Є ще один цікавий нюанс. Як на нас, дуже промовистий. Якщо свідки захисту представлені у вироку дуже скромно (скажемо так), то свідкам обвинувачення прямо зелена вулиця надається. Світлані Мартинець та Ігорю Починку (торік вигнаному із Спілки журналістів за брехню) на двох – цілих п’ять аркушів присвячено. Хоча свідчення, які вони надали, по суті жодної провини професора не підтверджують і взагалі нічого не доводять. Окрім того, що «деякі лікарі про нього погано відгукувалися». Або: «Зрозуміло, що Слюсарчук не міг навчатися у медичних вузах». Чому зрозуміло? «Откуда дровішки», як мовиться? І взагалі, яке відношення має журналістське розслідування до процесуального дізнання? А ось яке: «Було знайдено місця навчання Слюсарчука, серед яких Бердичівська школа-інтернат». Так Мартинець сказала. А суд – підтвердив. Але ж колишній директор свідчив, що у нього навчався інший Слюсарчук. Еге ж, свідчив. Тільки кого це хвилює? У вироку ж написано зовсім інакше.
Принагідно хочеться згадати ще одного непересічного свідка. Це Микола Банчук, нинішній заступник Генпрокурора. Кілька років тому (а саме – з 2005 по 2011 рік) очолював департамент кадрової політики, освіти і науки МОЗ України. У матеріалах справи є листи, у яких він звертається до тодішнього міністра освіти про те, щоб надати професору Слюсарчуку усю можливу наукову базу, бо той має «видатні здібності» та «досяг значних успіхів у проведенні наукової роботи». Проте, на судовому засіданні, яке відбулося у формі відео конференції між Сихівським судом Львова і Святошинським судом Києва, Микола Васильович від цих своїх слів фактично відмовився і думку про професора поміняв. Маленька деталь. На той момент він працював уже в Генеральній прокуратурі імені Пшонки. Між тим, адвокати розкопали, що прокурор Прокопов за рекомендаціями свого керівництва мав неодноразові зустрічі з Миколою Банчуком, який так вчасно опинився на високій посаді у Генпрокуратурі. Чи вплинуло це на вектор його показань – невідомо, але факт залишається фактом: у залі суду Микола Васильович надавав зовсім іншу інформацію, ніж та, що містилася у його листах.
Як тиснули на свідків
Треба сказати, що і слідчі під час досудового розслідування, і сам пан суддя під час судових засідань не гребували таким некрасивим прийомом як тиск на свідків. Особливо якщо вони немічні і старенькі, тож не можуть дати гідну відсіч. Згаданий вже колишній директор Бердичівської школи-інтернату для неповноцінних дітей Віктор Гнатюк розповідав одному з адвокатів, що колишні підлеглі-вчителі (Темноградська, Оксюківська, Ященко) йому жалілися, що до них приходили представники міліції, підсовували якісь документи і примушували підписувати. І коли під час суду допитували тих свідків, було видно, що суддя на них тиснув. Яким чином? Та дуже просто. Якщо свідок казав щось, що не вписувалось в обвинувачення (наприклад, не впізнавав у Слюсарчуку колишнього учня інтернату), суддя бігом попереджав про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показів чи відмову від них: «А ви знаєте, що будете відповідати за це? А як це ви не пам’ятаєте?». У результаті – перелякана людина похилого віку погоджувалась з усім.
Проте тиск чинився не лише на колишніх вчителів. Із медпрацівниками, які не погоджувались із «генеральною лінією», робили так само. Ось витяг із апеляційної скарги, написаної адвокатом Слюсарчука Тарасом Яцуляком:
«Суд першої інстанції допустив неправомірний тиск на свідка, показуючи йому протоколи його допиту на досудовому слідстві, неодноразово задавав питання, чому він не поскаржився на слідчого, адже Петрик С. В. вказував про те, що слідчий погрожував, тиснув на нього. Захист вважає, що посилання суду першої інстанції на протоколи допиту свідка на досудовому слідстві є незаконні, оскільки такі дії порушують принцип безпосередності. Окрім того, на такий тиск зі сторони слідства вказували і інші свідки, чесність яких не викликає сумніву, зокрема це свідок Притуляк Л. В., свідок Червоний С. та свідок Шмаров С., однак суд першої інстанції «не знайшов жодних порушень на стадії досудового слідства».
