Публікації документа

• Вісник господарського судочинства від 2013 — 2013 р., № 2, стор. 20

ПЛЕНУМ ВИЩОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

26.12.2011 N 16

Про деякі питання практики
застосування заходів до забезпечення позову

{ Із змінами, внесеними згідно з Постановами Вищого
господарського суду
N 2 (v0002600-13) від 16.01.2013
N 6 (v0006600-14) від 10.07.2014 }

Відповідно до пункту 6 частини другої статті 36 Закону
України "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) пленум Вищого
господарського суду України П О С Т А Н О В Л Я Є:

З метою однакового і правильного застосування законодавства
щодо забезпечення позову дати господарським судам такі
роз'яснення.

1. Відповідно до статті 66 Господарського процесуального
кодексу України (1798-12) (далі - ГПК) заходи до забезпечення
позову застосовуються господарським судом за заявою сторони,
прокурора, або з ініціативи господарського суду як гарантія
реального виконання рішення суду. { Абзац перший пункту 1 із
змінами, внесеними згідно з Постановою Вищого господарського суду
N 2 (v0002600-13) від 16.01.2013 }

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна
обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову.
З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених
статтею 33 ГПК (1798-12), обов'язковим є подання доказів
наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування
певного заходу до забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд
має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо
необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням:

розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника
щодо забезпечення позову;

забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших
учасників судового процесу;

наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення
позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий
захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі
задоволення позову;

імовірності утруднення виконання або невиконання рішення
господарського суду в разі невжиття таких заходів;

запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав
та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного
судового процесу.

У разі вжиття заходів до забезпечення позову з ініціативи
господарського суду відповідні дії мають бути мотивовані з
урахуванням, зокрема, наведеного, а також припису пункту 3
частини другої статті 86 ГПК (1798-12).

Клопотання про забезпечення позову може бути подано також
третіми особами, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору,
оскільки ці особи користуються правами позивача у процесі
(частина третя статті 26 ГПК) (1798-12).

Господарським судам слід мати на увазі, що наведений у
статті 66 ГПК (1798-12) перелік осіб, які вправі порушувати
питання про забезпечення позову, так само як і передбачений
статтею 67 ГПК (1798-12) перелік цих заходів (частини перша і
п'ята останньої із зазначених статей), є вичерпними. { Абзац
пункту 1 із змінами, внесеними згідно з Постановою Вищого
господарського суду N 6 (v0006600-14) від 10.07.2014 }

2. Забезпечення позову як засіб запобігання можливим
порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів
юридичної або фізичної особи може застосовуватись як за основним,
так і за зустрічним позовом на будь-якій стадії процесу, включаючи
перегляд рішення, ухвали, постанови (далі - рішення) в
апеляційному або у касаційному порядку.

Питання про забезпечення позову може вирішуватися
господарським судом як без проведення окремого судового засідання,
так і в засіданні з викликом представників сторін, інших учасників
судового процесу із заслуховуванням їх думки.

Не можуть забезпечуватися заходами, зазначеними в статті 67
ГПК (1798-12), інші, крім позовних, вимоги (наприклад, пов'язані
із здійсненням повороту виконання судового рішення, із зміною
способу та порядку його виконання тощо). { Абзац пункту 2
із змінами, внесеними згідно з Постановою Вищого господарського
суду N 6 (v0006600-14) від 10.07.2014 }

3. Умовою застосування заходів до забезпечення позову за
вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення,
що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у
відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути,
зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент
виконання рішення. Отже, найдоцільніше вирішувати питання
забезпечення позову на стадії попередньої підготовки справи до
розгляду (стаття 65 ГПК) (1798-12).

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є
підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими
пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про
такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій,
спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після
пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи
підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для
здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи
застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо).
Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення
відповідача від виконання судового рішення без наведення
відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для
задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується
господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на
забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності
здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням
співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з
вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових
наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати
наслідком повне припинення господарської діяльності суб'єкта
господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не
призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи
зниження його вартості.

4. Клопотання про забезпечення позову, яке раніше було
відхилено повністю або частково, може бути подано вдруге, якщо
змінились певні обставини. Тобто на заяви про забезпечення позову,
в задоволенні яких було відмовлено, не поширюється заборона
повторно звертатись до господарського суду.

5. Про забезпечення позову господарський суд виносить ухвалу,
яка надсилається або видається сторонам у справі, іншим учасникам
судового процесу (стаття 87 ГПК) (1798-12). Наказ про вжиття
заходів до забезпечення позову не видається.

