|
Читайте также: |
Гранична схильність до споживання (ГСС) – це відношення будь-якої зміни в споживанні до тієї зміни в доході, яка його викликала. Позначається МРС або с′, і визначається як відношення зміни у споживанні до тієї зміни доходу після оподаткування, яка спричинила зміни в обсязі споживання.
МРС=зміна в споживанні/зміна в доході=rС/rУd.
66. Розкрийте суть переміщення ліній споживання та заощадження.
Величину споживання і, відповідно, заощадження визначає рівень використовуваного доходу. При цьому, в залежності від величини доходу, відбувається переміщення з однієї точки до іншої вздовж кривих споживання та, відповідно, заощадження.
Але є низка детермінантів (“недоходних”), які впливають на величини споживання та заощадження при будь-якій величині ВД. При цьому відбувається зміщення кривих споживання і заощадження вгору або донизу.
Зміни в одному або кількох чинниках, що не пов'язані з доходом, переміщують і функцію заощадження. При цьому функції споживання і заощадження переміщуються у протилежних напрямках. Якщо домогосподарства споживають більше за даного використовуваного доходу, то вони заощаджують менше. Графічно це виражається у тому, що переміщення функції споживання вгору тягне за собою переміщення функції заощадження донизу. Лише підвищення податків переміщує вниз як функцію споживання, так і функцію заощадження.
Більшість економістів вважають, що функції споживання і заощадження є здебільшого стабільними. Ця стабільність передовсім зумовлюється тим, що рішення домогосподарств щодо споживання і заощадження помітно впливають звичаї і традиції. Крім того, не пов'язані з доходом чинники досить численні, і зміни в них нерідко діють у протилежних напрямках, а отже, вони нейтралізують один одного.
67. Середня та гранична схильність до заощадження, їх суть і зміст.
Заощадження – це та частина доходу, яка в поточному періоді не споживається.
Схильність до заощаджень – психологічний чинник, який свідчить про прагнення людини заощаджувати.
Середня схильність до збереження (ССЗ) – це виражена у відсотках частка доходу в особистому розпорядженні, яка витрачається на збереження. Позначається АРS і визначається як відношення обсягу заощаджень до обсягу доходу, тобто АРS=заощадження/дохід=S/ Уd.
Гранична схильність до збереження (ГСЗ) – це відношення зміни обсягу заощаджень до зміни обсягу доходу, тобто
МРS=s′= зміна в заощадженні/зміна в доході=rS/rУd
68. Розкрийте суть стабільності ліній споживання та заощадження.
1.) Багатство (wealth)
2.) Рівень цін (price level)
3.) Очікування споживачів (expectations)
4.) Рівень заборгованості споживачів (consumer indebtedness)
5.) Рівень оподаткування (taxation)
1.) Багатство. – Чим більше багатство нагромаджено споживачами, тим більша частка використовуваного доходу іде на споживання і, відповідно, менша на заощадження. До багатства входять як реальні активи (real assets), або фізичні об’єкти і предмети як то будинок, власний літак, меблі тощо; так і фінансові активи (financial assets), як то готівка, гроші на банківських рахунках, акції, облігації тощо. З накопиченням багатства крива споживання піднімається вгору, а крива заощадження спускається донизу.
2.) Рівень цін. – Якщо загальний рівень цін змінюється, то це впливає на реальну вартість фінансових активів: при зростанні цін зменшується реальна вартість фінансових активів, що спонукає людей витрачати менше із поточного доходу. І – навпаки.
3.) Очікування споживачів. Якщо очікуються стабільність та зростання економіки, то споживачі можуть заощаджувати більше грошей, ніж якщо очікується подальше зростання темпів інфляції.
4.) Рівень заборгованості споживачів. При наявності заборгованості споживач меньше витрачає на споживання, а більше заощаджує грошей, щоб своєчасно повернути борги. …Крива споживання зміщується вгору при зниженні заборгованості і вниз при зростанні заборгованості. Все навпаки із кривою заощадження.
5.) Рівень оподаткування. Чим більший рівень оподаткування, тим меншим буде використовуваний дохід. А значить – тим меншими будуть як рівні споживання, так і рівні заощадження. …Криві споживання і заощадження зміщуються в одному напрямку в залежності від змін в рівнях оподаткування.
