Лекції про виховання дітей

Виховання культурних навичок

...Культурне виховання в сім'ї — справа дуже неважка, але це справедливо лише в тому разі, коли батьки не думають, що культура потрібна тільки для дитини, що виховання культурних навичок є тільки педагогічний їх обов'язок. У тій сім'ї, де самі батьки не читають газет, книжок, не бувають у театрі або в кіно, не цікавляться виставками, музеями, зрозуміло, дуже важко культурно виховувати дитину. В цьому випадку, хоч би як батьки намагалися, в їх намаганнях буде багато нещирого й штучного, дитина відразу це побачить і відразу зрозуміє, що це не така вже й важлива справа.

І, навпаки, в тій сім'ї, в якій самі батьки живуть активним культурним життям, де газета й книга є необхідною річчю в побуті, де питання театру та кіно зачіпає всіх за живе, там культурне виховання здійснюватиметься навіть тоді, коли батьки начебто й не думають про нього. Звідси, звичайно, не слід робити висновок, що виховання культурних звичок може йти самопливом, що це — найкраща форма роботи. Самоплив і в цій справі, як і в усякій іншій, може зав­дати великої шкоди, знизить якість виховання, залишить багато неясностей і помилок. Якраз самоплив буває причиною такого стану, коли батьки починають розводити руками й питати себе: звідки це взялося?

Культурне виховання буде тільки в тому разі корисне, коли воно організоване свідомо, супроводиться певним планом, правильним методом та контролем. Культурне виховання дитини повинно починатися дуже рано, коли дитині ще дуже далеко до грамотності, коли вона щойно навчилася добре бачити, чути й сяк-так говорити.

Добре розказана казка — це вже початок культурного виховання. Було б дуже бажано, щоб на книжковій полиці кожної сім'ї був збірник казок. Останнім часом вийшло багато хороших збірників. Для розповідання малим дітям багато казок треба, звичайно, скорочувати, змінювати мову, доводити казку до повної зрозумілості. Можливо, і батьки знають казки, які вони чули ще замолоду...

Дуже важливе значення для розвитку дитячої уяви й широких уявлень про життя має розгляд ілюстрації. Для цього не обов'язково брати дитячі журнали, можна скористатися першою-ліпшою репродукцією картини або гравюрою, або фотографією, якщо вони своїм змістом підходять. Звичайно, розглядаючи такі картинки, діти багато питають, цікавляться подробицями, залежностями, причинами. На ці питання завжди слід відповідати в такій формі, яка доступна розумінню дитини. Якщо при цьому ставиться запи­тання, на яке справді не можна відповісти, то слід так і сказати: ти ще не зрозумієш, підростеш — дізнаєшся. Подібні відповіді нітрохи не шкідливі, вони привчають дитину, навіть коли вона ставить запитання, зважати на свої сили і обіцяють їй цікаве й серйозне майбутнє...

Значний переломний момент у роботі сім'ї над вихованням культурних навичок настає під час навчання грамоти. Звичайно цей перелом відбувається вже в умовах дитячого колективу, в школі. Цей момент має велике значення в житті дитини. Дитина береться до книжки й друкованого слова, іноді береться неохоче, насилу перемагаючи ті технічні труднощі, які ставить перед нею буква й самий процес читання. Не треба силувати дітей у цій першій роботі над письменністю, але не слід і поблажливо ставитись до певних лінощів, що виникають у боротьбі з труднощами.

Книжки треба купувати найдоступніші, надруковані великим шрифтом, з великою кількістю ілюстрацій. Якщо навіть дитина ще не може прочитати їх, то вони у всякому разі викликають у неї інтерес до читання та бажання перебороти труднощі грамоти.

З навчання грамоти починається другий період дитинства — період, присвячений навчанню й набуванню знань. У цей час школа в житті дитини займає найважливіше місце, але це зовсім не значить, що батьки можуть забути про свої обов'язки й покластися тільки на школу. Якраз батьківська культробота та загальний культурний тон у сім'ї мають величезне значення для шкільної роботи дитини, для якості та енергії її навчання, для налагодження правильних стосунків з учителями, товаришами і всією шкільною організацією. Саме в цей час набувають великого значення газета, книга, театр, кіно, музей, виставки та інші форми культурного виховання. Перейдемо до розгляду кожного з цих установлень зокрема.

