Судовий контроль.

Судовий котроль – специфічний вид контролю в сфері держ. упр-ня, особливість якого полягає у тому, що він здійсн. не систематично, не повсякденно, як наприклад контроль з боку спеціалізованих ко­тро­люючих органів, а одноразово при розгляді справ (адмін., цив., крим.). Існує дві форми судового контролю: -пряма (безпосередня);

-непряма (опосередкована). Контроль з боку Конст. Суду відокремлений від контролю з боку судів загальної компетенції та арбітражних судів, що обумовлено особли­вим статусом Конст. Суду і предметом його контролю. Так, до його контрольних повноважень належать: обов”язок приймати рішення і давати висновки в справах про конституційність законів; вирішення питань про відповідність Конст. Ук. чинних міжнародних догово­рів Ук.; додержання конст. процедури розслідування і розгляду справи про усунення Пр. Ук. з поста в порядку імпічменту в межах визначе­них Конст.; офіційне тлумачення Конст. та законів Ук.

Суд. контроль з боку судів заг. юрисдикції найбільш доцільно розгля­нути через ступінь втручання суду в дія-ть відповідного органу, тобто через його форми.

Так, при розгляді цивільних справ за позовами і передусім таких, де однією із сторін є орган держ. упр-ня, суд оцінює їх з точкизору від­повідності закону, приймає певне рішення по справі, яким може змі­нити чи скасувати управлінське рішення, чим фактично втручається в управлінську сферу дія-ті держ. органу. Це справи про незаконне зві­льнення (коли суд поновлює на роботі), відшкодування збит­ків, ска­сувати рішення управлінського органу та ін. Отож, форма втручання суду в дія-ть органу держ упр-ня тут є прямою (безпосередньою).

При розгляді крим. справ суд, навпаки, може застосувати тільки не­пряму (опосередковану) форму втручання, бо поряд з вирішенням питання про винність особи в крим. злочині та її від-ть суд пе­ревіряє законність дій органів упр-ня, посадових осіб та ін гром-н. Це форма інформування держ. орга­нів, комерційних та інших структур, об”єднань гром-н про виявлені порушення закону і умови, що їх по­роджують. Суд повідомляє про необхідність вжити заходів щодо їх усунення і попередження в майбу­тньому. Але цим суд не змінює ре­альний стан справ в органі чи організації, на підпр-ві, в установі, куди надіслана його ухвала.

Контроль з боку арбітражних судів має багато спільного з контролем з боку судів заг. компетенції. Основна відмінність між ними полягає в предметі спору і суб”єктах, які беруть участь у справі (ю. о.). Рі­зною для них є нормативна база. Арбітражні суди у своїй дія-ті керуються Арбітражним процесуальним кодексом та ЗУ “Про арбітражні суди” від 4 червня 1991 р.

Т. ч., судовий контроль в упр-ні-це заснована на законі дія-ть судів по перевірці правомірності актів і дій органів упр-ня, їх посадових осіб, а в необхідних випадках- заст до цих суб”єктів правових санкцій.

71. Поняття адмін відповідальності та її відмінності від інших видів юр. від-ті.

Адмін. від-ть- це накладення на правопорушників загально­обов”язкових правил, які діють у держ. упр-ні, адмін. стягнень, що тягнуть за собою для цих осіб обтяжливі наслідки мат-го чи мор-го х-ру. Ад­мін. від-ть є одним з видів юр. від-ті, якому притаманні всі ознаки останньої. Так, для юр. відпові-ті ха­рактерними є таки ознаки: - це одна з форм держ. примусового впливу на пр. порушника; - заст. до осіб, що допустили пр. порушення; - заст. тільки уповноваженими на те компетентними органами; -поляг. у затс. до пр. порушника пе­редбачених законом санкцій.

Основною рисою адмін. від-ті, що відрізняє її від інших видів від-ті є те, що її підставою є адмін. правопорушення (проступок). Адмін. пр. порушення – це протиправна, винна (умисна або необержна) дія чи бездія-ть, яка посягає на громад. або держ. порядок, власність, права і свободи гром-н, на встановле­ний порядок упр-ня (ст. 9 КпАП).

Адмін. від-ть урегульована нормами АП, в яких наводиться повний перелік адмін. проступків, ад­мін. стягнень та органів, уповноважених їх застосовувати. Роль адмін. від-ті у боротьбі з пр. порушеннями постійно зростає, збільшується кількість складів адмін. пр. порушень, більш суворими стали санкції за проступки.