ВАЖЛИВИЙ МОМЕНТ: Усі детермінанти діють одночасно. Тому й зберігається відносна стабільність рівнів споживання і заощадження. Але тільки відносна!
69. Пояснити сутність гіпотези життєвого циклу.
Франко Модільяні розвину модель поведінки споживача, яку називають гіпотезою життєвого циклу. Ця модель ґрунтується на концепції міжчасового вибору споживача: індивіди планують свої споживання і заощадження на тривалий період, щоб якнайкраще розподілити ресурси для споживання впродовж усього життя. Один із постулатів цієї концепції полягає в тому, що раціональні споживачі хочуть підтримувати приблизно однаковий рівень споживання протягом свого життя, а видатки на споживання надходять із заробленого трудового доходу та майна. Крім того, гіпотеза життєвого циклу враховує ту обставину, що доходи людей різко знижуються з виходом на пенсію. Для підтримання однакового рівня споживання упродовж життєвого циклу потрібно заощаджувати у трудовому періоді. Тому на момент виходу на пенсію люди володіють найбільшим обсягом майна, яке вони використовують для споживання у пенсійному періоді.
Розглянемо поведінку молодого споживача, який щойно приступив до праці. Він надіється, що тривалість його життя становитиме L років і, що він працюватиме R років. Щорічний трудовий дохід нашого споживача становить Y.
Для простоти аналізу спочатку абстрагуємо від майна, яке створене внаслідок заощаджень. Для підтримання однакового рівня позивання протягом життя наш індивід має розподілити свої ресурси між L роками сподіваного життя. Його ресурси для споживання становлять RY, а споживання протягом життєвого циклу - CL. Споживання упродовж життєвого циклу повинно дорівнювати ресурсам за весь життєвий цикл:
CL = RY
Гіпотеза життєвого циклу передбачає, що особа заощаджує, коли її дохід вищий за середній упродовж життєвого циклу, і використовує заощадження для споживання, коли її дохід менший за середній.
Якщо всі індивіди так планують своє споживання, то сукупна функція споживання така сама, як і функція споживання для окремої особи. Згідно з гіпотезою життєвого циклу, функцію споживання для національної економіки можна записати так:
C = aW = bY
де а - гранична схильність до споживання майна;
b- гранична схильність до споживання доходу.
Гіпотеза життєвого циклу розв'язує загадку споживання.
70. Інвестиції: сутність та особливості.
Інвестиції дуже важливі для розвитку економіки. Їх рівень значною мірою визначає обсяг національного доходу. Будівництво нових підприємств, споруд, житлового фонду, доріг має своїм джерелом інвестиції. Чисті інвестиції створюють додаткові робочі місця, зумовлюють зростання доходів та суспільного добробуту. Отже, значення інвестування як економічного процесу важко переоцінити.
Тобто, загальний обсяг капітальних товарів називають інвестиціями або інвестиційним попитом.
У СНР виокремлюють 3 різновиди інвестицій:
1) Інвестиції фірм в основний капітал
2) Інвестиції у створення запасів
3) Інвестиції в житловий фонд.
До першого розділу відносять інвестиції в машини, устаткування, верстати, транспортні засоби тощо.
До другого різновиду – інвестиції у створення певних резервів вировини, палива, напівфабрикатів чи готової продукції фірм. Зростання запасів означає, що інвестиції в запаси додатні, а зменшення запасів – від’ємність інвестицій.
Третій різновид інвестицій становлять витрати на підтримку житлового фонду та будівництво нового житла.
Кожен із перерахованих вище різновидів інвестицій з часом зношується. Це явище називають амортизацією.
Загальний обсяг інвестицій, спрямований як на заміну зношеного капіталу, так і на зростання капіталу, утворює валові інвестиції.
Валові інвестиції зменшені на суму амортизаційних відрахувань утворюють чисті інвестиції.
71. Пояснити як визначається річний обсяг споживача.
72. Взаємозв’язок використовуваного доходу і заощадження.
Заощадження та його функції. Заощадження — це частина доходу, що не споживається. Отже, заощадження З дорівнюють національному доходу НД мінус споживання С: З = НД – С.
