Ренесанс у культурі Європи

Характерні риси культури Відродження.

Ренесанс у культурі Європи - епоха у розвитку культури в добу переходу від середніх віків до Нового часу. Епоха Відродження охоплює період з XIV по XVI ст. Кращі твори епохи Відродження ввійшли до скарбниці світової культури і зберігають значення класичного спадку і в наш час.

Термін Ренесанс (Відродження) вперше ввів італійський живописець і історик мистецтва Дж. Вазарі у сер. XVI ст. Термін означав нову фазу в історії мистецтва, яке відродило після середньовічного «занепаду» античні норми прекрасного.

Використовуючи античну спадщину, її не просто пасивно засвоювали, а переробляли по-своєму. Формувався новий світогляд, протилежний світоглядові феодалізму, що панував до того. У новій культурі зародився гуманізм.

Гуманізм (лат. – людський, людяний) – напрямок суспільної думки, який характеризується захистом свободи і гідності особистості, її всебічного розвитку. Гуманістична культура в центрі уваги ставила саму людину, а не божественне, потойбічне, як це було в середньовічній ідеології. У гуманістичному світогляді аскетизмові вже не лишалося місця. Земне існування визнавали самоцінним і реальним. Пізнання природи і людини оголошувалось суттю культури. На противагу песимістичним мотивам, що панували у світогляді середньовічних схоластів та містиків, у світогляді та настрої людей Відродження переважали оптимістичні мотиви. Для них була характерна віра в людину, в світле майбутнє людства, в торжество людського розуму й освіти.

Відродження – це історична епоха, характерними рисами якої є:

- перехід від ремесла до мануфактури;

- великі географічні відкриття і початок світової торгівлі;

- створення сучасних національних держав;

- початок книгодрукування;

- «відкриття» античності і розквіт вільнодумства;

- втрата церквою монополії на духовне життя і виникнення протестантизму;

- перемога Нідерландської революції під релігійними гаслами кальвінізму;

- початок природознавства, мистецтва й літератури Нового часу.

Необхідними передумовами нового, буржуазного розвитку стали компас, порох та друкарський верстат. Саме книгодрукування, компас та вогнепальна зброя визначили головний вектор суспільного й культурного розвитку цієї епохи.

Характерною рисою нового світогляду був значний інтерес до дослідної науки, природознавства. У філософії, літературі і мистецтві виникають нові явища. XV - XVI ст. були часом формування національних держав, остаточного формування італійської, англійської, французької, німецької національних мов та національних літератур. Література на національних мовах знаменувала собою народження суспільної потреби у друкованому слові. З’являються газети, виникає інтелігенція, що формує суспільну думку.

Таким чином:

- Ренесанс – це ціла епоха у розвитку культури Європи в період переходу від середньовіччя до Нового часу, а також назва художнього стилю, що прийшов на зміну готиці;

- ідейною основою культури Відродження стала філософія та естетика гуманізму. Гуманістичний індивідуалізм як принцип життя був сформований італійськими мислителями. В той час він ще позбавлений станового егоїстичного користолюбства і засвоюється освіченими представниками різних верств;

- в Європі відбуваються зміни в усьому культурному житті. Виникає дослідне природознавство, відкриваються і вивчаються пам’ятки античності. Розквітає мистецтво і розвивається світська культура, що зламала духовне панування церкви. Виникають літератури на нових сучасних мовах та з’являється професійний театр. Природно, що в різних країнах культура епохи Відродження набувала різного характеру залежно від місцевих умов.

Італійський Ренесанс

Культура Відродження зароджується в Італії. В Італії ХIV- ХV ст. міста набули бурхливого розвитку порівняно з іншими країнами Європи того часу. Промислова, торгова й лихварська буржуазія наживала великі багатства і могла виділити частину коштів на розвиток культури, оскільки мала потребу у розвитку науки. Це було їй необхідно через її господарську діяльність, що дедалі більше ускладнювалась. Розвиток мануфактурної техніки, суднобудування та навігаційної справи, складний комерційний та банківській облік - все це вимагало вивчення природознавства й математики.

Поряд із верствою багатої італійської буржуазії, в італійських містах формувалася численна верства представників розумової праці: вчителі, інженери, лікарі, літератори, публіцисти, «майстри вільних мистецтв» - тобто художники, скульптори, архітектори. Новий гуманістичний світогляд, насамперед, виявився у творах поетів, художників, скульпторів. Ця епоха сповнена віри у необмежену силу розуму. Сприйняття дійсності перевіряється дослідом, контролюється розумом. Звідси - той дух порядку й міри, характерний для мистецтва Відродження.

Хронологічні межі італійського Ренесансу:

- Проторенесанс ХIV ст.;

- Раннє Відродження ХV ст.;

- Високий Ренесанс ХVI ст.

Першим поетом Ренесансу став флорентієць А.Данте. Першим гуманістом став флорентієць Ф.Петрарка. Його учнем і послідовником став
Д. Бокаччо. Данте, Петрарка, Бокаччо стали основоположниками італійської літератури.

Одночасно з формуванням літератури йшов розвиток мистецтва. Мистецтво представлене фресками Джото, живописцем Мазаччо, скульптором Донателло, архітекторами Ф. Брунеллескі та Л. Б. Альберті.

«Золотим віком» італійського Відродження був Високий ренесанс. В Італії творив видатний мислитель, історик, юрист, філософ Н.Макіавеллі. Був покладений початок нового театру. Титанами Відродження стали Леонардо да Вінчі, Рафаель Санті, Мікеланджело Буонаротті, Тіціан Вечелліо.

Отже, творчі сили італійського народу в ХV- ХVI ст. досягли найвищого піднесення. У творчості геніїв відобразився реалізм епохи, оптимістичний світогляд і віра в гармонійно розвинуту людину.

Дата добавления: 2015-07-25