Перелік основних термінів, параметрів та характеристик, які повинен засвоїти студент при підготовці до заняття.

Термін	Визначення
1. Шок	гострий небезпечний для життя стан, який характеризується невідповідністю доставки і використання кисню тканинами внаслідок порушення перфузії.
2. Кома	Стан організму, що характеризується втратою свідомості з порушенням чутливості, розладом життєво важливих функцій — кровообігу й дихання.
3. Запаморочення	Відчуття обертання голови або навколишніх предметів, також почуття провалювання, падіння, нестійкості підлоги, що йде з-під ніг. Як правило запаморочення супроводжується нудотою, блювотою підвищеною пітливістю, зміною частоти пульсу, коливаннями артеріального тиску. Напад запаморочення триває від декількох хвилин до багатьох годин. Крім суб'єктивних розладів і вегетативних порушень, нерідко виявляється ністагм. Для психогенного запаморочення, яке найчастіше спостерігають, при тривожних, конверсійних розладах або депресії, характерні важкоописувані відчуття, що не відповідають попереднім типам запаморочення. Хворі можуть скаржитися на «туман», «тяжкість» в голові, відчуття сп'яніння, нудоту. Подібні невизначені симптоми можуть виникати на ранніх стадіях або при атипових варіантах органічних захворювань. Системне, або вестибулярне запаморочення - відчуття обертання, падіння, нахилу або розгойдування власного тіла чи навколишніх предметів. Нерідко супроводжується нудотою, блювотою, гіпергідрозом, порушенням слуху і рівноваги, а також осциллопсією (ілюзією швидких дрібноамплітудних коливань навколишніх предметів). Воно характерне для ураження вестибулярної системи — периферичного або центрального її відділів. У деяких випадках під «запамороченням» хворі мають на увазі порушення рівноваги. Спостерігається нестійкість, хиткість при ходьбі, «п'яна» хода. Характерно поєднання з парезами, зменшення чутливості, дискоордінацією і осциллопсією. Симптоми, викликані порушенням рівноваги, проявляються під час ходьби і відсутні в лежачому і сидячому положеннях.
4. Колапс (Гостра судинна недостатність)	Загрозливий для життя людини стан, що характеризується падінням кров'яного тиску та погіршенням кровопостачання життєво важливих органів. Проявляється різкою слабкістю, загостреними рисами обличчя, блідістю, похолоданням кінцівок. Виникає при інфекційних хворобах, отруєннях, великій крововтраті, передозуванні та ін. Розвивається у випадках виникнення вираженої невідповідності між ємністю судинного русла та об'ємом циркулюючої крові.
5. Обморок (непритомність)	У розвитку обморока важливу роль грає порушення нервово-рефлекторної регуляції серцево-судинної системи з недостатністю кровопостачання. Обморок проявляється раптовою слабкістю, відчуттям нудоти, запаморочення, потемнінням у очах та швидкою втратою свідомості. Пульс слабо наповнений, АТ низький, хворий блідий. М'язи розслаблені, судом не буває. Цей стан триває декілька хвилин, проходить самостійно..
6. Анафілактичний шок	Це алергічна реакція негайного типу, що супроводжується небезпечними для життя клінічними проявами (різким зниженням артеріального тиску, порушенням діяльності центральної і периферичної нервової систем, ендокринними розладами, дихальною недостатністю, тощо).
7. Електротравма	– місцеві та загальні пошкодження, які виникають у результаті впливу електричного струму великої сили або розряду атмосферної електрики (блискавки). При електротравмі відбувається ураження шкіри (слизової оболонки) в місці входу і виходу електричного струму, а також проявляється його вплив на центральну нервову систему і серце. Сильний удар електричним струмом може призвести до втрати свідомості, зупинки дихання і кровообігу, тому вимагає невідкладної медичної допомоги та подальшого лікування.
8. Загальне переохолодження	Характеристика клінічних стадій. -адинамічна- Т 34-32С, адинамія, брадикардія, ураження дихання, сонливість, загальмованість. -ступорозна- Т 30-28С, пригнічені всі життєві функції, виражена брадикардія, понижений АТ, ригідність мязів, значне послаблення рефлексів, пригнічення свідомості. -коматозна- Т 26С і нижче, пульс сповільнений, слабого наповнення, АТ різко понижений, дихання переривчасте, термінальне, судоми мязів, зінниці на світло не реагують, свідомість відсутня, ця стадія переходить в клінічну смерть.
9. Тепловий удар	– важкий патологічний стан, обумовлений загальним перегріванням організму. Розрізняють тепловий удар, викликаний переважним впливом високої температури навколишнього середовища, тепловий удар, що виникає внаслідок інтенсивної фізичної роботи навіть у комфортних умовах, а також тепловий удар, викликаний застосуванням міорелаксантів в анестезіологічній практиці (гіпертерміческій синдром). Поряд з тепловим ударом виділяють сонячний удар, в наслідок інтенсивного або тривалого безпосереднього впливу на організм сонячного випромінювання.
10. Укус змії	Обов’язкові мінімальні заходи: 1. При можливості – відсмоктування отрути (медичною банкою). 2. Асептична пов’язка. 3. Зменшення рухів для запобігання швидкого всмоктування отрути (рекомендується іммобілізація з допомогою шин). 4. Джгут вище місця укусу лиш при нейротоксичних отрутах (отрути аспідових змій, в т.ч. кобр, морських змій). 5. Місце укусу обколоти адреналіном (0,5% розчином). 6. Вище місця укусу циркулярна новокаїнова блокада 0,25% новокаїном. 7. Дімедрол 1%-1,0 + промедол 1%-1,0 внутрім’язево. 8. Аміназин 2,5%-1,0 в/м при нормальному та підвищеному АТ Додаткові заходи при слабкому пульсі 1. Глюкоза 5%-500,0 в/в крапельно В крапельницю: 2. Преднізолон 60-90 мг (1-3 мл) або гідрокортізон 100-300 мг (2-6 мл) ¨ При нейротоксичних отрутах додатковоатропін 0,1%-0,5 в/в ¨ При порушенні дихання – ШВЛ. ¨ При явищах шоку – протишокова терапія. Госпіталізація на ношах в комплексну лікарню (ЛШМД), де є реанімаційне та токсикологічне відділення.

4.2. Теоретичні питання до заняття:

1. Надання невідкладної допомоги при втраті свідомості.

2. Причини втрати свідомості.

3. Гостра печінкова недостатність. Причини її виникнення, клінічні прояви та лікування на догоспітальному етапі.

4. Надання невідкладної допомоги сімейним лікарем при гострому отруєнні алкоголем та опіоідами.

