Конкурентоспроможність регіонів України: передумови та фактори формування.

1. Основні проблеми регіонального розвитку: Ключовою проблемою регіонального розвитку є значні диспропорції соціально-економічного стану регіонів, низька конкурентоспроможність та інвестиційно-інноваційна діяльність. Господарство деяких регіонів сьогодні базується на одній - двох галузях, підприємства яких є сировинними або виробляють проміжну та низькотехнологічну продукцію. Знижується конкурентоспроможність окремих регіонів на зовнішньому ринку: питома вага майже половини областей в загальноукраїнському експорті не перевищує одного відсотка. Про актуальність проблеми свідчать рішення вищих державних органів України. – Верховної Ради, Кабінету Міністрів, міністерств та відомств. 2. Оцінка рівня конкурентоспроможності регіонів: Конкурентоспроможність регіонів розглядаємо як потенційні можливості вести конкуренцію, а конкурентну перевагу - як наявність певних вищих характеристик регіону в порівнянні з іншими. Конкурентоспроможність регіонів характеризується міжрегіональними відмінностями за рівнем інноваційного розвитку, надходженнями прямих іноземних інвестицій, розвитком малого та середнього підприємництва, розвитком інфраструктури, наявністю кваліфікованих кадрів, рівнем продуктивності праці та зайнятості. Умовою зміцнення кон­курентних позицій регіонів є виконання регіональними системами таких функцій: - узгодження і захист інтересів регіону всередині країни і за кордо­ном. Владні структури мають забезпечувати створення умов для того, щоб кожний суб'єкт краї­ни максимально використовував свій потенціал і все менше потребував державної допомоги; - посилення конкурентних позицій регіону завдяки залученню інвесторів та удоскона­ленню економічної структури, сприянню розвитку в регіоні малого і середнього бізнесу; - створення системи регіональних пільг і гарантій для діяльності підприємницьких, комерційних структур та інвесторів; - нарощування зовнішньоекономічного потенціалу і розширення торгово-економічних зв'язків регіонів. Предметом конкуренції між регіональними суб'єктами можуть стати державні програми і проекти, що пов'язані з розміщенням продуктивних сил, а також з вирішенням соціальних проблем. При постійному дефіциті ресурсів претендувати на участь у реалізації таких програм і проектів зможуть лише ті регіони, у яких найвищий рівень надійності конкурентних позицій. Стабільний розвиток регіональної економіки в умовах ринку стає реальним за наявності надійних конкурентних позицій. Принцип еконо­мічної самостійності регіональних суб'єктів країни вносить істотні ко­рективи в їхнє фінансово-економічне становище. Стабільність розвитку регіональної економіки безпосередньо залежить від наявності відповід­ного соціально-економічного, науково-технічного та кадрового потенціа­лу. Ці чинники визначають привабливість регіону для розміщення нових, реконструкції існуючих виробництв і тим самим для створення нових робочих місць. У свою чергу, зростання чисельності працюючих визна­чає соціально-економічний добробут населення та поліпшення фінансо­во-бюджетного становища в регіоні. Надходження капіталу до того чи іншого регіону визначається його конку­рентними можливостями і перспективами їх нарощування. Підприємницький капітал спрямовується в ті регіони і сфери діяльності, де можна розмістити конкурентоспроможні виробництва та організувати прибутковий бізнес. Регіони значно відрізняються можливостями в залученні інвестицій. Так, іноземні інвестори надають перевагу регіонам урбанізованим, з розвинутою інфраструктурою, з наявністю кваліфікованих трудових ресурсів.

62.Міжнародні організації та їх значення у здійсненні регіональної еколого-економічної діяльності. А ціональні і регіональні організації України з охорони навколишнього середовища.

