Читайте также:
|
Історично першою формою світогляду був міф (спосіб усвідомлення і персоніфікації природних сил, наділення їх людськими за характером, але фантастично зміненими властивостями), а вихідною формою суспільної свідомості – міфологія.
Міф складався в умовах первісного ладу, і сприймався, як цілком реальний “світ”, як наочний, і як казковий водночас. Такими виступають образи фантастичних істот у “Лісовій пісні” Л. Українки.
Міфологія - первісна світоглядна форма - відображала специфічні риси колективу, а не індивідуального члена:
1) уявлення про родинні зв’язки природних сил, явищ і людського колективу;
2) віра у богів;
3) мислення образами, а не поняттями;
4) міфи сприймаються як життєва реальність, яка не підлягає перевірці;
5) людина-іграшка в руках божественних сил.
Зміни у первісному суспільстві відбувались повільно, тому міфологічний світогляд був орієнтований на постійне відтворення традиційного стану речей, який уявлявся єдино можливим. Час тлумачився як циклічний, а не лінійний.
Міфологічний тип світогляду грунтується на вірі в надприродні сили, спрямований в минуле.
Класичний міф орієнтований на пояснення світу, це первісне мислення. Головне в міфі це ритуал, обряд. Це спосіб упорядкування буття общини. Це совість.
Соціальний міф процес політизації міфу. Це нав’язування принципів поведінки шляхом насильства, влади. (Гітлер). Соціальний міф веде до фанатизму.
Міфологічний тип світогляду грунтується на вірі в надприродні сили, спрямований в минуле. Міф - це перша форма світогляду.
Класичний міф орієнтований на пояснення світу, інтегрований на освоєння світу в первісному спілкуванні, це первісне мислення. Тут немає форм і рівнів, суб’єкта і об’єкта, я і ми, образ і предмет, Частина і ціле, природне і соціальне, теперішнє і майбутнє. Головне в міфі це міфологічна розповідь, ритуал, обряд. Класичний міф продукт колективної свідомості, це спосіб об’єднання людського суспільства в смисли, культуру, мову відношень, це спосіб упорядкування буття общини.
Соціальний міф процес політизації міфу, це духовне утворення, яке у нахабній, простій формі виявляє волю якої-небудь групи людей і втілюється в образах, символах, ідеологіях. Соціальний міф підпитує масову свідомість.
Якщо класичний міф це совість, то соціальний міф це нав’язування принципів поведінки шляхом насильства, влади. Тут теж є обряди: наприклад - Гітлер: міф комуністи і євреї; факельні походи, мітинги, демонстрації, які апелюють почуттями людей. Соціальний міф веде до фанатизму.
До становлення Київської Русі давні слов”яни і їм були властиві такі форми міфологічного світогляду, як магія, фетишизм, анімізм (віра в існування у матеріальних об”єктів і процесів надприродних двійників; менш могутніх називали “душами”, а більш могутніх – “духами”), землеробські культи, шаманізм. Владикою усього слов”яни визнавали єдиного бога (Перуна - грім), а також Даждьбог (сонце), Хорс, Стрибог та ін., домовики, лісовики, водяні і т. д. Приносили жертви. Панував також культ дерева.
Особливості міфології давніх слов’ян:
1) в усій давньослов'янській міфології впадає у вічі землеробський акцент;
2) серед волхвів-жерців існував своєрідний розподіл праці: хмарогонителі, чародії, знахарі;
3) персонаж “кощун” Кощій- володар потойбічного, мертвого царства;
4) слов'янський героїчний епос - билини (Іл. Муромець, Добриня, А.Попович) - перехідний етап від міфології до філософії;
5) переклади візантійських богословсько-філософських текстів на давньослов'янську мову втрачають грекомовну форму і стають феноменом вже не візантійської, а київськоруської ментальності.
Система міфів функціонувала як міфологія і містила в собі в зародковому вигляді такі фундаментальні форми суспільної свідомості, як релігію (символізм – поклоніння надприродним силам), мистецтво (наскальні малюнки), мораль, філософію і науку (певні знання, трудові навички, емпіричні спостереження).
Головна соціальна функція міфології та міфів полягала саме в регуляції суспільного життя, в єдності виробничих, соціальних, ідеологічних і фізіологічних аспектів.