Заощадження здійснюють домогосподарства, підприємства, організації та держава. У ринковій економіці основними об’єктами заощадження є домогосподарства і підприємства.
Національні заощадження і норма заощаджень. Економічні дослідження показують, що дохід є визначальним компонентом не тільки споживання, а й заощадження. Багаті заощаджують більше ніж бідні не тільки в абсолютних цифрах, а також як процент від доходу. Часто найбідніші витрачають більше ніж заробляють. Тому, як правило, замість заощадження зростають борги.
Розглянемо функцію заощадження та граничну схильність до заощадження. Функція заощадження показує зв’язок між розміром заощадження та доходом.
Гранична схильність до заощадження (ГСЗ) визначається як частка кожної додаткової гривні доходу, що йде на додаткове заощадження, тобто
Сума видатків з національного доходу на споживання плюс сума використання національного доходу на заощадження повинні дорівнювати обсягу національного доходу країни. Правда, в реальній дійсності така рівність досягається не завжди. Але за теорією слід виходити з того, що національний дохід дорівнює сумі споживання й заощадження:
НД = С + З.
Якщо ГСС дорівнює 0,80, то ГСЗ має дорівнювати 0,20. Сума ГСС та ГСЗ повинна обов’язково дорівнювати одиниці. Отже, ГСЗ = 1 – ГСС.
Заощадження є вартісним показником інвестицій і нагромадження капіталу. Поняття інвестицій застосовують, щоб позначити збільшення запасу матеріальних капітальних благ. Відповідно інвестиції мають місце тоді, коли є заощадження і коли за їх рахунок створюється реальний капітал.
Отже, між заощадженнями та інвестиціями існує прямий зв’язок. Його можна розглядати, приміром, на рівні корпорації і в масштабі суспільного відтворення. В останньому разі визнають національні заощадження і норму національних заощаджень.
Дамо визначення цих категорій економічного відтворення з погляду національного доходу. Національні заощадження — це та частина національного доходу, яка не використовується на споживання, тому що має бути спрямована на нагромадження капіталу і багатства країни. Це — чисті заощадження і чисті нагромадження.
Норма національного заощадження (ННЗ), визначається за формулою:
де З — обсяги заощадження національного доходу, наприклад, за рік.
Заощадження, здійснювані за рахунок національного доходу називаються чистими заощадженнями.
Оптимальною нормою національного заощадження вважається 20—25%. Між нормою національного заощадження, інвестиціями і темпами економічного зростання існує тісний взаємозв’язок. Тому кожна країна особливу увагу звертає на стимулювання схильності населення, домогосподарств, підприємств до заощадження.
73. Чинники заощаджень не пов’язані з доходом.
Спостереження показують, що раціональні споживачі визначають обсяг споживання з огляду не лише на свій поточний використовуваний дохід, а й інші чинники. Ці чинники заохочують домогосподарства споживати менше або більше за кожного можливого рівня доходу. Дія цих чинників переміщує функції споживання і заощадження. До таких чинників передовсім належить дохід у тривалій перспективі, або майбутній сподіваний дохід. Якщо, наприклад, споживачі сподіваються мати гарантовану високооплачувану роботу в майбутньому, то вони зазвичай збільшують споживання відповідно до змін доходу. З іншого боку, якщо зміни в доході лише тимчасові (одноразова премія, виграш у лотерею), то значну частину приросту доходу далекоглядні споживачі заощаджуватимуть.
Наприклад, якщо людина виграла 50 000 грн у лотерею, вона не використає відразу всі ці гроші за рік. Натомість додатковий дохід скоріше за все буде розподілено на всю решту років життя. Більшість людей прагнуть підтримувати однаковий рівень споживання упродовж усього свого життя. Доходи ж зменшуються з виходом на пенсію. Тому споживачі, як правило, заощаджують у молодшому віці, щоб забезпечити більш-менш пристойний обсяг споживання у старшому. Завдяки заощадженням раціональні споживачі нагромаджують майно, або багатство, що дає змогу вирівнювати споживання протягом життя. Заощаджуючи, особа резервує свій поточний дохід для споживання у майбутньому. Якщо ж особа отримала у спадщину значний обсяг майна, можливості її споживання розширюються. Більше багатство веде до більшого споживання, що називають ефектом майна, або ефектам багатства. Збільшення багатства перемішує функцію споживання вгору.