5. Надання невідкладної допомоги сімейним лікарем пацієнтам із колапсом.

6. Надання невідкладної допомоги сімейним лікарем при гострій нирковій недостатності.

7. Надання невідкладної допомоги на догоспітальному етапі в практиці сімейного лікаря при анафілактичному шоці.

8. Надання невідкладної допомоги сімейним лікарем при електротравмі.

9. Надання невідкладної допомоги сімейним лікарем пацієнтам з переохолодженням.

10. Надання невідкладної допомоги сімейним лікарем при тепловому ударі.

11. Надання невідкладної допомоги сімейним лікарем при укусах зміями.

12. Який алгоритм проведення легенево-судинної реанімації?

4.3. Практичні завдання, які виконуються на занятті:

1. Клінічна інтерпретація результатів додаткових методів обстеження:

- електрокардіограми

- заключення ехокардіограми (М-В-режим, допплер ехокг)

- заключення холтерівського моніторування ЕКГ

- загальноклінічного аналізу крові

- рентгенологічного дослідження органів грудної порожнини

2. Діагностика і надання першої медичної та лікарської допомоги при:

- ураженнях електричним струмом, блискавкою

- анафілактичному шоці

- гіпертермічному синдромі, тепловому й сонячному ударах

- укусах тварин та комах

3. Діагностика і надання першої медичної та лікарської допомоги при:

- гострій судинній недостатності (колапсі)

- коматозних станах (уремічна, печінкова, гіпохлоремічна коми)

- гострих отруєннях

- гострій печінковій недостатності

- гострій нирковій недостатності

4. Лікування захворювань внутрішніх органів згідно чинних протоколів надання медичної допомоги, що затверджені МОЗ України (№ 24 від 17.01.2005р.; №317 від 13.06.2008р.; № 435 від 03.07.2006р., № 34 від 15.01.2014).

Зміст теми:

Неприто́мність або синкопе - це нетривала втрата свідомості через гостру недостатність кровообігу в головному мозку.

Явище непритомності є надзвичайно поширеним в популяції і відповідно є частою причиною звернення до медичних працівників першого контакту – лікарів загальної практики та швидкої допомоги. Перший епізод найбільш часто спостерігається в підлітковому віці, частіше у юнаків і спричинений рефлексогенним механізмами. Наступний віковий пік відбувається після 65 років. Дані епізоди спостерігаються однаково часто у жінок та чоловіків і тут превалюють кардіальні причини.

Слід відмежувати синкопальні напади від інших станів, які можуть нагадувати непритомність.

а) стани з частковою (рідше повною) втратою свідомості але без гіпоперфузії головного мозку:

· епілептичні напади;

· метаболічні причини (діабетичні, уремічна, печінкові коми, гіпоксія, гіпервентиляція з гіпокапнією);

· інтоксикації;

· вертебробазілярні транзиторні ішемічні атаки.

б) напади з відсутністю втрати свідомості:

· катаплексія

· синкопальний вертебральний синдром;

· падіння;

· функціональні (психогенні) псевдосинкопи;

· транзиторні ішемічні атаки в каротидному басейні

Для визначення синкопального розладу, необхідно дати відповідь на 4 запитання:

1) Втрата свідомості була повною?

2) Втрата свідомості була з швидким початком та нетривала?

3) Чи одужав пацієнт спонтанно, повністю і без помітних наслідків?

4) Чи втрачав пацієнт постуральний м’язовий тонус (впав)?

Якщо відповіді на всі питання були позитивними, то наймовірніше це непритомність. Але якщо відповідь на один або декілька з цих питань була негативною, необхідна більш детальна диференціальна діагностика.

Класифікація синкопальних розладів (за ESC, 2009р):

1. Рефлекторні (нервово опосередковані)

1.1. Вазовагальні

- емоційного дистресу; ортостатичні.

1.2. Ситуаційні

- кашель, чихання (бетолепсія)

- гастроінтестінальні (біль, дефекація)

- постміктуричні (під час нічного сечовипускання)

- постпрандіальні, після навантажень

1.3. Синокаротидні

1.4. Атипові форми (без очевидних тригерів та/або з атиповими маніфестаціями)

2. Внаслідок ортостатичної гіпотензії:

2.1. Первинна недостатність вегетативної нервової системи (ВНС):

- автономна невропатія;

- мультисистемна дегенерація;

- хвороба Паркінсона з автономною недостатністю;

- деменція з тільцями Леві.

2.2. Вторинна недостатність ВНС:

- діабет - уремія

- амілоїдоз - при спінальних ураженнях

2.3. Індуковані ліками (алкоголем) гіпотензії (ефект «першої дози» інгібіторів АПФ, альфа-блокатори, гангліоблокатори, нітрати)

2.4. З падінням ОЦК:

- геморагія; блювання; діарея.

3. Кардіоваскулярні:

3.1. Брадикардія:

- Синдром слабкості синусового вузла (СССВ);

- блокади АВ-вузла;

- несправність штучного водія ритму.

3.2. Пароксизмальні тахікардії:

- надшлуночкові - шлуночкові

3.3. Індуковані ліками аритмії.

3.4. Структурні ураження серця:

- вади серця (стенози); - міксома серця;

- гіпертрофічна кардіоміопатія; - ТЕЛА;

- розшаровуюча аневризма аорти.

Загальною причиною синкопе є гіпоперфузія мозку і частіше за все це відбувається при артеріальній гіпотензії. Критичним є рівень систолічного тиску 60мм рт.ст. Тому часто явище непритомності ототожнюють з колапсом. Слід зазначити, що дійсно обидва явища часто спостерігаються водночас. Але не завжди падіння АТ призводить до непритомності. Певна неоднозначність виникла з-за того, що терміном колапс в колишніх країнах СРСР називають раптове падіння АТ (Цитата ВМЕ: «Коллапс —одна из форм острой сосудистой недостаточности, характеризующаяся резким падением сосудистого тонуса или быстрым уменьшением массы циркулирующей крови.». Проте в англомовній літературі колапс тлумачиться як раптова і часто без попередження втрата постурального тонусу (“ раптова слабкість і неможливість стояти/сидіти ”). Це в більшій мірі пов’язано з синкопальними розладами, але теж не виключає можливість збереження свідомості при колапсах.

Раптове падіння систолічного тиску відбувається з двох загальних причин - зменшення серцевого викиду або зменшення загального периферичного опору судин. Якщо патогенез кардіоваскулярних синкопів цілком залежить від першої причини, то ортостатичні та рефлекторні напади можуть бути пов’язані з обома механізмами. Якщо звернутись до частоти виникнення того чи іншого варіанту синкопе, то превалюють рефлекторні причини, а серед них вазовагальні.

