Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АрхитектураБиологияГеографияДругоеИностранные языки
ИнформатикаИсторияКультураЛитератураМатематика
МедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогика
ПолитикаПравоПрограммированиеПсихологияРелигия
СоциологияСпортСтроительствоФизикаФилософия
ФинансыХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника

Критерії членства в ЄС

Ціннісні засади Союзу | Принципи, на яких ґрунтується Союз | Завдання і цілі Європейського Союзу | Правовий статус держави-члена в ЄС | Припинення і призупинення членства в ЄС | Джерела права ЄС: поняття й класифікація | Установчі договори ЄС, договори про внесення змін до цих договорів та договори про приєднання нових держав-членів. | Дія права ЄС у просторі |


Читайте также:
  1. II. Типы членства в Федерации.
  2. Визначення технічних критеріїв оцінки
  3. ВІДЧУТТЯ В СПІВІ І КРИТЕРІЇ ЕФЕКТИВНОСТІ ЗВУЧАННЯ ГОЛОСУ
  4. Загальні положення щодо набуття членства в ЄС
  5. Критерії оцінки комплексної курсової роботи
  6. Критерії оцінювання лабораторних робіт.
  7. КРИТЕРІЇ РІШЕНЬ В УМОВАХ НЕВИЗНАЧЕНОСТІ

Для набуття членства в ЄС держава повинна відповідати таким критеріям:

1) географічний: членами ЄС можуть бути тільки держави, географічно розташовані у Європі.

На сьогодні домінує позиція, що для цілей ст. 49 «європейськість» слід розглядати як виключно географічне поняття, тт. територія держави-кандидатки повинна бути розташована в Європі. При цьому, як показав випадок з Туреччиною, достатньо розташування навіть частини території[15]. Завдяки цьому територіальна сфера дії установчих договорів Союзу виходить далеко за межі географічної Європи[16].

Головна проблема в цьому питанні – визначити, де саме пролягають географічні кордони Європи, які на сьогодні офіційно не затверджені. У 1987 р. з географічних мотивів було відмовлено в членстві Марокко[17]. Після приєднання Мальти і Кіпру в 2004 р. та прийняття заявки Туреччини, південні і південно-східні межі Європи були остаточно визначені. Тому на сьогодні під питанням залишається тільки східний напрямок, зокрема, чи можна вважати для цілей ст. 49 ДЄС Україну «європейською державою». Напевно, відповідь має бути позитивною, оскільки межі Європи як континенту окреслені Уральськими горами[18].

Як показало вирішення питання про приєднання Туреччини до Союзу, можлива розбіжність географічних і цивілізаційних меж Європи[19]. Показовою в цьому аспекті є аргументація Європейської Комісії, чому Кіпр мав право розраховувати на членство у ЄС:

«Географічне розташування Кіпру; глибинні зв’язки, які протягом двох тисяч років розташовували острів біля самого джерела європейської культури й цивілізації; потужність європейського впливу, що проявляється в цінностях, які поділяються народом Кіпру, та в образі культурного, політичного, економічного і соціального життя його громадян; численність його контактів будь-якого виду з Співтовариством, – усе це надає Кіпрові, поза всяким сумнівом, його європейську ідентичність і характер, а також підтверджує його покликання належати до Співтовариства»[20].

2) економіко - політико-правовий: поважати цінності, викладені в ст. 2 ДЄС, та відповідати деяким іншим критеріям. У першу чергу мова йде про цінності, на яких ґрунтується Союз, і які є спільними для всіх держав-членів: людська гідність, свобода, демократія, рівність, верховенство права, повага до прав людини й основоположних свобод. Цей критерій був доданий Амстердамським договором 1997 р. Але ще в квітні 1978 р. Європейська Рада проголосила, що

«повага і дотримання представницької демократії та прав людини в кожній з держав-членів становлять суттєві елементи членства у Співтовариствах».

Згідно зі ст. 49 ДЄС для вступу до ЄС держава, що подала заяву про вступ, повинна відповідати двом критеріям: бути європейською та поважати цінності, викладені в ст. 2 ДЄС. Але цим вимоги до держав – кандидатів на вступ не обмежуються. Під час двох останніх розширень були встановлені додаткові критерії, відповідність яким повинна свідчити про здатність держави виконувати обов’язки держави – члена Союзу. Вони залишаються чинними і для наступних держав-кандидатів. Йдеться насамперед про так звані «Копенгагенські критерії членства», що були ухвалені Європейською Радою в Копенгагені в червні 1993 р. для держав-кандидатів з Центральної та Східної Європи:

– стабільність інституцій, що гарантують демократію, верховенство права, права людини та повагу і захист меншин (політичний критерій);

– наявність діючої ринкової економіки, а також здатність протистояти конкурентному тиску й ринковим силам у межах ЄС (економічний критерій);

– спроможність взяти зобов’язання щодо членства, включаючи відданість цілям політичного, економічного та валютного союзу (критерій спроможності прийняття acquis communautaire).

Мадридська Європейська Рада (грудень 1995 р.) вказала також на потребу

«створити умови для поступової, гармонійної інтеграції держав-кандидаток, зокрема, через розвиток ринкової економіки, виправлення їхніх адміністративних структур, створення стабільного економічного і валютного середовища».

Також склалася стала практика, що держава-кандидатка повинна бути членом Ради Європи та учасницею Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 р. Ця вимога формально ніде не зафіксована, але, напевно, без її виконання не можна говорити про повагу до цінностей, передбачених у ст. 2 ДЄС. Водночас вступ до Організації північноатлантичного договору (НАТО) не є обов’язковою умовою членства в ЄС. Хоча всі країни Центрально-східної Європи, що входили до соціалістичного табору, сприймали членство в НАТО як перший крок до членства в ЄС[21].