72. Міліція україни та її підрозділи, завдання та ф-ції.

Міліція Ук.- це складова частина МВС Ук., вона є державним озброє­ним органом виконавч. влади, який грає провідну роль у загальноде­ржавній системі забезпечення громадського порядку і спокою, без­пеки гром-н і держави від протиправних посягань. Правовий статус міліції визначається ЗУ “Про мі­ліцію” від 20 грудня 1990 р.

Осн. завдання: забезпечення особистої безпеки гром-н, захист їх прав і свобод, законних інтересів; запобігання правопоруш. та їх при­пинення; охорони та забезпечення громадського порядку; виявлення і розкриття злочинів, розшук осіб, які їх вчинили; забезпечення доро­жнього руху; захист власності від злочинних посягань; участь у на­данні соціальної та правової допомоги гром-нам; сприянням у межах своєї компетенції держ органам, підпр-вам, установам, організ-м у виконанні покладених на них зако­ном обов”язків.

Міліція викон адміністративну, оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну, профілакти­чну, виконавчу і охоронну (на договірних засадах) функції, що є її практичною діяльністю.

Адмін. дія-ть міліції регламентується нормами АП і здійсн. службами і підрозділами міліції гро­мадської безпеки, а саме: патрульно-посто­вою службою, службою дільничих інспекторів, дія-тю підроз­дідів, що організують роботу спец. установ, Державтоінспекцією, відділами дозвільної системи та ін.

Оперативно-розшукова дія-ть міліції регулюється нормами різних галузей права: адміністратив­ного, кримінального, кримінально-про­цесуального і здійснюється оперативними підрозділами органів внут­рішніх справ: кримінальною та спец-ю міліцією, спец. підрозділами по боротьбі з організо­ваною злочинністю, оперативно-розшуковими під­розділами Державтоінспекцією.

Кримінально-процесуальна дія-ть міліції регламентується криміна­льно процесуальним законодав­ством і здійснюється різними служ­бами і підрозділами кримінальної міліції та міліції громадської без­пеки.

Профілактична дія-ть міліції здійсн. всіма службами міліції і регулю­ється законами та відовчими нормативними актами, що регламенту­ють дія-ть міліції і міліції громадської безпеки.

Як вже зрозуміло міліції Ук. склад. з таких підрозділів: кримінальної міліції; міліції громадської безпеки; транспортної міліції; Державної автомобільної інспекції; міліції охорони; спеціальної міліції.

Кримінальна міліція – це підрозділи, дія-ть яких полягає в організації та практичному здійсненні боротьби з загальнокримінальною зло­чинністю: вбивствами, крадіжками, пограбуваннями, розбійними на­падами, проституцією, розповсюдженням СНІДу, правопорушеннями, пов”яз. з іноземними гром-ми, боротьбі з ек. злочинністю, а також розшук злочинців і осіб, які зникли без вісти, проведення передба­чених чинним законодавством невідкладних слідчіх дій.

Міліція громадської безпеки має досить широкий діапазон завдань, які є одним з найбільш об»ємних напрямків її роботи, це адміністра­тивна дія-ть, яка полягає в захисті прав і свобод людини і гром-на, забезпеченні громадського порядку, спокою та безпеки, попере­дженні і припиненні правопо­рушень у містах та інших населених пун­ктах держави. Вона організує роботу спец. установ, а саме: при­йма­льників-розподільників для затриманих за бродяжництво та спеціа­льних приймальників для осіб, підданих арешту, забезпечує безпеку працівників суду, правоохоронних органів, осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві. Основу міліції громадської безпеки скла­дає служба охорони громадсь­кого порядку, до якої входять підроз­діли патрульно-постової служби, «Беркут».

Транспортна міліція – здійснює зпходи щодо охорони громадського порядку і охорони вантажів, що первозяться на залізничному, вод­ному (річковому, морськоиу) та повітряному транспорті.

Державна автомобільна інспекція має підрозділи, які регулюють рух транспорту та пішоходів на вулицях і дорогах, виявляють і припиня­ють порушення правил доржнього руху, здійснюють контроль за тех­нічним станом автотранспортних засобів, що експлуатюються, ве­дуть облік дорожньо-транспортних пригод, здійсн. розшук викраде­них автомашин, приймають державні іспити на отримання права керу­вання транспортними засобами та видають на це посвідчення та ін.