Патогенез різних варіантів синкопальних розладів (АТ – артеріальний тиск, ВНС – вегетативна нервова система, НедВНС – недостатність вегетативної нервової системи, ОЦК – об’єм циркулюючої крові).

Найчастіше це відбувається в стандартних ситуаціях. Наприклад, падіння післяопераційного хворого при спробі самостійно розпочати ходити або падіння підлітка при тривалому стоянні на шкільній лінійці зумовлені ортостатичними рефлекторними колапсами. Вигляд крові, перебування в операційній, присутність на місці вбивства можуть бути причиною вазовагального синкопе емоційного дистресу. Молоді чоловіки (особливо після зловживання алкоголем) при сечевипусканні в нічний час можуть знепритомніти внаслідок підвищення тонусу парасимпатичної нервової системи. Також описані випадки непритомності у мужчин похилого віку під час гоління електричним бритвами внаслідок подразнення синокаротидного вузла. Сильний біль, кашель також можуть привести до синкопе.

Проблему складають випадки, коли непритомність є наслідком кардіальних причин. Значно гірший прогноз та відсутність типової симптоматики ускладнюють ведення таких хворих. Серйозні наслідки можуть також бути при нападі епілепсії. Дебют хвороби, особливо при відсутності свідків, досить часто помилково приймають за сипкопе.

Інша проблема полягає в тому, що напади істерії часто можуть імітувати як непритомність, так і епілепсію. Зважаючи на те, що особи з істерією мають певні «акторські здібності», вони можуть розігрувати той чи інший варіант в залежності від свого життєвого досвіду. Ще кілька десятиріч назад більшість з населення могли бути очевидцями епілептичного нападу доволі часто. Зараз хворі на цю недугу приймають сучасні препарати і тому ймовірність спостерігати за такими нападами значно скоротилась. Це відбивається на характері істеричних нападів – якщо раніше переважали псевдоепілептичні судоми з «істеричною дугою» і т. ін., зараз частіше відбувається імітація простої непритомності. Допомогти може комплексна оцінка клінічної картини та обставин виникнення епізоду

Диференціальна діагностика окремих синкопальних нападів.

	Синкопе	Епілепсія	Істерія
Обставини (причини)	При переляку, певних типових ситуаціях	Раптово, при гіпервентиляції (емоції + або -)	При конфлікті та “глядачах”, гострій потребі співчуття
Тазові органи	Дефекація і сечовипускання при нападі Морганьї-Адамса > 40c	Часто дефекації і сечовипускання	Нема дефекації (сечовипускання)
Судоми	Судоми при нападі Морганьї-Адамса > 20c	Наявні фази тонічних, а потім клонічних судом	Фазовість судом відсутня, “істерична дуга”
Зіничний рефлекс	Зіничний рефлекс залежть від тривалості ішемії	Зіниці широкі і на світло не реагують	Зіниці широкі на світло реагують
Прикус язика	Нема	Характерний	Нема
Болі в кінцівках	Відсутні	Часто	Різноманітні скарги
Амнезія	Часткова	Повна на весь період нападу	Відсутня

На що необхідно звернути увагу при фізикальному обстеженні:

- Рівень свідомості (чи повністю орієнтований пацієнт).

- Пульс, артеріальний тиск, температура тіла, частота дихання, сатурація крові киснем.

- Систолічний АТ сидячи, лежачи і після вставання (ортостатична гіпотензія безпосередньо після вставання – 10мм рт.ст є ознакою крововтрати 1000мл крові; зниження АТ більш ніж на 20мм рт.ст. через 2 хв. – ортостатичні синкопи).

- Пульс на артеріях (оцініть наявність шумів на магістральних артеріях і симетричність пульсу).

- Набухання шийних вен (при наявності підвищеного тиску в яремних венах виключіть ТЕЛА, легеневу гіпертензію та тампонаду серця).

- Серцеві шуми (аортальний стеноз і гіпертрофічна кардіоміопатія можуть викликати синкопальний стан при навантаженні; міксома передсердь може протікати під маскою мітрального стенозу; функціональний шум над всіма точками та «шум дзиги» над шиєю – ознака анемії, яка налаштовує на синкопе).

- Рухливість шиї (чи викликають рухи шиєю переднепритомний стан? Чи спостерігається ригідність м'язів потилиці?).

- Вогнищева неврологічна симптоматика (як мінімум, оцінити поля зору, реакцію зіниць на світло, силу кінцівок, сухожилкові рефлекси, рефлекс Бабінського, менінгеальні знаки при судомах).

- Очне дно (наявність крововиливів або набряку диска зорового нерва можуть бути свідченням церебральних катастроф, які призвели до непритомності).

Серед інструментальної діагностики на догоспітальному етапі необхідно виконати ЕКГ. Це досить часто може мати ключову роль у діагностиці. Чим раніше зроблене це дослідження, тим вища ймовірність виявити патологію. Найчастіше причиною кардіальних синкопів (с-му Морган’ї-Адамса-Стокса) є неповні АВ-блокади в період трансформації в повну. Досить часто непритомнюють пацієнти з різними типами пароксизмальної тахікардії незалежно від її характеру. При частоті серцевих скорочень (ЧСС) вище 180 за хвилину, діастола настільки коротка, що падає серцевий викид.

Увагу треба приділити пацієнтам з брадикардією – ЧСС менше 50 за хвилину. Це може бути ознакою синдрому слабкості синусового вузла (СССВ) у варіанті «тахі-браді», сино-атріальної блокади і т.ін. Відрізнити фізіологічну брадикардію, яка припустима у спортсменів, від патологічної при СССВ можливо за допомогою фармакотесту з атропіном. Підкішкірне введення 1-2 мл 0,1% препарату при фізіологічній брадикардії в межах 30 хвилин викликає наростання ЧСС +25%, а при СССВ таке не спостерігається.

Невідкладна допомога. Забезпечити доступ свіжого повітря, звільнити постраждалого від незручного, стискаючого одягу. Надати положення тіла з опущеною головою та підведеними догори ногами, що збільшить приплив крові до мозку. Інгалації нашатирного спирту.

