Юридична діяльність та юридична професія у мусульманських правових системах

В той же час необхідно відмітити, що які б зміни не відбувалися у мусульманському праві, юристи цих країн ще довго будуть дотримуватися традиційні методів мислення (що є методами мусульманського суспільства). А тому більш вірогідною у майбутньому буде поява синтезу категорій і понять, що запозичені із західного права та методів мислення, що базуються на традиціях мусульманського права.

Мусульманське право є релігійним правом, невід’ємною частиною релігії ісламу. Встановлення чисто світського права у країнах мусульманського світу неможливе. Ортодоксальність ісламу виключає можливість будь-якого права, яке не буде відповідати нормам шаріату. В ісламі панує концепція теократичного суспільства, в якому держава є одним із інститутів, що забезпечує ісламську релігію. В ісламі відсутній поділ на владу духовну та світську.

Мусульманське право засноване на ісламській релігії і системою норм, що виражена у релігійній формі та санкціонованою або підтриманою теократичною мусульманською державою.

Тому доки буде існувати релігійна мусульманська держава, доти існуватиме і мусульманське право, якої б модифікації воно не набувало.

Багато мусульманських держав заявляють у своїх законах і навіть конституціях про вірність принципам ісламу. Наприклад, у Конституціях Марокко, Тунісу, Алжиру, Мавританії, Ірану, Пакистану; у ЦК Єгипту, Алжиру, Іраку.

Так, у Конституції Ісламської Республіки Іран 1979р. (зі змінами 1989р.) зафіксовано, що Ісламська республіка – це система правління, заснована на вірі в:

– єдиного Бога, в те, що він встановлює закони шаріату, а людина повинна підкоритися його волі;

– божественні одкровення та їх головну роль у тлумаченні законів;

– страшний суд та його конструктивну роль у людському вдосконаленні на шляху до Бога.

Глава про права народу ніби розчиняє окрему людину в іранському етносі. А ряд статей встановлюють, що управління здійснюється законодавчою, виконавчою та судовою владами під контролем імама.

Наявність стійких морально-релігійних джерел, які і наділі визначають поведінку людей; активізація ісламу у сучасних умовах, посилення ісламізації не тільки у суспільному житті, але і в праві, підтримання цього права державою та ін. причини стимулюють належне виконання мусульманського права.

Правові норми мусульманського права створювалися ісламськими юристами. Ісламські правознавці класичного періоду були вищими законодавцями у країні. Аббасиди, що правили Арабським Халіфатом з 750р. визнавали авторитет відомих правознавців і навіть призначали їх на посади у вищу судову інстанцію. Після прийняття класичного вчення "4-х джерел" ісламського права і розвитку застійних процесів у правовій доктрині, почався розвиток нормотворчої діяльності спеціальних правотворчих суб’єктів, які здійснювали у ХІХ ст. відомі кодифікаційні роботи. У всіх мусульманських країнах сучасності існують парламент та інші суб’єкти правотворчості (законотворчості), які встановлюють закони та інші нормативно-правові акти, що регулюють відносини, що не включені у сферу мусульманського права. Хоча все це здійснюється на основі принципів ісламу.

Для належної характеристики юридичної діяльності та юридичної професії у мусульманських правових системах необхідно відмітити і деякі особливості судочинства. Організація судочинства як і мусульманське право формувалися на основі Корану, Сунни та взірцях певних інститутів завойованих країн.

В домусульманській Арабії була відома система арбітрування (арбітражу), яку зафіксував Мухаммед у Корані, але ця система була недостатньою після арабських завоювань та створення мусульманської імперії. Отже, більш пізніші джерела класичного судочинства слід шукати серед чужих інститутів. Судова структура багато чим завдячувала Візантії, а внутрішня еволюція, що опиралась на арабські звичаї, сприяла створенню специфічної мусульманської судової організації і, зокрема, інституту каді (судді). Спочатку це був службовець, якому калідо (губернатор) довірив здійснення правосуддя. Функції цивільні та адміністративні могли виконуватися і немусульманином (євреєм, християнином). На відміну від цього, функції судді міг виконувати тільки мусульманин. Каді був водночас і суддею, і нотаріусом, і опікуном недієздатних, а також здійснював нагляд за дотриманням мусульманського права.

