Ціп’як карликовий. Поширення, морфофункціональні особливості, цикл розвитку, шляхи зараження людини, патогенний вплив, лабораторна діагностика і профілактика.

Стьожак карликовий (Diphyllobothriumlatum ) - збудник дифілоботріозу.

Географічнепоширення: Північна і Центральна Європа, Сибір, Північна Америка, Канада, Японія, Центральна Африка. Частіше зустрічається вкраїнах з помірним кліматом.

Морфологія. Статевозріла особина довжиною 3-5 м (описані черви до 20 м завдовжки), містить близько 2000 члеників. Сколекс овальний з двома присмоктувальними щілинами -ботріями, щи розташовані на спинному і черевному боках.Ширина гермафродитних члеників (10-20 мм)значно перевищує довжину (2-4 мм) Яйця трематодного типу довжиною до 75 мкм,сіруватого або жовтуватого кольору, широкоовальні.

Фіна -плероцеркоїд червоподібної форми з двома ботріямина передньому кінці тіла.

Біогельмінт.

Остаточнийхазяїн C людина, м'ясоїднітварини.

Локалізація статевозрілої особи: тонка кишка.

Проміжніхазяї _ рачок циклоп, згодом-риба.

Інвазійнастадія _ плероцеркоїд. Через 30-60 днів після зараження в тонкій кишці формується статево зріла стробіла. Тривалість життя в організм і остаточного хазяїна - до 10 років.

Діагностика. Клінічна: періодичне виділення члеників з фекаліями.

Лабораторна: овоскопія фекалій, іноді можна знайти частини стробіли (гельмінтоскопія).

Лікування. Застосовують антигельмінтні препарати (празиквантел).

Профілактика. Особиста: термічна обробка риби.

Громадська: виявлення і лікування хворих,запобігання фекального забруднення водойм.

Дата добавления: 2015-07-25