Міліція охорони. На підставі договорів бере під охорону майно гро­мадян, підприємств, установ, міжнародних організацій, громадських об»єднань, юридичних осіб, іноземних громадян, а також осіб без громадянства.

Спеціальна міліція – здійсн. забезпеч. громадського порядку на об»єктах і теріторіях, що мають важливе господарське значення або постраждали внаслідок стихійних лих, катастроф, а також забезпеч. охорону громадського порядку під час проведення масових заходів як на місцевому рівні, так і взагаль­нодержавному маштабі і т. п.

73. Організаційна стр-ра та штати органів упр-ня (оргни вик. Вл.)

Оганізаційна стр-ра органів вик. вл. поділяється на 4 групи: центр. органи, органи вик. вл. АРК, міжтеріторіальні, місцеві.

Центральними є ті органи вик. вл., дія-ть яких поширюється на всю терит. Ук. Таки органи реаліз. загальне або галузеве упр-ня, здійсн. спеціальний (функціональний) вплив на об”єкти незалежно від їх міс­цезнаходження на території Ук. До них належать: КМУ, мністерства, держ комітети та ін. центральні органи вик. вл.

До органів вик. вл. АРК належать: Рда міністрів АРК, міністерства та інші органи вик. вл. АРК, повноваження яких поширюється на всю терит. АРК. Вони здійсн. загальне або галузеве упр-ня чи викон. окремі спеціальні функції держ. упр-ня об”єктами, які розташовані на терит. АРК, в межах компетенції, визначеної Конституцією та зако­нами Ук.

Міжтеріторіальні органи охоплюють своєю дія-тю певну частину те­рит. Ук., терит. декількох адмін. терит. одиниць або терит. межі якої взагалі не залежать від адмін. терит. поділу Ук. такі органи забезпе­чують галузеве упр-ня чи здійсн. спеціальні функції на відповідній частині терит. Ук.(упр-ня залізниць, митниці тощо).

До місцевих органів вик. вл. належать ті, повноваження яких поши­рюється на терит. певної адмін. терит. од.(області, району). Вони ви­кон. завдання заг. упр-ня та координації чи функцій відповідних центральних органіввик. Вл. на терит. певної області, району, міста. Це місцеві держ. адміністрції, місцеві органи міністерств та інших центральних органів вик. вл. (Київська обласна держ. адміністрація, районний відділ освіти тощо).

Щодо штатів органів упр-ня, то граничну чисельність б-я органу вик. вл. встановлює КМУ, а стр-ру центрального органу вик. вл. затвер­джує керівник відповідного центр. органу вик. вл. Щодо складу КМУ, то Прем»єр-міністр Ук. признач. Пр. Ук. за згодою більше ніж поло­вини від конституційного складу ВРУ, а персональеий склад КМУ признач. Пр. Ук. за поданням Прем»єр-міністра Ук.

75. Особли-ті адмін. Відповід-ті неповнолітніх.

Адмін. від-ть-це накладення на правопорушників загально­обов”язкових правил, які діють у держ. упр-ні, адмін. стягнень, що тягнуть за собою для цих осіб обтяжливі наслідки мат-го чи мораль-го х-ру.

До осіб віком від 16 до 18 років, які вчинили адмін. правопорушення заст. таки заходи впливу (24-1 КпАП): 1) зобов”язання публічно або в ін. формі попросити вибачення у потерпілого; 2) застереження; 3) догана або сувора догана; 4) передача неповнолітнього під нагляд батькам або особам, що їх заміняють чи під нагляд педагогічному або трудовому колективу за їх згодою, а також окремим громадяни­нам на їх прохання.

