Рівність чоловіка і жінки

Церковне богослов'я проголошує рівність, єдиносутність і рівноправність чоловіка і жінки. У Книзі Буття богонатхненним пророком Мойсеєм проголошується: «І створив Бог Людину за образом Своїм, за образом Божим створив її; чоловіка і жінку створив їх» (Бут. 1: 27). Однакова природа і призначення чоловіка і жінки веде їх до рівноправного шлюбу і союзу: «Тому залишить чоловік батька свого і матір свою і пристане до жінки своєї; і стануть [двоє] однією плоттю» (Бут. 2: 24). Остання цитата особливо цікава, оскільки стосується не тільки злагоди та взаємності, що виникає між подружжям, але має на увазі і рівноправну участь подружжя у продовженні роду, тобто в народженні дітей. За даними сучасної науки, подружжя дає генетичний матеріал у рівному співвідношенні, виступаючи як «рівноцінні донори», створюючи «єдину плоть» — своє дитя. Отже, перед нами свідоцтво чудесної дії акта поділу хромосом під час мітозу і мейозу, з метою створення нової людини. Отже, і в процесі дітонародження виявляється взаємна рівність і рівноцінний внесок чоловіка і жінки.

Ігнорування, приниження, і поневолення жінок чоловіками, попри те, що обидві статі були створені рівними і рівноправними, пов'язані, згідно зі старозавітним ученням, із проникненням гріха в життя людини. Іншими словами, після первородного гріха, корінь якого криється в егоїзмі, люди, перебуваючи в ілюзії своєї мудрості і всемогутності, ув'язнили і продовжують ув'язнювати себе у своє хворобливе самолюбство і перетворили райське суспільство, засноване на любові, на стадо тварин, де найсильніший підпорядковує найслабшого своїй егоїстичній і гнітючій волі. Таким чином,чоловік, який володів більшою фізичною силою, підкорив собі більш слабку жінку, створивши підвалини і закони для своєї чоловічої вигоди. Святий Григорій Богослов недарма щиро і правдиво скаже: «Чоловіки були законодавцями, тому й законодавство проти жінок». Нерівність, несправедливість і експлуатація досягли — і продовжують залишатися на цьому рівні — такого ступеня, що «життя стало нестерпним».

Пришестя Бога на землю мало на меті відродження автентичності людських відносин, і відновлення гідності «людини: як юдея, так і язичника; як раба, так i вiльного; як чоло­вiчої статi, так і жiночої» (Гал. 3: 28). Тому і Христос затаврував і відкинув перекручене уявлення про жінку, що сформувалося протягом століть. Він із любов'ю став поряд з нею, оцінив і показав усім її чесноти, захистив її від свавілля чоловіків, як це сталося з блудницею, проголошуючи одночасно, що справжнє життя надає однакові вимоги як до жінки, так і до чоловіка. Крім того, він відкрив жінкам богословські таїнства і, винагороджуючи їхню вірність і жертовну любов, з'явився перед ними першими після Свого Святого Воскресіння. Отже, Христос Своїм ученням і Своїм прикладом дав жінці можливість знову знайти свою «давню і первозданну красу».

Природно, Церква продовжує слідувати прикладу Того, Хто особливо шанував жінку. Настільки шанував Він її і настільки підніс, що зробив її Своєю Матір'ю, і в якості первозданного і найважливішого засобу прийти до людини обрав головне жіноче призначення — материнство.

Як приклад наведу кілька положень і практик нашої Церкви, в яких виявляється захист і підтримка жінок проти чоловічого свавілля, а також проголошення нею рівності обох статей, яке не призводить, проте, до знеособленого зрівнювання, що руйнує красу жіночої статі.

Так, скасування священної проституції Церквою і, насамперед, піднесення інституту шлюбу зі звичайного соціального і біологічного встановлення у «велике таїнство» і «таїнство любові», посилює становище жінки. Істинний шлюб розкриває, що різниця чоловіка і жінки не веде до її підлеглого і нижчого становища, але до справжньої любові, яка, згідно з Апостолом язичників Павла, «не шукає свого, не гнiвається, не замишляє зла, 6 не радiє з неправди, а радіє iсти­нi» (1 Кор. 13: 5—6). Справжня любов «все покриває... і ніколи не припиняється».

Саме така любов і повинна існувати між усіма людьми, але особливо між подружжям. В апостольському читанні, яке оголошується при звершенні Таїнства шлюбу, є і такі слова: «Так повиннi чоловiки любити своїх жiнок, як свої тiла: хто любить свою жiнку, любить самого себе. Бо нiхто нiколи не мав ненависти до своєї плотi, а годує i грiє її» (Еф. 5: 28 — 29). І завершуючи свої настанови подружжю, Апостол Павло закликає їх відмовитися від відчуженої поведінки і досягти висот справжнього подружжя, тобто жертовної любові: «Отже, кожен iз вас нехай любить свою жiнку, як самого себе; а жiнка нехай боїться свого чоловiка» (Еф. 5: 33).

Навіть читаючи у Святих Книгах про найближчі подружні стосунки, кожна жінка переконується в тому, що Церква стоїть на сторожі взаємоповаги, взаєморозуміння і рівності між подружжям, відкидаючи погляд чоловіка на жінку як на «знаряддя дітородіння» і «посудину насолоди». Церква наставляє нас у тому, що «щоб уникнути блудодiяння, кожний нехай має свою жiнку, i кожна жiнка нехай має свого чоловiка. Hехай чоло­вiк вiддає своїй жiнцi належну лю­бов; так само i жiнка своєму чоловiковi. Жiнка не володiє своїм тiлом, а чоловiк; також i чоло­вiк не володiє своїм тiлом, а жiн­ка. Hе ухиляйтеся один вiд одного, хiба за згодою, до часу, щоб перебувати в постi та молитвi» (1 Кор. 7: 2 — 5).

Підхід на рівних до чоловіка і жінки виявляється і в сприйнятті труднощів спільного життя і причин розлучень: «А одруженим заповiдаю не я, а Господь: жiнцi з чоловiком не розлучатися... i чоловiковi не залишати своєї». І далі Апостол Павло пише: «Коли який брат має жiн­ку невiруючу, i вона згодна жити з ним, то вiн не повинен залишати її; i жiнка, яка має чоловiка невiруючого, i вiн згодний жити з нею, не повинна залишати його... Звiдки ти знаєш, жiнко, чи не спасеш чоловiка? Або ти, чоловiче, звiдки знаєш, чи не спасеш жiнки?» (1 Кор. 7: 10 — 16). Ці слова — не думки сучасного філософа чи суспільствознавця, але настанови нашого християнського духовного батька, Апостола Павла, написані майже дві тисячі років тому.

Дата добавления: 2015-12-01