Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АрхитектураБиологияГеографияДругоеИностранные языки
ИнформатикаИсторияКультураЛитератураМатематика
МедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогика
ПолитикаПравоПрограммированиеПсихологияРелигия
СоциологияСпортСтроительствоФизикаФилософия
ФинансыХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника

Сутність, структура і функції політичної системи

Структура політичної системи | Типологія політичних систем | Розділ 4. ПОНЯТТЯ ПОЛІТИЧНОЇ СИСТЕМИ СУСПІЛЬСТВА | Соціологічна та правова концепції | Політична система й середовище | Короткі висновки | Становлення політичної системи в Україні | Головні напрями реформування політичної системи | Короткі висновки | Теорія політичної системи суспільства |


Читайте также:
  1. A Гальмування парасимпатичного відділу автономної нервової системи.
  2. A. Моторні функції верхніх кінцівок
  3. I. Культурология как наука. Предмет. Место. Структура. Методы
  4. I. Межличностные отношения и социальные роли. Понятие и структура общения.
  5. I. Понятие об эмоциях, их структура и функции. Механизмы психологической защиты
  6. I. Структура личности
  7. II. Структура и состав кадастровых сведений Реестра объектов недвижимости

Сучасні інтерпретації політичних систем вирізняються різ­номаніттям теорій та концепцій, навіть визначень категорії «політична система» існує понад два десятки.

Першим аналогом поняття «політична система» було дав­ньогрецьке слово «політія», яку Арістотель визначав як пев­ну організацію жителів або громадян античного полісу, що виникає через єдність прав і обов'язків та участь у політиці.

Сучасні трактування політичної системи виходять з того, що це — сукупність взаємодіючих між собою норм, ідей та заснованих на цьому політичних інститутів і дій, які орга­нізують політичну владу та механізми взаємозв'язку грома­дян і держави.

Якщо застосувати до визначення цього поняття соціологіч­ний підхід, то політичною системою можна вважати універ­сальну управлінську систему суспільства, компоненти якої пов'язані політичними відносинами і яка регулює взаємовід­носини соціальних груп, забезпечуючи стабільність суспіль­ства і належний соціальний порядок, шляхом використання державної влади.

У політичній науці політичну систему суспільства най­частіше визначають як сукупність державних і недержавних суспільних інститутів, соціальних і правових норм, завдяки яким реалізуються політико-владні відносини. Отже, вона перш за все являє собою комплексний механізм організації та функціонування політичної влади. Системоутворюючі засади політичної організації полягають: а) у політичній діяльності, через яку реалізуються всі політичні відносини; б) у духовно-культурних цінностях даного суспільства.

Формування політичної системи — це процес, який пов'я­заний з поступовим набуттям політичними відносинами низ­ки суттєвих ознак:

— стійка взаємозалежність різних елементів політичного життя (за відсутності яких може виникнути розпад системи і дезінтеграція соціуму);

— впорядкованість політичних відносин, оптимальне поєднання їх розвитку та стабільності;

— культурне підґрунтя політичної системи, що полягає в спільності духовних цінностей, політичних символів, силі пе­реконань, що сприйняті членами політичної спільноти;

— політичній системі властиве спільне реагування усіх складових елементів на зовнішні впливи та реакції. Саме із взаємодії, кооперації народжується здатність політичної сис­теми до швидкої мобілізації необхідних ресурсів для вирішен­ня певної загальної проблеми.

Врешті, політична система належить до класу відкритих системних утворень, тобто вона піддається різним впливам не тільки внутрішніх, а й зовнішніх чинників і формує власні механізми самозбереження та опору руйнівним діям.

Розглядаючи структуру політичної системи, слід зазна­чити, що саме ті соціальні інститути (організації, установи, усталені порядки) та соціальні норми, традиції, які так чи інакше пов'язані зі здійсненням політичної влади, і є найваж­ливішими компонентами політичної системи. Політичні інс­титути, норми і рішення, які відіграють роль засобів вироб­лення та реалізації політичних програм, стратегій чи акцій, є регулятором діяльності соціальних суб'єктів політики, мож­на вважати елементами сучасних політичних систем.