Корисним буде при повторних вазовагальних синкопе навчити пацієнта виконувати прості прийоми з «ізометричним протитиском». При появі передвісників – запаморочення, потемніння в очах – пропонується напружити м’язи кінцівок на максимально довгий час або до зникнення симптомів недуги/

Формуляр лікарських засобів для ведення синкопальних станів на догоспітальному етапі

Назва	Ефект/ Покази	Режим дозування	Протипокази
Мезатон (фенилэфрин)	Судинозвужувальний / передозування альфа-адреноблокаторами; ортостатичні порушення, конституціональна гіпотензія	2-5 мг п/ш (максимальна доза 10мг)	Гіпертензія, феохромоцитома, обструкція сечових шляхів, важка ниркова недостатність, зактритокутова глаукома, гіпертиреоз, органічні ураження серця, аритмії
Преднізолон	Глюкокортикостероїдний гормон/ гостра недостатність кори надниркових залоз, гіпотензія на фоні адисонізму, АВ-блокада імовірно на тлі міокардиту	30-60мг в/в	(лише відносні): важкі вірусні інфекції, системні мікози, артеріальна гіпертензія, активний туберкульоз, виразкова хвороба шлунка, період вакцинації
Глюкоза	Підозра на гіпоглікемію; відновлення ОЦК при гіповолемії (5 розчин)	До 60мл 40% глюкози в/в болюсом при лікуванні гіпоглікемічних станів; 200-800мл 5% глюкози при гіповолемії в/в крапельно	Практично немає. Введення великих об’ємів рідини обмежується рівнем ЦВТ до 150мм вод.ст.
Атропін	Позитивний дромотропний/ АВ-блокада	Атропіну сульфат 0,1% 0,75-1мл в/в або в/м, або п/ш, повторюючи кожні 1-2години	Глаукома, психічні розлади при попередніх введеннях; виражена доброякісна гіперплазія простати

Госпіталізація. При загрозливих станах непритомність може вимагати транспортування хворого до лікарні швидкої допомоги.

Показами для обов'язкової госпіталізації є непритомність і:

1. Інфаркт міокарда або кардіоміопатія в анамнезі.

2. Болі в грудній клітці.

3. Раптовий головний біль.

4. Набухання шийних вен з ціанозом.

5. Ознаки вираженого ураження клапанного апарату серця.

6. Ознаки застійної серцевої недостатності.

7. Патологічна ЕКГ з ознаками наведеними вище.

Покази до госпіталізації в кардіологічне відділення та ЕКГ-моніторування:

1. Пацієнти з ЕКГ-ознаками порушення провідності, але без абсолютних показань до проведення тимчасової кардіостимуляції: синусова брадикардія <50 в 1 хв, не пов'язана з прийомом β-блокаторів; зупинка синусового вузла на 2-3 с; двопучкова або трипучкова блокада.

2. Пацієнти з ризиком шлуночкової тахікардії: інфаркт міокарда в анамнезі, кардіоміопатія, подовжений інтервал QT.

В Каліфорнії був проведений кластерний аналіз синкопальних епізодів, які були приводом до звернень на приймальне відділення лікарні швидкої допомоги. Результатом цього дослідження було формування «Правила San Francisco», за яким визначають особливо небезпечні стани і відповідну діагностичну тактику.

Правило San Francisco (2006) - прогноз синкопе.

§ наявна застійна серцева недостатність § порушення на ЕКГ § гематокрит < 30 § задишка § систолічний АТ < 90 mmHg за годину після нападу

Хоча б одна позитивна ознака свідчить про можливість серйозних ускладнень чи подій в найближчі 7 днів. чутливість - 98%, специфічність - 56%

Згідно з визначенням ВООЗ, травма є фізичним ушкодженням організму, що виникає внаслідок дії певного виду енергії (механічною, термічною, електричною, хімічною або радіаційною), що перевершує по своїй силі поріг толерантності організму. В деяких випадках травма є наслідком недоліку субстратів життєдіяльності (утоплення, повішення, замерзання).

Електротравма є ураженням організму під дією електричного струму.

Причини захворювання: Проблема електричної травми, за винятком уражень блискавкою, стала актуальною порівняно недавно. На сьогодні постійне збільшення кількості джерел електроенергії, пов'язане з розвитком науково-технічного прогресу, безумовно, підвищує рівень комфортності життя, але в той же час обумовлює стабільність частоти виникнення електротравм і електроопіків.

Розрізняють ураження технічною і атмосферною електрикою. Не вивчені дуже рідко фіксовані ураження електричними розрядами, що продуковані спеціальними органами деяких видів морських тварин. Ураження технічною електрикою майже завжди відбувається при безпосередньому контакті з провідником електричного струму. Рідко людина може бути уражена електричним струмом високої напруги без дотику до провідника, через дуговий контакт на близькій відстані від провідника. Ураження електричним струмом може піти від крокової напруги, яка виникає через різницю потенціалів на двох стопах, що торкаються землі поблизу лежачого на грунті провідника високої напруги.

Механізми виникнення і розвитку захворювання (Патогенез):

Патогенез ураження електричним струмом до кінця не вияснений, оскільки практично неможливо вивчити процеси, що відбуваються в живих тканинах у момент проходження через них електричного струму. Аномальне проходження електронів через тіло у момент ураження електричним струмом призводить до ушкоджень або загибелі організму шляхом деполяризації клітинних мембран нервів і м'язів, обумовлюючи виникнення патологічних електричних ритмів в серці і центральній нервовій системі; до виникнення зовнішніх і внутрішніх електричних опіків внаслідок нагрівання і випару клітинних мембран. Проходження електричного струму через мозок призводить до втрати свідомості і виникнення судом внаслідок виникнення вогнищ патологічної деполяризації нейронних мембран. У важких випадках подібна деполяризація призводить до паралічу дихання, який є однією з причин загибелі від ураження електричним струмом.

Ураження змінним струмом при проходженні його через серце здатне викликати фібриляцію. Якщо потерпілий піддається безперервній дії струму впродовж деякого часу, порушення транспорту кисню внаслідок порушення дихання і спазм гладкої мускулатури судин може привести до ішемічного ушкодження мозку і внутрішніх органів.

Електричний струм чинить на людину теплову, електрохімічну і біологічну дію. Електрична енергія, проходячи по тканинах організму, зустрічає на своєму шляху опір і переходить, згідно із законом Джоуля, в теплову. Електрохімічні зміни під дією струму призводять до агрегації тромбоцитів і лейкоцитів, переміщенню внутрішньо і позаклітинних іонів, поляризації білків, утворенню газу і пари, що надають тканинам комірчастий вид та ін. Біологічна дія проявляється порушеннями провідності серця, роботи нервової системи, скороченням скелетної мускулатури і так далі.

