Функція виборів у демократичних суспільствах

Влада у демократичних суспільствах розподіляється і перерозподіляється шляхом виборів. Власне те, яким чи­ном здійснюється обрання керівних органів держави на всіх рівнях — від місцевого до законодав­чого, — і свідчить про ступінь демократизму і свободи у сус-пільстві. Це означає, перш за все, у який спосіб налагоджу­ється баланс між конкуруючими політичними системами і завдяки чому цей баланс утримується. Тому акт голосування є виявленням інтересів громадян як представників різних со­ціальних груп, а також узгодженням цих інтересів через легі-тимізацію певної політичної доктрини в особі її носія — тієї чи іншої політичної сили (партії, угруповання, лідера). Тому вибори є однією з форм безпосередньої Демократії. Будь-який пересічний громадянин, що має право голосу, під час виборів стає дієвим суб'єктом політичного процесу та політико-пра-вової системи в цілому.

Головна напруга виборчого процесу полягає в тому, щоб по­єднати свободу волевиявлення кожного громадянина та полі­тичну відповідальність народних обранців; щоб домогтись не просто загальновизнаності керівного складу держави, але і його компетентності та дієздатності. За умов недемократич­них режимів ця напруга втрачається, а з нею втрачає сенс і весь виборчий процес (точніше,/його інсценування). Штучне відтворення виборчої ситуації у цих випадках має на меті вже не заперечення подвійної відповідальності — з боку виборців і з боку правлячих кіл через зміну лідерства, а псевдолегітимі-зацію незмінної політичної стратегії. Виборець за таких умов є не суб'єктом політичної діяльності, а лише віддзеркалюван­ням чужої владної волі.

Рівність виборчого права є неухильною умовою демократич­ного виборчого процесу, згідно з якою кожен громадянин бере участь у виборах на рівних засадах. Для політичної культури су­часних ліберально-демократичних країн така вимога є природ­ною. У Бельгії, Італії та Люксембурзі голосування навіть розглядається як обов'язок громадянина і є примусовим. Але іс­торичний проміжок між виникненням парламентських інститу­цій до впровадження рівного права голосу становив декілька сот років. І в тому вигляді, в якому рівне виборче право існує у ни­нішній політичній практиці та закріплене у загальній Декларації прав людини (1948 p.), воно сформувалося тільки у XX ст. Ве­лику роль у цьому відіграли громадські рухи. Так, у другій по­ловині XIX ст. в Англії розпочався жіночий рух за надання жінкам Однакових з чоловіками виборчих прав, який був назва­ний суфражизмом (від англ. suffragism — право голосу). Суфра­жизм був поширений у США, Німеччині і припинився після першої світової війни з остаточним допущенням жінок до участі у виборах. Принцип загального та рівного виборчого права не виключає існування офіційно визнаних, легальних умов, що об­межують права людей обирати чи бути обраним. Такі умови ма­ють назву виборчого цензу (від лат. censore — роблю перепис, опис).

Головними виборчими цензами є вік виборця і його грома­дянство. У більшості країн право на голос надається з вісім­надцяти років. У 1960-х, навіть до 1970-х років віковий ценз становив переважно 21 рік. Щодо громадянства, то у разі не­доторканості інтересів громадян країни, в якш проходять ви­бори, як виняток, воно може не розглядатись як обов'язкова вимога. Так, при обранні Європарламенту у 1979 р. Ірландія та Нідерланди скасували цю вимогу і допустили до участі у виборах громадян інших країн — членів ЄС, які перебували на той час на їх територіях.

Іншими обмеженнями права на голос в різних країнах може бути засудження чи звинувачення у кримінальному злочині, банкрутство чи визнання особи у судовому порядку психічно хворою.

В Україні відповідно до ст. 70 Конституції, окрім віку та громадянства, існує тільки одна умова для виборців: не мають права голосу громадяни, яких судом визнано недієздатними.

У кожній країні ЄС (крім Люксембургу) передбачено спеці­альні заходи для залучення голосів виборців, які на день го­лосування перебувають за межами територій даної держави: це може бути голосування поштою, передача голосу або й те, й інше. Деякі країни організовують виборчі дільниці прямо на території своїх посольств.

Стосовно громадян, які обираються до органів державної влади, можуть існувати такі обмеження:

а) мінімальний вік для одержання права бути обраним є ви­щим за віковий ценз щодо активного виборчого права. В Ук­раїні це 21 рік;

б) від кандидата вимагається зібрати певну кількість підпи­сів на свою підтримку. Число підписів коливається від 10 на округ (Великобританія) до 1000 (Італія). У Франції та Ірландії ця вимога відсутня;

в) деякі країни практикують внесення кандидатом до бюд­жету певної грошової суми, яка повертається йому у разі одержання ним визначеного законом числа голосів.

Вищезгадані виборчі цензи застосовуються й щодо іншої форми безпосередньої демократії — референдуму.

Референдум (від лат. referendum — те, що має бути повідом­лене) — спосіб прийняття законів та інших рішень з найваж­ливіших питань суспільного життя прямим волевиявленням громадян через усенародне голосування.

У світовій політичній практиці референдуми використовують­ся для прийняття конституцій і поправок до них; для зміни форми правління (наприклад, таємним голосуванням громадя­ни віддали перевагу республіканській формі перед монархією у Греції у 1974 p., в Ірані — у 1979 р.); для зміни форми держав­ного устрою чи оголошення незалежності (оголошення незале­жності України у 1991 р.); для отримання попередньої згоди виборців щодо прийняття важливих міжнародних рішень (вступ Швейцарії в ООН, Іспанії — в НАТО).

В Україні згідно з Конституцією 1996 р. референдум приз­начається Верховною Радою або Президентом відповідно до їх повноважень. Всеукраїнський референдум проголошується за народною ініціативою на вимогу не менш як трьох мільйо­нів громадян України, які мають право голосу, за умови, що підписи щодо призначення референдуму зібрано не менш як у двох третинах областей і не менш як по сто тисяч підписів у кожній області. Виключно всеукраїнським референдумом

вирішується питання про зміну території України. Референ­дум не допускається щодо законопроектів з питань податків, бюджету та амністії (ст. 72 і 73 Конституції України).

Дата добавления: 2015-07-25