Розділ XVI. Про шкільну дисципліну

1. Вживаний у народному чеському прислів'ї вираз: «Школа без дисципліни є млин без води» – цілком правильний. Як млин відразу спиняється, коли відвести від нього воду, так все розва­люється у школі, коли від неї відняти дисципліну. Коли поле не полоти, то відразу виростають згубні для посіву бур'яни. Коли дерева не підрізуються, то вони дичавіють і дають непотрібні па­гони. Але з цього не випливає, що у школі повинні весь час луна­ти крики, удари, биття; у ній повинні панувати бадьорість і увага, як у тих, хто навчає, так і в тих, хто учиться. Адже що таке дис­ципліна, як не той метод, через який учні стають справді учнями.

2. Отже, вихователеві юнацтва буде корисно знати як мету, так і засоби і види дисципліни, щоб він знав, чому, коли і як тре­ба користуватися мистецтвом виявляти суворість.

3. Насамперед, згідно із загальною думкою, я гадаю, що дис­ципліну треба застосовувати до тих, хто її порушує. Однак не то­му, що хто-небудь провинився (адже те, що було, ніяк не може стати тим, чого не було), але для того, щоб той, хто провинився, надалі не робив подібних вчинків. Застосовувати дисципліну треба без збудження, без гніву, без ненависті, але з такою просто­тою і щирістю, щоб сам гой, кого карають, розумів, що кара при­значається йому для його власного блага і випливає з батьківсь­кого піклування про нього керівників. Тому він повинен стави­тися до кари тільки як до приписаного лікарем гіркого питва.

4. За поведінку треба карати суворіше, ніж за заняття наукою. Адже коли навчання поставлене правильно (як ми вже сказали), то воно саме по собі привабливе для умів і своєю цікавістю притягає до себе всіх (крім, хіба, яких-небудь виродків серед людей). Якщо іноді буває не так, то вина за це падає не на учнів, а на учи­телів. Якщо ж ми не маємо способів вміло приваблювати уми, то марно, звичайно, будемо в такому випадку застосовувати силу. Удари і биття не мають ніякого значення для збудження в умах любові до наук. Безсумнівно, вони викликають у душі огиду до наук і вороже ставлення до них. Тому, коли помічається хвороб­ливий стан духу, що з огидою ставиться до навчання, його треба викорінювати відповідною духовною поживою, відразу пропи­суючи м'які засоби, а не загострювати суворими ліками. Підтве­рдження цієї мудрості дає нам саме небесне сонце. Рано навесні воно не відразу діє на молоді і ніжні рослини і не відразу сушить і палить їх своїм теплом, але поступово, непомітно зігріває їх, примушує рости і міцніти і, нарешті, виливає свою силу на рос­лини, уже вирослі і готові дати стигле насіння і плоди. Подібне ж мистецтво виявляє садівник, поводячись більш м'яко і більш обережно з молодими, ніжними рослинами, не пускаючи в хід пилок, ножів, серпів, бо вони (рослини) ще не можуть (не в силі) витерпіти рани. І музикант не б'є кулаком або палицею по стру­нах або не вдаряє інструмент об стіну, коли струни ліри, цитри або арфи дають дисонанси, а терпляче настроює їх, прикладаючи все своє мистецтво доти, доки не приведе струни до гармонії. Так само повинні ми пристосовуватися до властивостей розуму, приводячи уми до гармонії і любові до наук, коли ми не хочемо з лі­нивих зробити упертих, а з в'ялих – зовсім дурнів.

5. Якщо, проте, коли-небудь виявиться потреба підштрикнути або пришпорити, то цього можна краще досягти іншими спосо­бами, а не биттям: іноді – доганою і громадською доганою, іно­ді – похвалою інших. «От цей або інший винятково уважний, як правильно все розуміє, а ти сидиш байдужий!» Іноді можна за­охотити жартом: «Ах ти, дурнику, не розумієш такої легкої речі! Ти займаєшся чимось іншим!» Можна також влаштовувати тиж­неві або принаймні місячні змагання на першість щодо місця або на відмінність, як про це ми сказали в іншому місці. Треба також стежити за тим, щоб це не стало лише жартом або забавкою і, та­ким чином, не втратило свого значення, але щоб любов до похва­ли і страх догани і пониження (в розрядних списках) завжди за­охочували старанність. Тому дуже важливо, щоб при цьому присутній був і вчитель і щоб справа велася без зовнішнього бли­ску, а серйозно, щоб той, кому доведена недбалість, дістав догану і почував зніяковіння, а більш старанні прилюдно діставали по­хвалу.

6. Більш сувору і строгу кару треба застосовувати тільки до тих, хто грішить проти поведінки: 1) за будь-який прояв безбожжя, блюзнірство, за аморальність і взагалі за все, що явно спрямоване проти Закону Божого; 2) за вперту неслухняність і навмисну злісність, коли хто із зневагою ставиться до розпоря­джень учителя або кого-небудь іншого з начальників, свідомо і навмисно не робить того, що треба робити; 3) за зарозумілість, а також: за недоброзичливість і лінощі, через що хто-небудь відмовляється допомогти в учінні товаришеві, який про це по­просив.

7. Провини першого роду ображають велич Божу, а другого роду – підривають основу всіх доброчинностей (смиренність і слухняність); провини третього роду перешкоджають швидким успіхам у науках. Те, чого допускаються проти Бога, є мерзота, яка заслуговує найсуворішої кари; коли хто-небудь робить що-небудь проти людей і самого себе – несправедливість, яку треба виправити суворою доганою; те, в чому грішать проти Прісціана, є ганьба, яку треба виправити суворою доганою. Отже, дисциплі­на повинна прагнути до того, щоб у всіх і всіма засобами збу­джувати і зміцнювати – постійною навичкою і вправою – бла­гоговіння до Бога, ввічливість до ближнього, бадьорість щодо праці і виконання життєвих завдань.

8. Кращий зразок дисципліни показує небесне сонце, яке всьо­му, що росте, дає: 1) постійно світло і тепло; 2) часто дощ і ві­три, 3) рідко блискавку, і громи, хоч і це також на користь всьо­му, що росте.

9. Наслідуючи сонце, керівник школи буде намагатися трима­ти юнацтво в належних рамках.

1) Постійними прикладами, становлячи живий зразок в усьо­му, чого треба навчити. Без цього все інше буде марне.

2) Настановами, умовляннями, іноді і доганами. Однак, чи на­вчає він, чи нагадує, чи наказує, чи ганьбить, він повинен при­кладати величезне старання до того, щоб було ясно, що все це пройняте батьківським почуттям і бажанням усіх навчити і ніко­го не скривдити. Якщо учень не помітив такого почуття і не впе­внений у цьому цілком, то він буде ставитися до дисципліни із зневагою і легко настроюватися проти нас.

3) Коли, нарешті, у кого-небудь такий нещасливий характер, що ці, порівняно легкі, заходи – недостатні, треба вдатися до більш сильних і не залишати невипробуваними ніяких засобів, перше ніж визнати кого-небудь цілком непридатним і безнадій­ним для виховання. Можливо, про деяких ще й тепер буде справедливим відомий вираз, який говорить: «Фрігійця виправляє тільки биття». У всякому разі така сильна кара буде корисна, як­що не самому покараному, то принаймні іншим, наводячи на них страх.

Треба тільки берегтися вдаватися до цих крайніх заходів з усякої причини і часто, щоб запас виняткових заходів не виявив­ся вичерпаним раніше, ніж вживання їх вимагатимуть виняткові випадки.

Дата добавления: 2015-12-01