Зазначена ухвала з урахуванням пункту 2 частини другої
статті 17 Закону України "Про виконавче провадження" (606-14)
має статус виконавчого документа, а тому повинна відповідати
вимогам статті 18 названого Закону (606-14), в тому числі бути
скріплена гербовою печаткою.

6. Статтею 106 ГПК (1798-12) передбачено можливість
оскарження ухвал про забезпечення позову, скасування забезпечення
позову. Відтак ухвали про відмову в задоволенні заяви про
забезпечення позову або в задоволенні клопотання про скасування
заходів до забезпечення позову оскарженню не підлягають.

7. Обираючи, який саме захід забезпечення позову слід
застосовувати у тій чи іншій справі, господарський суд повинен
виходити з такого.

7.1. У позовному провадженні піддані арешту кошти слід
обмежувати розміром суми позову та можливих судових витрат.
Накладення господарським судом арешту на рахунки боржника чинним
законодавством не передбачене, але господарський суд вправі
накласти арешт на кошти, які обліковуються на рахунках у
банківських або в інших кредитно-фінансових установах, у межах
розміру сум позовних вимог та можливих судових витрат. Відомості
про наявність рахунків, їх номери та назви відповідних установ, в
яких вони відкриті, надаються суду заявником.

7.2. За позовами про визнання права власності (іншого
речового права) або витребування майна арешт може бути лише
накладений на індивідуальне визначене майно, і притому лише таке,
що відноситься до предмета спору. В такому разі в ухвалі про
забезпечення позову мають зазначатися ознаки, які ідентифікують
відповідне майно та відрізняють його від іншого (однорідного чи
подібного) майна, та за необхідності місцезнаходження майна.

{ Підпункт 7.2 пункту 7 із змінами, внесеними згідно з Постановою
Вищого господарського суду N 6 (v0006600-14) від 10.07.2014 }

7.3. Арешт на майно фізичної особи - підприємця може бути
накладено на загальних підставах за винятком майна, на яке згідно
з цивільним процесуальним законодавством України не може бути
звернуто стягнення.

8. У спорах щодо витребування майна в ухвалі про накладення
арешту на майно боржника господарський суд повинен чітко
охарактеризувати ознаки, за якими той чи інший предмет
відрізняється від подібних. Не можна, наприклад, накладати арешт
на автомобіль, не зазначивши його видових ознак, державного
реєстраційного номера, номера двигуна та ін., що відрізняло б саме
цей автомобіль від будь-якого автомобіля взагалі.

9. Виносячи ухвалу про заборону відповідачеві вчиняти певні
дії, господарський суд повинен точно визначити, які саме дії
забороняється вчиняти. Помилковими слід визнавати ухвали, якими
боржникам забороняється користуватись їх майном, якщо через
особливості цього майна користування ним не тягне знищення або
зменшення його цінності. За наявності підстав для застосування
такого заходу до забезпечення позову господарський суд може
заборонити витрачання майна на власні потреби, відчуження його у
будь-який спосіб, у тому числі здійснення тих чи інших платежів
або перерахування авансом певних сум тощо. Якщо з урахуванням
особливостей майна користування ним не тягне за собою його
знищення або зменшення його цінності, то для задоволення заяви про
забезпечення позову шляхом заборони відповідачеві користуватися
таким майном підстави, як правило, відсутні.

Такі правила повинні застосовуватись і до інших осіб, яким на
підставі статті 67 ГПК (1798-12) забороняється вчинення дій щодо
предмета спору.

Господарський суд не повинен вживати таких заходів до
забезпечення позову, які фактично є тотожними задоволенню
заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по
суті.

10. Враховуючи, що забезпечення позову застосовується як
гарантія задоволення законних вимог позивача, господарський суд не
повинен скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни
способу його виконання, за винятком випадків, коли потреба у
забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились
певні обставини, що спричинили застосування заходів забезпечення
позову, або забезпечення позову перешкоджає належному виконанню
судового рішення.

Питання про скасування заходів до забезпечення позову може
бути розглянуто господарським судом без виклику сторін та інших
учасників судового процесу.

11. Визнати таким, що втратило чинність, роз'яснення президії
Вищого арбітражного суду України від 23.08.94 N 02-5/611
(v_611800-94) "Про деякі питання практики застосування заходів
до забезпечення позову" (з подальшими змінами і доповненнями).

