Розпад австро – Угрії

В послідних днях жовтня 1918 г. Австро-Угрія начала розпадатись: поодинокі народи, в своїх краях, стали творити независимі від Відня держави. Молодий імператор давав їм повну автономію і даже федеративність лиш би они признавали єго своїм монархом. Но то уже було запізно і даремно. Наступив конец — по австрійски „капут!” (тим словом „капут” австро-мадярскі насильники все грозили руским). Ніхто уже не оглядався на Відень. Послідними прійшли до премієр-міністра за інструкціями, що до Галичини наші українофіли, з Костем Левицким во главі. Премієр-міністр здвигнув плечами і відправив їх коротким: „Нема ніяких інструкцій — робіт собі там, що хочете!”

Оставшася єще около Відня невелика австрійска республика 20 літ просила-молила, у великих держав, Ліги Націй і вождя Германії Гітлєра, для себе признаня, оборони і — грошей, но не могла від них добитись нічого — як ми колись від Відня. Аж весною посліднього (1938) года розлючений Гітлєр взяв єї всю, в один день, без одного вистріла, і включив єї в германску державу, касуючи даже саме єї імя „Австрія”. Чи то кара за то, що двуєдина імперія всіми силами намагалась майже півтораста літ скасувати у себе імя Руси? Він перекрестив Австрію на „Остмарк”, що в буквальнім переводі з німецкого („ост” — всхід, „марк” — окраїна, україна) значит: „Всхідня україна!” Видно всемогуща судьба также з державами строїт собі іногда свавольні комедії.

Говорит латинска пословиця, що історія — учительниця жизни. Наша руска історія особливо многому нас учит. Треба тілько уважно в ню вчитуватись і глубоко вдумуватись. Она показує нам, що, в своїм геройскім подвижничестві за свою національну ідею, рускій народ в Австро-Угрії все памятав і соблюдав заповідь Священного Писанія: „Претерпевый до конца спасенъ будетъ”.

Відгомін всесвітньої войни 1914 г

Горіли села і міста,

Добро народне запалало,*)

А смерть покоси густо клала,

Покрила мрака все густа...

Зібрались всі пекельні сили

І, — розломивши вітку мира,

На то кроваве свято пира

Русь і славян всіх запросили.

Всюда полилась кровь рікою,

Купався в ній наш рускій брат,

Під гук розжаренних армат

Поникла Русь вся головою...

В кровавім танцю в тіі годи

Все австро-німці пригравали,

І танцювати заставляли

І Русь, і іншіі народи.

І сильним відрухом кровавим,

Стали стіною рускі діти,

В пориві смілім, величавім,

Щоби свою Русь боронити.

І стали они на Карпати

Та богатирскою рукою,

Ціною крови дорогою

Їм удалось врага прогнати!

Внутрі-же ворог свій остався,

То наші давніі роздори,

І Русь зі страхом ниву оре,

Бо ще народ не спамятався:

Що до побіди треба віри,

І волі сильноі, святоі

Та ще й Опіки Всеблагоі

Желаня сильного, без міри!..

Тогди вже Русь ні на хвилину

Не дастся іншим ошукати,

І буде всюда памятати

Про власну Рускую Родину! –

*)Загоріло

М. Цебринскій

Свящ. ГЕНРИХ А. ПОЛЯНСКІЙ

Дата добавления: 2015-08-10