На практиці ще не було жодного разу, щоб на момент вступу держава-кандидатка повністю відповідала всім критеріям. Абсолютно обов’язковими є лише вимоги політичного критерію. Як виняток надаються перехідні періоди, протягом якого нова держава-член звільняється від обов’язку виконувати окремі вимоги acquis communautaire. Проте, як вказав Суд ЄС, мета таких винятків може полягати лише в полегшенні адаптації нової держави-члена до вимог чинного права ЄС[22].

Держави-кандидатки не можуть висувати будь-які вимоги до Союзу як умову свого вступу. Діє принцип: Союз не корегується під кандидатів на вступ, приєднання здійснюється до всіх положень установчих договорів «як вони є»[23]. Лише одного разу, під час вступу держав Центрально-східної Європи, постало питання про суттєві зміни установчих договорів. Але вони стосувалися посилення ефективності функціонування інституційної структури ЄС, у зв’язку зі значним збільшенням кількості держав-членів (з 15 до 27). Тобто про корегування Союзу під новачків не йшлося. Для вирішення цієї проблеми були укладені Амстердамський і Ніццький договори. Проте цього виявилося замало. У зв’язку з цим наразі завершення реформування інституційної структури ЄС розглядається як необхідна умову його подальшого розширення.

Розмір держави не становить перешкоди для вступу до Союзу. Нині найменшою за розміром державою-членом є Мальта (з площею 316 км2 і населенням 395 тис. чол.). Питання про членство в ЄС інших європейських мікро-держав[24] поки що не порушується. Причина в тому, що Андорра, Монако і Сан-Марино користуються перевагами європейської інтеграції на підставі ст. 355 ДЄС, яка поширює на них дію цього договору. Ліхтенштейн міцно пов’язаний зі Швейцарією, яка наразі не планує ставати членом ЄС. Ватикан же в силу свого специфічного статусу навряд чи зацікавлений брати участь у Союзі.

3) процесуальний: дотриматися процедури вступу до ЄС.

У ст. 49 ДЄС процедура вступу визначена лише в найзагальніших рисах; на практиці вона набагато складніша. Набуття членства передбачає ухвалення низки правових актів – як внутрішньосоюзного, так міжнародно-правового характеру.

Процес приєднання відбувається в чотири основні стадії:

1) подання заявки на вступ;

2) розгляд заявки та прийняття позитивного рішення;

3) проведення переговорів з державою-кандидаткою;

4) підписання договору про вступ та набрання ним чинності.

1) подання заявки на вступ. Розпочинається процес з подання заявки державою, що бажає вступити в Союз (держава при цьому вважається державою-заявницею)[25]. Зазвичай, це відбувається шляхом надіслання представником держави (зазвичай міністром закордонних справ) листа на адресу Президентства Ради.

2) розгляд заявки та прийняття позитивного рішення. Заявка розглядається на предмет можливості розпочати з державою-заявницею переговори про вступ, що може тривати досить довго[26]. Зрештою, Комісія ухвалює так званий «попередній» висновок, у якому ґрунтовно оцінюється стан готовності держави-заявниці до вступу[27] і дається відповідна рекомендація державам-членам: розпочати переговори (найпоширеніший варіант)[28], зумовити відкриття переговорів виконанням заявницею певних вимог[29] або не відкривати переговори[30]. Утім, висновок Комісії не є обов’язковим для держав-членів, хоча вони зазвичай погоджуються з ним.

3) проведення переговорів з державою-кандидаткою. Після оприлюднення цього висновку Європейська Рада (глави держав і урядів держав-членів) ухвалює рішення про відкриття переговорів [31] з державами-заявницями, які з цього моменту отримують статус держав-кандидаток [32]. Право на ведення переговорів належить Президентству Союзу, яке діє від імені всіх держав-членів. Проте зазвичай це право делегується Європейській Комісії. Сторони узгоджують умови договору про вступ, переважно перехідні умови виконання державою-кандидаткою acquis communautaire після набуття членства. Завершуються переговори підписанням уповноваженими представниками держав-членів і держави-кандидатки проекту договору про вступ.

Після цього відповідно до ст. 49 ДЄС Рада Союзу повинна одноголосноухвалити рішення щодо заявки про вступ [33]. При цьому мають бути враховані позиції Комісії та Європейського Парламенту. Висновок Комісії[34] є суто формальним, оскільки ця інституція брала безпосередню участь у переговорах. До того ж, він не обов’язковий для Ради. Натомість без згоди Парламенту[35], яка повинна надаватися абсолютною більшістю від повного складу його членів, розгляд заявки про вступ не може завершитися позитивно.

4) підписання договору про вступ та набрання ним чинності. Процедуру завершує підписання представниками держав-членів і держав-кандидаток договору про вступ, що відбувається на урочистій міжурядовій конференції. Після цього він підлягає ратифікації всіма без винятку державами-членами. Натомість нератифікація договору державою-кандидаткою не перешкоджає його набуттю чинності для решти держав-кандидаток[36]. Порядок ратифікації (наприклад, чи належить використовувати референдум і яке його правове значення) регулюється конституційним правом кожної держави, що підписала договір.

З моменту набуття чинності договором про вступ[37], держава-кандидатка стає державою-членом Європейського Союзу.

 


Дата добавления: 2015-07-19; просмотров: 423 | Нарушение авторских прав


<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Загальні положення щодо набуття членства в ЄС| Правова природа та зміст Договорів про вступ до ЄС

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.008 сек.)