Власне електроопіки утворюються в результаті перетворення електричної енергії на теплову в тканинах потерпілого. Вони виникають головним чином в місцях входу струму (від джерела електроенергії) і його виходу (до землі), в місцях найбільшого опору, утворюючи опікові поверхні різної площі і глибини, найчастіше у вигляді, так званих, міток або знаків струму. Електрична енергія, перетворюючись на теплову, коагулює і руйнує тканини. Проте специфічність прояву електричних опіків обумовлена не лише глибиною самого коагуляційного некрозу, але і ураженням тканин, що оточують опік, і загальними змінами, які виникають в результаті проходження електрики. Слід пам'ятати, що електричний струм ушкоджує тканини не лише на місці його застосування, але і на усьому шляху свого проходження.

Важкість і характер електротравми в основному визначається:

· видом, силою і напругою струму,

· шляхом його проходження через організм,

· тривалістю його дії,

· опором тканин.

Відомо, що постійний струм менш небезпечний, ніж змінний. Дія змінного струму на організм залежить від його частоти: так, низькочастотні струми (50-60 Гц) небезпечніші, ніж високочастотні. Проте найбільше значення мають сила і напруга електричного струму.

Поріг сприйняття рівня сили постійного струму, що входить в тіло, складає 5-10 мА, поріг сприйняття використовуваного в побуті змінного струму (60 Гц) - 1-10 мА.

При струмі 10-15 мА людина не може відірвати руки від електродротів. Струм силою 0,05-0,1 А визнається смертельним, хоча в окремих випадках смерть може наставати і при меншій силі.

Розрізняють ураження електричним струмом низької і високої напруги, а також ураження атмосферною електрикою (блискавкою). Низькою вважається напруга до 1000 вольт, високою - більше 1000. Слід зазначити, що ураження струмом високої напруги може відбуватися і без безпосереднього контакту з джерелом електроенергії в результаті дії крокової напруги або дуги вольта. Під терміном «крокова напруга» розуміють різницю напруги між двома точками землі, що знаходяться на відстані кроку (зазвичай 0,8 м). Вона виникає в результаті електризації землі випадково випавшим або прокладеним в землі провідником з високою напругою струму, або ж може спостерігатися під час входження в землю розряду атмосферної електрики (блискавки). Під терміном «вольтова дуга» мають на увазі переміщення електричного заряду по повітрю на відстань від декількох сантиметрів до метра від джерела струму з високою напругою в декілька кіловольт. Локальні опіки, що виникають при цьому, обмежені але поширюються на велику глибину. Утворенню дугового контакту сприяє підвищена вологість повітря.

Низьковольтні опіки - переважно побутові. Електричний струм низької напруги зазвичай проходить з урахуванням шляху найменшого опору, тобто по тканинах, що мають низький опір, які розташовуються в порядку, описаному нижче.

Високовольтні опіки частіше виникають на виробництві (при встановленні апаратів, контактах з високовольтними лініями і тому подібне), являються, як правило, більш важкими, нерідко поєднуються з механічною травмою і опіками полум'ям від палаючого одягу, і розташованих поруч предметів. Струм високої напруги поширюється по найкоротшому шляху, викликаючи значно важчі ушкодження. Часто розвивається опікова хвороба. Характерні поєднані і комбіновані ураження магістральних судин з некрозом м'язових масивів, ушкодження внутрішніх органів. Загальна дія струму на організм спостерігається у більшості пацієнтів. Летальні результати, як правило виникають саме в результаті високовольтних уражень.

Разом із силою і напругою струму велике значення має шлях його проходження від точки входу до точки виходу. Шлях струму через тіло називають петлею струму. Найбільш небезпечним варіантом вважається так звана повна петля (дві руки - дві ноги): в цьому випадку струм неминуче проходить через серце, що може викликати порушення його роботи аж до зупинки. Проходження електричного струму по різних шляхах в деякій мірі умовне. Навіть при одній і тій же петлі струм в організмі може просуватися по ряду паралельних провідників з різним опором і відгалуженнями, згідно із законом Кирхгофа. Опір тканин істотно варіює і пов'язаний з питомою вагою рідини, присутньої в них. Так, найменший опір мають нервова система, кров, слизові оболонки і м'язи. Середній опір має суха шкіра. Високий опір властивий хрящовій і жировій тканині, кісткам. Слід зазначити, що опір може мінятися залежно від об'єктивних обставин: наприклад, суха і потовщена шкіра людей, що займаються ручною працею, чинить значно більший опір в порівнянні з вологою і тонкою шкірою.

Важливе значення має тривалість контакту потерпілого з джерелом електроенергії. Так, при дії струму високої напруги потерпілий може бути відразу ж відкинутий за рахунок різкого скорочення м'язів. В той же час при нижчій напрузі спазм м'язів може спровокувати тривале захоплення провідника руками. Чим триваліша дія струму, тим важче ураження і більша вірогідність летального результату.

Разом з характеристиками самої електрики слід враховувати і деякі інші чинники. Так, у вологих і сирих приміщеннях (лазні, ванни, землянки і тому подібне) провідність електрики істотно збільшується. Результат електротравм в той же час багато в чому залежить від стану організму у момент ураження і віку потерпілого.

Клінічна картина захворювання (симптоми і синдроми):

Клінічна картина дуже різноманітна і обумовлена тяжкістю і особливостями самої електротравми. Струм, проходячи через різні органи і тканини, викликає цілий ряд серйозних порушень. Для класифікації важкості електричних уражень зазвичай використовують шкалу, запропоновану Г.Л.Френкелем, а також класифікацію С.А.Поліщука і С.Я.Фисталя.

Г.Л.Френкель пропонує класифікувати важкість електротравм таким чином:

I ступінь - часткові судоми;

II ступінь - загальна судома, що не спричиняє за собою стан прострації після відключення струму;

III ступінь - важка прострація і неможливість деякий час рухатися і після відключення струму, з втратою свідомості або без нього;

IV ступінь - моментальна смерть або смерть з попередньою прострацією.

С.А.Поліщук і С.Я.Фисталь (1975) рекомендують використовувати наступну класифікацію:

1) легка електротравма - судомне скорочення м'язів без втрати свідомості;

2) електротравма середньої важкості - судомне скорочення м'язів і втрата свідомості, ЕКГ в нормі;

3) важка електротравма - втрата свідомості і порушення серцевої і дихальної діяльності;

4) украй важка електротравма - клінічна смерть.

Головними причинами смертельних результатів при електротравмі прийнято вважати зупинку серця - частіше внаслідок фібриляції, зупинку дихання через параліч дихального центру, шоку, а також внаслідок комбінації вказаних причин.

Описано немало випадків раптової смерті потерпілих через декілька годин після електротравми на тлі уявного благополуччя. Тому будь-який потерпілий від удару електричного струму обов'язково має бути госпіталізований в спеціалізований стаціонар, де при необхідності йому може бути надана невідкладна реанімаційна допомога.

