Читайте также:
|
Багатоклітинні тварини
Тіло багатоклітинних тварин складається з великої кількості різноманітних за будовою та функціями клітин, які втратили свою самостійність, оскільки є лише складовими частинами цілісного організму. Вони вже не можуть виконувати всі функції цілісного організму, тому що відбувається їхня спеціалізація і за будовою, і за функціями.
Для життєвого циклу багатоклітинних організмів характерний складний індивідуальний розвиток, у ході якого із заплідненого яйця формується дорослий організм. При цьому запліднене яйце ділиться, і клітини, що утворилися, диференціюються на зародкові листки та зачатки органів.
Зоологи поділяють багатоклітинних на дві групи: променисті (радіально-симетричні), або двошарові, і двосторонньо-симетричні, або тришарові.
Променистим притаманні декілька площин симетрії й радіальне розташування органів навколо головної осі тіла. У процесі індивідуального розвитку в них утворюються два зародкові листки – ектодерма та ентодерма. До променистих належить тип Кишковопорожнинні.
Але більшість тварин належать до двосторонньо-симетричних. На відміну від променистих, вони мають одну площину симетрії, яка ділить їхнє тіло на дві дзеркально однакові половини, - ліву й праву. Окрім ектодерми й ентодерми, у них утворюється третій зародковий листок – мезодерма, за рахунок якого розвивається багато внутрішніх органів. Таких тварин називають ще тришаровими.
Загальна характеристика типу Губки
Відомо близько 5000 видів губок, в Україні – 30 видів. Тип поділяють на 3 класи: вапнякові губки, скляні губки та звичайні губки. Більшість їх живе на дні морів, але існують і прісноводні. Найпоширенішою прісноводною є бодяга. Вона зустрічається в наших річках, озерах, заплавах… Поселяються на підводних предметах, на камінні, на дерев’яних сваях… Вони утворюють нарости сірого, жовтуватого або брудно-зеленого кольору. Зовнішньо бодяга нагадує грудочки неправильної форми, гілчасті кущики або просто кірочки. Вони нічим не нагадують живий організм.
Губки – це надзвичайно своєрідні тварини. Їхній зовнішній вигляд і будова такі незвичайні, що вчені досить довго не знали, куди віднести ці організми – до рослин чи до тварин. І тільки в другій половині XVIII століття, коли була докладніше вивчена життєдіяльність губок, не залишилося сумнівів в їхній приналежності до світу тварин.
Серед багатоклітинних тварин вони, поза сумнівом, є найбільш примітивно організованими істотами, про що свідчать простота будови їхнього тіла та неабияка самостійність клітин, які його утворюють.
Це нерухомі тварини, прикріплені до дна або до якихось підводних предметів. Серед губок зустрічаються одиночні та колоніальні види. За сприятливих умов губки утворюють часом суцільні обростання на підводних предметах. Більшість губок є морськими тваринами. Із 5000 видів губок лише близько150 видів мешкають у прісних водоймах.
Якщо розглядати губку й навіть розрізати її, то в ній не можна знайти яких-небудь помітних для простого ока органів. Можна тільки виявити шорстку на дотик речовину, пронизану порожнинами та каналами. При вивченні губки під мікроскопом у ній можна побачити два елементи: скелет і паренхіму. Скелет складається з кремнієвих голок, або спікул, склеєних між собою в пучки прозорою речовиною – спонгіном. Пучки спікул утворюють більш-менш правильну сітку або просторові грати в тілі губки. Форма спікул та архітектоніка скелета, тобто розташування спікальних пучків, мають діагностичне значення і є характерними для кожного виду.
До складу губки входить кілька типів клітин. Зовні губка вкрита термальними (дерма – шкіра) клітинами. Внутрішні порожнини, так звані джгутикові камери, вистелені клітинами, які мають постійно руховий довгий джгут. Є клітини, які беруть участь в утворенні кремнієвих спікул. Амебоцити мають потенційну можливість продукувати решту всіх клітинних елементів. Нервові клітини у губок відсутні.
Порожнини, якими пронизане все тіло губки, утворюють найважливішу, так звану іригаційну систему, яка ділиться на дві частини, - привідну й відвідну. Привідна система починається численними порами на поверхні губки й розгалужується в привідні канали й порожнини. Канали відвідної системи, поступово поєднуючись один з одним у більші протоки, підходять також до поверхні губки і впадають у спеціальні отвори.
Тонкі стінки всюди відокремлюють привідну систему каналів від схожої на неї відвідної, і між ними ніде немає безпосереднього звʼязку. Таке поєднання відбувається лише в джгутикових камер. Рух джгутів у джгутикових камерах являє собою той двигун, який створює безперервний потік води через усе тіло губки. Джгути здійснюють постійні гвинтоподібні рухи. Таким чином, кожна з величезної кількості камер виконує роль носа. Їхні спільні зусилля змушують воду входити в пори, проходити всю складну систему каналів і виходити через спеціальні отвори.
Сидячий спосіб життя губок робить їх схожими на рослини. Проте деякі їхні клітинні елементи є надзвичайно рухливими.
Губки живляться завислими у воді частинками. Вони позбавлені можливості обирати ці частинки, тож захоплюють як поживні, так і непоживні речовини. Від неїстівних частинок губка поступово звільняється. Разом з потоком води в тіло губки надходить кисень.
Назва «губка» асоціюється з миттям у лазні. Насправді ж задля цієї мети можна використовувати тільки губки однієї групи – рогові (точніше, їхні спеціально оброблені скелети), в яких скелет утворений волокнами спонгіну, речовини, близької за структурою до шовку. Тим часом у більшості губок скелет складається з безлічі дрібних кремнієвих або кальцієвих голочок. Використовувати їх для миття не можна.
Урок 12
Тема. З
Мета освітня: сформувати знання учнів про найпростіших тварин у природі – одноклітинних: амеби, евглени та інфузорії туфельки; дати характеристику їхній будові та процесам життєдіяльності;
розвиваюча: розвивати уміння порівнювати будову та життєві функції найпростіших тварин; уміння аналізувати та робити відповідні висновки; розвивати пам’ять, увагу, мислення;
виховна: виховувати бережливе ставлення до оточуючого середовища і особливо до невидимих оку тварин та рослин; сприяти розумінню єдності походження представників різних царств.
Тип уроку: засвоєння нових знань.
Місце уроку в навчальній темі: поточний.
Методи і методичні прийоми:
1. Інформаційно-рецептивний:
а) словесний: розповідь-пояснення, опис, бесіда, повідомлення учнів, робота з підручником.
б) наочний: ілюстрація, демонстрація, ТЗН;
в) практичний: виконання практичної роботи.
Прийоми навчання: виклад інформації, пояснення, активізація уваги та мислення, одержання з тексту та ілюстрацій нових знань, робота з роздатковим матеріалом.
2. Репродуктивний.
Прийоми навчання: подання матеріалу в готовому вигляді, конкретизація і закріплення вже набутих знань.
3. Проблемно-пошуковий: постановка проблемного питання.
Прийоми навчання: постановка взаємопов’язаних проблемних запитань, активізація уваги та мислення.
4. Візуальний: складання схем.
5. Сугестивний: застосування різних видів мистецтва – вірші, музика.
6. Релаксопедичний: психологічне розвантаження.
Міжпредметні звʼязки: біологія рослин, географія.
Матеріали та обладнання: схеми, малюнки, таблиці, м/м дошка.
Основні поняття та терміни: клітина, одноклітинні тваринні організми, циста, подразливість.
Хід уроку
Дата добавления: 2015-12-01; просмотров: 102 | Нарушение авторских прав