Література і фольклор

Провідне місце серед літературних творів XV ст. належить церковній літературі. З XIV ст. в Україні поширюються південнослов'янські впли­ви, їхніми речниками в Україні стали митрополити Кипріян та Григорій Цамблаки, перу яких належить чимало видатних творів. З 1483 року в Україні відомий збірник «Приточник» з багатьма уривками західноєвро­пейських релігійних легенд. З'являються нові редакції «Києво-Печер­ського патерика». Поряд із церковною літературою в українській редак­ції з'являються й світські твори. Наприклад, «Троянська історія», «Ска­зання про індійське царство», збірник «Ізмарагд», що присвячений «книж­ній мудрості», «доброчинності і гріхам», «дружинам добрим і злим», етичним нормам.

Важлива роль належала літописам. Во­ни подавали цікаві факти з історії Укра­їни та Білорусі. З XIV ст. з'являється нова група літописів — литовсько-руських. Як колись літописці славили великих ки­ївських князів, так тепер вони славлять князя Вітовта. Літописці віддають належ­не литовським князям, які зберігають та охороняють українські землі. У XVI ст. був завершений «Короткий київський літопис».

У XV ст. з'являється український пере­клад ірландського твору про Таудала — ли­царя, душа якого побувала на тому світі й розповідає про це сучасникам. У новій ре­дакції з'являється повість «Олександрія», присвячена Олександрові Македонському.

На особливу увагу заслуговують істо­ричні пісні, думи, що оспівують подвиги українського народу в бороть­бі з ворогами. Серед них — «Утеча трьох братів з-під Азова», «Маруся Богуславка», «Самійло Кішка», «Козак Голота», «Байда». У цей час бе­ре свій початок і балада. Найвідоміша серед них «Дунаю, Дунаю, чому смутен течеш?».

Персоналії. Григорій Цамблак (світське ім'я Гавриїл) (бл. 1364- 1419(1420)) Церковний і освітній діяч. Народився в м. Тирново (Болгарія). Походив з аристократичного роду. Був учнем болгарського просвітителя Є. Тирновського. З 1389 р. перебував на Афоні, пізніше в Пантократорівському мо настирі в Константинополі. У 1409 р. виїхав до Києва. Здобув прихильність великого князя Вітовта. За його підтримки в листопаді 1415 р. в Новогрудці на єпископському соборі Г. Цамблака обрали київським митрополитом. У 1416 р. після зруйнування Києва військами татарського князя Адигея переніс кафедру до Вільна. Відстоював православну віру, висту­пав за продовження діалогу між православною та католицькою церквами. Автор понад 50 творів та проповідей. (За «Довідником з історії України»)

§35. Культура України у XVI — першій половині XVII ст. Розвиток української науки й культури XVI-XVII ст. відбувався в до­сить складних і суперечливих умовах. Територія України була розділена між Річчю Посполитою, Угорщиною і Туреччиною. В умовах національ­ного, соціального та релігійного протистояння культура українців зазна­вала постійних утисків.

Відсутність єдиного політичного й духовного центру, тяжкий націо­нальний гніт, спустошливі набіги турків і татар гальмували культурний розвиток українського народу. Однак навіть ці негативні чинники не змог­ли припинити духовного життя українців. Боротьба проти унії та героїка козацьких походів сприяли розвитку й відродженню не тільки національ­ної свідомості, а й української культури.

Іншими чинниками її піднесення були: культурна спадщина Київської Русі, ідеї європейського Ренесансу XVI-XVII ст., ідеї Гуманізму й Реформації.

Українська культура взаємодіяла із західноєвропейськими. Найобдарованіші молоді люди з України, переважно діти козацької старшини, їз­дили до закордонних університетів і там здобували освіту. Якщо в XVI ст. на навчання за кордон їздили лише окремі вихідці з України, то в XVII ст. це стало звичайним явищем.

Українці навчалися в найкращих університетах Європи: Падуанському, Лондонському, Лейденському, Паризькому, Празькому тощо. Не ви­падково прогресивні західні ідеї мали добрий ґрунт в Україні.

Дата добавления: 2015-07-25