При дії електричного струму високої напруги вірогідне настання глибокого розладу діяльності ЦНС з гальмуванням центрів серцево-судинної і дихальної систем, що називається «уявною смертю» або «електричною летаргією». Клінічно такий стан проявляється непомітною серцевою і дихальною діяльністю. Якщо в таких випадках приймаються необхідні реанімаційні заходи, то найчастіше вони призводять до успіху, інакше за відсутності адекватної допомоги можливе дійсне настання смерті.

У разі масивної електротравми можуть розвиватися ознаки шоку, вимагаючі проведення інтенсивної терапії.

Часто спостерігаються ураження нервової системи, розлади кровообігу, дихання, виникають електроопіки різної міри обширності.

Електричний струм, проходячи через структури нервової системи, призводить до порушення її функцій, іноді залишаючи після себе важкі ушкодження у вигляді кровотеч, набряків та ін. Можуть відзначатися втрата свідомості різної тривалості і міри з подальшою ретроградною амнезією, судоми, запаморочення, головний біль. У ряді випадків спостерігаються симптоми підвищеного внутрішньочерепного тиску (світлобоязнь, ригідність потиличних м'язів симптом Кернига, епілептиформні припадки і тому подібне). Нерідкі більш менш стійкі парези або паралічі нервів з руховими, чутливими і трофічними порушеннями. Можливий розлад терморегуляції з асиметрією температури в різних областях тіла, зникнення фізіологічних і поява патологічних рефлексів та ін. В легших випадках клінічні прояви обмежуються мигтінням в очах, слабкістю, розбитістю і так далі. Серед органічних ушкоджень типовими вважають спинальноатрофічні захворювання, пов'язані з ураженням струмом спинного мозку в області передніх рогів мозку і сірої речовини в колі центрального каналу, що проявляються в трофічних і вазомоторних порушеннях іннервованих областей.

Порушення з боку серцево-судинної системи, як правило, носять функціональний характер і часто виражаються у формі різних порушень ритму серцевої діяльності (синусова аритмія, тахи і брадикардія, екстрасистолія, явища серцевої блокади). Найбільш важким порушенням є фібриляція шлуночків і зупинка серця. Тривалий спазм судин, як вже було сказано, може привести до ішемічних уражень центральної нервової системи, кінцівок і внутрішніх органів. Наприклад, для тривалого спазму судин кінцівок клінічно характерна їх синюшність, набряклість, похолодання і відсутність пульсу на магістральних судинах.

Дія струму на поперекополосату та гладку мускулатуру викликає її спазм що може виражатися судомами скелетних м'язів, спазмом м'язового шару судин з підвищенням артеріального тиску, коронароспазмом. Ушкодження струмом стінок судин в деяких випадках можуть призводити до подальших аррозивным кровотеч, значне скорочення скелетних м'язів при ураженні струмом високої напруги або атмосферною електрикою - до переломів хребта і довгих трубчастих кісток. Переважання явищ випару і некрозу в поперекополосатій мускулатурі обумовлює її набряк з утиском у фасціальних футлярах, що вимагає невідкладної хірургічної корекції. Крім того, набряк м'язів викликає або збільшує судиннонервові пучки кінцівок з посилюванням явищ набряку і ішемії.

Внаслідок дії яскравого світла, наприклад при дузі вольта, можуть виникати розлади зору у вигляді кератиту, хоріоїдиту з подальшим розвитком катаракти, яка спостерігається приблизно в 6 % випадків ураження струмом високої напруги. Також можуть відзначатися відшарування сітківки і гіфема. Можливі ураження органів чуття у вигляді шуму у вухах, пониження слуху, розладів дотику. При дії струму високої напруги або блискавки можуть спостерігатися розриви барабанних перетинок, травми середнього вуха з розвитком гематотимпанума, отоліквореї і подальшою глухотою. Іноді зустрічається травматична емфізема і набряк легенів (при ураженні струмами високої напруги - забиття і розриви легенів), функціональна недостатність печінки, гломерулонефрит, скороминущі ентерити. Описані випадки ураження шлунку, підшлункової залози жовчного міхура.

У місцях найбільшого опору струму - вході і виході - внаслідок переходу електричної енергії в теплову утворюються опіки аж до обвуглювання кінцівок і ділянок тіла (при важких ураженнях), але найчастіше - у вигляді електроміток або знаків струму, що є ділянками сухого некрозу. Форма електроміток округла або овальна, але може бути і лінійною; колір зазвичай світліше навколишньої шкіри - сіруватобілий або блідий жовтий. Нерідко по краях ураженої шкіри є валкоподібне підвищення, внаслідок чого середина мітки здається декілька запалою. Характерною ознакою електроміток є їх повна безболісність, через ураження нервових закінчень. Іноді відзначається відшаровування епідермісу у вигляді пухирів, але на відміну від термічних опіків - без рідкого вмісту. Волосся в області електроміток, зберігаючи свою структуру, спіралеподібно закручується. Характерне явище металізації - відкладення часток металу провідника в шкірі (жовтокоричневого кольору - заліза, синьозеленого кольору - міді і так далі), які при електротравмі низької напруги розташовуються на поверхні, при високій - поширюються в глиб шкіри. Внаслідок цього в зоні контакту можуть відображатися деталі конфігурації провідника. Мітки виходу, як правило більше виражені, ніж мітки входу. У місцях згинів струм, проходячи по коротшому шляху, може вийти з тіла і знову увійти, залишаючи етапні електромітки.

Вторинними ушкодженнями при електротравмі, безпосередньо не пов'язаними з дією струму, найчастіше являються термічні опіки від предметів, що спалахнули, механічні травми в результаті падіння з висоти, відкидання від джерела електроенергії і тому подібне, здатні значно ускладнювати загальний стан потерпілих.

Клінічний перебіг електроопіків багато в чому схожий з течією термічних опіків. При великих ураженнях, у тому числі і глиблежачих тканин (м'язів, кісток і так далі) велика вірогідність розвитку опікової хвороби.

Деякі особливості має клінічна картина в результаті ураження блискавкою. Відзначаються вища летальність, яка зазвичай складає 70-90 %, і часта втрата свідомості. У місцях контакту блискавка викликає глибоке обвуглювання тканин, а іноді і розриви шкіри. Характерні симетричність уражень при проходженні електричного розряду від голови до обох ніг і переважне ураження нижньої частини тіла від крокової напруги, що виникає при ударі блискавки поблизу потерпілого.

Слід зазначити, що клінічні прояви електротравми залежно від їх конкретних особливостей можуть значно варіювати: від уражень легкої міри до украй важких станів, що призводять в деяких випадках до смерті потерпілих.