Політична система містить такі компоненти:

— інституційний — складається з різних соціально-по­літичних інститутів та установ. Насамперед — це держава, її органи й установи, політичні партії, громадські рухи, організації, об'єднання, різні інституції представницької та плебісцитарної (безпосередньої) демократії;

— функціональний — сукупність функцій, які здійсню­ються окремими соціально-політичними інститутами та їх групами (політична участь, діяльність, здійснення влади, вплив на громадське життя, політична соціалізація);

— регулятивний — комплекс політико-правових норм та інших засобів регулювання взаємин між суб'єктами політики (звичаї, традиції, ритуали, політичні принципи, настанови тощо), політичні рішення і технології;

— комунікативний — сукупність відносин між суб'єктами політичної системи (діалог, конкуренція, конфлікт тощо), що стосуються влади, а також опрацювання і здійснення політики;

— ідеологічний — сукупність політичних ідей, теорій, кон­цепцій, стратегій і доктрин (політична свідомість, культура, ідеологія, правова культура, політична наука).

Кожен із компонентів політичної системи має свою власну структуру, особливі, часом специфічні форми внутрішньої організації. Так, серед структурних елементів політичної системи слід назвати найважливіші, що відтворюються в будь-якому державно-політичному утворенні сучасності:

1. Політичні інститути — держава, її органи і установи; політичні партії та рухи, інші громадсько-політичні об'єд­нання; інститути виборів, парламентаризму, політичного плюралізму, демократії, автократії тощо.

2. Політичні відносини, які відбивають зв'язки між класа­ми, етносами, соціальними групами, між особою, суспільст­вом і державою, всередині політичних організацій щодо оволодіння, організації та використання влади.

3. Політичні принципи та норми (нормативна підсистема політичної системи), завдяки яким соціальні інтереси і по­літичні устої отримують офіційне визначення та правове за­кріплення. Отже, право є механізмом легалізації політичної системи, а значить, — її необхідним елементом.

4. Політична культура, політична ідеологія, політична свідомість. Вони відбивають політичні прагнення та інтереси через ціннісну оцінку людьми політичних явищ у вигляді певних ідей, поглядів, теорій, духовно-політичних орієнта­цій, уявлень і переконань. Політичні цінності та емоції, яки­ми керуються люди, безпосередньо визначають зміст і харак­тер політичної культури, отже й моделей політичної пове­дінки.

5. Політична участь і поведінка — комплекс стереотипів, зразків і стандартів, що складають моделі й типи політичної діяльності, функціонування (чи бездіяльності) індивідів, груп, інших спільнот.

6. Соціальні суб'єкти політики — індивіди (громадяни, політичні лідери), політичні групи і колективи, класи, нації, народ.

7. Механізми політичної комунікації — перш за все діяль­ність ЗМІ («четвертої влади»), політична агітація та пропаган­да («політична реклама»), вплив на громадську думку, засоби політичної конкуренції, політичний маркетинг, механізми по­літичного конфлікту чи співробітництва, діалогу тощо.

Виокремлення елементів політичної системи є досить умовним, адже кожен з них відтворюється і функціонує по-нноцінно лише у зв'язку з іншими. Увесь комплекс елементів політичної системи не є механічною сумою; завдяки інтегру­ючим зв'язкам утворюється впорядкована, стійка і досить консолідована політична сукупність, що забезпечує гармонію владної взаємодії між особою, суспільством і державою.

Структурна складність системи, а особливо багатоманіт­ність політичного життя зумовили виокремлення цілого ряду важливих функцій політичної системи. У теорії систем будь-яка дія, що спрямована на забезпечення життєздатності сис­теми, на підтримку її рівноваги, вважається функцією. Від­повідно дії, які спричиняють руйнування стабільності, орга­нізованості та зв'язків у системі, розуміють як дисфункції.

