, коли йому було 9 років, батько — у 12 років. Дитинство Шевченка провів у селах Моринці та Кирилівка, які належали його поміщику, генерал-лейтенанту Василю Васильовичу Енгельгардту. Інтерес до малювання і поезії у Тараса Шевченка проявився з самого дитинства. У 8-річному віці хлопчик поступає на службу до місцевого вчителя-дяка Павла Рубана, де і навчається грамоті.На 16 році його життя він потрапляє в число прислуги поміщика Енгельгардта, спочатку в ролі кухарчука, потім козачка. Помітивши у Тараса пристрасть до живопису, поміщик вирішує зробити його придворним художником. Він віддає свого кріпака в навчання викладачеві Віленського університету — портретисту Яну Рустему. У Вільні юний Тарас пробув 1,5 року.

9. Вернадський Володимир

(1863-1945). Це природознавець; перший президент АН УРСР (1919-1921)

Народився Володимир Іванович Вернадський 12 березня 1863 р. Закінчив фізико-математичний факультет Петербурзького університету. У 1917-1921 рр. працював в Україні, організатор і перший президент Української Академії наук, почесний академік ряду зарубіжних академій. Наукові праці присвячено дослідженням хімічного складу земної кори, атмосфери, гідросфери, міграції хімічних елементів у земній корі, ролі і значення радіоактивних елементів в її еволюції.

Творець науки біогеохімії, засновник вітчизняної школи геохіміків, основоположник учення про біосферу та ноосферу, історик науки, філософ, натураліст. Член ЦК партії кадетів, член Тимчасового уряду Росії в ранзі товариша міністра, голова комісії Міністерства освіти та мистецтв уряду Української держави за часів гетьмана Скоропадського. Помер 6 січня 1945 року від крововиливу в мозок.

10. Гулак-Артемовський Петро

(27 січня 1790, Городище — 13 жовтня 1865) — український письменник, вчений, перекладач, поет.

Біографія

Народився в містечку Городище Київської губернії (нині Черкаська область) в сім'ї священнослужителя. Освіту здобув у семінарії, потім у Київській духовній академії. Не закінчивши академію, у 1813 р. почав викладати в приватних пансіонах Бердичева, вчителював у будинках багатих польських поміщиків. У 1817 р. переїхав до Харкова і вступив до університету вільним слухачем словесного факультету, і тоді ж, завдяки заступництву попечителя Харківського навчального округу графа Потоцького, затверджений Радою університету лектором польської мови. З 1820 р. йому було доручено викладання також російської історії, географії та статистики. У 1821 р. П.П. Гулак-Артемовський здав кандидатський і магістерський іспит, захистив дисертацію на тему «О пользе истории вообще и преимущественно отечественной и о способе преподавания последней» і отримав ступінь магістра. Через два роки був обраний ад'юнктом російської історії та статистики, у 1825 — екстраординарним; 1828 — ординарним професором. У 1831 і 1833 рр. — секретар етико-політичного відділення, член училищного комітету при Харківському університеті. З 1841 р. до виходу у відставку в 1849 р. — ректор Харківського університету.

Творчість
Писав байки (байка-казка, байка-приказка), притчі, вірші, послання, балади («Твардовський», «Рибалка»). З 1817 р. почав друкуватися в журналі «Український вісник», де були опубліковані його переклади класиків світової літератури: Жана Жака Руссо, Джона Мільтона, Адама Міцкевича, Йоганна Вольфганга Гете, Горація та інших.
Байка «Пан та собака» — найбільш гострий твір української літератури 19 століття. Ідейний зміст співзвучний тогочасним прагненням проти кріпацтва, проти ставлення до кріпака як до робочої худоби. В основі байки — соціальний конфлікт між Паном і кріпаком (в алегоричному образі собаки Рябка).
П.П. Гулак-Артемовський ввів в українську літературу жанр романтичної балади. Його кращі твори українською мовою написані в дусі естетики просвітницького реалізму.
Також належав до числа засновників «Українського журналу».

Досягнення
В історії української літератури значення Гулак-Артемовського визначається його положенням наступного за Котляревським поета, який, використовуючи творчі методи останнього (бурлеск, травесті), спробував ввести в українську літературу ряд нових жанрів (балади: «Твардовський» (опублікована в журналі «Славянин» в 1827 році), «Рибалка».

11. Квітка-Основ’яненко Григорій

Народився 29 листопада 1778р. у селі Основа біля Харкова.

Здобув домашню освіту.

У 23 роки вступив до Курязького монастиря, але через чотири роки повернувся до світського життя.

Був комісаром у народному ополченні, повітовим предводителем дворянства (1817-28), згодом — головою Харківської палати кримінального суду.

Став активним діячем громадського і культурного життя Харкова.

Обирався членом Товариства наук при Харківському університеті.

Виступив одним із засновників Харківського професійного театру (з 1812 — його директор), Благодійного товариства (1812), Інституту шляхетних дівчат (1812), Харківської губернської бібліотеки (1838).

Свої перші твори друкував у журналі «Украинский Вестник», який видавав у 1816-17. Писав українською і російською мовами.

Помер Г. Квітка-Основ’яненко 20 серпня 1843 р. після тяжкої хвороби у м. Харкові.

Дата добавления: 2015-08-02