Амілоїдоз нирок

У нирках амілоїд відкладається в стінках судин, капілярних петлях та мезангії клубочків, а також у базальних мембранах каналь-ців і в стромі органу. Нирки стають ущільненими, збільшуються в розмірах, набувають "сального" вигляду, на розрізі шари їх не диференціюються або визначаються нечітко. В міру поширення процесу клубочки та пірамідки повністю заміщуються амілоїдом, розростається сполучна тканина і виникає амілоїдне ущільнення (мал.21).

Мал.. Амілоїдоз нирок, макроскопічно (бліді відкладення амілоїду у корковому шарі)

Мал.. Амілоїдоз нирок (відкладення амілоїду – рожевого кольору- навколо артерій, в інтерстиції та клубочках)

Функціональне значення амілоїдозу залежить від ступеня поши­реності процесу. Виражений амілоїдоз супроводжується розвитком атрофії та склерозу органу, виникненням його недостатності. Велика поширеність процесу та пошкодження багатьох внутрішніх органів поступово приводить організм до смерті.

Мал.. Амілоїдоз міокарда

Амілоїд, як речовина стійка щодо кислот та лугів, як правило, не розсмоктується; тому наслідки його неблагополучні.

Стромально-судинні жирові дистрофії (ліпідози)

При цьому виді дистрофії відбувається накопичення нейтраль­ного жиру в жирових депо: підшкірножировій клітковині, брижжі, сальнику, паранефрії. Процес має загальний або місцевий характер.

Розрізняють такі форми загального ожиріння:

1. Первинне — діагноз встановлюється методом виключення;

2. Вторинне — є симптоматичним, зустрічається при церебраль­них, ендокринних та спадкових захворюваннях.

За зовнішніми ознаками типи ожиріння бувають:

1. Верхній — жир відкладається на обличчі, потилиці, шиї, у ділянці плечового поясу, в молочних залозах;

2. Середній — жир відкладається в передній стінці черевної порожнини у вигляді "фартуха";

3. Нижній — жир відкладається в ділянці стегон, гомілок.

Мал. Ожиріння

Морфологічна класифікація ожиріння враховує кількість жирових клітин (адіпозоцитів) та їхні розміри.

Зважаючи на це розрізняють:

1. Гіпертрофічний тип - в основі лежить збільшення не кількості клітин, а їх розмірів (у два рази) та вмісту триглицеридів у цитоплазмі (у вісім разів);

2. Гіперпластичний тип - характеризується збільшенням кількості жирових клітин в організмі, досягає максимуму в період статевого дозрівання і надалі залишається незмінною.

В організмі жінок жирових клітин близько 40 млрд., у чолові­ків - у два рази менше, що пов'язано з супрестивною дією тестостерону на розвиток жирової тканини.

Певне клінічне значення має ожиріння серця. При цьому жирова тканина розростається під епікардом, проростає у строму, що супроводжується атрофією кардіоміоцитів (просте ожиріння серця). Цей процес буває більш вираженим у правій половині серця: інколи вся товща правого шлуночка заміщується жиром, у зв'язку з чим може спостерігатися розрив серця. У результаті такого надмірного розростання жирової тканини структура міокарду порушується: кардіоміоцити роз'єднуються тяжами жирових клітин і набувають вигляду то більш товстих, то більш тонких пучків. Волокна стають тонкими, але зберігають при цьому свою поперекову посмугованість та фібрилярність.

Мал.. Ожиріння серця (просте)

Загрозливий характер ожиріння серця полягає в тому, що при ньому порушується діяльність органу: це характеризується розвитком задухи, застоєм крові в нижче розташованих ділянках тіла, набряками нижніх кінцівок.

При місцевій формі ожиріння воно має вогнищевий характер, зовні нагадує ліпоми. Відкладення жиру спостерігається в підшкірній жировій тканині у вигляді інкапсульованих утворень, клітинна реак­ція навколо, як правило, відсутня (хвороба Деркума, синдром Маде-лунгатощо). При хворобі Деркума (lipomatosisdolorosa) в підшкірній клітковині кінцівок та тулуба з'являються вузлики з жиру, що дуже болючі на дотик. В основі захворювання лежить полігландулярна ендокринопатія.

Місцеве збільшення жиру може мати місце при вакантному ожи­рінні (жировому заміщенні), при атрофії тканини або органу (наприклад, жирове заміщення нирок при їх атрофії).

Дата добавления: 2015-07-19