З метою охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини національні і регіональні організації України здійснюють на своїй території екологічну політику, спрямовану на збереження безпечного для існування живої і неживої природи з метою гармонійної взаємодії суспільства і природи. У 2011 році екологічна громадськість України відзначає 105-річчя громадського природоохоронного руху руху в нашій країні та 65-річчя Українського товариства охорони природи. 1 листопада 1906 року розпочалась діяльність студентського Гуртка любителів природи при Харківському університеті, який через 5 років перетворився у Харківське товариство любителів природи. Сьогодні зміцненню та розвитку дієвого громадського екологічного руху в Україні сприяли розбудова незалежної держави, формування засад громадянського суспільства. До активізації руху спонукали також різке погіршення стану довкілля, зокрема у зв’язку з Чорнобильською аварією. На початковому етапі характерним було самоствердження і збільшення кількості екологічних організацій, участь їхніх представників у підготовці різних міжнародних екологічних форумів, що відбувались у цей час в європейських країнах. У 1991 р. започатковано процес світового значення – «Довкілля для Європи». Ця ідея міжнародної екологічної співпраці зародилась у зв’язку з визначеними політичними перетвореннями, що відбувались в Європі у 1989–1991 рр., і бажанням створити новий «Європейський Екологічний Простір». У зв’язку з ратифікацією Україною «Конвенції про доступ до інформації, участь громадськості у прийнятті рішень і доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля» (1999) відбувається подальша консолідація та розвиток громадських екологічних організацій, підвищення професійної спроможності місцевих екологічних організацій. Силами громадських організацій було започатковано щорічні Всеукраїнські конференції екологічної громадськості. Важливим етапом у становленні екологічного громадського руху в Україні є підготовка Доповіді неурядових організацій «Громадська оцінка екологічної політики в Україні», яка стала свого часу єдиним не лише в Україні, а й в Європі системним оціночним документом громадськості. Для розв’язання своїх завдань громадські екологічні організації використовують різні форми і методи роботи: здійснюють громадську експертизу еколого-небезпечних об’єктів, надають еколого-правову допомогу, ініціюють громадські слухання, готують проекти нормативних документів, створюють громадські ради при органах влади різних рівнів, видають літературу природоохоронного спрямування, створюють та охороняють об’єкти природно-заповідного фонду. Основою громадського екологічного руху в Україні є всеукраїнські громадські організації, місцеві екологічні групи, благодійні фонди, наукові товариства, тематичні об’єднання, асоціації, мережі, робочі групи, створені для розв’язання національних і місцевих екологічних проблем. Усього налічується близько 440 громадських екологічних організацій (2006), з них 28 всеукраїнського рівня, зареєстровані Мін’юстом України. Найбільші організації: Українське товариство охорони природи, Всеукраїнська екологічна ліга, Українська екологічна асоціація «Зелений світ», Всеукраїнська дитяча спілка «Екологічна варта», Національний екологічний центр України, Всеукраїнська громадська екологічна організація «Мама-86», Українське географічне товариство, Українське ботанічне товариство. Працюють також громадські екологічні організації, які обрали певні напрями природоохоронної роботи (юридичний, освітній, енергетика та довкілля, довкілля та здоров’я): «ЕкоПраво-Київ», Науково-технічна спілка енергетиків та електротехніків України, Всеукраїнський благодійний фонд «Паросток». Починаючи з 1997 р., завдяки ініціативам окремих організацій та виконання ними спільних проектів відчутною стала тенденція до об’єднання екологічних громадських організацій у мережі, асоціації, коаліції, робочі групи (зокрема діють Українська річкова мережа «Чорноморська мережа», Робоча група з питань глобальної зміни клімату, Асоціація карпатських екологічних неурядових організацій). Громадські екологічні організації є в усіх регіонах України. Найбільше їх зосереджено у Києві (понад 100) і в деяких обласних центрах (понад 10–20 зареєстровано у Донецьку, Харкові, Сімферополі, Дніпропетровську, Миколаєві, Одесі, Чернівцях, Львові). Понад 120 організацій функціонують у районних центрах і селищах. Діяльність деяких регіональних організацій відома і поширюється на інші регіони держави – це, зокрема, «Еко-плай» (м. Яремча), «Зелений рух Донбасу» (м. Горлівка), Еколого-культурний центр «Бахмат» (м. Артемівськ), «Інтер-Еко» (м. Вінниця), Західний центр Всесвітньої екологічної лабораторії (м. Львів), «Крона» (м. Чернівці), «Екосфера» (м. Ужгород), «Екологія і світ» (АР Крим), Київський еколого-культурний центр. Головним завданням громадських екологічних організацій є здійснення громадського контролю за додержанням природоохоронного законодавства, практична природоохоронна робота з розв’язання екологічних проблем, поширення екологічної інформації, здійснення освітньої і виховної роботи з метою формування екологічної свідомості населення, участь у формуванні й реалізації державної та регіональної політики. Міністерство охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України підтримало створення у 1996 р. Громадської ради всеукраїнських організацій природоохоронного спрямування, у яку ввійшли представники найпотужніших екологічних організацій (серед них: Українське товариство охорони природи, Всеукраїнська дитяча спілка «Екологічна варта», Всеукраїнська екологічна ліга, ВЕГО «МАМА-86», Всеукраїнський екологічний благодійний фонд «Геоеко – XXI століття», Всеукраїнський благодійний фонд «Паросток», Всеукраїнський комітет підтримки Програм ООН щодо навколишнього середовища ЮНЕПКОМ, Науково-технічна спілка енергетиків та електротехніків України, УЕА «Зелений світ», «Україна. Порядок денний на ХХІ століття», Українське ботанічне товариство, Українське відділення міжнародної спілки «Екологія людини», Українське географічне товариство, Українське товариство охорони птахів та інші). Поряд зі спеціалізованими організаціями з охорони навколишнього середовища у 2011 р. було створено Міжнародну громадську організацію - міжнародну асоціацію «Здоров'я суспільства» (МОО-МА «Здоров'я суспільства»), яка має за мету - задоволення та захист законних соціальних, медичних, екологічних, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів різнихнародів, а також всебічного співробітництва між ними. Сьогодні, МОО-МА «Здоров'я суспільства» приділяє велику увагу забезпеченню виконання Україною положень Конвенції "Про доступ до інформації, участь громадськості в прийнятті рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля" (Оргуська конвенція), питанням обліку екологічної складової в державному розвитку, питанням процедур державної екологічної експертизи екологічно небезпечних проектів і належної участі громадськості в цих процедурах. МОО-МА «Здоров'я суспільства» найнагальнішою проблемою сучасності вважає захист існування людської цивілізації та звертає увагу громадськості на реалізацію екологічних прав громадян.

Дата добавления: 2015-12-01