Зменшення багатства домогосподарств скорочує обсяг видатків на споживання. Наприклад, фактична втрата вкладниками заощаджень у банківській системі внаслідок їх знецінення у роки гіперінфляції в Україні помітно знизила рівень споживання значної кількості домогосподарств. Однак здебільшого величина їхнього багатства змінюється з року в рік повільно і тому звичайно не викликає значних переміщень функцій споживання і заощадження. У сучасному суспільстві існують й інші чинники, які заохочують домогосподарства споживати менше або більше за кожного можливого рівня використовуваного доходу. На обсяг споживання впливають сподівання, можливість переміщення майбутнього доходу для поточного споживання, оподаткування, процентні ставки тощо. Сподівання споживачів, пов'язані з майбутніми цінами, грошовими доходами та наявністю товарів, можуть суттєво вплинути на поточні видатки й заощадження. Наприклад, очікування зростання цін та нестача товарів ведуть до збільшення поточних видатків на споживання і до зменшення заощаджень.
Споживачі можуть істотно розширювати свій обсяг споживання у поточному періоді, переміщуючи в цей період за допомогою позики свої майбутні доходи. Ці споживачі купують товари і послуги на виплату. Можливість отримувати позику означає, що поточне споживання перевищує поточний дохід. По суті, коли споживач бере позику, він споживає сьогодні частину свого майбутнього доходу. Проте для багатьох людей отримання позики неможливе. Якщо споживач не може отримати позики, то обсяг його поточного споживання не може перепитувати його поточний дохід. Неможливість для споживача перемістити свій майбутній дохід для розширення поточного споживання називають позичковим, або ліквідним обмеженням. У перехідній економіці позичкове обмеження існує для більшості громадян, і можливість переміщення доходів незначна.
Зміни в оподаткуванні позначаються і на споживанні, і на заощадженні. Податки виплачуються частково за рахунок споживання і частково за рахунок заощаджень. Отже, підвищення податків зменшуватиме і споживання, і заощадження, а функції споживання і заощадження перемішуватимуться донизу. І навпаки, дохід, отриманий від зменшення податків, частково споживатиметься, а частково заощаджуватиметься домогосподарствами. Тому зниження податків перемішуватиме вгору і функцію споживання, і функцію заощадження. Але тут потрібне певне уточнення. Сьогодні економісти вважають, що тимчасові зміни у податках — їхнє підвищення або зниження — мало впливають на обсяг споживання. Для того, щоб зміни у податках помітно вплинули на споживання, вони мають бути тривалими.
У макроекономіці точиться гостра полеміка навколо питання, чи впливає зростання державного боргу на обсяг споживання. До нього існує два підходи — традиційний і рікардівський. Згідно з традиційним поглядом, зниження податків, яке уряд фінансує збільшенням запозичень (випуском державних цінних паперів, тобто зростанням державного боргу), збільшуватиме споживчі видатки. Відповідно до рікардівського погляду передбачливий споживач розуміє, що держанні запозичення сьогодні означають підвищення податків у майбутньому (для обслуговування державного боргу). Зниження податків, яке фінансують зростанням державного боргу, не зменшує тягаря оподаткування — він просто перемішується в часі. Тому, за рікардівським підходом, така політика зниження податків не стимулює збільшення видатків споживачів. Тепер повернімося до аналізу функцій споживання і заощадження. Якщо зміна у споживанні спричинена змінами у використовуваному доході, її називають зміною величини споживання. Цю зміну показують як переміщення від однієї точки до іншої по стабільній функції споживання, наприклад, із точки а у точку Ь на функції споживання С, (рис. 4.4).
Якщо обсяг споживання змінився внаслідок дії чинників, не пов'язаних із використовуваним доходом, то маємо справу зі зміною споживання. її показують як переміщення вгору або вниз функції споживання (наприклад, із положення С1 у С2 або С3 на рис. 4.4).) Зміни в одному або кількох чинниках, що не пов'язані з доходом. перемішують і функцію заощадження. При цьому функції споживання і заощадження перемішуються у протилежних напрямках. Якщо домогосподарства споживають більше за даного використовуваного доходу, то вони заощаджують менше. Графічно це виражається у тому, що переміщення функції споживання вгору тягне за собою переміщення функції заощадження до низу. Лише підвищення податків переміщує вниз як функцію споживання, так і функцію заощадження.
