Сучасні соціально-політичні трансформації в країнах Заходу і їхній вплив на політичні партії

Країни Заходу зіткнулися з важливими проблемами «системного переходу», які вимагали мобілізації моральних та інтелектуальних зусиль суспільства для подолання традиційного світосприйняття та розробки політичної та соціально-економічної стратегії, заснованої на принципах консенсусу і забезпечення соціальних гарантій.(Т. Маршалл і П. Таунсенд)
Її прихильники виходили з важливості вирішення проблеми позитивного соціального реформування на основі відмови від
політики низької заробітної плати. Вважалося, що політика, яка веде до підвищення частки найманої праці в національному доході, забезпечує приріст сумарного добробуту в результаті підвищення мотивації та продуктивності праці.

У цьому плані необхідно враховувати, що в країнах Заходу досягнення в галузі соціально-економічного розвитку в другій половині XX - початку XXI ст. пов'язані не стільки з функціонуванням інститутів ринкового господарства, скільки з трансформацією державних інститутів. І в останні десятиліття, незважаючи на суперечливість тенденцій соціально-політичного розвитку, посилення критики «великої держави» з боку прихильників ліберальної концепції, що відбувається перебудову соціальних інститутів, фактично зростає роль фактора політичного управління різними сферами життєдіяльності суспільства. Необхідно також відзначити специфіку сучасного етапу в світовому контексті, яка полягає в активному розвитку конкуренції соціально-політичних моделей на міжкорпоративному і міждержавному рівнях.
Сфера політики знаходиться у тісному взаємозв'язку з поточними та фундаментальними проблемами, що перебувають у сфері соціально-економічного розвитку, відштовхується від інтересів різних інституційних акторів і соціальних груп. Діяльність державно-політичних інститутів покликана обслуговувати громадські інтереси, що передбачає, перш за все, забезпечення ефективного управління розвитком суспільства через механізми, які має в своєму розпорядженні держава.
Крім того, політична практика, а саме політичні програми та дії не тільки відображають різні процеси життєдіяльності суспільства, але і синтезують похідні цих процесів, що виражаються у політичній боротьбі. Мова йде про те, що суспільство дає оцінку діяльності структурам державної влади і управління через інститути громадської думки, а головне через механізми демократичних виборів, які засновані на конкуренції соціально-політичних концепцій і програм. Причому суб'єкти цього процесу змушені доводити високу ефективність своїх політичних позицій з питань добробуту і соціального розвитку.
політичні паартії покликані виконувати фундаментальну роль, пов'язану із забезпеченням динамічного соціальної рівноваги в широкому плані (включаючи й економічний аспект). Якщо вони забезпечують ці функції, то стають продуктивними і ініційованими соціальні реформи і
інші трансформації. В іншому випадку, якщо це правило не дотримується, то суспільство ризикує опинитися перед обличчям загрози кризових потрясінь соціально-економічного і політичного характеру, несе значні соціальні й економічні витрати, втрачає дорогоцінний історичний час, а тим самим ускладнюється вирішення поточних і стратегічних проблем у зв'язку з політико-конкурентної основою сучасної цивілізації. У свою чергу, це ініціює процес зміни політичної парадигми.
Взаємодіючи в боротьбі за завоювання влади або беручи участь у її здійсненні, політичні партії утворюють партійну систему, яка відображає специфіку положення кожної політичної партії у державній та цивільної структурі суспільства, а також особливості міжпартійної конкуренції в ході боротьби за завоювання влади або участь у її здійсненні. Р.-Ж. Шварценберг показав, що в країнах Заходу фактичний рівень міжпартійної конкуренції багато в чому зумовлюється виборчою системою в суспільстві: пропорційна виборча система нерідко призводить до виникнення "повної багатопартійності" - появі п'яти і більше політичних партій, що володіють приблизно однаковим ступенем політичного впливу; введення "виборчого бар'єру ", сприяє поступовому формуванню "помірної багатопартійності", представленої 3-4 впливовими політичними силами; мажоритарна система в два тури голосування веде до утворення двухблоковой системи (" недосконалою двопартійності"), мажоритарна система з голосуванням в один тур - до формування стійких двопартійний систем.Однако в країнах, що розвиваються характер партійних систем в значній мірі відчуває вплив історичних і національно-культур
чинників: мажоритарна виборча система нерідко призводить до того, що на виборах протягом тривалого часу, причому з постійним великою перевагою, перемагає одна й та ж політична партія, яка отримує тим самим можливість практично одноосібно формувати стабільні органи влади. Основними причинами, внаслідок яких інші політичні сили не можуть скласти дійсну конкуренцію подібної "панівної" політичної партії, слід назвати відсутність необхідної кількості загальновизнаних лідерів, наявність стійких консервативних традицій в суспільстві, нечисленність і велика кількість політичних партій, які не мають достатнього досвіду демократичної боротьби за владу.
В останні роки ряд зарубіжних дослідників фіксують падіння ролі партій: у країнах Заходу - на тлі активізації суспільно-політичних рухів непартійного типу, в країнах, що розвиваються - на тлі тенденцій до широкої етатізаціі політичних партій.

Дата добавления: 2015-07-16