Джерельна база

Основою для теоретичних узагальнень автора стали народнопоетичні тексти (фольклорні збірки Б.Грінченка, О. та Ф.Бодянських, П.Іванова, О.Малинки, П.Куліша, М.Номиса, Ганни Барвінок, П.Чубинського, М.Милорадовича, М.Грушевського, Я.Головацького, Б. Кирдана, Г. Довженок, М.Пазяка, В.Бойка, Л.Дунаєвської, М.Бочко, О.Таланчук) з архівних матеріалів кафедри фольклористики, Центру фольклору та етнографії Інституту філології, а також записані в результаті власних польових досліджень; звичаєво-правові норми соціального співжиття українців (матеріали О.Левицького, П.Чубинського, Н.Василенка, В.Сергієвича, Ю.Гошка, В. Балушка); тексти святково-ігрової реальності українців, обрядів, ритуалів (збірки П.Чубинського, М.Костомарова, В.Милорадовича, Хв.Вовка, К.Грушевської, М.Брижко, Н.Заглади, Марка Грушевського, О.Воропая, Н.Гаврилюк, В.Борисенко та інших).

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що вперше у вітчизняній науці дослідження фольклорної творчості здійснювалося на основі її функціональних рис в тривимірній площині: 1) функції, 2) системи, 3) тексту. Системно-категоріальний та структурно-семіотичний аспекти дали можливість накреслити модель українського фольклору як системи, конститутивними категоріями якої є суб’єктність етносу, соціуму, індивіда; семіосфера фольклору; трансмісія традиційного смислу; наративність фольклорного тексту. Доведено, що специфіка суб’єктності фольклору полягає у його триєдиній структурній організації, елементи якої перебувають у ситуації рівноправного полілога між суб’єктністю етносу, соціуму та індивіда, кожний з елементів тріади домінує залежно від історичних, соціокультурних та жанрових особливостей. Природа фольклорної суб’єктності інтерферентна та інтегративна. Системно доведено, що рушійними силами реалізації етносуб’єктності у фольклорі є програмуючі механізми етносу стосовно кожного творчого акту, а смислова реальність постає у вигляді фольклорного мотиву, тому мотив має продукуючу (моделюючу) силу, бо генерує колізії не довільні, а внутрішньозумовлені. З’ясовано, суб’єктність соціальних груп транслює драматичне начало, дихотомічне протиставлення фольклорних стереотипів, з яких утворюються окремі сюжетно-тематичні системи.

Науково обґрунтовано, прагматика і функціональність мотиву властива не тільки філософії жанру, а й тексту (у широкому семіотичному значенні), оскільки в живій фольклорній традиції формально-стилістична межа текстів легко перетинається з прагматичною метою і функціональне поле фольклору є багато ширшим, аніж наявна жанрова матриця. Текст розглядається не як дистрибутивна множинність, а множинність ієрархічна. Принцип ієрархії рівнів має подвійне значення: структурне, оскільки воно робить можливим у теоретичному плані описання смислу, й операційне, бо здійснює сегментацію тексту. Тому у дисертації первинним є текстовий простір, маркований як декілька ієрархічних рівнів системності, а жанрова система постає лише однією з її підсистем.

Теоретичне значення дисертації. Проаналізований матеріал, одержані результати і висновки відкриють нові можливості стосовно вивчення теорії фольклору, зокрема проблем смислоутворюючої та текстоорганізуючої ролі суб’єктності, природи її онтологічних категорій. Матеріали й висновки роботи сприяють розробці цілісної концепції фольклору, до розуміння наративу як переповідування (трансляція фольклорного смислу), що включає до рівнів оповідного тексту актантів.

Практичне значення одержаних результатів. Матеріали дисертаційного дослідження можуть бути використані у викладанні нормативних курсів ("Українська народна поетична творчість", "Етнологія", "Звичаєве право" тощо) та спеціальних курсів ("Семіотика фольклору", "Фольклор як функціонально-образна система суб’єктності", "Наративні особливості фольклорних текстів") у вищій школі, при написанні підручників і навчальних посібників для студентів гуманітарних спеціальностей.

Дата добавления: 2015-07-25