У разі вчинення цими особами адмін. правопорушень, що передба­чені КпАП, а саме: незаконне виробництво, придбання, зберігання, перевезення, пересилання наркотичних засобів або психотропних речовин без мети збуту (в невеликіх розмірах) (ст.44); дрібне розкра­дання державного або колективного майна (51); адмін. правопору­шення на транспорті: порушення водіями правил експлуатіції транс­портних засобів, перевищення водіями транспортних засобів швид­кості руху, невиконання сигналів дорожнього руху та ін правил доро­жнього руху, перешкодження проведення огляду транспортних засо­бів, та ін. (121-127, 130); правопорушення, що посягають на громад­ський порядок: дрібне хуліганство (173), стрільба з вогнепальної, хо­лодної метальної чи пневматичної зброї в нас. пунктах і в невідведе­них для цього місцях або з порушенням установленого порядку(174); правопорушення, що посягають на встановлений порядок упр-ня: злісна непокора законному розпорядженню чи вимозі працівника мі­ліції, члена громадського формування з охорони громад. порядку військовослужблвцям або їх образа(185), порушення гром-ми, пра­цівниками торговельних підпр-в, порядку продажу вогнепальної, хо­лодної чи пневматичної зброї, працівниками підпр-в, установ, органі­зацій правил зберігання або перевезення вогнепальної, холодної чи пневматичної зброї, вони підлягають адмін. від-ті на заг-х підставах. З урахуванням характеру вчиненого правопорушення та особи пра­воопрушника до цих осіб (за винятком ст.185) можуть бути застосо­вані заходи впливу, що передбачені ст. ст.24-1.

Джерела АП.

Джерело АП- це акт праовтворчості органів держ. влади, що склад. з адмін. правових норм або навіть одного правила поведінки і регулює виконавчо-розпорядчу дія-сть.

Кожне джерело АП відрізняється від інших за своїми особливостями, які зумовлені цільовою спрямованістю і змістом норм, що їх склада­ють, їх юридичною силою, масштабом функціонування чи дії. Дже­рело може бути загальної та локальної дії обов”язковим до вико­нання усіма органами упр-ня і об”єктами, незалежно від підпорядко­ваності, або лише тільки підпр-ми, установами, посадовими особами, підвідомчому органу, який видав акт. До системи джерел АП вклю­чені нормативні акти, які діють у межах Ук. і ті, які регулюють роботу укр-х установ за кордоном.

Специфіка джерел АП визначається також їх співпорядкуванням, що виражається у наступному: 1) всі вони грунтуються на нормах Кон­ституції і законів Ук., які мають вищу юр. силу; 2) джерела (н. а.) ор­ганів виконавчої влади усіх ланок слугують юр. базою для джерел (н. а.), які приймаються нижчими органами виконавч. влади; 3) джерела (н. а.) органів виконавчої влади характерезуються більшим машта­бом дії, ніж аналогічні акти нижчих органів; 4) джерела (н. а.) галузе­вого (відомчого) характеру грунтуються на джерелах загального ха­рактеру. Види джерел АП: КУ (осн. з-н); Законодавчі акти Ук.: -закони Ук., кодекс, положення, статути та ін кодифіковані акти упрв-кого харак­теру Постанови ВРУ, які містять адмін-правові норми (Положення про па­спорт громадян Ук. від 2 вер. 1993 р.);

Укази та розпорядження Пр. Ук. (Положення про Мінюст. Ук. 30 гру­дня 1997 р.); Нормативні акти органів виконавчої влади: -нормативні постанови та розпорядження КМУ; -положення, статути, правила, інструкції, ін. акти затверджені КМУ -нормативні накази, інструкції керівників міністерств, держ. комітетів і відомств. Нормативні накази керівників держ. підпр-в, об”єднань, установ і ор­ганізацій; Нормативні акти місцевих рад, їх виконавчих органів. Розпорядженя місцевих держ. адміністрвцій (їх голів); Міжурядові угоди Ук. з ін державами та міжнародно-правові акти, ра­тифіковані і визнані нашою даржавою;

Акти Конст. Суду Ук. Особливе місце у системі джерел АП посідають нормативні акти, які регулюють адмін. від-ть, а це КпАП та законодавчі акти Ук., що спря­мовані на охорону прав і свобод гром-н, держ. і громадського по­рядку, держ. і колективного майна, встановленого порядку упр-ня. У

78. Прокурський нагляд за законністю в державному управлінні.

КУ покладає на прокуратуру: 1)підтримання держ обвинувачення в суді 2)представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом 3)нагляд за додержанням законів ор­ганами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство 4)нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням осо­бистої свободи громадян. Також ЗУ «Про прокуратуру»надає проку­ратурі право здійснювати нагляд за додержанням і правильним за­стосуванням законів органами вик. влади, політичними партіями, громадськими організаціями, незалежно від форм власності, підпо­рядкованості і приналежності, посадовими особами та громадянами. При здійсненні нагляду прокурори не можуть втручатися в діяльність піднаглядних їм органів, не наділені безпосереднім правом застосо­вувати заходи примусового впливу, скасовувати протизаконні акти управління та змінювати їх. Вони також не можуть притягати винних до правової відповідальності. Здійснюючи нагляд, прокурори засто­совують певні методи і форми. До методів діяльності прокурорів від­носять їх право: зажадати подання їм документів та відомостей, без­перешкодно входити у приміщення, здійснювати на місцях перевірку законів, вимагати від відповідних органів і посадових осіб і громадян письмових чи усних пояснень з приводу порушень закону. Формами прокурорського реагування є: протест, припис, постанова та по­дання.