15. Філософія французького Просвітництва XVIII ст.: погляди на матерію, суспільство, релігію та людину.(Монтескье Ш.Л. “О духе законов”.)
Фр. материалисты 18 в. - Ламетри, Дидро, Гольбах. Большое влияние на становление материализма во Франции оказало развитие философии в Англии в 17в. (Толанд, Тиндаль, Шефтсбери). Открытия Ньютона, Эйлера, Лапласа, Лавуазье, Бюффона и др. естествоиспытателей образуют естественно-научную основу фил. обобщений французких.материалистов 18в. Два основных направления: материалистический деизм (Вольтер, Руссо, Монтескье) и критика теоретических основ деизма на базе материалистического естестествознания (Дидро, Гольбах, Гельвеций, Ламетри). Основные идеи - свобода, равенство. Проблемы хода исторического процесса и роли личности в истории, роблема влияния окружения на формирование личности. Изначально все равны, а отличия определяются только воспитанием и условиями жизни.
Вольтер (1694-1778) - признает существование бога-творца. Критикует дуализм, говорит, что душа и мышление свойственны материи, этим свойством наделил ее бог. Выдвинул принцип научного исследования природы, источник знаний --- наблюдения и опыт. Социальное устройство общества - конституционная монархия, в конце жизни - республика. Считал, что деление общества на бог и бед не-избежно. Боролся против религиозного фа-натизма. Ход истории не есть воля божества, а изменение идей.
Руссо (1721-78) Сторонник дуализма (ма-терия + дух). Познание ---сенсуалист, хотя и признавал Критиковал частную собственность, сторонник теории общественного договора, общества основанного на свободе и равенстве.
Зачинатель фр материализма - Жульен Офре де Ламетри. (1709-1751) доказывал, что форма неотделима от материи, и что материя связана с движением. Субстанция в конечном счете сводится к материи. Указывал на материалистический характер одушевленности животных и человека. Душа есть проявление и функция мозга. При этом изучал человека как механизм.
Фр. материалист. Поль Анри Дитрих Гольбах. (1723-1789) Самое крупное его произведение - "Система природы", - в основе этого трактата мысль о сводимости всех явлений природы к различным формам движения материальных частиц, в своей совокупности образующих вечную несотворенную природу. Основу всех процессов природы составляет материя с присущим ей свойством движения. Материалистические процессы - являються строго необходимыми, случайность и целесообразность исключается. Учение о необходимости распространяется и на человека. Различал 2 рода движения: 1.движение масс, благодаря кот. тела переносятся с одного места на другое; 2. внутреннее и скрытое движение, зависящее от свойственной телу энергии.
Учение о природе получило развитие в работах Дени Дидро (1713 - 1784). Материалист. Внес в учение о природе элементы диалектики. По его мысли все изменяется, исчезает, только целое остается. Различал внешнее (пространственное перемещение) и внутреннее (молекулярное) движение.
Монтескье Ш.Л. “О духе законов”. Все, что существует, имеет свои законы. Есть первоначальный разум. Бог относится к миру как создатель и охранитель.
Как существо физическое, человек управляется неизменными законами; как существо, одаренное умом, он постоянно нарушает законы, установленные богом, и изменяет те, которые сам установил. Забает своего создателя - и бог напоминает ему о себе в заветах религии; самого себя - и философы направляют его законами морали; своих ближних - и законодатели призывают его к исполнению своих обязанностей посредством политических и гражданских законов. Всем этим законам предшествуют законы природы.
Люди соединяются в обществе. Осознание собственной силы – причина войны между людьми, народами. Это побуждает установить законы, международное политическое, гражданское право.
Законы должны находиться в тесном соответствии с народом, для которого они установлены; устройству государства, религии населения, богатству, численности, торговли, нравам и обычаям. И совокупность всех этих отношений образует то, что называется Духом законов.
Есть 3 образа правления: республиканский (нужна добродетель), монархический (нужна честь) и деспотический (нужен страх ).
Политическая свобода право делать все, что дозволено законами.
Харектер ума и страсти сердца различны в различных климатах, тогда и законы должны соответствовать им. В Азии власть там должна быть всегда деспотичной, в Европе - нужно основывать на законах, в стране, подходящей для земледелия, - правление одного, а в странах неплодородных - правление нескольких.