Діагностика захворювання

Діагностика електротравми не представляє складнощів - т.я. або пацієнт знаходиться поблизу джерела струму, або є анамнестичні вказівки на контакт із струмом.

А ось для оцінки стану органів і систем після електротравми необхідно провести комплексне обстеження пацієнта:

Заг. аналіз крові

Заг. аналіз сечі

ЕКГ

Рентгенографію органів грудної клітини

Електроліти крові

Біохімічний аналіз крові

УЗД органів черевної порожнини

КТ, МРТ головного мозку

Невідкладна допомога: Кінцевий результат електротравми багато в чому залежить від надання швидкої та адекватної першоїй медичної допомоги.

В першу чергу, якщо потерпілий знаходиться під дією електричного струму, вказаний вплив необхідно припинити, дотримуючись встановлених правил безпеки. Коли є можливість, необхідно розімкнути електричний ланцюг за допомогою переривника ланцюга або вимикача, або висмикнути вилку з штепсельної розетки. Якщо це з якоїсь причини зробити неможливо, треба віддалити джерело струму від потерпілого, використовуючи ізолюючі предмети, наприклад, суху дерев'яну палицю, одяг, мотузок, шкіряні або гумові рукавички та ін. Для ізоляції самого рятувальника можна також використовувати ізолюючі предмети: сухі дошки, гуму, автомобільну шину і тому подібне. При звільненні потерпілого від джерела вище 1000 вольт слід приймати спеціальні заходи безпеки.

Після звільнення постраждалого від дії струму приступають до надання першої допомоги. Важливо одразу ж правильно оцінити стан серцевої і дихальної діяльності. При необхідності починають реанімаційні заходи - закритий масаж серця, штучну вентиляцію легенів (дихання рот в рот та ін.).

На місці травми необхідно швидко оцінити ситуацію і визначити черговість реанімаційних заходів. Якщо є ознаки клінічної смерті, необхідно негайно почати (чи продовжити) непрямий масаж серця і штучну вентиляцію легенів дихальним апаратом через маску, а при неефективності - провести інтубацію трахеї. У разі безуспішності цих заходів впродовж 2-3 хв. потрібно інтракардіально ввести 1 мл 0,1% розчину адреналіну і 10 мл 10% розчину кальцію хлориду, в/в - 1 мл 0,05% розчину строфантину, розчиненого в 20 мл 40% розчину глюкози, або провести електричну дефібрилляцію серця. Транспортують до лікувальної установи потерпілих з ознаками шоку тільки в положенні лежачи при постійному контролі серцевої діяльності. Евакуація таких хворих, якщо вона триває більше 20-25 хвилин повинна супроводжуватися проведенням протишокових заходів в дорозі: інгаляцією кисню, в/в введенням колоїдних плазмозамінних і електролітних розчинів (реополіглюкін, лактасол та ін.), застосуванням кардіотонічних, антигістамінних спазмолітичних, анальгезирующих засобів і ін.

Перед транспортуванням на обпалені поверхні накладають сухі марлеві або контурні пов'язки. Накладення мазевих пов'язок протипоказане.

Усі потерпілі з явищами шоку підлягають госпіталізації у відділення або палати реанімації та інтенсивної терапії. Хворі з обмеженими електроопіками без ознак електричного або опікового шоку госпіталізуються в загальні палати хірургічного стаціонару. Потерпілі без локальних уражень, навіть при задовільному стані, госпіталізуються на 2-3 дні в загальнотерапевтичне відділення для спостереження і обстеження. Їм проводять місцеве консервативне лікування: туалет опікових ран, за показниками - перев'язки. Тут же лікуються хворі з електротравмою. Їм за показниками вводять серцеві і антиаритмічні препарати, вітаміни, інші симптоматичні засоби (корглікон, АТФ, кокарбоксилаза, нітрогліцерин, еуфіллін, лідокаїн, вітамін С та ін.).

Переохолодження організму - це загальний стан людини, коли на всю поверхню тіла впливає холод, а температура тіла при цьому падає нижче 35° C.
Щорічно до лікувальних закладів України надходять постраждалі з переохолодженням та різними стадіями обмороження. За спостереженням медиків кількість таких хворих збільшується одразу у декілька разів у періоди різких похолодань. Тривалий вплив низьких температур призводить до обмороження та замерзання, функції організму при цьому пригнічуються, а при тривалому впливі холоду і зовсім згасають. Переохолодження та обмороження - схожі поняття, але мають деякі відмінності.

Патогенез переохолодження пов'язаний з порушенням нервово-гуморальних механізмів терморегуляції з підвищеним викидом з кров катехоламінів, глюкокортикоїдів, посиленим розпадом глікогену, збільшенням концентрації цукру в крові, гіпоксією, зрушенням кривої дисоціації оксигемоглобіну вліво, утрудненою віддачею кисню тканинам, розладами периферичного кровообігу і метаболізму.

Організм стає менш стійким до охолодження при голодуванні, значному виснаженні, алкогольному сп'янінні, попаданні в холодну воду, а також після травми чи крововтрати. Відмічено, що переохолодження настає швидше у старих людей та дітей. Підвищена вологість повітря, сильний вітер, особливо якщо людина вдягнена в легкий, тісній або промоклий одяг, сприяють виникненню холодової травми.

Фактори, які впливають на переохолодження організму:

1. Температура навколишнього середовища та води. Особливо небезпечною вважається вода з температурою нижче 10° С, так як час виживання в ній людини приблизно півгодини.

2. Час перебування на холоді або в воді.

3. Порушення або недостатність механізму терморегуляції. Ці явища можуть бути викликані виснаженням енергетичних ресурсів організму (вік, неповноцінне харчування або голодування), перенесеними або наявними захворюваннями, слабо розвиненим підшкірним жировим шаром потерпілого.

4. Відсутність або неефективний захист від холоду. За інших рівних умов швидше гинуть особи, які оголені або легко одягнені.

5. Гідрометеорологічні причини (вітер, температура повітря).

6. Недостатній загальний фізичний розвиток і слабка загартованість організму людини.

7. Психічні реакції в результаті аварійної ситуації (страх, пригнічений стан, паніка).

8. Травматичні ушкодження.

9. Фізична перевтома.

10. Незнання прийомів само- та взаємодопомоги в боротьбі за виживання

Виділяють наступні ступені переохолодження:

· Легкий ступінь – переохолодження виникає, якщо температура тіла знижується до 32-34 градусів. Шкірні покриви набувають блідого забарвлення, з'являються озноб, ускладнення мови, "гусяча шкіра". Артеріальній тиск залишається в межах норми або незначно підвищується. При легкому переохолодженні вже можливі обмороження різних ділянок тіла, 1-2 ступенів.

