Читайте также:
|
Перш ніж вести мову про традиції свята, обряди, ритуали,звичаї слід дати визначення.
Традиція – являє собою сукупність елементів соціальної і культурної спадщини, котрі передаються із покоління в покоління у суспільстві продовж тривалого часу, крім того, це ті порядки,звичаї та правила поведінки, що історично склались і передаються від покоління до покоління.
Обряд – сукупність дій людей, пов язаних суспільними або побутовими традиціями. Обряди завжди являють собою соціально – культурні дії людей, які викликає святкова ситуація, адже саме святкова ситуація народжує обряд,як форму масового свята. Специфіка цієї форми полягає в тому, що обряд персоніфіковане особистісне свято.
Звичаї – це ті правила поведінки людей, що склалися в процесі їхнього співжиття, увійшли у звичку, побут і свідомість певної групи чи всього суспільства. Саме звички об єднають людей в один народ, в одну націю.
Ритуал – різновид звичаїв, або традицій, норма поводження,що історично склались або спеціально встановленні.
Ритуал – обрядова церемонія демонстративного характеру, яка зазвичай здійснюється в урочистій обстановці, з метою передачі людям певних соціальних почуттів.
В епоху феодалізму дворянство і феодали особливу увагу приділяли створенню спеціальних ритуалів,які підкреслювали могутність класу касти (партуг. «рід», «покоління») – замкнута суспільна група об єднана поняттями і уявленнями про загальне походження,що має свої звичаї і закони. Суспільна група, що ревниво оберігає свою замкненість, свої привілеї.
В Західній Європі свята дворян зазвичай відбувались у тих же містах, де офіційні свята. Значний інтерес викликав ретельно розроблені свята дворян, а саме рицарські турніри, змагання. Відомі 2 види турнірів – джостра, тобто кілька поєдинків один на один і богардо - маневрування зі зброєю в руках. Рицарські поєдинки супроводжувались спеціально розробленим ритуалом, який передавався із покоління в покоління. Рицарський турнір виглядав, як масове свято дворян і видовище для мешканців міста. Ритуал, який супроводжував турніри включав кілька основних елементів.
Велика увага приділялась моменту оповіщення міста про майбутній турнір. За кілька днів до нього місто об їзжали гінці, які наголошували в найбільш людних місцях про змагання. Цікавим був момент в їзду груп, чи окремих дворян, рицарів у місто,зазвичай це була яскрава, костюмована процесія, метою її було привернення уваги міських жителів до турніру. Коли учасник турніру прибував у місто він вивішував із вікон будинку свої знамена і надсилав суддям свій шолом і меч на експертизу. Цей ритуал був своєрідною заявкою про участь у турнірі. Після прибуття усіх учасників турніру розпочинався їх показ перед суддівською колегією і перед дамами, які мали право відстранити лицаря від участі у турнірі, якщо вважали його не гідним. Лицарі, яких не відстрашили приносили клятву, дотримуватись законів турніру і тільки тоді отримували право на поєдинок. Парад(фран. «урочиста хода», «процесія»). А площа була спеціально декорована і оьладнена, в центрі мав знаходитись майданчик для бою, з обох боків від нього розташовувались помости для публіки. Існував ритуал виклику на поєдинок, коли лицар кидав рукавичку до ніг супротивника і отримав благословення на бій від своєї дами. Лицарські турніри мали ретельну режисерську розробку, не зважаючи на те, що професійного режисера тоді не виділялось в мистецтві.
Масові свята Середньовічної Іспанії супроводжувались традиційною коридою яка за кілька століть існування не змінила. Вона й досі складається з 2 частин: урочистою процесією та поєдинку з биком. Якщо уявити собі середньовічну кориду, початок урочистого параду сповіщається звуками сурм, на арену виїзжали кінні геральди (ті, що тримали символіку свята – герб), за ними йшли троє матадорів, яким і належало вступити у поєдинок з биками, вбрення та озброєння матадорів – традиційні. Оксамитові розшиті сріблом і золотом костюми, маленькі трикутники-капелюхи, шпаги. Розташування суворо визначені, згідно церемонії за матадорами слідує тореро (осіб 7,8) вони несли червоні плащі за ними верхи на конях, вкритих цупкими покривалами їхали пікадори і таким же важким був їх одяг, зокрема чоботами із залізними крагами. Очі закриті пов язками аби вони не боялись розлюченого бика, далі слідували бандерильєро, яки повинні були встромити по 6 бандирельери (невеличкий спис прикрашений стрічками). Процесію завершували вози,на яких котили вбитого бика.Після урочистої процесії розпочинався бій – вистава. На арену оточену високими бар єрами випускали бика, на зустріч йому юрба тореро, саме вони змушували показати тварину свій характер. За традицією матадор не мав право бачити тварину. Певний час матадор знаходиться за бар єрами ніби на посту,в небезпечну гру з биком матадор включаються несподівано, так саме несподівано він зникає. На арену виходять пікадори, їх завдання – нанесення болючих нестерпних ударів, які розлючують бика. У момент найвищої войовничості бика сурми сповіщають про вихід бандерільеро, кожний з них встромлює спис прикрашений стрічками в шию бика. На пораненого пиками і увінчаними бандирильрами бика виходить матадор, розгортаючи свою мулену. Тривалість смертельної гри визначає сам матадор. Фаховим вважається останній смертельний удар матадором нанесений між 4,5 хребзів. Успіх матадора залежить від рівня володіння ім мистецтва тавтології.
Дата добавления: 2015-11-30; просмотров: 62 | Нарушение авторских прав