Існує декілька підходів до виокремлення функцій сучас­них політичних систем. Ми поділяємо погляди Ф. Бурлацько­го та А. Галкіна («Сучасний Левіафан»), які головними функ­ціями політичної системи визначили:

— владно-інтеграційну, що знаходить своє виявлення в інтеграції різних елементів соціальної структури суспільства в одне ціле на основі консолідації цінностей та ідеалів, які пропонують пануючі політичні й економічні сили;

— функцію цілеспрямування, яка полягає у визначенні цілей та завдань політичного, економічного, соціального і культурного розвитку суспільства;

— організаторську, що виявляється в мобілізації ресурсів суспільства (людських, матеріальних і духовних) з метою до­сягнення цілей, які правлячі соціально-політичні сили поста-it или перед соціумом;

— регулятивну, яка полягає в легітимації політики, тобто у забезпеченні громадського визнання влади та її політичного курсу, в поясненні й виправданні політичних рішень, діяль­ності політичних інститутів, їх оновленні; у забезпеченні доб­ровільної та свідомої політичної участі громадян; у виправданні (найчастіше через право) використання легітимної сили й інших засобів примусу, якими влада володіє.

У західній політології загальновизнаною є класифікація функцій політичної системи, яку запропонували Г. Алмонд і Дж. Пауелл: вони виокремили ті функції, що забезпечують «збереження системи» в цілому, а кожна окремо — задоволь­няє певну потребу політичної організації (див. рис. 2).

Адаптації

Політичної соціалізації

Функції політичної системи

Дистрибутивна (розподілу цінностей і ресурсів)

Реагування

Контролю й регулювання

Екстракційна (вилучення ресурсів із зовнішнього та внутрішнього ссредовиш)

Рис. 2. Класифікація функцій політичної системи

 

Функція політичної соціалізації підтримує існуючу по­літичну систему. Вона означає процес набуття людиною політичних знань, переконань, вірувань, цінностей, емоцій і традицій, що притаманні даному суспільству. Крім того, залу­чення людини до загальноприйнятих стандартів політичної поведінки забезпечує лояльне ставлення до інститутів влади і в цілому — до збереження діючої моделі політичної системи.

Життєздатність системи забезпечується також її здатністю до адаптації до навколишнього середовища й можливостями вдосконалення, що випливають з цього. Функція адаптації, зокрема, реалізується через політичне рекрутування (лідерів, еліт), тобто добір і підготовку суб'єктів влади, які здатні зна­ходити найефективніші шляхи політичного розвитку.

Наступною є функція реагування, завдяки якій політична система відповідає на сигнали та імпульси, що надходять ззовні чи зсередини. Вона стає особливо важливою, коли з'яв­ляються нові вимоги соціальних груп, партій, опозиції, яки­ми не слід нехтувати.

Політична система може ефективно відповідати на вимоги соціальних верств, якщо має необхідні ресурси. Звідси й ви­никає екстракційна функція — здобуття ресурсів із природ­ного, зовнішньоекономічного й внутрішнього середовищ.

Отримані ресурси необхідно розподілити таким чином, щоб зберегти згоду та інтеграцію інтересів різних соціальних груп. Отже, функція дистрибутивна, націлена на розподіл матеріальних і духовних благ, послуг, статусів і привілеїв, і виконує це завдання.

Управлінські дії політичної системи відбивають сутність функції регулювання і контролю, адже вона здійснює свій вплив на суспільство шляхом координації поведінки груп та індивідів. Ця функція реалізується через легалізацію та нор-мативізацію політичного життя, а також шляхом застосуван­ня санкцій адміністративної та інших видів юридичної відпо­відальності й неюридичного контролю щодо порушників норм і правил політичної поведінки особи, групи.

У науковій літературі виокремлюють також функції: упо­рядкування політичних процесів (політична інноватика, стабілізація, зменшення конфліктності); політичної симво­лізації та міфологізації, що виявляється у формулюванні ло-аунгів, символів, ідеалів та політичних «міфів», які інтегру­ють політичну свідомість громадян і спрямовують їх політичну поведінку; легітимації — досягнення певного ступеня відповідності реального політичного життя право-иим нормам і усталеним політичним традиціям та уявлен­ням суспільства.


Дата добавления: 2015-07-25; просмотров: 92 | Нарушение авторских прав


<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Системний підхід до політичного буття| Типологія політичних систем

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.008 сек.)