79. Поняття, структура і види норм адміністративного права.

Адм.-правова норма являє собою правило, яке встановлене або сан­кціоноване державою і призначено регулювати відносини у сфері виконавчої діяльності. Адм.-правові норми мають загально­обов’язковий характер, без їх регулюючої ролі неможливий чіткий процес управління, упорядкування його у всіх ланках. Класифікація норм адм. права:1) за функціональним призначенням норми, норми поділяються на: регулятивні (ті, що справляють упорядковуючий правовий і організаційний вплив), правоохоронні (ті, що забезпечу­ють безперешкодне функціонування у врегульованих відносинах);2) за змістом норми: матеріальні, процесуальні; 3) за дією норми: ті, що мають загальне значення (для всіх галузей нар. господарства), спе­ціальні; 4) за способом впливу на адресат: зобов’язальні норми, за­бороняючі, дозвільні. Норма адм. права має свою структуру, що складається з гіпотези, диспозиції і санкції. Гіпотеза містить вказівку на фактичні умови при наявності яких потрібно або можна діяти від­повідним чином. Диспозиція - центральна частина норми, визначає саме правило поведінки, яке приписується, дозволяється або реко­мендується даною нормою права. Санкція - вказуються наслідки, які настають при виникненні зазначених у гіпотезі норм.

80. Переконання і примус в державному управлінні.

У системі методів державного управління важливе місце посідає пе­реконання - особливий засіб правового впливу. Він полягає в тому, щоб суб’єкти державного управління додержувалися певних вимог внаслідок їх внутрішнього визнання, а не через сліпе підкорення ве­лінням влади. Отже, переконання - це система заходів правового і неправового характеру, які проводяться державними і громадськими органами, що виявляється у здійсненні виховних, роз’яснювальних та заохочувальних методів, спрямованих на формування у громадян розуміння необхідності чіткого виконання законів та інших правових актів. Державний примус - це психологічний або фізичний вплив державних органів (посадових осіб) на певних осірядок, терміни ви­конання, ресурсне забезпечення; централізація, єдиноначальність, субординація. Основними ознаками економічного методу є: опосере­дкований вплив через майнові інтереси і потреби, не передбачає та­кої адміністративності. Заходами адм. примусу є: заходи адм. запобі­гання, заходи припинення правопорушення, адм. стягнення.

81. Система органів управління внутрішніх справ та їх повнова­ження.

Система управління внутрішніх справ України утворюють:МВС Укра­їни, у складі якого функціонують головні управління, управління та служби(керівництво, штаб, кримінальна міліція, міліція громадської безпеки, міліція по борьбі з організованою злочинністю, Головне слі­дче управління, вілліл організації дізнання в органах внутрішніх справ, управління Державної пожежгої охорони, Головне управління внутрішніх військ та ін.);Головне управління МВС України в АРК; Управління МВС України в областях, містах Києві та Севастополі; районний відділ управління МВС України в областях; міське управ­ління МВС України в областях; районний відділ міського управління.

Систему територіальних органів внутрішніх справ побудовано відпо­відно до адміністративно-територіального поділу держави.

Діяльність органів внутрішніх справ на транспорті поширюється на територію кількох областей, носить міжтериторіальний характер. Воно забезпечує охорону громадського порядку та борьбу зі злочин­ністю.

Для забезпечення громадського порядку на об’єктах і територіях, які мають особливе народногосподарське значення або постраждали внаслідок стихійного лиха, екологічного забруднення, катастрофи, МВС України з дозволу Кінету Міністрів України можуть створювати спеціальні підрозділи міліції.

Організаційна структура центрального апарату МВС України відпові­дає юридично закріпленим основним напрямкам діяльності міністер­ства. В усіх органах внутрішніх справ існують такі види структурних підрозділів: 1)галузеві; 2)функціональні, які виконують функції забез­печення; 3)загального керівництва, які виконують функції загального керівництва.