· Середній ступінь переохолодження тягне за собою зниження температури тіла до 29-32 градусів. Пульс при цьому значно сповільнюється – до 50 ударів на хвилини. Шкіра стає синюшною, холодною на дотик. Дещо знижується артеріальній тиск, а дихання стає поверхневим та не частим. Часто при переохолодженні середньої тяжкості раптово виникає сонливість. Категорично не можна дозволяти спати потерпілому, тому що вироблення енергії під час сну значно знижується, людина в такому стані може загинути. При цій стадії переохолодження можливі відмороження 1-4 ступенів.

· При важкому ступені переохолодження температура тіла стає нижчою 31 градуса. Людина вже втрачає свідомість, пульс сповільнюється до 36 ударів за хвилину. Часто виникають судоми і блювота. Дихання стає зовсім рідкісним – до 3-4 на хвилину. Відбувається гостре кисневе голодування головного мозку. При цьому ступені переохолодження обмороження дуже важкі, і якщо негайно не надати допомогу, настане задубіння та смерть.

Відмороження - це місцева дія низької температури, що призводить до пошкодження будь-якої частини тіла (аж до омертвіння).

Виділяють чотири ступені обмороження:

· I ст. – (найбільш легкий випадок) частіше виникає при недовготривалому впливі низької температури на організм людини. Уражена ділянка шкіри бліда, після відігрівання червоніє, в деяких випадках має темно-червоний відтінок, починає розвиватись набряк. Омертвіння шкірі не виникає. Через тиждень після обмороження може розпочатися незначне шелушіння шкірі. Повне одужання відбувається на 5-7 день після обмороження. Перші ознаки такого обмороження – відчуття печіння, поколювання з подальшим онімінням ураженої ділянки тіла. Потім виникають свербіж шкіри та незначний або сильний біль.

· П ст. – виникає при більш тривалому контакті з холодом. На початковій стадії охолодження виникає блідість та втрата чутливості в ділянці тіла, але ці прояви виникають при усіх спупенях обмороження. Тому найбільш характерна ознака ІІ ступеню – виникнення пухирів, наповнених прозою рідиною. Повне відновлення шкірі відбувається протягом 1-2 тижнів без грануляцій та рубців. При обмороженні ІІ ступеню після відігрівання виникає біль, більш інтенсивний та тривалий ніж при травмі І ступеню. Має місце свербіж та печіння шкірі.

· III ст. – тривалість періоду впливу холоду та зниження температури ураженої ділянки організму людини збільшується. Пухирі, що виникли на початковій стадії, заповнені рідиною з кров'ю, їхнє дно фіолетово-червоного кольору, нечутливе на дотик. Відбувається відмирання всіх елементів шкірі з виникненням, після одужання, на цих місцях грануляцій та рубців. Уражені нігті не відростають або відростають деформовані. Відторгнення тканин, що відмерли, закінчується через 2-3 тижні, після чого розпочинається рубцювання, яке триває до одного місяця. Інтенсивність та тривалість болю більш виражена ніж при обмороженні ІІ ступеню.

· IV – виникає при довготривалому впливі холоду, зниження температури в уражених ділянках тіла. Воно часто поєднується з обмороженням ІІІ і ІІ ступенів. Відмирають усі шари м'яких тканин, нерідко уражаються кістки та суглоби. Уражена ділянка тіла темно-синього кольору, Інколи з мармуровим відтінком. Набряк виникає одразу після відігрівання і швидко збільшується. Температура ураженої ділянки шкіри однозначно нижча ніж на прилеглих частинах тіла. Пухирі виникають на менш уражених ділянках, де виникло обмороження ІІІ-ІІ ступенів. Відсутність пухирів, швидке поширення набряку, відсутність чутливості, свідчать про наявність обмороження IV ступенів. Під час довготривалого перебування людини під дією низької температури виникає не тільки місцеве ураження частин тіла, але й загальне охолодження організму.

Омертвіння тканин при відмороженні закономірно обмежується гомілковостопним і променево-зап'ястковим суглобами, у виняткових випадках поширюється вище, але ніколи не переходить кордонів колінного та ліктьового суглобів.

Якщо у потерпілого одночасно спостерігаються ознаки відмороження і гіпотермії, в першу чергу надавайте допомогу як при гіпотермії.

Цей стан може призвести до смерті, якщо людину терміново не зігріти. Але навіть у цьому випадку не варто залишати без уваги відмороження, адже воно при тяжкому ступені може призвести до ампутації пошкодженої частини тіла. Гіпотермія належить до невідкладних медичних станів.

Принципи надання першої допомоги при гіпотермії:

Негайно забезпечити умови щодо припинення тепловіддачі організмом: витягти людину з холодної води, снігу, холодного приміщення, відкритого, що продувається вітром простору, підняти з мокрої, холодної поверхні.

Потерпілого внести в тепле, сухе приміщення, зняти взуття, шкарпетки, рукавички та одяг, тепло закутати, дати гарячі напої та почати негайне відігрівання відморожених частин тіла за допомогою розтирання чистими руками, змоченими спиртом.

Розтирати потерпілого іноді доводиться довго, до появи чутливості, почервоніння і відчуття жару у пошкодженій частині тіла, доки шкіра не стане м'якою и теплою.

Слід пам'ятати, що розтирання відморожених частин тіла снігом шкідливе, тому що це обтяжує переохолодження, а крижинки ранять шкіру. Також не слід розтирати шкіру при появі набряку та пухирів.

При переохолодженні середнього та важкого ступеня, якщо потерпілий знаходиться у важкому стані: непритомніє, пульс і дихання уповільнені або взагалі відсутні, – необхідно якомога швидше приступити до надання невідкладної медичної допомоги.

При обмороженні I ступеня охолоджені ділянки слід зігріти до почервоніння теплими руками, легким масажем, розтираннями вовняною тканиною, диханням, а потім накласти ватно-марлеву пов'язку.

При обмороженні II-IV ступеню швидке зігрівання, масаж або розтирання робити не слід. Неприйнятний і неефективний варіант першої допомоги – втирання масел, жиру, розтирання спиртом тканин при глибокому обмороженні.На уражену поверхню слід накласти теплоізолюючу пов'язку (шар марлі, товстий шар вати, знов шар марлі, а зверху клейонку або прогумовану тканину).

Постраждалим дають гаряче питво, гарячу їжу, по 1 таблетці аспірину, анальгіну, по 2 таблетки "Но-шпа" і папаверину.

(гіпотермія)

Дата добавления: 2015-07-20