Більшість економістів уважають, що функції споживання і заощадження є здебільшого стабільними. Ця стабільність передовсім зумовлюється тим, що на рішення домогосподарств щодо споживання і заощадження помітно впливають звичаї і традиції. Крім того, не пов'язані з доходом чинники досить численні, і зміни в них нерідко діють у протилежних напрямках, а отже, вони нейтралізують один одного.
74. Приватні заощадження – інвестиції як спрощена модель економічної рівноваги.
У спрощеній моделі економічної рівноваги, тобто за умов приватної економіки закритого типу, заощадження зводяться до приватних і визначаються як величина доходу, яка залишається після приватного споживання: S=Y-C. З появою держави в економічному кругообігу приватні заощадження зменшуються на величину вилучень у формі чистих податків: S=Y-T-C. Але також виник-ть держ. заощ-ня, які згідно із заг.принципом визначаються як різниця між доходами держави у формі чистих податків і державним споживанням: Sg=T-Cg.
Крім того, з'являються державні інвестиції (Іg), які разом із державним споживанням формують державні закупівлі: G=Cg+Ig.
Вирішальну роль в економіці відіграють приватні інвестиції. Тому більш вагоме аналітичне значення має рівновага між приватними інвестиціями і національними ресурсами, які спрямовуються на їх фінансування.
Особисті заощадження разом із заощадженнями підприємств називають валовими приватними заощадженнями.
75. Відсоткова ставка і чиста прибутковість інвестицій.
Процентна ставка або ж но́рма проце́нта — кількісне вираження відсотків як економічної категорії. Розраховується як відношення річного доходу, отриманого на позичковий капітал, до суми наданого кредиту, помноженого на 100 відсотків.
(Правильне вживання "відсотка" і "процента": "відсоток" - пропорція, частка; "процент" - вартість позичкового капіталу. Наприклад, ВВП зріс на 15 відсотків; комунальні платежі становлять 40 відсотків у структурі доходів громадян, АЛЕ: процентна ставка за депозитом; поклав гроші на депозитом під 11 процентів)
Розмір процента регулюється переважно співвідношенням попиту і пропозиції позичкового капіталу. Норма процента лежить у визначеній залежності від норми прибутку: за звичайних умов середня норма прибутку є максимальною межею для норми процента.
Однак на рівень процентної ставки впливають також багато різноманітних факторів.
76. Ринок позичкового капіталу та його роль у забезпеченні рівноваги між заощадженнями та інвестиціями.
Світовий ринок позичкового капіталу має довгу і складну історію, і бере початок ще з лифарського капіталу середньовіччя.
Сучасний світовий ринок позичкових капіталів, котрий сформувався на основі інтернаціоналізації та інтеграції національних ринків на початок 60-х років, включає в себе: світовий кредитний ринок, світовий фінансовий ринок та євроринок. Всі ці сектори світового ринку позичкового капіталу взаємопов'язані: на практиці постійно відбувається взаємне переливання капіталів.
Світовий кредитний ринок — це частина ринку позичкових капіталів, де здійснюється рух капіталу на основі терміновості, повернення та сплати відсотків.
Світовий фінансовий ринок — це частина ринку позичкових капіталів, де переважно здійснюється емісія, купівля-продаж цінних паперів, у тому числі й в євровалютах.
Розрізняють ринок короткострокових позичкових капіталів (грошовий ринок) та ринок середньо- та довгострокових капіталів (ринок капіталів), що включає і фінансовий ринок.
Євроринок — це частина світового ринку позичкових капіталів, на якому проводяться операції з кредитів та позик в євровалюті.
В наш час світовий ринок позичкового капіталу виступає як механізм акумуляції й розподілу фінансових ресурсів у світовому економічному просторі і він охоплює сукупність попиту та пропозиції на позичковий капітал позичальників і кредиторів різних країн світу. Здійснити акумуляцію і перерозподіл фінансових ресурсів з високою якістю і без втрат можливо тільки за допомогою відповідальних посередників.