83. Принципи та суб’єкти адміністративного процесу.

Суб’єктами адміністративного процесу виступають державні органи: адміністрація державних підприємств, установ, організацій, посадові особи державних органів, органи місцевого самоврядування та їх посадові особи, об’єднання громадян, їх органи та посадові особи, власники, їх представники та уповноваженні, громадяни України, іно­земні громадяни та особи без громадянства. Особливе місце серед суб’єктів адміністративного процесу посідають суди (судді) та органи прокуратури. Поняття суб’єктів процесу включає до себе учасників процесу, а також осіб та органи, які діють з метою ведення процесу і здатні на державно – владних засадах приймати рішення по справі останніх. Принципи: 1. Принцип законності характеризується як ре­жим відповідності суспільних відносин, що виникають у цій сфері, законам, підзаконним актам держави, як взаємодії та взаємостосун­ків держави і громадян. Це законність, верховенство права, гаранто­ваність прав і свобод громадян, невідворотність стягнення за пору­шення закону. 2. Принцип правової рівності – громадяни мають рівні конституційні права та свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, полі­тичних, релігійних переконань. 3. Принцип охорони інтересів особи та держави – завдання державаних органів є охорона конституцій­ного ладу, встановленого порядку управління, державного та суспі­льного порядку, а охорона інтересів особи – це стабільність суспільс­тва. 4. Принцип офіційності адміністративного процесу виражається у закріпленні обов’язку державних органів та їх посадових осіб здійс­нювати розгляд та вирішення справи від імені держави і за її рахунок. 5. Принцип презумції невинності та правомірності дій громадян. Особа вважається невинною у вчиненні адміністративного правопо­рушення доки винність особи не буде доведено у встановленому за­коном порядку. 6 Принцип самостійності в прийнятті рішення виклю­чає будь – яке втручання інших органів та посадових осіб в адмініст­ративно-процесуальну діяльність суб’єктів, уповноважених вести процес. 7. Принцип здійснення процесу державною мовою і забезпе­чення користування рідною мовою. 8. Принцип гласності. 9. Принцип об’єктивної істини та інші.

84. Управління нотаріатом і адвокатурою.

Нотаріат в Україні – це система органів і посадових осіб, на які по­кладено обов’зок посвідчувати права, а також факти, що мають юри­дичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії з метою надання їм юридичної вірогідності. Правові засади організації і діяльності нота­ріальної служби закріплені Законом України від 2.09.1993р.” Про но­таріат”. Згідно з цим Законом вчинення нотаріальних дій поклада­ється на нотаріусів, які працюють в державних нотаріальних конто­рах, державних нотаріальних архівах(державні нотаріуси) або за­ймаються приватною нотаріальною діяльністю(приватні нотаріуси). В населених пунктах, де немає державного або приватного нотаріуса, певні нотаріальні дії здійснюють посадові особи виконавчих комітетів сільських, селищних та міських рад. За кордоном виконання нотаріа­льних дій покладено на консульські установи в Україні. Головним за­вданням нотаріальної служби є: охорона прав і законних інтересів громадян, юридичних осіб та держави, їх власності шляхом здійс­нення певних отаріальних дій; профілактика правопорушень; зміц­нення законності.

Адвокатура є добровільним професійним громадським об’єднанням, покликаним сприяти захисту прав, свобод та представляти законні інтереси громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянс­тва, юридичних осіб, надавати їм іншу юридичну допомогу. Правове становище адвокатури, її завдання, права і обов’язки закріплені За­коном України від 19.12.1992р.” Про адвокатуру”. Специфіка взаємо­відносин органів юстиції і адвокатури це співробітництво. Мін’юст України реєструє адвокатські колегії, фірми, контори та інші адвокат­ські об’єднання. Мін’юст України забезпечує необхідне фінансування оплати праці адвокатів за рахунок держави у разі участі адвоката у справі за призначенням; сприяє проведенню заходів щодо підви­щення професійного рівня адвокатів.

85. Службова кар’єра та припинення державної служби.