Голова Вищого
господарського
суду України В.Татьков

Секретар пленуму
Вищого господарського
суду України Г.Кравчук

Проблемні питання подання та розгляду позову у господарському процесі

Автор: Заєць Валерія Анатоліївна

Актуальним питанням в сучасних умовах розвитку України як правової держави є дотримання в ній стану законності, який в свою чергу реалізується перш за все через судову систему. Саме тому так важливо вдосконалювати норми господарського процесуального права.

На сьогодні в даній сфері існує безліч невирішених питань, серед яких:

I. Проблема взаємозв’язку первісного позову з зустрічним

У п. 16 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 12.03.2009 р. №01 08/163 «Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України у другому півріччі 2008 року щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України» на питання: «Яким чином має діяти господарський суд, якщо він дійде висновку про те, що зустрічний позов взаємно не пов’язаний з первісним?» надано наступну відповідь. Частиною першою ст. 60 ГПК передбачено, що зустрічний позов повинен бути взаємно пов’язаний з первісним. Обставини, які свідчать про взаємну пов’язаність зустрічного позову з первісним (за підставами цих позовів та/або поданими доказами; можливістю зарахування вимог за усіма позовами; у зв’язку з тим, що задоволення зустрічного позову виключатиме частково чи повністю задоволення первісного позову тощо), а так само докази, що підтверджують ці обставини, повинні зазначатися в зустрічній позовній заяві (п. 5 ч.2 ст. 54 ГПК). Якщо у ній не вказано відповідних обставин, на яких, зокрема, ґрунтується позовна вимога, доказів, що підтверджують ці обставини, то зустрічна позовна заява повертається без розгляду з посиланням на п. 3 ч.1 ст. 63 та ст. 60 ГПК.

Варто зазначити, що залишається зовсім не врегульованим питання щодо процесуальних дій судді в разі, якщо зустрічний позов було прийнято суддею до розгляду і у процесі розгляду виявилось, що він не є зустрічним.

Також, стосовно первісного позову ГПК України надає можливість суду, так би мовити, виправити недоліки, що мали місце на стадії прийняття позовної заяви до розгляду. Зокрема, пунктами 1, 2, 6 частини 1 ст. 80 ГПК України п.1 ч. 1 ст. 81 ГПК України передбачена можливість суду припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду в разі, якщо на стадії прийняття позову до розгляду така позовна заява не була повернута без розгляду або в її прийнятті було відмовлено з тих самих підстав.

Стосовно ж зустрічної позовної заяви в разі її прийняття до розгляду і встановленні непов’язаності з первісним позовом, такої можливості вже на стадії судового розгляду не передбачено.[1]

II. Проблема забезпечення позову

Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду. Таке неоднозначне формулювання дає підстави для існування різних позицій щодо питання – коли господарським судом можуть бути вжиті заходи до забезпечення позову. Один підхід зводиться до того, що забезпечення позову може застосовуватися в будь-якій стадії господарського судочинства, принаймні, в суді першої, апеляційної та касаційної інстанцій. По-друге, заява про вжиття заходів до забезпечення позову може бути подана до прийняття судового акту, яким закінчується розгляд справи по суті у відповідній інстанції.

Забезпечення позову після порушення виконавчого провадження виключено через існування рішення суду, що вступило в закону силу. Відповідно до закону України від 21 квітня 1999 р. № 606-XIV «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів – це сукупність дій органів і посадових осіб (державна виконавча служба, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.), визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів, які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Тобто, виходячи зі змісту виконавчого провадження та його суб`єктного складу забезпечення позову на даній стадії неможливе.

Враховуючи вищевикладене, заява про вжиття заходів до забезпечення позову може бути подана до прийняття судового акту, яким закінчується розгляд справи по суті у відповідній інстанції. Забезпечення позову після порушення виконавчого провадження неможливо через існування рішення суду, що вступило в законну силу; вирішення питання про прийняття заходів до забезпечення позову – компетенція того суду, в якому справа знаходиться на розгляді, так як в цьому суді знаходяться матеріали справи, відповідно, тільки цей суд може вирішити питання про наявність або відсутність підстав для забезпечення позову.[2]

ІІІ. Проблема вирішення корпоративних спорів

Корпоративні спори всередині госпо­дарських товариств стали сьогодні звич­ним явищем. Спостерігається порушення корпоративних прав міноритарних влас­ників не тільки внаслідок неправомірних рішень загальних зборів учасників това­риства. Досить часто корпоративні права учасників порушуються виконавчими ор­ганами, які вчиняють неправомірні дії в своїх власних інтересах, тим самим пору­шують інтереси товариства. Особливо це спостерігається в акціонерних товариствах при укладенні значних правочинів, а та­кож правочинів, щодо вчинення яких є за­інтересованість. Зважаючи на те, що акці­онери безпосередньо зацікавлені в отри­манні частки прибутку від діяльності під­приємства, такі шкідливі дії органів управ­ління опосередковано впливають на інтер­еси учасників такої компанії.

