Читайте также:
|
Законна (легальна) монополія – утворюється на законних підставах (регламентується законодавством) для здійснення суб’єктом господарювання певної діяльності, надання послуг, володіння майном тощо. Законна (легальна) монополія у свою чергу поділяється на державну та приватну.
Державна монополія – це виключне право держави на певну діяльність (зовнішня торгівля, виготовлення грошей, експорт військової зброї та ін.), виробництво та реалізацію певних видів продуктів (товарів), морський промисел тощо. Монополія держави може бути повною, якщо держава монополізує і виробництво, і реалізацію відповідних товарів або частковою, коли монополізовано лише виробництво або реалізація. Державна монополія є у багатьох країнах світу: в Італії, наприклад, на тютюн, спирт, сірники, пиво; в Японії – на сіль, тютюн, спирт, опій.
В Україні відповідно до законодавства державна монополія існує на діяльність, пов’язану з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсів, виготовленням і реалізацією військової зброї та боєприпасів до неї, охороною важливих об’єктів державної власності, експлуатацією атомних електростанцій та ін.
Приватна монополія – це виключне право юридичної чи фізичної особи на розпорядження та використання результатів своєї діяльності. Але не всякий результат діяльності підпадає під визначення приватної монополії. Приватною монополією можуть бути лише ті результати діяльності, на які згідно із законодавством особа має виключні права чи може їх набути. Яскравим прикладом приватної монополії є результати творчої діяльності (інтелектуальна власність).
Природна монополія це сфера економіки, в якій конкуренція з об’єктивних причин (технологічні особливості виробництва, характер попиту та пропозиції) неможлива. Вона має стійкий, постійний характер, майже унеможливлює появу на ринку природних монополій нових суб’єктів. До природних монополій належать: транспортування нафти й газу трубопроводами, передача та розподіл електроенергії; централізоване водо- та теплопостачання, телекоми, залізниці тощо.
Визначення природній монополії було сформульовано ще в Державній програмі демонополізації економіки і розвитку конкуренції, затвердженій постановою Верховної Ради України від 21 грудня 1993 року № 3757-XII. За цим нормативним актом природна монополія це – господарюючий суб'єкт (галузь, об'єднання господарюючих суб'єктів), який завдяки ефекту масштабу виробництва може задовольнити весь попит на ринку з нижчими затратами на одиницю продукції, ніж два чи більше господарюючих суб'єктів.
20 квітня 2000 року було прийнято Закон України «Про природні монополії». Згідно зі статтею 1 цього закону природна монополія це стан товарного ринку, при якому задоволення попиту на цьому ринку є більш ефективним за умови відсутності конкуренції внаслідок технологічних особливостей виробництва (у зв'язку з істотним зменшенням витрат виробництва на одиницю товару в міру збільшення обсягів виробництва), а товари (послуги), що виробляються суб'єктами природних монополій, не можуть бути замінені у споживанні іншими товарами (послугами), у зв'язку з чим попит на цьому товарному ринку менше залежить від зміни цін на ці товари (послуги), ніж попит на інші товари (послуги) (далі – товари)
Тимчасова монополія з’являється тоді, коли суб’єкт господарювання тимчасово стає єдиним покупцем чи продавцем на окремому товарному ринку, але не надовго. Його конкуренти можуть з’явитися на цьому ринку пізніше. Порівняно з природною тимчасова монополія має нестійкий характер і не може істотно впливати на ринкові процеси
Поряд із тимчасовою монополією можна відмітити ще й штучну. Штучна монополія виникає внаслідок особливого становища підприємств для одержання монополістичних переваг.
Міжнародна монополія – це значна компанія чи група компаній, які встановлюють панування в одній чи кількох сферах світового господарства з метою отримання максимальних прибутків. Міжнародні монополії набувають форми транснаціональних (перебувають у власності та управлінні. осіб з однієї країни) і багатонаціональних (перебувають у власності та управлінні осіб із кількох країн). Як правило вони є юридичними особами і діють на основі національного законодавства країн, їхнього знаходження.
На сьогодні в Україні, за даними Антимонопольного комітету частка монополізованого сектору у валовому внутрішньому продукті становить приблизно 40 %. І це можна вважати одним із головних практичних результатів реалізації державної конкурентної політики, не дивлячись на те, що Україні у спадщину дісталася надзвичайно монополізована економіка.
Проте, економічно доцільний рівень монополізації в країні не повинен перевищувати 10 – 12%. Тому наша держава визначила пріоритетним досягнення цього показника.
Монополія не бажана там, де ринок може бути конкурентним. Загроза монополії полягає в тому, що там, де панують монополісти, зникає вільна конкуренція, тобто припиняється суспільний вплив на виробництво.
Отже монополія це – зло, а конкуренція це – постійна напруга.
То чому ж тоді слід захищати конкуренцію, та й від чого її захищати? І чому слід обмежувати монополізм, і хто повинен це робити?
Частина 3 статті 42 Конституції України містить найважливіші конституційні положення у сфері захисту конкуренції, про які вже йшлося. Суспільна цінність норм статті 42 Конституції України полягає в тому, що забезпечення державного захисту конкуренції проголошено як непересічний постулат побудови українського державно-правового механізму та економічної моделі суспільства, визначені основні види неправомірної поведінки на ринку, встановлено правову необхідність існування в економіко-правовому просторі добросовісної, суспільно ефективної конкуренції.
На сьогодні, вже можна сказати, що в Україні створено ефективну систему захисту конкуренції. Важливу роль в цьому процесі відіграли господарські суди та (на той час) Верховний Суд України, формуючи практику застосування вітчизняного конкуренційного законодавства.
Не мало зроблено і такою державною інституцією як Антимонопольний комітет України, який за роки свого існування (з 1993 року) вживав і вживає необхідних заходів щодо дотримання конкуренції, формування громадської думки, поширення правових та економічних знань про конкурентну політику.
Сьогодні майже не існує галузі та сфери економіки, на розвиток та функціонування яких не впливала б ринкова конкуренція. Враховуючи це, жоден уряд країн із ринковою економікою не може не усвідомлювати необхідність існування та підтримки ринкової конкуренції.
Державна політика України в сфері конкуренції будується, передусім, з позицій розроблення та запровадження виваженого комплексу заходів щодо формування повноцінного конкурентного середовища. Держава не тільки визначає, а й гарантує єдині «правила гри» для всіх суб’єктів господарювання, проводить дієву конкурентну політику і це є основою для досягнення максимально позитивного соціально-економічного ефекту, важливим фактором стабільності економіки та зростання благополуччя громадян України.
V. ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН
Дата добавления: 2015-07-20; просмотров: 170 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
| IV. ВСТУПНА ЛЕКЦІЯ | | | РОЗПОДІЛ НАВЧАЛЬНОГО ЧАСУ ЗА ТЕМАМИ |