Прийняття на державну службу, просування по ній службовців, сти­мулювання їх праці, вирішення інших питань, пов'язаних ізслужбою, проводиться відповідно до категорій посад службовців, атакож згідно з рангами, які їм присвоюються. Просування по службі державного службовця здійснюється шляхом зайняття більш високої посади на конкурсній основі, крім випадків, коли інше встановлено законами України та Кабінетом МіністрівУкраїни, або шляхом присвоєння дер­жавному службовцю більш високогорангу. Державний службовець має право брати участь у конкурсі назаміщення вакантної посади. Переважне право на просування по службі мають державні службо­вці, які досягли найкращих результатів у роботі, виявляють ініціатив­ність, постійно підвищують свій професійний рівень та зараховані до кадрового резерву. Державним службовцям створюються умови для навчання іпідвищення кваліфікації у відповідних навчальних закла­дах (на факультетах) та шляхом самоосвіти. Державні службовці під­вищують свою кваліфікацію постійно, у тому числі через навчання у відповідних навчальних закладах, як правило, не рідше одного разу на п'ять років. Результати навчання і підвищення кваліфікації є од­нією з підстав для просування по службі.

Крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, державна служба припиняється у разі 1) порушення умов реалізації права на державну службу; 2) недотримання пов'язаних із проходженням державної служби вимог;3) досягнення державним службовцем граничного віку проходження державної служби;4) від­ставки державних службовців, які займають посади першої або дру­гої категорії; 5) виявлення або виникнення обставин, що перешко­джають перебуванню державного службовця на державній службі;6) відмови державного службовця від прийняття або порушення При­сяги;7) неподання або подання державним службовцем неправдивих відомостей щодо його доходів.

Зміна керівників або складу державних органів не може бути підста­вою для припинення державним службовцем державної служби на займаній посаді з ініціативи новопризначених керівників, крім держа­вних службовців патронатної служби. За державними службовцями, які займали посади першої категорії не менше трьох років і звільнені у зв'язку із зміною складу органу, де вони працювали, або закінчен­ням терміну повноважень цього органу, зберігається середньомісяч­ний заробіток на період працевлаштування, але не більше одного року

86. Міністерство закордонних справ України, завдання та функ­ції.

МЗС України є центральним органом виконавчої влади, забезпечує у межах своїх повноважень проведення зовнішньої політики України і здійснює координацію всіх учасників зовнішньополітичних зв’язків держави. Положення про МЗС України затверджено Указом Прези­дента України від 3.04.1999р. У межах своїх повноважень МЗС України організує виконання актів законодавства України і здійснює контроль за їх реалізацією. Головними завданнями є: участь у за­безпеченні національних інтересів і безпеки в України шляхом під­тримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами між­народного співтовариства; створення сприятливих зовнішніх умов для зміцнення незалежності, державного суверенітету, економічної самостійності; захист прав і інтересів громадян і юридичних осіб за кордоном; сприяння забезпеченню стабільності міжнародного стано­вища України; забезпечення зовнішньополітичного курсу України; сприяння розвиткові зв’язків із зарубіжними українськими громадя­нами.

Важливі функції МЗС України пов’язані з керівництвом власними ор­ганами. Для цього воно вносить на розгляд Президентові України пропозиції щодо створення, реорганізації і ліквідації дипломатичних представництв України за кордоном; вносить на розгляд КМУ пропо­зиції щодо створення, реорганізації і ліквідації представництв МЗС України на території України; здійснює їх поточне фінансування, при­дбання і будівництво приміщень для їх розміщення; забезпечує про­ведення єдиної кадрової політики і функціонування структур, пов’язаних з кадрами дипломатичної служби; організовує на терито­рії України та за кордоном консульську роботу, забезпечує візову по­літику України, здійснює паспортне забезпечення.

87. Загальна характеристика законодавства в сфері охорони природи і навколишнього середовища.

Зу “Про охорону навколишнього середовища”, від 25.06.91 року; ЗУ “Про тваринний світ”, від 3.03.93 року; ЗУ “Про природньо – заповід­ний фонд України”, від 16.06.92 року; Лісовий кодекс України, від 21.01.94 року; Кодекс України про надра України, від 27.07.94 року; ЗУ “Про екологічну експертизу”, від 9.02.95 року; Водний кодекс України, від 8.06.95 року; ЗУ “Про відходи”, від 5.0398 року; ЗУ “Про гідрометрологічну діяльність”, від 18. 02. 99 року; ЗУ “Про об’єкти підвищеної небезпеки”, від 18.01.01 року; Постанова ВРУ від 29.11.92 року №750 – 12 “Про червону книгу України”.

Дата добавления: 2015-12-01