Розглянемо механізм світового ринку капіталів. По-перше, визначимо, що він виступає джерелом довгострокових інвестиційних ресурсів і формує систему відносин з приводу узгодження попиту і пропозиції на капітал для фінансування довгострокових капіталовкладень.
Світовий ринок капіталів поділяється на:
• світовий кредитний ринок;
• світовий ринок цінних паперів.
Світовий кредитний ринок являє собою систему кредитних відносин, що розвиваються і функціонують у світовому господарстві.
Світовий ринок цінних паперів — це також система відносин з узгодження попиту і пропозицій на цінні папери на міжнародному рівні.
Якщо державний борг зростає швидше, ніж зростає валовий внутрішній продукт, то обслуговування державного боргу може здійснюватися і за рахунок накопичення і споживання, тобто за рахунок зниження життєвого рівня населення.
Якщо державний борг зростає в умовах припинення зростання ВВП або його падіння, то наслідки для країни-боржника можуть бути більш негативними. Коли борги накопичуються з року в рік, то це може спричинити до поступового сповзання країни в боргову кабалу і навіть поставити на порядок денний питання про майбутню економічну незалежність та втрату політичних позицій у світовому співтоваристві.
77. Мультиплікатор інвестицій, його суть, види і способи розрахунку.
Мультиплікатор інвестицій – коефіцієнт, який показує зв’язок між змінами інвестицій та змінами величини прибутку. MI
Простий мультиплікатор відображає лише вилучення коштів на заощадження.
Складний мультиплікатор вираховується з урахуванням всіх вилучень (податки, імпорт, заощадження).
78. Модель,,витрати – випуск ‘’.
Модель “витрати-випуск” – модель визначення рівноважного ВВП на умовах тотожності між сукупними витратами й виробленим ВВП. Це кейнсіанська модель товарного ринку. Визначальним у цій моделі є сукупний попит, який знаходить своє відображення через сукупні витрати, та сукупна пропозиція, представлена реальним ВВП. У основі моделі лежить пряма залежність між ВВП і сукупними витратами, тобто що більші сукупні витрати, то більший ВВП, і навпаки. Для розуміння рівноваги або нерівноваги в економіці за даною моделлю слід розрізняти фактичні й заплановані сукупні витрати.
Економічна рівновага – це рівновага між запланованими сукупними витратами і ВВП.
Тому в моделі “витрати-випуск” під сукупними витратами слід розуміти заплановані сукупні витрати. Оскільки, згідно з нашим припущенням, сукупні витрати дорівнюють СВ + ВІ, то для моделі “витрати-випуск” базовим є таке рівняння:
СуВ = СВ +ВІ = ВВП.
Згідно з даним рівнянням, ВВП – вироблений продукт, а СВ + ВІ – сукупні витрати. Співвідношення між ними може мати три варіанти:
1) вся сума доходу, отриманого від реалізації виробленого ВВП, спрямовується на його закупівлю, тобто СВ + ВІ = ВВП. Зазначений варіант відповідає закону Сея, згідно з яким виробництво створює адекватний за величиною попит;
2) не вся сума доходу, отриманого від реалізації виробленого ВВП, йде на його закупівлю, тобто СВ + ВІ < ВВП;
3) на закупівлю ВВП спрямовується більша сума доходу, порівняно з його величиною, отриманою від реалізації ВВП, виробленого у поточному періоді, тобто СВ + ВІ > ВВП. Другий і третій варіанти відповідають кейнсіанській теорії, згідно з якою доходи, отримані від реалізації поточного ВВП, не обов’язково перетворюються на адекватну величину сукупних витрат.
Аналіз рівноважного ВВП можна зробити і з допомогою графічної моделі “витрати-випуск“, яку досить часто називають “кейнсіанський хрест “.
79. Сукупні видатки і ВВП.