Що залишилось за кадром (коментар адвоката)
Ми попросили Тараса Яцуляка більш детально прокоментувати принципи роботи зі свідками судді Сихівського районного суду Львова Назарія Дулебка.
- Щодо дивної вибірковості суду стосовно показів свідків, повністю з Вами погоджуюсь, – сказав адвокат. – Про це йдеться в моїй апеляційній скарзі. Для наочності, наведу найбільш вражаючі факти відносно цього питання, ті, які стосуються його медичної складової. Зокрема, лікар нейрохірург на прізвище Сагайдак, який оперував хлопчика Прокопчука першим, вказував, що на його думку, операції, які провів Слюсарчук, не погіршили стану хворого. Він підтвердив, що всі оперативні втручання проводились після прийнятих консиліумом лікарів рішень, що всі були згодні з думкою професора відносно необхідності ревізії рани. Цього також у вироку ви не прочитаєте. Зате прочитаєте свідчення лікаря Манзюка, який оперував хворого Тиховецького, ніколи не працював в одній операційній із Слюсарчуком, однак, його «переконлива думка» про очевидну «непрофесійність» професора червоню ниткою проходить через вирок. Однак, свідчення інших лікарів, які проводили повторну операцію Тиховецькому спільно із професором і які підтверджують наявність гідроми, яку проворонив «професіонал» Манзюк, чомусь у вироку не наведені.
Найбільш очевидною «повнота та неупередженість» судді Дулебка проявляється у аналізі свідчень колишнього головного гінеколога Хмельницької області, лікаря Притуляк Л. В. Вказана особа асистувала Слюсачуку при проведенні складної нейрохірургічної операції по видаленню пухлини Лозовому. У судовому засіданні вона вказувала на професійність дій професора, на його всебічні знання в фармакології та інших медичних науках, на те, що слідчий тиснув на неї, коли вона давала покази на досудовому слідстві – дивно, але про це жодного слова. Натомість, є невеличкий абзац, присвячений її свідченням, про те, що Слюсарчук не використовував «мазь», яку на думку геніальних слідчих, він, нібито, мав купити для Лозового, але не купив, що, звісно, на думку цих самих слідчих, є доконаним фактом обману. Дійсно, Слюсарчук не купував Лозовому «мазь», це міф породжений уявою обвинувачення, але перекрутивши покази свідка, суд визнав факт «обману».
Також не покладено в основу вироку покази лікарів по епізоду Вінцетович, які вказали на неабиякий хист Слюсарчука при аналізі ренгенограми хворої, адже тільки він побачив на рентгеноскопії черепа тоненьку лінію, яка свідчила про перелом основи черепа. Ні слова про те, що лікарі назвали дії професора «операцією відчаю», останньою надією пацієнта, що помирав. Перекручені покази батька потерпілої, який вказав, що він не викликав Слюсарчука. Останнє дуже важливе, адже у мене особисто виникла думка, що викликали його самі лікарі, щоб якимось чином виправити свої помилки в діагностуванні та лікуванні потерпілої. Адже, вияви вони гематому ще коли дівчинка була при свідомості, шанси на її спасіння були б майже стовідсоткові. Таким чином, хочу зазначити, що на мою думку, покази свідків, які наведені у вироку, не просто однобокі чи перекручені, це чітка система показів, які повинні не лише підвередити обвинувачення, вони мають на меті змалювати образ монстра. Взагалі мені здалось, нехай вибачать мене мої колеги за різке висловлювання, що цей вирок написаний для того, щоб не просто позбавити волі Слюсарчука, він має на меті знищити його як людину в очах суспільства.
І наостанок - дві показові цитати. Без коментарів.
Дата добавления: 2015-12-01; просмотров: 37 | Нарушение авторских прав