Тому постає питання про вибір форми захисту своїх порушених прав. За кордоном, де ринкові корпоративні відносини мають довгу історію, поширення набув не­прямий (похідний) позов.

Проблематику непрямих (похідних) позовів останнім часом жваво обговорю­ють у зв’язку з перспективами його засто­сування в українській практиці судового захисту корпоративних прав.

Вже досить давно в українській право­вій думці висловлювалася потреба в додат­кових нетрадиційних засобах захисту кор­поративних прав окрім звичного для нас прямого позову. Ще Н.С. Глусь зауважу­вала, що «…особливістю захисту корпора­тивних прав є те, що вирішення цього пи­тання залежить від співвідношення волі більшості з інтересами меншості, захисту меншості від свавілля більшості». «Непрямий» позов вказує, що вимога, яку ставить позивач в своєму позові, сто­сується не безпосередньо його прав, а за­галом інтересу компанії, в прибутковості якої він зацікавлений. Інший термін, який застосовують — «похідний» позов. Таке формулювання є також достатньо вдалим. Учасник корпоративних правовідносин во­лодіє правом на частку в майні корпора­тивного підприємства. Тому його право не­мовби походить від права самої особи на захист своїх інтересів. До речі, О.М. Вінник притримується особливої точки зору. Вона не вважає не­прямий позов та похідний позов тотож­ними. На її думку, непрямі позови засто­совуються на практиці в процесі реаліза­ції уповноваженими органами (особами) функцій держави щодо захисту заздале­гідь невизначеного (кількісно) кола осіб.

Найбільш чітко визначає непрямий по­зов О.І. Чугунова. Автор визначає похід­ний позов як правовий механізм, який до­зволяє заявляти та підтримувати позови від імені юридичної особи його учасни­кам, якщо юридична особа не ініціює са­мостійно судовий розгляд. Розвиваючи думку, вона виділяє ряд ознак, яким пови­нен відповідати такий позов: в силу пря­мої вказівки закону вимогу може бути за­явлено учасником юридичної особи, що у звичайній ситуації не уповноважений ви­ступати від імені юридичної особи; право або охоронюваний законом інтерес, захист якого здійснюється, належить юридичній особі; у системі органів управління органі­зації, встановленої законодавством і уста­новчими документами, відсутній спеціаль­ний орган, який був би уповноважений на­ділити даного учасника правом діяти від імені та в інтересах юридичної особи в суді. При цьому виконавчий орган не реалі­зує належне організації право на захист по­рушених прав (законних інтересів).

Щодо можливості застосування непря­мого (похідного) позову безпосередньо при вирішенні корпоративних конфлік­тів, то в вітчизняному законодавстві поки що відсутня пряма вказівка на можливість пред’явлення непрямого позову. Хоча пе­редумови для пред’явлення такого позову все ж є. Певною перепоною можливості застосування непрямих позовів при вирішенні корпоративних спорів на практиці була неможливість участі фізичних осіб в господарському процесі. Завдяки прийняттю Закону України від 15 грудня 2006 р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення підсудності справ з питань приватизації та з корпоративних спорів» й уніфікації законодавства щодо підвідомчості при вирішенні даного роду конфліктів тепер немає значення, фізична особа чи юридична особа бажає захищати інтереси компанії.[3]

Підсумовуючи вищевикладене, можна дійти висновку, що норми господарського процесуального права ще далекі від ідеалу, проте вже є перші кроки вчених та законодавця на шляху їх вдосконалення.

[1] Фонова О.С. Процесуальні труднощі зустрічних позовів // Економіка і право, - 2010, - № 2, - 87-91

[2] Іванюта Н.В. Особливості забезпечення позову на стадіях господарського судочинства // Вісник Маріупольського державного університету (серія Право), - 2011, - вип. 1, - 124-128

[3] Ковалишин О.Р. Непрямий (похідний) позов як засіб захисту учасників корпоративних відносин // Вісник Академії адвокатури України, - 2010, -№1(17), - 61-67

Дата добавления: 2015-07-20