Многие вещи управляют людьми: климат, религия, законы, принципы правления, примеры прошлого, нравы, обычаи; как результат всего этого образуется общий дух народа.
26. Соціально-філософські погляди І.Франка. (Що таке поступ?)
Основу філософії Франка складає реалізм з елементами матеріалізму та діалектики. Вважав, що началом всих начал є матерія, тобто вона первинна, а свідомість вторинна. Виходив з того, що природа розвивається за об'єктивними закономірностями. Вершиною розвитку природи він вважав людину говорив про її багато вимірність, тому його творчість розглядає проблеми людського буття, віри, національних ідеалів, ролі і місця поступу в історичному розвитку та ін.
Франко, як вчений, відстоював наукове пізнання світу. Предметом пізнання для нього є природа. Воно здійснюється людиною з допомогою її відчуттів і розуму.
Запропонував свою концепцію науки, яку поділив на природничу і антропологічну. Найвищою наукою вважав етику, бо вона формує найвищий етичний ідеал людини. Найвищою наукою вважав етику, бо вона формує найвищий етичний ідеал людини.
Франко велику увагу приділив прогресу людської цивілізації. Основу поступу прогресу вважав поділ праці. Він робить висновок, що прогрес повинен приносити добро, тоді як в реальності прогрес приносить і зло. Нерівність між людьми загострюється, а бідність і багатство поглиблюють їх. Він вважає, що багатство породжено експлуатацією.
У світогляді Франка є марксистські ідеї. Говорив, що соціалістичні ідеї повинні проводитись на основі національності; вніс вклад в розробку теорії нації. Націю розглядав як невід'ємну складову історичного процесу. Робить акцент на проблему ролі особи і народу.
Франко багато зробив для злуки Західної і Східної України. Мріяв про вільну, незалежну, демократичну Україну і всіма своїми діями наближав цей час.
На думку Франка, в його роботі перелічені всі основні питання, які виникають при розгляді того, що таке поступ. Він указує що ці зміни відбувалися поступово, неодночасно. Головною рушійною силою поступу є поділ праці, який внаслідок розвитку вироджує громадську нерівність.
Автор приводить приклади починаючи з:"як чоловік із стану майже дикого звіра помалу вибирався чимраз вище." Він указує що ці зміни відбувалися поступово і в той же час неодночасно. Тобто в одних місцях люди мали добрий розвиток, а в інших залишалися "в дикім стані." Дорога поступу була не проста ані одностайна; в деяких містах, маючи досить високий поступ, упадали; їх здобутки та відкриття забувалися, а згодом відкривалися знов. Головною рушійною силою поступу є поділ праці; який внаслідок розвитку вироджує громадську й освітню нерівність, а нерівність зрештою має великі різниці між крайньою бідністю і багатством (бідність - це робочі люди, а багатство - належить легкоробам або неробам).
Чоловік може бути щасливим у житті тільки в співжитті з іншими людьми, в родині, громаді, нації. Скріплення, уточнення почуття любові до інших людей, до родини, до громади, до свого народу - основна підвалина всякого поступу. Людством керують голод і любов (на думку Гете). Голод, це матеріальні та духовні потреби, а любов - це почуття, що об'єднує з інтими людьми.
Вклад в соціальну ф. - розробив свою концепцію поступу - поступального руху історії. В основі - не тільки економічні фактори (поділ праці, а й антропологічні і духовнц чинники). Поступ (прогрес) - явище багатовимірне, а тому поділ праці, в купі з дух. чинниками і складають основу поступального руху історії.
Отже, поступ для Франка це зміни в суспільстві незворотні, які використовують нове і дещо втрачать, не помічаючи втрат. Хоча інколи ці втрати є потрібними нащадкам. Вклад в соціальну ф. - розробив свою концепцію поступу - поступального руху історії. В основі - не тільки еономічні фактори (поділ праці, а й антропологічні і духовнц чинники). Поступ (прогрес) - явище багатовимірне, а тому поділ праці, в купі з дух. Чинниками і складають основу поступального руху історії.
Дата добавления: 2015-12-01; просмотров: 66 | Нарушение авторских прав