Газета. Коли дитина ще неписьменна, коли вона може тільки слухати прочитане, газета вже повинна посісти тривке місце серед її вражень. Сім'я повинна передплачувати одну з газет. Читати газету не слід на віддалі від дитини, батьки не повинні переглядати газету тільки для себе. У кожній газеті знайдеться матеріал, який можна прочитати вголос і поговорити про нього, якщо не спеціально для дитини, то обов'язково при ній. Буде навіть краще, якщо ви я приводу прочитаного будете говорити з таким виглядом, наче й не думаєте спеціально про дитину. Вона однаково вас слухатиме, і тим уважніше, чим менш штучно будете ви поводитися. В кожній газеті ви знайдете такий матеріал: міжнародні події, демонстрація трудящих під час свят, прикордонні епізоди, стахановські досягнення, героїчні й мужні вчинки окремих людей, будівництво та прикрашення міст, нові закони.

Далі, з розвитком дитини і особливо з того часу, як вона вже й сама навчилася читати, газета повинна набувати чимраз більшого значення. Звичайно, добре, коли можна передплатити для дитини піонерську газету, але якщо цього чомусь не можна зробити, то теж невелика біда: мова радянських газет доступна для всякої грамотної людини. Треба при цьому дбати, щоб дитина й сама читала газету, щоб газета стала необхідним елементом її побуту. Але обов'язкове й сімейне обговорення прочитаного або принаймні розмова з приводу нього. Ніколи з цього обговорення не слід робити формальності, присвячувати йому певні години, тим більше не слід присвячувати йому багато часу. Під час такої розмови батьки не повинні добирати спеціального повчального тону. Обговорення прочитаного повинно мати характер вільної бесіди, і буде краще, коли така бесіда виникне наче несподівано з приводу тої чи іншої домашньої справи або сказаного ким-небудь слова. Якщо таких хороших приводів не знайдеться, можна просто спитати, що сьогодні є цікавого в газетах.

У старшому віці газета має бути вже цілком звичною і неодмінною ознакою радянської культурності, активного і жвавого, близького і гарячого інтересу хлопчика чи дівчинки до життя їх Батьківщини.

Книга. Знайомство з книгою також повинно починатися з читання вголос. І надалі, хоч би як добре була грамотна дитина, читання вголос має бути одним з найширших заходів у сім'ї. Дуже бажано, щоб таке читання стало звичайним і постійним святом серед робочих буднів. При цьому, якщо спочатку читцями виступають батьки, то надалі цю роботу слід передати дітям. Але як спочатку, так і потім дуже корисно, якщо таке читання відбувається не спеціально для слухача-дитини, а в оточенні сім'ї, з розрахунком на те, що воно викличе й колективний відгук, і обмін думками. Тільки з допомогою такого колективного читання можна спрямувати читацькі смаки дитини і виробити в неї звичку критично ставитись до прочитаного.

Незалежно від читання вголос треба поступово прищеплювати дитині й охоту самій посидіти за книжкою. Самостійне читання дитини спрямовується переважно школою, особливо в старшому віці, але й батьки можуть дати багато користі, якщо не залишать цього читання без своєї уваги. Ця увага повинна полягати ось у чому:

а) слід контролювати самий добір літератури, бо ще й тепер доводиться спостерігати, як наші діти тримають у руках книжки, що невідомо звідки прийшли;

б) батьки повинні знати, як дитина читає книжку; особливо треба боятися безглуздого ковтання сторінки за сторінкою, безвольного стеження тільки за зовнішньою цікавістю книжки, за тим, що називається фабулою;

в) нарешті, слід привчати дитину бережливо ставитися до книжки.

Багато батьків занадто скромні в своєму ставленні до книжки. Вони вважають, що для цього треба спеціально вчитися, бути спеціалістом-книжником. Це не так. Як показав досвід вивчення нашого радянського читача, наші люди вміють чудово розбиратися в книзі, дуже часто анітрохи не гірше від критиків. В усякому разі з усіх питань, що стосуються книжок, можна дістати консультацію вчителя або бібліотекаря, і в такій консультації ніхто ніколи не відмовить...

Форми культурного виховання в сім'ї далеко різноманітніші, ніж здається на перший погляд. Візьміть звичайний вихідний день, зимовий або літній. Прогулянка за місто, ознайомлення з природою, з містом, із селом, з людьми, з такими чудовими темами, як реконструкція міст, як житлобудівництво, як прокладання шляхів, як будівництво заводів — усе це чудові теми для наповнення ними дня відпочинку. Зрозуміло, не слід перетворювати ці теми в спеціальні лекції або доповіді. Прогулянка так і повинна залишитися прогулянкою, вона має бути відпочинком насамперед, не треба силувати увагу дитини та змушувати її вислуховувати наші повчання. Але під час таких прогулянок увага дитини спиняється мимохіть на тому, що вона бачить, і кілька ваших слів, що підкріплюватимуть її враження, навіть слів жартівливих, яка-небудь розповідь, в якій є паралель з минулим,— зроблять непомітно своє велике діло.

Макаренко А. С. Книга для батьків. — К., 1980. – С. 312-316, 318.

Дата добавления: 2015-12-01