Розкрити сутність інфляції, рівень та темп інфляції. Показати відмінність між інфляцією попиту та інфляцією витрат. Розкрити сутність антиінфляційної політики держави.

Інфляція - це зростання загального рівня цін (або іншими словами, це є падіння купівельної спроможності грошей, підвищення грошової вартості життя).

Рівень інфляції показує, як змінилися ціни в економіці, і вимірюється за допомогою індексів цін (індексу споживчих цін, дефлятора ВВП тощо) як різниця між значенням цього індексу за певний період (у процентах) та 100%. РІ = Ісц - 100% (3.12), де РІ – рівень інфляції; Ісц – індекс споживчих цін.

Темп інфляції показує, як змінилася сама інфляція за певний період (прискорилась чи сповільнилась), і визначається за формулою:

Темп інфляції = (3.13)

Протилежним до інфляції поняттям є дефляція, яка має місце, коли загальний рівень цін падає і купівельна спроможність грошей підвищується. Дефляція трапляється рідко.

В залежності від середньорічного темпу приросту цін, розрізняють: помірну (повзучу), галопуючу та гіперінфляцію.

Помірна інфляція – приріст цін, який становить не більше 10% на рік. Коли ціни відносно стабільні, то люди довіряють грошам і охоче нагромаджують їх, оскільки впевнені, що рівень цін не дуже збільшиться порівняно з тим, що існує у теперішній час.

Галопуюча інфляція – приріст цін, який вимірюється десятками або сотнями процентів на рік. Коли помірна інфляція переходить у галопуючу, виникають економічні спотворення. Гроші втрачають свою вартість, фінансові ринки звужуються, населення нагромаджує товари, купує нерухомість і не віддає гроші в позику за низькими номінальними процентними ставками. Люди намагаються вкласти свої гроші за кордоном, що призводить до скорочення внутрішніх інвестицій.

Гіперінфляція – приріст цін, який вимірюється тисячами процентів на рік. Гіперінфляція, як правило, пов’язана з нерозумною державною політикою, руйнівно впливає на обсяг національного виробництва і зайнятість, може підірвати фінансову систему і прискорити крах.

Інфляція виникає під впливом багатьох факторів. Одні види інфляції зумовлює попит, інші – пропозиція. Тому й розрізняють два типи інфляції: інфляція попиту; інфляція пропозиції (витрат).

Інфляція попиту – це порушення рівноваги між попитом і пропозицією з боку попиту. Основними причинами тут можуть бути збільшення державних витрат, збільшення попиту на засоби виробництва в умовах повної зайнятості і майже повної завантаженості виробничих потужностей, а також зростання покупної спроможності трудящих (зростання заробітної плати). Внаслідок цього виникає надлишок грошей по відношенню до кількості товарів, підвищуються ціни. Таким чином надлишок платіжних засобів в обігу створює дефіцит пропозиції, коли виробники не можуть реагувати на зростання попиту.

Інфляція витрат (пропозиції) спричинюється тиском на ціни з боку зростання виробничих витрат. Це передусім зростання заробітної плати, витрат на енергетичні й (сировинні ресурси, а також падіння продуктивності праці, посилення монополізації виробництва і ринку, ня монополізації виробництва і ринку,зростання в структурі виробництва галузей з уповільненими темпами підвищення продуктивності праці (наприклад, послуг), з високою часткою витрат на заробітну плату та низькою питомою вагою виробництва предметів споживання тощо.

Вплив інфляції на рівень реальних дохо­дів та обсяги виробництва суперечливий і залежить від того, якою є інфляція –неочікуваною чи очікуваною.

Неочікувана інфляція – інфляція, яка є результатом непередбачуваних змін в економіці. Вона перерозподіляє багатство між різними групами людей. Очікувана інфляція – інфляція, яка є наслідком прогнозованих тенденцій в економіці та заходів, запланованих державою. Інфляція, яка є збалансованою (такою, що не змінює відносні ціни) і очікуваною, не впливає на загальний обсяг виробництва чи перерозподіл доходів. Проте цей вид інфляції є рідкісним.

Антиінфляційна політика - політика держави, яка направлена на боротьбу з інфляцією та включає прямі та непрямі засоби регулювання купівельної спроможності грошової одиниці.

Непрямі засоби регулювання купівельної спроможності грошової одиниці включають:

- регулювання загальної маси грошей шляхом управління ними

центральним банком;

-операції центрального банку на відкритому ринку цінних паперів;

- зміну обов’язкових резервів комерційних банків у центральному банку;

- зміну облікової ставки.

Прямі засоби регулювання купівельної спроможності грошової одиниці включають:

- пряме і безпосереднє регулювання державою кредитів і тим самим – грошової маси;

- державне регулювання цін;

- державне (за угодою з профспілками) регулювання заробітної плати;

- державне регулювання зовнішньої торгівлі, операцій з іноземним капіталом і валютного курсу.

8. Визначити та здійснити порівняльний аналіз функцій споживання та заощадження, їх графічна інтерпретація. Середня та гранична схильність до споживання та заощадження.