Співвідношення між СуВ і ВВП – це співвідношення між планами покупців і продавців, які, як правило не збігаються і при цьому виникають незаплановані зміни в тов. запасах. Коли СуВ<ВВП, виникає перевиробництво з незапланованим збільш. тов. запасів. Коли СуВ>ВВП – недовиробництво з незапланованим зниж. тов. запасів. Незаплановані зміни в тов. запасах порушують інвест. плани підпрємств, тому виділяють: а) заплановані інвест. – витрати на інвест. тов., які відповід. уявленням підпрємств про очікувані зміни у сукупному попиту(Спо) на вироблені тов. та послуги. б) незаплановані інвест. - витрати., які підпрємства змушені здійснювати в товарні запаси. Ці інвест. виконують балансуючу роль в економіці.? СуВ ± ВІн=ВВП, де ± ВІн - незаплановані інвест. в товарні запаси, СуВ ± ВІн – фактичні СуВф. З цієї формули? незалежно від стану екон., СуВф завжди = ВВП.
80. Модель,, вилучення – ін’єкції ‘’.
Модель “вилучення-ін’єкції“ – це модель визначення рівноважного ВВП на умовах тотожності між вилученнями та ін’єкціями в економічному кругообігу. В основі цієї моделі лежить та обставина, що в потоці “доходи-витрати” постійно виникають як вилучення, так і ін’єкції.
Як відомо, будь-який обсяг виробництва породжує певну величину доходу кінцевого використання. Одну частку цього доходу домашні господарства й підприємства (фірми) можуть заощаджувати, тобто не використовувати на споживання. Тому заощадження являють собою вилучення із потоку “доходи-витрати”. Оскільки заощадження – це потенційні витрати, то внаслідок вилучення частки доходу на заощадження споживчі витрати будуть недостатніми, щоб викупити весь обсяг вироблених споживчих товарів. Це може призвести до зменшення ВВП.
Але цьому є альтернатива. Виробництво може частково переключатися зі споживчих товарів на інвестиційні. Така реструктуризація виробництва може відбутися за умови, що вилучення частки доходу у вигляді заощаджень через фінансові ринки обернеться адекватним збільшенням інвестиційних витрат.
Інвестиції, на противагу заощадженням, можна розглядати як ін’єкції витрат у потік “доходи-витрати”, тобто вони компенсують зменшення сукупних витрат, обумовлене вилученням частки доходу на заощадження. Питання в тому, в якій мірі відбувається ця компенсація, або як співвідносяться між собою вилучення у формі заощаджень та ін’єкції у формі інвестицій. Відповідь на це запитання може мати декілька варіантів.
Перший. Якщо вилучення із доходу у формі заощаджень перевищує інвестиційні ін’єкції у витрати, то сукупні витрати (СуВ) будуть меншими, ніж фактичний ВВП. Оскільки сукупні витрати визначають рівноважний ВВП, це означає, що фактичний ВВП перевищуватиме рівноважний ВВП.
Другий. Якщо вилучення із доходу в формі заощаджень менші, ніж інвестиційні ін’єкції у витрати, то сукупні витрати (СуВ) будуть перевищувати фактичний ВВП. Це означає, що фактичний ВВП буде меншим, за рівноважний ВВП.
Третій. Якщо вилучення та ін’єкції збігаються за своєю величиною, то втрати сукупних витрат на потенційних витратах у формі заощаджень компенсуються їх збільшенням у формі інвестицій. Тому сукупні витрати (СуВ) дорівнюють фактичному ВВП, який одночасно є рівноважним.
Оскільки об’єктом нашого аналізу є приватна економіка закритого типу, ми абстрагуємося від інших видів вилучень та ін’єкцій. В дійсності, крім заощаджень та інвестицій, вилученнями з потоку “доходи-витрати” є також податки та імпорт, а ін’єкціями – ще державні закупівлі та експорт. Тому в широкому контексті вилучення слід розглядати як будь-яке використання доходу не на закупку ВВП, а ін’єкції – як будь-яке збільшення витрат на виробництво ВВП. Надалі ми розширимо об’єкт нашого аналізу і врахуємо інші вилучення та ін’єкції.
Досі в моделі “вилучення-ін’єкції“ єдиним мінливим елементом були заощадження, які змінювалися внаслідок зміни доходу. Заплановані інвестиції приймалися як незмінна величина. За цих умов співвідношення між заощадженнями й запланованими інвестиціями залежали лише від динаміки заощаджень. Але в дійсності зміна доходу та заощаджень спричиняє зміну запланованих інвестицій.
Дата добавления: 2015-12-01; просмотров: 51 | Нарушение авторских прав