Мусульманське судочинство відрізнялось простотою. Ієрархія суддів не існувала (існувала одна судова інстанція, були відсутні апеляційні структури). Суддя одноособово розглядав справи всіх категорій. До компетенції каді відносилися кримінальні, торгові, цивільні справи (зокрема, майнові справи, укладення подружніх угод, розлучення, виконання заповітів, опіка над вдовами та сиротами тощо). Кожна правова школа мала свого каді. Каді повинен бути спеціалістом як у праві, так і в теології. Однак цей ідеал не часто був реалізований на практиці.

Каді вів справу тільки на прохання позивача за обов’язковою для мусульманського права процедурою. Він повинен був бути об’єктивним щодо обох сторін. Докази вини не вимагалися, якщо сторона визнала звинувачення позивача.

Вироки (рішення) видатних суддів записувалися у спеціальних реєстрах і у майбутньому ставали зразками для подібних справ.

Поряд з посадою каді існувала посада "інтерпретатора" релігійного права, який проводив релігійну експертизу і давав тлумачення складних справ. Пізніше ця професія набула великого значення і на посаду "інтерпретатора" особа призначалася державною владою.

За часів Аббасидів відбувався процес залучення визначних юристів як на суддівські посади, так і на високі державні посади (наприклад, радників каліфа). Суддів призначали самі каліфи. Судді повині були добре знати мусульманське право і вміти його застосувати без втручання влади (це теоретично свідчило про незалежність). Проте, хоча теоретично судді були незалежними, вони змушені були опиратися на політичну владу у виконанні рішень.

Мусульманська адміністрація з часом більшу частину кримінальних справ доручила поліці.

Ведення слідства та адміністративний розгляд скарг привів до створення формальних "трибуналів скарг". Над цією інстанцією опіку здійснювали релігійні суди. Виник дуалізм судової організації. Поряд з судами існували адміністративні трибунали, поліція, халіфи та його представники, які здійснювали функції судочинства.

Дуалізм проявлявся в діяльності двох систем самостійних судів (протилежними як за їх природою, так і за методами).

У ряді арабських країн мусульманські релігійні суди і сьогодні відіграють важливу роль у соціальному механізмі дії права. У окремих країнах (наприклад, Судан) система цих судів має багаторівневий характер (декілька інстанцій), а у інших є паралельні системи мусульманських судів, що відповідають різним правовим школам (Іран, Ліван). В одних країнах ці суди орієнтовані на розгляд справ щодо статусу особи, в інших (країни Аравійського півострова та Перської затоки) компетенція їх більш широка і включає цивільні та кримінальні справи. У Ірані після ісламської революції створені два види релігійних судів: спеціальні цивільні суди і революційні трибунали з кримінальних справ.

У багатьох же арабських країнах намагаються звільнитися від дуалізму світських та релігійних судів і створити єдину судову систему. І в межах цієї системи приймаються рішення по сімейних та майнових справах на основі кодифікованого права.

Традиційні мусульманські суди ліквідовані у Британській Індії з 1882р., Туреччині з 1924р., припинили вони своє існування і у Єгипті, Тунісі (відбулося об’єднання світських та релігійних судів), Бенгалії, Пакистані, Алжирі, Марокко, Гвінеї, Малі, їх компетенція звужена в Індонезії.

До суддів пред’являються високі кваліфікаційні вимоги. Судді мусульманських релігійних судів повинні мати високу релігійно-правову підготовку. Але в сучасних умовах як для застосування шаріату, так і для застосування кодексів все частіше звертаються до юристів, що отримали західну освіту. Сучасні судді знаходяться на оплачуваній службі у держави і повинні мати університетську юридичну освіту.

Все вищезгадане підтверджує, що мусульманське право є одним з найбільших підтипів релігійно-звичаєвого типу правової системи.

Дата добавления: 2015-07-20