Гол. компонентом сукупних витрат є споживчі витрати, або споживання (С), - витр домогосп-в на придб спож Т і оплату послуг для задовол особ потреб. Функція С показує співвднош між СВ і доходом кінцевого викор (ДКВ)(у статиці і динаміці). У сер СВ змін зі зміною доходів, проте в кожній групі доходів можуть існув відхил-я. Фактори, які вплив на вел-ну: гол - ДКВ – це Д після сплати податків. Граф функції С.

Вісь С – споживчі витрати, вісь У – ДКВ. В т.В Заощадження=0. Відрізок по вісі С (0-С0) – автономне споживання, яке не залежить від ДКВ (за рах минулих заощаджень). Пряма С має дуго образну форму і є функцією споживання.

Ф. С запроважд Кейнсом і грунт на припущенні, що існує стабільн емпіричний зв’язок між С і Д. Якби СВ повністю = ДКВ, то граф Ф. С прийняв би форму бісектриси. Праворуч віл точки В є зона чистого З, яка обмеж кривою С і бісектрисою. Ліворуч – зона відємного З (життя в борг). Величина С – вертикальний відрізок між Ф. С та ДКВ. Величина З – відстань між бісектрисою і Ф. С.

Граф Ф. З

Графічно Ф. З зобр, віднімаючи по вертикалі Ф. С від лінії бісектриси. Обсяг З – відстань від лінії У (Дкв) до кривої S (Ф. З). С і З прямо залеж від Д. Оскільки СВ прямо залеж від ДКВ, то Ф. С матем вираж СВ=f(ДКВ). Домогосп спрям свої З-ня на фін ринки. Тому З є функцією не лише ДКВ, а й залеж віл % ставки. Матем Ф. З: З=f(ДКВ;%). Ф.С теж залеж від % ставки, але опосередковано – ч/з тенденції З і є зворотньою. Чим вище %, тим більше будуть З, тим меншими - СВ.

Залежність С і З від ДКВ наз. Схильністю до С і З, яка буває середньою та граничною.

ССС=(СВ/ДКВ)*100%, де ССС – сер схильність до С – частка ДКВ, яка спрям на С. ССЗ=(З/ДКВ)*100%, де ССЗ – сер схильність до З – частка ДКВ, яка спрям на З. ССС+ССЗ=1. Закономірним єССЗ+ССС=1, ССС>ССЗ.

Гранична схильність до С або З хар-є тенденцію в зміні величини С або З в міру того, як змінюється рівень доходу; викор в ек теорії як додаткова. Гранична схильність до С (ГСС) показує, яка частка додаткового доходу спрямовується на додаткове споживання: ГСС=(DСВ/DДКВ)*100%. Аналогічно гранична схильність до З (ГСЗ) вказує на співвідношення між додатковим З та додатковим доходом, який спричинив ці заощадження: ГСЗ=(DЗ/DДКВ)*100%. ГСС+ГСЗ=1 або 100%. ГСС набуває знач в інтервалі [0;1], тб одна дод 1ця ДКВ зб обсяг С, яле на вел < 1. Кожна грош 1 ця ДКВ, яка не С, - З. Недоходні чинники: багатство, податки, рівень цін, відрахування на соцстрахування, очікування, споживча заборгованість, відсоткова ставка.

10. Інвестиції та фактори інвестування. Сукупний попит (СП) на інвестиції.

Інвестиції –компон СВ. Можуть зд в основний кап-л, житл буд та зб запасів. Мотив чинник - чистий прибуток (ЧП). Гловні інвестори – фірми (66%), які купують інвест Т для зб капіталу і заміни діючогов процесі його вибуття. Дом-госп куп житло. ВІ=ЧІ+dКt, де d – коеф амортизації, К – вар-ть обєктів осн капіталу, t – пот рік. ЧІ=Кt+1 – Кt, ВІ= Кt+1 – (1-d)/ Кt. Це базове рів-ня для визнач пореби у ВІ за умов розшир відтвор, коли має місце нагром кпіталу.

СП на І зал: 1. Очікуваної норми чистого прибутку (ОНЧП): фірми інвест з метою одерж ЧП. І будуть приносити ЧП, коли на 1цю інвест витрат підпр матиме > прибутки в кожн наст році - якщо ↑ капіталовіддача: ОНЧП=(ОЧП/ЧІ)*100%. 2 % ставка: якщо ОНЧП - це мета інвестування, то ПС – це ціна І, яку фірма повинна сплатити, щоб позичити грош К, необх для придб реального К. Якщо ПС нижча від ОНЧП, то І будуть прибутковими, на них виникає D. Якщо навпаки — І будуть збитковими. При розрах викор не номінальну ПС (визначається в поточних цінах), а реальну ПС (це номін ПС скориг з урах інфляції).

Псреальна=Псномінальна-Тінфляції

Доцільність інвестування і інвест D виник за умов ОНЧП>ПСр. При заданому рівні ОНЧП чим нижча ПСр, тим більше попит на інвестиції. Тому крива інвестиц попиту набуває вигляду негативно похилої лінії. (див дод)

Непроцентні фактори: 1)технолог зміни, 2)рівень забезп осн К, 3)витрати на придб,обслуг,експлуатацію обладнання, 4)податки підпр, 5)очікув

Дата добавления: 2015-12-01